DSpace Спільнота:
http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/18041
2024-03-28T18:50:56ZКлініко-рентгенологічні паралелі при діагностиці захворювань та дисфункції скронево-нижньощелепного суглобу
http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/22002
Назва: Клініко-рентгенологічні паралелі при діагностиці захворювань та дисфункції скронево-нижньощелепного суглобу
Автори: Коросташова, Марія Анатоліївна; Новіков, Вадим Михайлович; Резвіна, Катерина Юріївна; Панькевич, Артур Іванович; Колісник, Інна Анатоліївна; Гоголь, Андрій Михійлович; Korostashova, M. A.; Novikov, V. M.; Rezvina, K. Yu.; Pankevich, A. I.; Kolisnyk, I. A.; Gogol, A. M.
Короткий огляд (реферат): Вступ. Дисфункція скронево-нижньощелепного суглобу є досить поширеним захворюванням та займає провідне місце серед усіх інших захворювань суглобу.
Об’єкт і методи дослідження. Дослідження проводилися на кафедрі пропедевтики хірургічної стоматології. Було обрано 10 пацієнтів з клінічними ознаками дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба, яким за необхідності з’ясування остаточного діагнозу проводилися рентгенологічні методи дослідження та магнітно-резонансна томографія.
Результати дослідження та їх обговорення. Основним критерієм діагностики магнітно-резонансної томографії при дисфункціональних станах скронево-нижньощелепного суглобу є візуалізація внутрішньосуглобового хрящового диску.
При порівнянні зонограм та магнітно-резонансної томографії основними критеріями стали: 1. Спотвореність між методами дослідження. 2. Наявність та характеристика того чи іншого кісткового утворення та його значення в постановці діагнозу.
Порівнюючи серії зонограм та магнітно-резонансної томографії при описі наявне спотвореність результатів дослідження. У чотирьох пацієнтів на зонограмах помітне звуження суглобової щілини в передньо-задніх відділах, але на магнітно-резонансних томограмах цього не відбувалося. В цьому випадку пацієнти мали б відчувати біль з іррадіацією у вухо. Цей варіант можливий через здавлення біламінарної зони, де знаходиться вушно-скроневий нерв. Характерні патологічні симптоми визначалися у одного пацієнта з чотирьох, що ставить під сумніви правильність визначення суглобової щілини на серії зонограм. Серед даних методів дослідження спільними рисами були такі ознаки: 1. Суглобова головка була сплощена (4 пацієнти), мала гантелеподібну форму (6 пацієнтів). 2. При відкритому роті звертало на себе увагу розміщення суглобової головки по відношенню до суглобового горбка. Підвивих одного з суглобів (8 пацієнтів), гіпермобільність суглобів (2 пацієнтів).
Магнітно-резонансна томографія скронево-нижньощелепного суглобу у 3 пацієнтів мали анатомічну дестабільність, а саме дегенеративні зміни в суглобових дисках, та кісткові розростання. В інших 7 пацієнтів дегенеративних змін меніску не відбулося.
Висновок. Безсумнівно найкраща діагностика при виборі того чи іншого методу ґрунтується на досвіді лікаря правильно інтерпретувати знімки. Зонограма – метод відносно дешевий, в порівнянні з магнітно-резонансною томографією, але не результативний, бо не візуалізує сполучнотканинні елементи суглобу. Останній в повній мірі характеризує всі кісткові та м’якотканинні елементи, що допомагає лікарю чітко визначити остаточний діагноз, на основі якого в подальшому визначити доцільність того чи іншого лікування.; Introduction. Dysfunction of the temporomandibular joint is a rather widespread disorder and occupies a leading place among all other joint disorders.
Subjects and methods. The study was conducted at the Department of Propaedeutics of Surgical Dentistry. 10 people with clinical signs of temporomandibular joint (TMJ) dysfunction were selected, and subjected to radiological and magnetic resonance imaging in order to clarify the final diagnosis.
Results and discussion. The main criterion for magnetic resonance imaging diagnostics in dysfunctional TMJ conditions is visualization of the intra-articular cartilage disc.
When comparing radiograms and magnetic resonance imaging, the main criteria were:1. Distortion between research methods; 2. The presence of any bone formation and its importance in making a diagnosis. Comparing the series of radiograms and magnetic resonance imagings shows the distortion of the imaging results. In four patients, radiograms showed narrowing of the joint space in the anterior-posterior sections, but this did not occur on magnetic resonance imaging. In this case, patients should feel pain irradiating to the ear. This option is possible due to compression of the bilaminar zone, where the auriculotemporal nerve is located. Characteristic pathological symptoms were determined in one patient out of four that prompts the question about the correctness of determining the joint space on a series of radiograms. In these research methods, the following features were common: 1. The articular head was flattened (4 patients), had a dumbbell-like shape (6 patients). 2. With the mouth open, attention was drawn to the placement of the articular head in relation to the articular tubercle. Subluxation of one of the joints was found 8 patients; joint hypermobility was detected in 2 patients. Magnetic resonance imaging of the TMJ joint in 3 patients showed anatomical instability, namely degenerative changes in the articular discs, and bonygrowths. Degenerative changes of the meniscus did not occur in the other 7 patients.
Conclusion. Undoubtedly, the best diagnosis when choosing the right method is based on the doctor's experience in correct image interpreting. Radiogram is a relatively cheap method compared to magnetic resonance imaging, but it is far from being exceptionally effective because it does not visualize the connective tissue elements of the joint. Magnetic resonance imaging fully characterizes all bone and soft tissue elements that helps the doctor to clearly determine the final diagnosis based on which the treatment plan will be made up.2022-01-01T00:00:00ZМенеджмент пухлинних обструкцій дистального відділу загальної жовчної протоки з використанням ретроградного біліарного стентування
http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/21885
Назва: Менеджмент пухлинних обструкцій дистального відділу загальної жовчної протоки з використанням ретроградного біліарного стентування
Автори: Шевчук, Микола Петрович; Shevchuk, M. P.
Короткий огляд (реферат): Метою даного дослідження була оптимізація ендобіліарного стентування у пацієнтів із пухлинною обструкцією дистального відділу загальної жовчної протоки, а також удосконалення профілактики ускладнень, покращення безпосередніх результатів лікування та якості життя цієї категорії хворих. В дослідженні прийняли учать 68 пацієнтів, що знаходились на лікуванні в хірургічних стаціонарах з 2018 по 2022 рр., яким було виконано ендоскопічне транспапілярне стентування загальної жовчної протоки з приводу механічної жовтяниці. У 37 хворих стентування проводилось за допомогою пластикового стенту, 31 хворим стентування виконано за допомогою нитінолового стенту.
Оцінювались результати ендобіліарного стентування, ускладнення, що виникали під час та після проведення маніпуляції, ефективність та безпечність стентування, побічні ефекти та якість декомпресії біліарного тракту. Всім пацієнтам вдалося виконати стентування загальної жовчної протоки. Під час ендоскопічного ретроградного біліарного стентування у 5 пацієнтів було зафіксовано ускладнення у вигляді кровотечі із ділянки великого дуоденального сосочка дванадцятипалої кишки, що були зупинені ендоскопічно. В ранньому післяопераційному періоді (30 діб після втручання) у 12 пацієнтів були наступні ускладнення: міграція пластикового стенту в дванадцятипалу кишку – у 3
хворих, обтурація пластикового стенту – у 1 -го, гострий вторинний панкреатит у 6, холангіт – у 2 хворих. У 64 із 68 хворих ендобіліарне стентування дозволило отримати задовільні результати у вигляді декомпресії зовнішніх жовчовивідних протоків. Ендоскопічне транспапілярне стентування загальної жовчної протоки є малотравматичним, безпечним та ефективним методом декомпресії жовчовивідних шляхів при їх обтурації пухлинного ґенезу. Для дренування жовчних шляхів при очікуваній тривалості життя ≤ 6 місяців слід використовувати пластикові стенти. При очікуваній тривалості життя ≥ 6 місяців краще використовувати нитінолові стенти з повним або частковим покриттям.; The aim of this study is to improve endobiliary stenting in patients with tumour obstruction of the distal part of common bile duct, as well as to promote the prevention of complications, and improve immediate results of treatment and quality of life of patients.The study included 68 patients who took the course of treatment at surgical hospitals from 2018 to 2022 and underwent endoscopic transpapillary stenting of the common bile duct for mechanical jaundice. In 37 patients, stenting was performed using a plastic stent, in 31 patients stenting was performed using a nitinol
stent. Results of endobiliary stenting, complications, effectiveness and safety of stenting were evaluated. All patients underwent stening of the common bile duct. During endoscopic retrograde biliary stenting, only 5 patients had complications in the form of bleeding from the area of large duodenal papilla that was stopped endoscopically. In early postoperative period, 12 patients had following complications: migration of plastic stent into duodenum (3 cases), obturation of plastic stent (1 case), acute secondary pancreatitis (6 cases), and cholangitis (2 cases). In 64 out of 68 patients, endobiliary stenting provided satisfactory outcomes resulting in the decompression of external bile ducts. Endoscopic transpapillary stenting of common bile duct is a low-traumatic, safe and effective method of the decompression of biliary tract when it is obstructed by a tumour. Depending on the expected life expectancy we should use nitinol stents (≥ 6 months) or plastic one (of ≤ 6 months).2022-01-01T00:00:00ZОсобливості лікувальної тактики при рецидивних шлунково-кишкових кровотечах з використанням ендоскопічного гемостазу
http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/21884
Назва: Особливості лікувальної тактики при рецидивних шлунково-кишкових кровотечах з використанням ендоскопічного гемостазу
Автори: Іващенко, Дмитро Миколайович; Дудченко, Максим Олександрович; Кравців, Микола Ігорович; Шевчук, Микола Петрович; Прихідько, Роман Анатолійович; Заєць, Сергій Миколайович; Зезекало, Єфім Олегович; Ivashchenko, D. M.; Dudchenko, M. O.; Kravtsiv, M. I.; Shevchuk, M. P.; Pryhidko, R. A.; Zaiets, S. M.; Zezekalo, Ye. O.
Короткий огляд (реферат): На даний час ендоскопічний гемостаз є основним методом зупинки кровотечі та профілактики його рецидиву у хворих з гастродуоденальною виразковою кровотечею, але дотепер відсутня єдина думка про перевагу того чи іншого способу ендоскопічного гемостазу. Зараз, на думку багатьох
фахівців, рецидив виразкової кровотечі вже не є абсолютним показанням до оперативного лікування, особливо у осіб з важким соматичним статусом, а служить показанням до повторного ендоскопічного гемостазу. Метою дослідження було порівняння ефективності різних способів ендоскопічного гемостазу у профілактиці рецидиву виразкової кровотечі, а також вивчення доцільності повторного ендоскопічного гемостазу при рецидиві кровотечі. Дослідження базується на аналізі лікування 268 пацієнтів з клінікою шлунково-кишкової кровотечі, які були ургентно доставлені та госпіталізовані в хірургічні відділення. Первинний ендоскопічний гемостаз був проведений 142 (52,9%):
аргоноплазмову коагуляцію використовували у 56 (39,5%) спостереженнях, ін'єкційний метод – у 47 (33%), їх комбінацію – у 39 (27,5%) спостережень. Згідно даних дослідження більша частина рецидивів – 34 (51,5%) – виникла протягом 1
-ї доби після надходження до стаціонару. Вивчення ймовірності виникнення рецидиву кровотечі в залежності від початкової інтенсивності (Forrest) визначило, що частота розвитку рецидиву статистично більша при класі I -А і I-В, ніж при II-А і II-В. З 66 хворих з рецидивом кровотечі ефективний повторний гемостаз виконаний у 51 (77,3%). При цьому ефективність ін'єкційного методу становила 60%, аргоноплазмової коагуляції – 81,4%, комбінованого методу –
94,7%. За результатами можна стверджувати, що при рецидиві кровотечі повторний ендоскопічний гемостаз є доволі вагомою альтернативою оперативному лікуванню, особливо у хворих із тяжкими соматичними захворюваннями. Застосування при рецидивах кровотечі ендоскопічного повторного гемостазу дозволяє достовірно знизити летальність з 28 до 13,6%.; At present, endoscopic haemostasis is the main method to arrest bleeding and to prevent its recurrence in patients with gastroduodenal ulcer bleeding, but there is still no consensus on the superiority of one or another method of endoscopic haemostasis. Now, according to many specialists, the recurrence of ulcer bleeding is no longer an absolute indication for surgical treatment, especially in individuals with severe
somatic diseases, but serves as an indication for repeated endoscopic haemostasis. The purpose of the study was to compare the effectiveness of different methods of endoscopic haemostasis in the prevention of ulcer bleeding recurrence, as well as to study the feasibility of repeated endoscopic haemostasis in case of bleeding recurrence.The study is based on the analysis of the treatment of 268 patients with gastrointestinal bleeding who were urgently admitted to surgical department
s. Primary endoscopic haemostasis was performed in 142 (52.9%) cases: argon plasma coagulation was used in 56 (39.5%) observations, the injection method was
used in 47 (33%) observations, and their combination was used in 39 (27.5%) observations. According to the research data, the majority of recurrences, 34 (51.5%) cases, occurred within the first day following the admission to the hospital. The study of the probability of bleeding recurrence depending on the initial intensity (Forrest) determined that the frequency of the recurrence is statistically higher in class I-A and I-B than in II-A and II-B. Out of 66 patients with recurrent bleeding, repeated haemostasis was found to be effective in 51 (77.3%). At the same time, the efficiency of the injection method made up 60%, argon plasma coagulation was found as more effective (81.4%), and the combined approach demonstrated the highest efficacy of 94.7%.2022-01-01T00:00:00ZПредиктори нейропатичного болю у пацієнтів з розсіяним склерозом (кросс-секційне дослідження)
http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/21098
Назва: Предиктори нейропатичного болю у пацієнтів з розсіяним склерозом (кросс-секційне дослідження)
Автори: Дельва, Михайло Юрійович; Скорик, Катерина Сергіївна; Delva, M. Yu.; Skoryk, K. S.
Короткий огляд (реферат): Нейропатичний біль при розсіяному склерозі є поширеним явищем та супроводжується чисельними негативними наслідками, що значно знижує якість їх життя та збільшує ступінь інвалідизації. Метою даного дослідження є вивчення факторів, що виступають в якості предикторів нейропатичного болю у пацієнтів з розсіяним склерозом. В процес дослідження залучено 321 пацієнта з розсіяним склерозом - 110 чоловіків (34,3%) та з 211 жінок (65,7%), віком від 21 до 55 років. Серед характеристик розсіяного склерозу визначали вік пацієнта, коли був діагностований, тривалість захворювання, тип перебігу, сумарну оцінку неврологічного дефіциту. Використовувалися відповідні шкали для визначення типу та тривалості болі, соціально-демографічні, психопатологічні, статистичні методи дослідження та враховувалася коморбідна патологія. Було встановлено, що жіноча стать є предиктором центральних дизестезій при нейропатичному болю – 2,61 (1,06-6,42; р=0,04). Також з’ясовано, що факторами дизестезій центрального походження є субклінічні тривожні розлади – 2,66 (1,19-5,92; р=0,02) та субклінічні депресивні розлади – 2,92 (1,31-6,49; р=0,01). Предикторами дизестезій центрального генезу є збільшення тривалості розсіяного склерозу на кожен наступний рік – 1,07 (1,02-1,14; р=0,01), прогресуючий тип розсіяного склерозу – 5,78 (2,45-13,59; р=0,001) та збільшення показників шкали Expanded Disability Status Scale на кожні наступні 0,5 бали – 1,03 (1,01-1,06; р=0,01). Ймовірно, для адекватного менеджменту нейропатичного болю при розсіяному склерозі доцільним є рання корекція субклінічних тривожних та депресивних розладів як предикторів центрального нейропатичного болю, що піддаються модифікації. Пацієнти з прогресуючим типом розсіяного склерозу, особливо ті, що мають високий показник шкали Expanded Disability Status Scale, є групою підвищеного ризику центрального нейропатичного болю і, відповідно, потребують більш прискіпливого спостереження з метою раннього виявлення та корекції дизестезій, що позитивно впливатиме на якість життя пацієнтів.; Neuropathic pain in multiple sclerosis is a common phenomenon and is accompanied by numerous negative consequences, which significantly reduces their quality of life and increases the degree of disability. The purpose of this study is to study the factors that act as predictors of neuropathic pain in patients with multiple sclerosis. Were involved in the research process. 321 patients with multiple sclerosis - 110 men (34.3%) and 211 women (65.7%), aged 21 to 55 years. Among the characteristics of multiple sclerosis, the age of the patient when diagnosed, the duration of the disease, the type of course, and the total assessment of neurological deficit were determined. Appropriate scales were used to determine the type and duration of pain, socio-demographic, psychopathological, statistical research methods and comorbid pathology was taken into account. It was established that female gender is a predictor of central dysesthesias in neuropathic pain - 2.61 (1.06-6.42; p=0.04). It was also found that the factors of dysesthesias of central origin are subclinical anxiety disorders - 2.66 (1.19-5.92; p=0.02) and subclinical depressive disorders - 2.92 (1.31-6.49; p=0.02). p=0.01). Predictors of dysesthesias of central genesis are an increase in the duration of multiple sclerosis for each subsequent year - 1.07 (1.02-1.14; p=0.01), progressive type of multiple sclerosis - 5.78 (2.45-13.59; p= 0.001) and an increase in Expanded Disability Status Scale indicators for each subsequent 0.5 points – 1.03 (1.01-1.06; p=0.01). Early, correction of subclinical anxiety and depressive disorders as predictors of modifiable central neuropathic pain is likely for adequate management of neuropathic pain in multiple sclerosis. Patients with advanced type of multiple sclerosis, especially those with a high score on the Expanded Disability Status Scale are a group at increased risk of central neuropathic pain and, accordingly, require more careful monitoring with the aim of early detection and correction of dysesthesias, which will positively affect the quality of life of patients. Patients with progressive type of multiple sclerosis, especially those with a high score on the Expanded Disability Status Scale are a group at increased risk of central neuropathic pain and, accordingly, require more careful monitoring with the aim of early detection and correction of dysesthesias, which will positively affect the quality of life of patients.2022-01-01T00:00:00Z