Новий хірургічний метод лікування хворих екстрасфінктерними норицями прямої кишки

Abstract

В статті розглянуте питання про новий метод хірургічного лікування хворих з екстрасфінктер-ними параректальними норицями. На долю нориць прямої кишки приходиться 15,45% хворих в структурі колоректальної патології. За період з 2010 по 2017 рр. досліджено 61 хворого з різними формами нориць прямої кишки. Вік хворих коливався від 24 до 72 років. Переважна більшість пацієнтів була похилого і старечого віку - 61-76 р. (66,8%). На підставі клініко-лабораторних, допоміжних методів дослідження та інтраопераційних знахідок всі нориці прямої кишки було розділено за локалізацією норицевого ходу по відношенню до волокон сфінктера: інтрасфінктерні, транссфінктерні та екстрасфінктерні. Кількість рецидивів параректальних нориць при використанні лігатурного метода коливається від 0 до 22%, а частота розвитку післяопераційної анальної інконтиненції складає проміжок від 0 до 63%. Методика розсічення екстрасфінктерної нориці в просвіт прямої кишки з відновленням волокон сфінктера є предметом дискусії проктологів протягом декількох десятиріч. У зв’язку з цим, більшість авторів віддають перевагу лігатурному методу при ІV ступені, чи різним пластичним методам при І-ІІІ ступенях складності нориці. При дослідженні було виявлено, що найбільш переважним методом лікування екстрасфінктерних нориць була операція, шляхом якої є використання препарату Тахокомб. До переваг пластичних методів можна віднести наступні положення: 1) мінімальна травматизація запирального апарату прямої кишки, 2) зниження ризику виникнення анальної інконтиненції, 3) перешкода проникненню кишкової флори в навколопрямокишкову клітковину та рану промежини, що сприяє зниженню рецидивів захворювання, 4) менші терміни загоєння післяопераційних ран у порівнянні зі стандартними методами. Зроблений висновок, що: 1) можна з впевненістю сказати, що запропонований метод хірургічного лікування пацієнтів з екстрасфінктерними норицями прямої кишки є операцією вибору; 2) розроблений спосіб дозволяє запобіганню розвитку недостатності запирального апарату прямої кишки як в ранні, так і у віддалені строки лікування; 3) застосування нового методу дає можливість скоротити кількість рецидивів захворювання до 2,8%; В статье рассмотрен вопрос о новом методе хирургического лечения больных с экстрасфинктерными параректальными свищами. На долю свищей прямой кишки приходится 15,45% больных в структуре колоректальной патологии. За период с 2010 по 2017 исследован 61 больной с различными формами свищей прямой кишки. Возраст больных колебался от 24 до 72 лет. Подавляющее большинство пациентов было пожилого и старческого возраста - 61-76 лет. (66,8%). На основании клинико-лабораторных, вспомогательных методов исследования и интраоперационных находок все свищи прямой кишки были разделены по локализации свищевого хода по отношению к волокнам сфинктера: интрасфинктерные, транссфинктерные и экстрасфинктерные. Количество рецидивов параректальных свищей при использовании лигатурного метода колеблется от 0 до 22%, а частота развития послеоперационной анальной инконтиненции составляет промежуток от 0 до 63%. Методика рассечения экстрасфинктерного свища в просвет прямой кишки с восстановлением волокон сфинктера является предметом дискуссии проктологов в течение нескольких десятилетий. В связи с этим, большинство авторов предпочитают лигатурный метод при IV степени или различные пластические методы при I-III степенях тяжести свищей. При исследовании обнаружено, что наиболее предпочтительным методом лечения экстрасфинктерных свищей была операция, путем которой является использование препарата Тахокомб. К преимуществам пластических методов можно отнести следующие положения: 1) минимальная травматизация запирательного аппарата прямой кишки, 2) снижение риска возникновения анальной инконтиненции, 3) препятствие проникновению кишечной флоры в околопрямокишечную клетчатку и рану промежности, способствует снижению рецидивов заболевания, 4) меньшие сроки заживления послеоперационных ран по сравнению со стандартными методами. Сделан вывод, что: 1) можно с уверенностью сказать, что предложенный метод хирургического лечения пациентов с экстрасфинктерными свищами прямой кишки является операцией выбора; 2) разработанный способ позволяет предотвратить развитие недостаточности запирательного аппарата прямой кишки как в ранние, так и в отдаленные сроки лечения; 3) применение нового метода дает возможность сократить количество рецидивов заболевания до 2,8%.; The article deals with a new method of surgical treatment of patients with extrasphincteral pararectal fistulas. The rectal fistulas make up 15.45% of cases in the structure of colorectal pathology. During the period of 2010 – 2017, 61 patients with various forms of rectal fistulas were examined. The age of the patients ranged from 24 to 72 years. The vast majority of patients (66.8%) were elderly and senile, their age was 61 -76. Based on clinical, laboratory and intraoperative findings, all fistulas of the rectum were divided into three types: intrasphincteral, trans-sphincteral and extrasphincteral. The number of recurrences of pararectal fistulas with the use of the ligature method can vary from 0 to 22%, and the incidence of postoperative anal incontinence ranges from 0 to 63%. The technique of dissection of the extrasphincteral fistula into the lumen of the rectum with the restoration of the sphincter fibres has been the subject of discussion of proctologists for several decades. In this regard, most authors prefer to apply the ligature method at IV stage or various plastic methods for I – III stages of fistula severity. This study has revealed that the most preferred treatment for extrasphincteral fistulas is an operation with the use of Tachocomb. The advantages of the plastic methods include the following: 1) minimal trauma of the rectal closing apparatus, 2) decreased risk of anal incontinence, 3) prevention of intestinal flora penetration into the postoperative wound that enables to reduce relapses of the disease, 4) less timing of postoperative wound healing compared with standard techniques. The results obtained allow us to conclude that: 1) the proposed method of surgical treatment of patients with extrasphincteral anal fistulas is an operation of a choice; 2) the developed techniques enables to prevent the development of anal sphincter insufficiency both in the early and in the long terms of the treatment; 3) application of the new technique makes it possible to reduce the number of relapses of the disease up to 2.8%.