Особливості лікування переломів таза у хворих з психічними розладами

Abstract

Актуальність. Наявність психічних розладів людини має значний вплив на перебіг процесу надання медичної допомоги при отриманні ушкоджень опорно-рухового апарату. Від особливостей організації оптимального комплексу лікувальних заходів при переломах кісток тазу у психічних хворих залежить збереження життя пацієнту та його подальші функціональні спроможності. Мета роботи: визначити особливості етапного лікування хворих з переломами тазу, які мають психічні порушення з розробкою рекомендацій з профілактики ускладнень. Матеріали і методи. Використані дані 22 хворих у віці від 18 до 79 років. У 18 хворих (82%) ушкодження тазу було елементом політравми. Розлади психічного стану виявлені у 13,6% хворих у яких діагностовано перелом кісток тазу типу С (за класифікацією АО). Переважною причиною травми були дорожньо-транспортні пригоди (59%), кататравма (27%). Стабілізація відломків апаратом зовнішньої фіксації, як елемент протишокової терапії, виконана у 36% випадків. Результати. Дані загального аналізу крові в першу годину не є інформативними і потребують динамічного спостереження. Особливістю перебігу травматичної хвороби у хворих з психічними розладами були швидка нормалізація показників гомеостазу та циклічне підвищення рівня глюкози крові. Група хворих з переломами типу А лікувались консервативним методом. Виконання ортопедичної укладки з адекватним знеболенням дозволяло нормалізувати стан пацієнта і після індивідуальної інфузійної терапії та контролю гемодинаміки з відповідними рекомендаціями подальшого режиму лікування виписати хворого в амбулаторні умови на 4-7 добу. Ускладнень не спостерігалось. Ускладнення лікувального періоду, що спостерігались в групах хворих з переломами типу В та С розподіляли на 3 групи: пов’язані зі складністю травми, наявністю супутніх патологічних станів та залежні від поведінки пацієнта (дотримання призначеного режиму). Ведення пацієнтів із супутнім психічним захворюванням мало виражені особливості. Базовою методикою купірування загострення було призначення седативних препаратів, що заважало повноцінному виконанню оптимального функціонального режиму лікування. Дана тактика значно підвищувала ризик розвитку гіпостатичних ускладнень (пролежні, пневмонія, тромбози). Відмова від седації містила в собі ризики, обумовлені неадекватною поведінкою хворих. При психічному збудженні пацієнти порушували стерильність ран, самостійно видаляли катетери, розхитували пристрої зовнішньої фіксації. Раннє приєднання інфікованих ускладнень не дозволяло в оптимальні терміни виконати стабільну фіксацію фрагментів перелому внутрішніми конструкціями. Тимчасова механічна фіксація хворого чи створення індивідуального поста підвищувала ризик травматизації пацієнта та медичного персоналу. Висновки. Післятравматичне загострення психічного захворювання вимагає проведення додаткових заходів седації хворих для профілактики повторних суїцідальних спроб, захисту зовнішніх конструкцій, забезпечення введення необхідних медикаментів, постійного контролю за виконанням режиму реабілітації; Актуальность. Наличие психических расстройств человека может влиять на ход процесса оказания медицинской помощи при получении повреждений опорно-двигательного аппарата. От особенностей организации оптимального комплекса лечебных мероприятий при переломах костей таза у психических больных зависит сохранение жизни пациента и его дальнейшие функциональные способности. Цель работы: определить особенности этапного лечения больных с переломами таза, которые имеют психические нарушения с разработкой рекомендаций по профилактике осложнений. Материалы и методы. Использованы данные 22 больных в возрасте от 18 до 79 лет. У 18 больных (82%) повреждение таза было элементом политравмы. Расстройства психического состояния обнаружены у 13,6% больных у которых диагностирован перелом костей таза типа С (по классификации АО). Преобладающей причиной травмы были дорожно-транспортные происшествия (59%), кататравма (27%). Стабилизация отломков аппаратом внешней фиксации, как элемент противошоковой терапии, выполнена в 36% случаев. Результаты. Данные общего анализа крови в первый час не являются информативными и требуют динамического наблюдения. Особенностью течения травматической болезни у больных с психическими расстройствами были быстрая нормализация показателей гомеостаза и циклическое повышение уровня глюкозы крови. Группа больных с переломами типа А лечилась консервативным методом. Выполнение ортопедической укладки с адекватным обезболиванием позволяло нормализовать состояние пациента и после индивидуальной инфузионной терапии и контроля гемодинамики с соответствующими рекомендациями дальнейшего режима лечения выписать больного в амбулаторные условия на 4-7 сутки. Осложнений не наблюдалось. Осложнения лечебного периода наблюдались в группах больных с переломами типа В и С распределяли на 3 группы: связанные со сложностью травмы, наличием сопутствующих патологических состояний и зависящие от поведения пациента (соблюдение назначенного режима). Ведение пациентов с сопутствующим психическим заболеванием имело выраженные особенности. Базовой методикой купирования обострения было назначение седативных препаратов, что мешало полноценному выполнению оптимального функционального режима лечения. Данная тактика значительно повышала риск развития гипостатических осложнений (пролежни, пневмония, тромбозы). Отказ от седации содержал в себе риски, обусловленные неадекватным поведением больных. При психическом возбуждении пациенты нарушали стерильность ран, самостоятельно удаляли катетеры, расшатывали устройства внешней фиксации. Раннее присоединение инфицированных осложнений не позволяло в оптимальные сроки выполнить стабильную фиксацию фрагментов перелома внутренними конструкциями. Временная механическая фиксация больного или создание индивидуального поста повышали риск травматизации пациента и медицинского персонала. Выводы. Посттравматическое обострение психического заболевания требует проведения дополнительных мероприятий седации больных для профилактики повторных суицидальных попыток, защиты наружных конструкций, обеспечения ввода необходимых медикаментов, постоянного контроля за выполнением режима реабилитации; Background. The presence of mental disorders in a person can influence the course and process of medical treatment approaches during musculoskeletal system injuries. The preservation of the patient’s life and its further functional abilities depend on organization and complex of optimal therapeutic measures during pelvis fracture in psychiatric patients. Objective: to determine the features of the staged treatment in pelvic fracture patients who have mental disorders, develop recommendations for the prevention of complications. Materials and methods. Used data of 22 patients ages 18 to 79 years. In 18 patients (82%), pelvic damage was an element of polytrauma. Mental disorders were found in 13,6% of patients who have been diagnosed with a type C pelvic fracture (according to AO classification). The predominant cause of injury was road accidents (59%), catatrauma (27%). Fragments stabilization by the external fixation device, as an element of anti-shock therapy, was performed in 36% of cases. Results. The data of the BMP ( basic metabolic panel ) blood test in the first hour are not informative and require close observation. Distinguishing factor of the traumatic disease course in patients with mental disorders was the rapid normalization of homeostasis and cyclical increase in blood glucose levels. A group of patients with type A fractures was treated conservatively. Performing orthopedic styling with adequate anesthesia allowed to normalize the patient's condition and after intravenous therapy and hemodynamic control with appropriate recommendations for further treatment regimen to discharge the patient for outpatient settings for 4-7 days. Complications were not observed. Complications of the treatment were observed in groups of patients with fractures of type B and C, were divided into 3 groups: those associated with the complexity of the injury, the presence of concomitant pathological conditions and depending on the patient’s behavior (compliance with the prescribed regimen). The management of patients with concomitant mental illness had distinct features. The basic method of relieving aggravation was the prescription of sedatives, which prevented the full implementation of the optimal functional treatment regimen. This tactic significantly increased the risk of developing hypostatic complications (pressure ulcers, pneumonia, thrombosis). Refusal of sedation contained risks of inadequate patient behavior. During mental excitement, patients violated wound sterility, self-removed catheters, loosened external fixation devices. Early wounds infection complications did not allow for optimal time to perform a stable fixation of fracture fragments with internal structures. Temporary patients restrains or creation of one on one sitter watch increased the risk of injury to the patient and medical staff. Conclusions. Post-traumatic exacerbation of mental illness requires additional measures patient sedation for the prevention of repeated suicidal attempts, protection of external structures, ensuring the input necessary medications, constant monitoring of the implementation of the rehabilitation regime.