Оптимізація лікування хронічних ран із застосуванням RPR-терапії

Abstract

Рибалка Я.В. Оптимізація лікування хронічних ран із застосуванням PRP-терапії. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 14.01.03 «Хірургія». – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м. Полтава. Дисертаційна робота присвячена проблемі лікування пацієнтів з хронічними ранами та покращенню безпосередніх та віддалених результатів лікування цих хворих. Серед хірургічних захворювань актуальною залишається проблема лікування хронічних ран. Більшість авторів хронічною вважають рану, яка існує понад 4-8 тижнів, без ознак активного загоєння. Кількість хворих із даною патологією залишається як і раніше значною і за останній час має неухильну тенденцію до збільшення. Жоден з великої кількості запропонованих методів і способів лікування хронічних ран не задовольняє практичних хірургів повністю, результати лікування хронічних ран до теперішнього часу залишаються незадовільними, стало високою також є частота рецидивів. Запропоновані методики лікування, зазвичай, малодоступні для широкого застосування, адже технології та препарати є занадто затратними. Проблема дослідження і розробки нових доступних і високоефективних препаратів і способів лікування хронічних ран, як і раніше, залишається актуальним завданням. У більшості випадків немає можливості досягти адекватної компенсації кровообігу тільки реконструктивними судинними операціями. В зв’язку з цим з метою поліпшення кровообігу в тканинах, і як наслідок, покращення регенерації, можливе використання непрямих методів реваскуляризації, які спрямовані на поліпшення колатерального кровообігу і мікроциркуляції в тканинах. Одним з перспективних напрямків стимуляції ангіогенезу є розробка та впровадження в практику альтернативних, доступніших і менш коштовних методик, зокрема, засобів отриманих з крові самого пацієнта. Враховуючи наявність в останній час на сторінках медичної літератури численних даних щодо властивостей аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами (АПЗТ, англ. - Platelet rich plasma, скор. PRP) та доведений in vitro та in vivo позитивний вплив на процес відновлення органів і тканин, поглиблене дослідження впливу застосування аутологічної плазми збагаченої тромбоцитам на процес ранозагоєння у пацієнтів з хронічними ранами є аргументованим. Робота базується на проспективному аналізі результатів комплексного клінічного обстеження та хірургічного лікування 147 хворих з хронічними ранами різної локалізації, (основна група - 74 хворих, що додатково до комплексного лікування ХР отримували місцеве лікування стимуляторами ранової регенерації: плазмою збагаченою тромбоцитами (PRP), та група порівняння - 73 пацієнтів, що лікувалися за традиційними підходами.). Групи (основну та порівняння) було поділено на підгрупи в залежності від ґенезу: на фоні хронічної артеріальної недостатності (підгрупи ІА та ІІА) та венозної недостатності (ІВ та ІІВ). Для дослідження та об’єктивізації процесів загоєння ХР у пацієнтів основної групи та групи порівняння проводилося визначення площі ранових дефектів із застосуванням програми «LesionMeter» v.1.0.7 для операційної системи Android. Контроль ранового процесу здійснювався шляхом дослідження мазків-відбитків на 1, 4, 8, 12, 16, 20 добу від початку лікування у пацієнтів обох досліджуваних груп. При цьому контролювали такі елементи мазка: мікрофлора, кількість нейтрофілів, характеристика фагоцитозу, а також інші клітинні елементи крові і сполучної тканини з виділенням 6 типів цитограм. Дослідження динаміки мікрофлори ран у пацієнтів основної групи та групи порівняння проводилося шляхом визначення відносної величини мікробної контамінації хронічної рани (по відношенню до 100 лейкоцитів). Відновно-пластичні хірургічні втручання проводили для підвищення ефективності результатів лікування у частини пацієнтів обох груп комплекс лікувальних заходів передбачав проведення аутодермопластики розщепленим перфорованим клаптем, який використовувався у 35,1% хворих основної групи та у 31,5% пацієнтів групи порівняння. Вивчивши відносні величини мікробної контамінації хронічних ран у підгрупах пацієнтів І та ІІ груп виявили достовірно нижчі величини мікробної контамінації на 8 та 12 добу дослідження. Але кореляції між величинами мікробної контамінації хронічних ран пацієнтів в підгрупах ІА, ІВ встановлено не було. Було проаналізовано ступінь деструкції лейкоцитів у мазках-відбитках та отримано достовірні дані, що свідчать про зменшення відсотка деструкції лейкоцитів у пацієнтів основної рупи. При вивченні фагоцитарної активності було виявлено неоднорідність ефекту PRP на процеси регенерації хронічних ран у пацієнтів основної групи у підгрупах ІА, ІВ. Краща динаміка регенерації хронічних ран отримана у пацієнтів підгрупи ІА, про що свідчить стан завершеного фагоцитозу. При дослідженні типу цитологічної картини ранового процесу, на 12 добу лікування виявлено статистично значиме зміщення цитологічної картини у пацієнтів основної групи в бік менш деструктивних її типів. IV, V, VI тип цитограм визначався у пацієнтів ІА підгрупи в 43 (97,7%) випадків, ІІА – 19 (45,2%), у ІВ та ІІВ підгрупах – у 26 (86,7%) та у 11 (35,5%) випадках відповідно, що мало статистично значиму відмінність. Слід зазначити менш виражений позитивний ефект PRP-терапії у пацієнтів з хронічними ранами венозного генезу. При вивченні планіметричних показників у пацієнтів основної групи та групи порівняння встановлено, що у ІА підгрупі добрі результати лікування мали 81,8% пацієнтів проти 56,6% в підгрупі ІІА. У пацієнтів з хронічними ранами венозної етіології добрий результат лікування відмічено у 43,3% хворих основної групи та у 35,5% пацієнтів групи порівняння. При застосуванні PRP-терапії в комплексі передопераційної підготовки до автодермопластики вдалося скоротити середній термін підготовки хронічної рани в 1,49 рази. Площа аутотрансплантату, що прижився, в основній групі склав 89,04%±3,8, в групі порівняння 75,43±6,8. Післяопераційний ліжко-день після автодермопластики скоротився в 1,48 рази, а термін повної епітелізації хронічної рани в 1,53 рази. Заходи PRP-терапії в комплексному лікуванні дозволили збільшити частоту добрих результатів лікування (повне загоєння рани або зменшення її площі >70%) у пацієнтів основної групи на 20,2%, сприяли збільшенню регенераторних типів цитограми на 12 добу дослідження у пацієнтів основної групі на 50,3%, мікробної контамінації ХР у пацієнтів основної групи на 8 добу дослідження у 2,8 рази, та в 1,5 рази на 12 добу та збільшенню частоти завершеного фагоцитозу на 8 добу на 15,1%, на 12 добу на 35,4%, статистично значимо знизити частоту незадовільних результатів АДП на 9,4%, скоротити терміни післяопераційного стаціонарного лікування та повного загоєння ранового дефекту в 1,5 рази та зменшити кількість рецидивів ХР на 15,1%