A study of the time-based characteristics of phenomenology of post-stroke fatigue over the first year after stroke occurrence

Abstract

Post-stroke fatigue (PSF) is a common medical and social problem. Aim: to analyze time-based characteristics of PSF over the first year after stroke event. Material and methods. Patients were examined through definite time slots: during hospital staying (234 cases), in 1 month (203), in 3 months (176), in 6 months (156), in 9 months (139) and in 12 months (128 cases) after stroke. PSF was measured by fatigue assessment scale (FAS) and multidimensional fatigue inventory-20. (MIF-20) We conditionally divided all PSF cases into early PSF group (presented only within the 1st month after stroke), persistent PSF (presented within the 1st post-stroke month and later) and late PSF (appeared only in 3rd month observation or later). Results. Having analyzed all PSF cases according to FAS, we found out 15 PSF cases (16,0%) were assessed as early PSF, 51 (54,2%) assessed as persistent PSF and 28 (29,8%)– as late PSF. For all timebased types of PSF domains, according to MIF-20, the similar pattern of distribution was observed: early PSF domains – from 16,3% to 20,3%, persistent PSF domains – from 54,15 to 59,8%, late PSF domains – from 23,9% to 26,0%. All domains of early PSF, according to MIF-20, were statistically more intensive than all corresponding domains of persistent PSF and late PSF, whereas intensities of all persistent PSF domains and all late PSF domains were much or less similar. Conclusions. 1. About 20% of all PSF cases are early PSF, 25% are late PSF and slightly more than half of all cases is persistent PSF. 2. Proportions of all domains of early PSF, late PSF and persistent PSF are practically similar. 3. Significant differences between severities of early PSF and persistent PSF as well as late PSF can be as indirect evidences that all timebased PSF types are quite distinctive entities.

Постинсультная усталость – распространенная медико-социальная проблема. Цель: изучить временные характеристики возникновения и течения постинсультной усталости на протяжении первого года после развития инсультов. Материал и методы. Обследование пациентов проводилось в определенные временные точки: во время пребывания в стационаре (234 случая), через 1 (203), 3 (176), 6 (156), 9 (139) та 12 (128) месяцев после инсульта. Постинсультную усталость диагностировали с помощью шкалы оценки усталости, а отдельные компоненты постинсультной усталости – с помощью многомерной шкалы оценки усталости. Все случаи постинсультной усталости были условно поделены на раннюю постинсультную усталость (присутствует только на протяжении 1-го месяца после инсульта), персистирующую постинсультную усталость (диагностируется на протяжении 1-го месяца после инсульта и в дальнейших наблюдениях), позднюю постинсультную усталость (возникает не ранее, чем через 3 месяца после инсульта). Результаты. Среди всех наблюдений постинсультной усталости, согласно шкале оценки усталости, в 15 случаях (16,0%) фиксировалась ранняя постинсультная усталость, в 51 (54,2%) – персистирующая постинсультная усталость и в 28 (29,8%) – поздняя постинсультная усталость. Практически подобное распределение наблюдалось и относительно отдельных компонентов постинсультной усталости (глобального, физического, психического, мотивационного, связанного с деятельностью). Все компоненты ранней постинсультной усталости имели достоверно большую выраженность по сравнению с соответствующими компонентами персистирующей постинсультной усталости и поздней постинсультной усталости. Выводы. 1. Около 20% всех случаев постинсультной усталости составляет ранняя постинсультная усталость, 25% - поздняя постинсультная усталость и чуть более 50% – персистирующая постинсультная усталость. 2. Большая выраженность ранней постинсультной усталости, по сравнению с поздней и персистирующей постинсультной усталости может являться непрямым доказательством этиопатогенетического различия разных типов постинсультной усталости.

Постінсультна втома є розповсюдженою медико-соціальною проблемою. Мета: вивчити часові характеристики виникнення та перебігу постінсультної втоми протягом першого року після розвитку інсультів. Матеріал та методи. Обстеження пацієнтів проводилося у певні часові точки: під час перебування в стаціонарі (234 випадки), через 1 (203), 3 (176), 6 (156), 9 (139) та 12 (128) місяців після інсульту. Постінсультну втому вимірювали за допомогою шкали оцінки втоми, а окремі компоненти постінсультної втоми – за допомогою багатомірної шкали оцінки втоми. Усі випадки постінсультної втоми були умовно поділені на ранню постінсультну втому (присутня тільки протягом 1-го місяця після інсульту), персистуючу постінсультну втому (існує протягом 1-го місяця після інсульту з подальшим персистуванням), пізню постінсультну втому (виникає не раніше, ніж через 3 місяця після інсульту). Результати. Серед усіх спостережень постінсультної втоми, згідно шкали оцінки втоми, у 15 випадках (16,0%) фіксувалася рання ПІВ, у 51 (54,2%) – персистуюча постінсультна втома та у 28 (29,8%) – пізня постінсультна втома. Майже подібний розподіл спостерігався і відносно окремих компонентів постінсультної втоми (глобального, фізичного, психічного, мотиваційного, пов’язаного з діяльністю). Усі компоненти ранньої постінсультної втоми були достовірно більш вираженими, ніж відповідні компоненти персистуючої та пізньої постінсультної втоми. Висновки. 1. Біля 20% усіх випадків постінсультної втоми складає рання постінсультна втома, 25% - пізня постінсультна втома та трохи більше 50% – персистуюча постінсультна втома. 2. Більша інтенсивність ранньої постінсультної втоми, в порівнянні з пізньою та персистуючою постінсультною втому може бути непрямим доказом етіопатогенетичної відмінності різних типів постінсультної втоми.