Порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хронічного парапроктиту, високих ректальних нориць в залежності від використаного методу

Abstract

Актуальність. Більше, ніж у 30% хворих на хронічний парапроктит виявляються саме складні форми цієї патології. Найчастіше вони ускладнюються недостатністю зовнішнього сфінктера за рахунок деформації анального каналу та рубцевими змінами м’язів, що стискують задній прохід. Недостатність анального сфінктера спостерігається у 4,9-33% хворих, а виконання повторних операцій з приводу рецидивів нориць прямої кишки часто супроводжуються розвитком елементів нейрогенної та моторної інконтиненції внаслідок великої травми затульного апарату. Мета роботи. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хронічного парапроктиту між традиційним та запропонованим методами оперативного лікування. Об’єкти та методи. В даному експерименті приймали участь 58 пацієнтів з екстрасфінктерними норицями прямої кишки різного ступеню складності, які були прооперовані за двома методами: 1 група – 32 пацієнта, прооперовані за допомогою лігатурного методу; друга група складалась з 26 пацієнтів прооперованих за новим методом з використанням препарату «Тахокомб». Результати. Ранні післяопераційні ускладнення відмічені у 37,5% хворих першої клінічної групи, і у 15,4% в другій групі. Також, через півроку спостережень, значення тиску в анальному каналі в проекції внутрішнього сфінктера в спокої у ІІ групі перевищили такі у хворих прооперованих за традиційним методом. У 6 хворих (18,8%), що прооперовані традиційним методом, протягом 6 місяців розвинувся рецидив нориць, у 11 (34,4 %) були отримані задовільні функціональні результати, і у 15 (46,8%) - добрі функціональні результати. В другій клінічній групі у 16 пацієнтів (61,5%) отримано добрий результат; у 8 (30,7%) - задовільний і лише у 1 хворого (5,9%) виявлено рецидив захворювання. Результати лікування оцінені через 3, 6, 12 і 18 місяців, а мінімальні терміни моніторингу хворих статистично оброблених груп склали більше року. Висновки. Таким чином, отримані добрі та задовільні віддалені результати лікування високих ректальних нориць у хворих другої клінічної групи, яким виконувалась операція за новим методом з використанням препарату Тахокомб, дозволяють рекомендувати розроблений метод для широкого застосування в клінічній практиці при екстра- та транссфінктерних норицях 3-4 ступеню тяжкості.

Более чем у 30% больных хроническим парапроктитом обнаруживаются именно сложные формы этой патологии. Чаще всего они осложняются недостаточностью наружного сфинктера за счет деформации анального канала и рубцовых изменений мышц, сжимающих задний проход. Недостаточность анального сфинктера наблюдается у 4,9-33% больных, а выполнение повторных операций по поводу рецидивов свищей прямой кишки часто сопровождаются развитием элементов нейрогенной и моторной инконтиненции вследствие массивной травмы запирательного аппарата. Цель работы. Провести сравнительный анализ результатов хирургического лечения хронического парапроктита между традиционным и предложенным методами оперативного лечения. Объекты и методы. В данном эксперименте принимали участие 58 пациентов с экстрасфинктерными свищами прямой кишки разной степени сложности, которые были прооперированы двумя методами: 1 группа - 32 пациента, прооперированные с помощью лигатурного метода; вторая группа состояла из 26 пациентов, прооперированных по новому методу с использованием препарата «Тахокомб». Результаты. Ранние послеоперационные осложнения отмечены у 37,5% больных первой клинической группы, и у 15,4% во второй группе. Также, через полгода наблюдений, значения давления в анальном канале в проекции внутреннего сфинктера в покое во II группе превысили таковые у больных, прооперированных традиционным методом. У 6 больных (18,8%), прооперированных традиционным методом, в течение 6 сяцев развился рецидив свищей, у 11 (34,4%) были получены удовлетворительные функциональные результаты, и у 15 (46,8%) - хорошие функциональные результаты. Во второй клинической группе у 16 пациентов (61,5%) получен хороший результат; у 8 (30,7%) - удовлетворительный и лишь у 1 больного (5,9%) выявлен рецидив заболевания. Результаты лечения оценены через 3, 6, 12 и 18 месяцев, а минимальные сроки мониторинга больных статистически обработанных групп составили более года. Выводы. Таким образом, полученные хорошие и удовлетворительные отдаленные результаты лечения высоких параректальных свищей у больных второй клинической группы, которые были оперированы по новому методу с использованием препарата Тахокомб, позволяют рекомендовать разработанный метод для широкого применения в клинической практике при экстра- и транссфинктерных свищах 3-4 степени тяжести.

More than 30% of patients with chronic paraproctitis are found out to present complex forms of this pathology. They are often complicated with the external sphincter incontinence due to the deformation of the anal canal and cicatricial changes in the anal constrictors. The deficiency of the anal sphincter is observed in 4.9-33% of patients, and recurrent operations on the rectum are often accompanied by the development of elements of neurogenic and motor incontinence resulted from the massive sphincter trauma. Objective. To conduct a comparative analysis of the results of surgical treatment for chronic paraproctitis between standard method of surgical treatment and a method we proposed. Objects and methods. 58 patients with extrasphincteric anal fistulas of varying degrees of severity operated on by applying two methods were involved into this study: the group 1 included 32 patients who were operated on by using the Seton method; the second group consisted of 26 patients who were operated on by using the new method with applying “Tachocomb” preparation. Results. Early postoperative complications were noted in 37.5% of patients in the first clinical group, and 15.4% in the second group. In six months of follow-up period, the pressure values in the internal sphincter at rest in the second group exceeded those in the patients operated on by using the standard technique. 6 patients (18.8%) operated by using the standard method the recurrence of fistula was observed in 6 months following the operation; 11 (34.4%) patients demonstrated satisfactory results, and 15 (46.8%) were found to have good functional results. In the second clinical group, 16 patients (61.5%) were found to have good results; 8 people (30.7%) had satisfactory results and only 1 patient (5.9%) had fistula recurrence. The results of treatment were evaluated in 3, 6, 12 and 18 months following the operations, and the minimum terms of patients’ monitoring were more than one year. Conclusions. Thus, the good and satisfactory long-term results of treatment for high rectal fistulas in patients of the second clinical grpup operated on by applying the newly developed method with «Tachocomb» allow us to recommend the method to widely implement into the clinical practice for patients with extra- and trans-sphincteric fistulas of the 3rd - 4th degrees of severity.