Особливості клінічних проявів та лікування захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на цукровий діабет

Abstract

В епоху вивчення коморбідності, як центральної проблеми сучасної медицини, актуальним питанням лишається подальше поглиблене дослідження неінфекційної епідемії ХХІ ст. — цукрового діабету (ЦД), в поєднанні з іншими поширеними захворюваннями, в тому числі шлунково-кишкового тракту (ШКТ). За даними ВООЗ, на ЦД страждає кожна 11-та особа на Землі. Близько 92 % хворих на ЦД мають гастроінтестинальні (ГІ) симптоми, зокрема запори, здуття живота, абдомінальний біль та диспепсію. З них 91 % становлять пацієнти з ЦД 2 типу. Серед захворювань верхніх відділів ШКТ на тлі ЦД гастроезофагеальна рефлюксна хвороба частіше зустрічається у пацієнтів з ЦД 2 типу, тоді як гастрит та гастропатія характерні для ЦД 1 та 2 типів. Щодо частоти виникнення виразок, дані досить суперечливі, проте доведено, що ЦД є фактором ризику виникнення ускладнень виразкової хвороби та ГІ онкопатології. На розвиток змін ШКТ впливають ангіо- та нейропатія, рівень контролю глікемії, власне інсулін та особливості мікробіоти ШКТ, в тому числі хелікобактерна інфекція. Дані результатів досліджень щодо поширеності інфекції Helicobacter pylori (HP) на тлі ЦД різняться в країнах світу. Встановлено, що використання інгібіторів дипептидилпептидази-4 дозволяє суттєво знизити розвиток побічних ефектів з боку ШКТ, а гіпоглікемічна терапія тіазолідиндіонами – ризик розвитку раку шлунка. Ерадикація НР достовірно сприяє покращенню показників вуглеводного обміну. Лишається актуальним використання прокінетиків різних груп для усунення диспепсичного синдрому на тлі ЦД, а також визначено позитивний вплив гастропротектора ребаміпіду та вітаміну С. У статті наведено останні дані щодо епідеміологічної картини, характеру ушкоджень, описано сучасні уявлення про етіологію, патогенез, особливості клінічної симптоматики та можливі шляхи корекції патології верхніх відділів ШКТ у хворих на ЦД.

В эпоху исследования коморбидности, как центральной проблемы современной медицины, актуальным вопросом остается дальнейшее углубленное изучение неинфекционной эпидемии ХХІ в. — сахарного диабета (СД), в сочетании с другими распространенными заболеваниями, в том числе желудочно-кишечного тракта (ЖКТ). По данным ВОЗ, СД страдает каждый 11-й человек на Земле. Около 92 % больных СД имеют гастроинтестинальные (ГИ) проявления, в частности запоры, вздутие живота, абдоминальную боль и диспепсию. Из них 91 % составляют пациенты с СД 2 типа. Среди заболеваний верхних отделов ЖКТ на фоне СД гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь чаще встречается у пациентов с СД 2 типа, тогда как гастрит и гастропатия характерны для СД 1 и 2 типов. Относительно частоты развития язв данные достаточно противоречивы, однако доказано, что СД является фактором риска возникновения осложнений язвенной болезни и ГИ онкопатологии. На развитие изменений ЖКТ влияют ангио- и нейропатия, уровень контроля гликемии, собственно инсулин и особенности микробиоты ЖКТ, в том числе хеликобактерная инфекция. Данные результатов исследований по распространенности инфекции Helicobacter pylori (HP) на фоне СД отличаются в разных странах. Установлено, что использование ингибиторов дипептидилпептидазы-4 позволяет существенно снизить развитие побочных эффектов со стороны ЖКТ, а гипогликемическая терапия тиазолидиндионами – риск развития рака желудка. Эрадикация НР достоверно способствует улучшению показателей углеводного обмена. Остается актуальным использование прокинетиков различных групп с целью устранения диспепсического синдрома на фоне СД, а также выявлено положительное влияние гастропротектора ребамипида и витамина С. В статье приведены последние данные эпидемиологической картины, характера поражений, описаны современные представления об этиологии, патогенезе, особенностях клинической симптоматики и возможные пути коррекции патологии верхних отделов ЖКТ у больных СД.

In the era of investigations of comorbidity as a central problem of modern medicine, the urgent issue remains the further in-depth study of the non infectious epidemy of the 21st century: diabetes mellitus (DM) in combination with other widespread diseases, including gastrointestinal (GI) diseases. The WHO declares that every eleventh person on the Earth suffers from DM. GI symptoms are registered in almost 92 % of DM patients, in particular, constipation, bloating, abdominal pain and dyspepsia. From them, 91 % are patients with type 2 DM. Among the upper GI disorders in diabetic patients, gastroesophageal reflux disease is more frequent in subjects with type 2DM, whereas gastritis and gastropathy are typical for both DM type 1 and type 2. The data concerning the frequency of peptic ulcers are contradictory, however it was proved that DM is a risk factor for the development of peptic ulcer complications and GI oncopathlogy. Such factors as angio and neuropathy, the level of glycemic control, insulin itself, and characteristics of GI microbiota, including Helicobacter infection, affect the progression of GI alterations. The results of studies of Helicobacter pylori (HP) prevalence in diabetic patients gave different results in different countries. It has been established that dipeptidyl peptidase 4 inhibitors significantly reduce GI side effects, and hypoglycemic therapy with thiazolidinediones decreases development of stomach ulcer. HP eradication probably improves the indexes of carbohydrates metabolism. It is still relevant to use prokinetics of different groups for reducing dyspeptic symptoms on the DM background. Furthermore, positive effects of gastroprotective agent Rebamipide and vitamin C were detected. The article represents recent data on epidemiology, lesions characteristics, and modern conception of etiology, pathogenesis, peculiarities of clinical symptoms and possible ways of prevention and treatment for upper GI pathology in patients with DM.