Структурна організація орбітальної частки сльозової залози людини

Abstract

В останні два десятиліття знову значно зріс інтерес до вивчення морфології сльозових залоз людини та проведення експериментальних досліджень їх у лабораторних тварин, що пов'язано з частим діагностуванням в практиці офтальмології синдрому "сухого ока" у порівняно молодих людей. Таким чином, ми вважаємо, що дана проблема є актуальною на даний час. Мета. Метою досліджень є вивчення загальнобіологічних закономірностей та специфічних рис морфології та просторової організації системи вивідних проток та кінцевих відділів сльозової залози людини в синтопічній єдності з гемомікроциркуляторним руслом. Методи. Залози фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну. Після традиційної заливки в парафін були отримані гістологічні зрізи товщиною 5 мкм, які фарбували гематоксиліном і еозином. Серії гістологічних зрізів послідовно фотографувались, вони служили основою для селективного дослідження необхідних структур сльозової залози, а також двомірної фото реконструкції. Результати. У своїх дослідженнях ми виходили з того, що сльозова залоза, як і слинні, є полімерним органом, який має свою специфіку синтопічних взаємин в тривимірному просторі. Тому спочатку дослідження нам було необхідно виявити той рівень структурної організації різнохарактерних тканин сльозової залози людини, який би відповідав поняттю структурно-функціональної одиниці. На нашу думку, нею можна вважати часточку орбітальної сльозової залози. Тут протоки розташовані радіально по відношенню до аксіальної внутрідолькової протоки, яка здатна інтегрувати ту чи іншу кількість альвеолярно-тубулярних сукупностей, що нагадують типові аденомери (субчасточкову одиницю). Підсумок. Таким чином, порядковий аналіз серій гістологічних зрізів і декомпозиційний аналіз фоторе- конструкцій дозволяє зробити висновок про те, що орбітальна частка сльозової залози людини складається з численних часточок, які мають практично той же принцип будови, що і досліджені і описані нами раніше часточки пальпебральної сльозової залози, а також малих слинних залоз людини. Кожна часточка має кілька осьових вивідних внутрішньочасточкових проток. Їх розгалуження на всьому протязі оточені секреторними епітеліальними компонентами у вигляді кінцевих відділів і відповідних їм най- дрібніших термінальних сльозових проток. Найбільш протяжні і великі за калібром протоки сльозової залози локалізовані поза межами часточок. В результаті такої будови на одних гістологічних зрізах ми бачимо тільки відносно великі просвіти проток та їх стінки (приепітеліальна зона) в безпосередній близькості від покривного епітелію кон'юнктиви, а на інших - протоки малого калібру, аж до їх кінцевих розширень мішкоподібної форми, що утворюють субдолькові одиниці. Так як протоки, що відповідають вставним протокам слинних залоз в сльозових залозах відсутні, між ними та кінцевими відділами немає явної видимої межі. При дослідженні зрізів, створюється враження, про те, що кінцеві відділи сльозових залоз не мають окремого з'єднувального сегмента з системою вивідних проток.

В последние два десятилетия вновь значительно возрос интерес к изучению морфологии слезных желез человека и проведения эксперимента частым диагностированием в практике офтальмологии синдрома "сухого глаза" у сравнительно молодых людей.Таким образом, мы считаем, что данная проблема актуальна в настоящее время. Цель. Целью исследования есть изучение общебиологических закономерностей и специфических черт морфологии и пространственной организации системы выводных протоков и их конечных отделов слезной железы человека в синтопическом единстве с гемомикроциркуляторным руслом. Методы. Железы фиксировали в 10% растворе нейтрального формалина. После традиционной заливки в парафин были получены гистологические срезы толщиной 5 мкм, которые окрашивали гематоксилином и эозином. Серии гистологических срезов последовательно фотографировались, и они служили основой для селективного исследования необходимых структур слезной железы, а также двухмерной фотореконструкции. Результаты. В своих исследованиях мы исходили из того, что слезные железы, как и слюнные, являются полимерным органом, который имеет свою специфику синтопических взаимоотношений в трехмерном пространстве. Поэтому сначала исследования нам было необходимо выявить тот уровень структурной организации разнохарактерных тканей слезной железы человека, который бы отвечал понятию структурно-функциональной единицы. По нашему мнению, ею можно считать частицу орбитальной слезной железы. Здесь протоки расположены радиарно по отношению к аксиально внутридольковому протоку. Такой проток способен интегрировать то или иное количество альвеолярно-тубулярных совокупностей, напоминающие типичные аденомеры (субдольковую единицу). Заключение. Таким образом, порядковый анализ серий гистологических срезов и декомпозиционный анализ фотореконструкций позволяет сделать вывод о том, что орбитальная доля слезной железы человека состоит из многочисленных частиц, которые имеют практически тот же принцип строения, и исследованы и описаны нами ранее дольки пальпебральной слезной железы, а также малых слюнных желез человека. Каждая долька имеет несколько осевых выводных внутридольковых протоков. Их разветвления на всем протяжении окружены секреторными эпителиальными компонентами в виде конечных отделов и соответствующих им мельчайших терминальных слезных протоков, образующих в совокупности структурные элементы гроздевидной формы. Наиболее протяженные и крупные по калибру протоки слезной железы локализованы вне приделов долек. В результате такого строения на одних гистологических срезах мы видим только относительно крупные просветы протоков и их стенки (приэпителиальная зона) в непосредственной близости от покровного эпителия конъюнктивы, а на других - протоки малого калибра до их конечных расширений мешковидной формы, образующие субдольковые единицы. Так как протоки, соответствующие вставочным протокам слюнных желез в слезных железах отсутствуют, между ними и конечными отделами нет явной видимой границы. При исследовании срезов, создается впечатление о том, что концевые отделы слезных желез не имеют отдельного соединительного сегмента с системой выводных протоков.

In the last two decades, interest in the study of the morphology of the human lacrimal glands has increased significantly again and in the conduct of experiments with frequent diagnostics of «dry eye» syndrome in ophtha l- mology practice in relatively young people. Thus, we believe that this problem is relevant at the present time. Objective. The aim of the study is to study general biological regularities and specific features of the morphology and spatial organization of the excretory duct system and their terminal sections of the human lacrimal gland in syntopic unity with the hemomicrocircu- latory bed. Methods. The glands were fixed in a 10% solution of neutral formalin. After traditional embedding in paraffin, histological sections with a thickness of 5 pm were obtained, which were stained with hematoxylin and eosin. A series of histological sections were sequentially photographed, and they served as the basis for the selective study of the necessary structures of the lacrimal gland, as well as two-dimensional photoreconstruction. Results. In our studies, we proceeded from the fact that the lacrimal glands, like the salivary glands, is a polymer organ that has its own specificity of syntopic relationships in three-dimensional space. Therefore, at first research, we needed to identify the level of structural organization of diverse tissues of the human lacrimal gland, which would correspond to the concept of a structural-functional unit. In our opinion, it can be considered a particle of the orbital lobe of the lacrimal gland. Here, the ducts are located radially with respect to the axially intralobular duct. Such a duct is capable of integrating one or another number of alveolar-tubular assemblies resembling typical adenomeres (sublobular unit). Conclusion. Thus, an ordinal analysis of a series of histological sections and a decomposition analysis of photoreconstructions allows us to conclude that the orbital lobe of the human lacrimal gland consists of numerous particles that have practically the same structural principle, and we have previously studied and described lobules of the palpebral lobe jf the lacrimal gland, as well as small salivary glands. Each lobule has several axial excretory intralobular ducts. Their ramifications throughout are surrounded by secretory epithelial components in the form of terminal sections and the smallest terminal lacrimal ducts corresponding to them, which together form the structural elements of the groin-like shape. The longest and largest in caliber ducts of the lacrimal gland are located outside the aisles of particles. As a result of this structure, on some histological sections, we see only relatively large lumens of the ducts and their walls (epithelial zone) in the immediate vicinity of the integumentary epithelium of the conjunctiva, and on others - small- caliber ducts up to their final saccular extensions, forming sublobular units. Since the ducts corresponding to the plugged ducts of the salivary glands in the lacrimal glands are absent, there is no clear visible border between them and the terminal sections. When examining the sections, it seems that the terminal sections of the lacrimal glands do not have a separate connecting segment with the system of excretory ducts.