Академічна освіта і викладач: маркери хронотопу «після 12 березня 2020 року»

Abstract

У статті розглядається один із аспектів ідеї Університету як осередку творення, збереження, передачі культури. Трансформація знаннєвої парадигми, що поступилася прагматично-компетентнісній, синхронізувалася із переходом в епоху Web 4.0 і засвідчила істотні зміни в суті академічної освіти. Межа 2010-их і 2020- их років виразно корелювала з переживанням актуальності проблематики в дискурсі ідеї Університету - в якнайширшому просторі її осмислення, трансформації, адаптації до новітніх соціальних умов та вимог. Осяжний горизонт розмислів маркувався ідеями про знання, спробами віднайти оптимальні способи й форми його творення, активну практику примноження, поширення, збереження (духу, принципів, канонів тощо) академічної культури, науково- освітніх традицій. Інституційний простір був сповнений відчуттям змін, розумінням їхньої необхідності та своєчасності. Відповідно до ситуативних викликів і потреб ідея Університету зазнавала певних змін. Інституційно та парадигматично Університет знаходив форми гнучкого пристосування до світу, максимально зосередженого на практичних і близько/швидко досяжних цілях. Знаннєві концепти знайшли себе в ореолі онтологічного універсалізму, більше того - означилися способи порозумітися із прагматизмом і потребою швидкого й ефективного результату зі збереженням пріоритетів університетської філософії та структури. У вітчизняному освітньому просторі, умовно маркованому - «після 12 березня 2020 року», увиразнилися нові проблеми концептуального характеру, що потребує цілковитого переосмислення класичних «хто ми?» і «куди йдемо?» Таким чином, серед численних питань особливо актуалізувалося питання про місце та ролі викладача в умовах об’єктивно трансформованого освітнього середовища.

The article considers one of the aspects of the idea of the University as a center of creation, preservation, transmission of culture. The transformation of the knowledge paradigm, which gave way to pragmatic competence, was synchronized with the transition to the era of Web 4.0 and witnessed significant changes in the essence of academic education. The border of 2010 and 2020 clearly correlated with the experience of the relevance of the issue in the discourse of the idea of the University - in the widest space of its understanding, transformation, adaptation to the latest social conditions and requirements. The vast horizon of reflection was marked by ideas of knowledge, attempts to find optimal ways and forms of its creation, active practice of multiplication, dissemination, preservation (spirit, principles, canons, etc.) of academic culture, scientific and educational traditions. The institutional space was full of a sense of change, an understanding of its necessity and timeliness. In accordance with situational challenges and needs, the idea of the University has undergone certain changes. Institutionally and paradigmatically, the University found forms offlexible adaptation to the world, maximally focused on practical and near / quickly achievable goals. Cognitive concepts have found themselves in the halo of ontological universalism, moreover, they have identified ways to communicate pragmatism and the need for a quick and effective result while maintaining the priorities of university philosophy and structure. In the domestic educational space, conditionally marked as "after March 12, 2020”, new problems of a conceptual nature have arisen, which requires a complete rethinking of the classic "who are we?" and "where are we going?" Thus, among the many issues, the question of the teacher’s place and role in an objectively transformed educational environment is especially relevant.

В статье рассматривается один из аспектов идеи Университета как центра создания, сохранения, передачи культуры. Трансформация парадигмы знаний, которая уступила место прагматично-компетентностной, синхронизировалась с переходом в епоху Web 4.0 и засвидетельствовала существенные изменения в сути академического образования. Граница 2010-ых и 2020-ых годов убедительно коррелировала с переживанием актуальности проблематики в дискурсе идеи Университета - в как можно более широком пространстве ее осмысления, трансформации, адаптации к новейшим социальным условиям и требованиям. Видимый горизонт размышлений обозначался идеями о знании, о попытках найти оптимальные способы и формы его создания, об активной практике приумножения, распространения, сохранения (духа, принципов, канонов и под.) академической культуры, научнообразовательных традиций. Институционное пространство было преисполено ощущением изменений, пониманием их необходимости и своевременности. В соответствии к ситуативным вызовам и потребностям идея Университета переживала некоторые изменения. Институционно и парадигматично Университет находил формы гибкого приспособления к миру, максимально сосредоточенного на практичных и близко/быстро достижимых целях. Концепты знания нашли себя в ореоле онтологичного универсализма, более того - обозначились способы взаимопонимания с прагматизмом и потребностью быстрого и эффективного результата при сохранении приоритетов университетской философии и структуры. В отечественном образовательном пространстве, условно маркированном - «после 12 марта 2020 года», обозначились новые проблемы концептуального характера, что требует всеобщего переосмысления классических «кто мы?» и «куда идем?» Таким образом, среди множественных вопросов особо актуализировался вопрос о месте и ролях преподавателя в условиях объективно трансформированной образовательной среды.