Оптимізація терапії у пацієнтів з болем в нижній частині спини в залежності від наявності синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів

Abstract

Біль у нижній частині спини – біль, що локалізується в попереку, крижах і крижово-клубовій ділянці та є найчастішою скаргою після простудних захворювань і малих травм. Висока розповсюдженість цієї патології, стійкість та вираженість больового синдрому роблять біль у нижній частині спини високоактуальною проблемою для населення сучасної України. Існують дані про більш частий розвиток болю в нижній частині спини на фоні синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів. Поєднання синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів та болю в нижній частині спини має тенденцію до більш важкого перебігу. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є використання еластометрії, яка дозволяє визначати жорсткість досліджуваних тканин, зокрема оцінювати тонус м’язів. Для терапії зазвичай використовують міорелаксанти, але оцінити їх вплив на реальне розслаблення м’язів зазвичай неможливо. Метою даної роботи стало визначення ефективності використання міорелаксантів у пацієнтів із болем в нижній частині спини в залежності від наявності синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів за допомогою проведення еластометрії здухвинно-поперекових м’язів цим пацієнтам. Матеріали і методи. Для досягнення мети було обстежено 65 пацієнтів із болем в нижній частині спини віком 45,62±2,24 роки, з яких 32 були жіночої та 33 чоловічої статі. Серед обстежених за критеріями Бейтона 26 пацієнтів відповідали діагнозу синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів, серед них було 19 жінок і 7 чоловіків. Для визначення показнику жорсткості дистальних відділів попереково-клубового м’яза ми використовували зсувнохвильову еластометрію. Результати. Використання тизанідіну у терапії дозволило зменшити жорсткість поперековокрижових м’язів спини та зменшити інтенсивність больового синдрому у пацієнтів із болем в нижній частині спини. У той же час наявність у пацієнта синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів значно зменшувала ступінь розслаблення м’язів та провокувала більшу резистентність до терапії больового синдрому. Використання зсувнохвильової еластометрії дозволило проводити контроль якості лікування в динаміці. У той же час, існує необхідність вивчення можливості застосування цього метода дослідження при інших спастичних змінах м’язової системи, що має стати перспективою подальших досліджень.

Боль в нижней части спины – боль, которая локализуется в пояснице, крестце и крестцово-подвздошной области, и является самой частой жалобой после простудных заболеваний и малих травм. Высокая распространенность этой патологии, устойчивость и выраженность болевого синдрома делают боль в нижней части спины высокоактуальной проблемой для населения современной Украины. Существуют данные о более частом развитии боли в нижней части спины на фоне синдрома доброкачественной гипермобильности суставов. Сочетание синдрома доброкачественной гипермобильности суставов и боли в нижней части спины имеет тенденцию к более тяжелому течению и болем выраженному болевому синдрому. Одним из вариантов решения этой проблемы является использование эластометрии, которая позволяет определять жесткость исследуемых тканей, в частности оценивать тонус мышц. Для терапии обычно используют миорелаксанты, но оценить их влияние на реальное расслабление мышц обычно невозможно. Целью данной работы стало определение эффективности использования миорелаксантов у пациентов с болью в нижней части спины в зависимости от наличия синдрома доброкачественной гипермобильности суставов посредством проведения эластометрии поперечно-поясничных мышц этим пациентам. Материалы и методы. Для достижения цели было обследовано 65 пациентов с болью в нижней части спины в возрасте 45,62±2,24 года, из которых 32 были женского и 33 мужского пола. Среди обследованных по критериям Бейтона 26 пациентов отвечали диагноза синдрома доброкачественной гипермобильности суставов, среди них было 19 женщин и 7 мужчин. Для определения показателя жесткости дистальных отделов пояснично-подвздошной мышцы была применена сдвиговолновая эластометрия. Результаты. Использование тизанидина в терапии позволило уменьшить жесткость поясничнокрестцовых мышц спины и уменьшить интенсивность болевого синдрома у пациентов с болью в нижній части спины. В то же время наличие у пациента синдрома доброкачественной гипермобильности суставов значительно уменьшала степень расслабления мышц и провоцировала большую резистентность к терапии болевого синдрома. Использование сдвиговолновой эластометрии позволило проводить контроль качества лечения в динамике. В то же время, существует необходимость изучения возможности применения этого метода исследования при других спастических изменениях мышечной системы, должен стать перспективой дальнейших исследований.

Lower back pain is pain that is localized in the lower back, buttocks, and sacroiliac area. Lower back pain is the most common reason for limiting physical activity in patients under 45 years of age. If we take into account both acute and chronic pain. Lower back pain is the most common complaint after colds and minor injuries. At the same time, even a thorough examination may not always reveal the cause of lower back pain. There is evidence of more frequent development of pain in the lower back on the background of benign joint hypermobility syndrome. Lower back pain in patients with benign joint hypermobility syndrome is usually assessed on the basis of visual analog scale data and is quite subjective. To assess the severity of changes in the lumbar spine, an ultrasound method can be used, one of the options of which is elastometry, which allows to determine the stiffness of the studied tissues, in particular to assess muscle tone. Muscle relaxants are commonly used for therapy, but it is usually not possible to assess their effect on actual muscle relaxation. The purpose of our study was to determine the effectiveness of using muscle relaxants in patients with lower back pain and benign joint hypermobility syndrome by performing elastometry of the iliopsoas muscles in these patients. Material and methods. To achieve this goal, we examined 65 patients with lower back pain aged 45.62±2.24 years, among them there were 32 women and 33 men. Patients with impaired limb sensitivity, muscle weakness, pelvic dysfunction, severe pain at night, fever and unmotivated weight loss, history of cancer, etc. were excluded from the study. To participate in the study, all patients underwent X-ray and ultrasound examination of the hip joints, in the presence of signs of osteoarthritis, patients were excluded from the study. Among the patients examined by the Bayton criteria, 26 patients were diagnosed with benign joint hypermobility syndrome, among them were 19 women and 7 men. We used shear wave elastometry to determine the stiffness of the distal lumbosacral muscle. A visual analog scale of pain with a gradation from 1 to 10 was used to determine the severity of the pain syndrome. After the diagnosis of lower back pain, patients were prescribed anti-inflammatory therapy in the form of 100 mg of diclofenac per day and tizanidine 4 mg 3 times a day for two weeks. After two weeks, the examination of patients was repeated. Results and discussion. In patients with lower back pain, the initial values of iliopsoas muscle stiffness were 11.85±1.37 kPa on the right and 12.1±1.45 kPa on the left, in patients with signs of benign joint hypermobility syndrome and lower back pain, the stiffness was iliopsoas muscle were 12.64±1.42 kPa on the right and 12.49±1.67 kPa on the left. No statistically significant difference was found between the studied groups. The severity of pain in the group of patients with lower back pain without benign joint hypermobility syndrome was 7.98±1.45, in patients with lower back pain and signs of benign joint hypermobility syndrome was 7.67±1.33 After 2 weeks of therapy in patients with lower back pain without signs of benign joint hypermobility syndrome, the lumbar-iliac muscle stiffness was 7.69±1.23 kPa on the right and 7.98±1.38 kPa on the left, the difference with the initial values was significant (p <0.05). In patients with signs of benign joint hypermobility syndrome and lower back pain after treatment, the lumbar-lumbar muscle stiffness was 10.29±1.97 kPa on the right and 10.89±1.75 kPa on the left. The difference was significant (p <0.05) both with the initial indicators and with the indicators of the group of patients with lower back pain without signs of benign joint hypermobility syndrome. The severity of pain on the visual analog scale in the group of patients with lower back pain without benign joint hypermobility syndrome after therapy was 3.49±1.98, in patients with lower back pain and signs of benign joint hypermobility syndrome was 5.21±1.43. The difference was significant (p <0.05) both with the initial indicators and with the indicators of the group of patients with lower back pain without signs of benign joint hypermobility syndrome and had a clear correlation with the indicators of lumbar-iliac muscle stiffness according to shear wave elastometry (r = 0.63, p = 0.032) Conclusion. Thus, the use of tizanidine in therapy can reduce the stiffness of the lumbosacral muscles of the back and reduce the intensity of pain in patients with lower back pain. At the same time, the patient’s presence of benign joint hypermobility syndrome significantly reduced the degree of muscle relaxation and provoked greater resistance to pain therapy. The use of shear wave elastometry allows controling the quality of treatment in the dynamics. At the same time, there is a need to study the possibility of using this method of research in other spastic changes in the muscular system, which should be a prospect for further research.