Зв’язок глюкокортикоїдної резистентності з однонуклеотидним поліморфізмом BCLI гена глюкокортикоїдного рецептора та деякими показниками цитокінового профілю у хворих екземою рук

Abstract

Незважаючи на те, що глюкокортикоїди мають широке використання, деякі пацієнти виявляються резистентними, навіть при застосуванні високих доз. Дія глюкокортикоїдів опосередкована через глюкокортикоїдний рецептор. Поліморфні варіанти гена, що кодує глюкокортикоїдний рецептор, можуть пригнічувати клітинну відповідь на дію стероїдів та призводити до зменшення відповіді на лікування. Крім того деякі цитокіни можуть впливати на вироблення різних субодиниць глюкокортикоїдного рецептора, модулюючи реакцію клітин на них. Встановлення остаточного розкриття патогенетичних механізмів та виявлення високоспецифічних предикторів резистентності до глюкокортикоїдів ще немає. Метою дослідження було встановити зв’язок глюкокортикоїдної резистентності у хворих екземою рук з однонуклеотидним поліморфізмом BclI гена NR3C1 та вмістом у плазмі крові інтерлейкіну-17А та інтерлейкіну-2. Для дослідження була використана венозна кров 143 хворих на екзему рук (42 % жінок і 58 % чоловіків) віком (42,2 ± 11,1) років. У дослідженні враховували вік, стать, індекс маси тіла (кг/м2), індекс маси тіла ≥ 25 (кг/м2 (%)), звичку курити, значення імуноглобулін E (iu/ml), інтерлейкіну-17А (пг/мл), інтерлейкіну-2 (пг/мл). Також, у хворих визначали індекс тяжкості екземи рук перед лікуванням та через 2 тижні. За цим індексом всіх пацієнтів до лікування було поділено на три підгрупи: легкого ступеня, середнього та тяжкого ступеня тяжкості захворювання. Хворим із легким та середнім ступенем тяжкості дерматозу був призначений топічний глюкокортикоїд 0,1 % мометазона фуроат у формі крему, який наносився на уражені ділянки шкіри рук два рази на добу з інтервалом 12 годин протягом 2-х тижнів. Пацієнтам з тяжким ступенем екземи рук додатково був призначений системний глюкокортикостероїд – розчин дексаметазону у вигляді внутрішньом’язової ін’єкції дозою 8 мг/добу тричі, потім ще 4 мг/добу ще на 2 дні. Однонуклеотидний поліморфізм BclI (референсний номер – rs41423247) гена глюкокортикоїдного рецептору (NR3C1) визначали за методикою, описаною раніше (Fleury et al. 2003). Кількісні змінні перевірені на нормальність розподілу методом Шапіро-Уілка. Порівняння середніх значень між підгрупами проводили за допомогою t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок. Порівняння частот розподілу різних показників у підгрупах виконували за допомогою критерію Пірсона. Значення P < 0,05 вважали значущим. Отримані результати показали, що нечутливість до глюкокортикоїдів у пацієнтів із екземою рук пов’язана з поліморфізмом BclІ гена NR3C1, ступенем тяжкості дерматозу, рівнем інтерлейкіну-17А та інтерлейкіну-2 у плазмі крові. Вміст інтерлейкіну-17А та інтерлейкіну-2 у хворих, які не відповіли на лікування, був значно вищий порівняно з чутливими до гормонів суб'єктами. Людей, які мали генотипи C/G- та G/G, було достовірно більше у групі, яка не мала клінічної відповіді на терапію.

Несмотря на то, что глюкокортикоиды имеют широкое использование, некоторые пациенты оказываются резистентными, даже при применении высоких доз. Действие глюкокортикоидов опосредовано через глюкокортикоидный рецептор. Полиморфные варианты гена, кодирующего глюкокортикоидный рецептор, могут подавлять клеточный ответ на действие стероидов и приводить к уменьшению ответа на лечение. Кроме того, некоторые цитокины могут влиять на выработку различных субъединиц глюкокортикоидного рецептора, модулируя реакцию клеток на них. Установление окончательного раскрытия патогенетических механизмов и выявление высокоспецифичных предикторов резистентности к глюкокортикоидам еще не выявлено. Целью исследования было установить связь глюкокортикоидной резистентности у больных экземой рук с однонуклеотидным полиморфизмом BclI гена NR3C1 и содержанием в плазме крови интерлейкина-17А и интерлейкина-2. Для исследования была использо- вана венозная кровь 143 больных экземой рук (42% женщин и 58% мужчин) в возрасте (42,2 ± 11,1) лет. В исследовании учитывали возраст, пол, индекс массы тела (кг/м2), индекс массы тела ≥ 25 (кг/м2 (%)), привычку курить, значение иммуноглобулина E (iu/ml), интерлейкина-17А (пг/мл), интерлейкина-2 (пг/мл). Также, у больных определяли индекс тяжести экземы рук перед лечением и через 2 недели. По индексу все пациенты до лечения были разделены на три подгруппы: легкой, средней и тяжелой степени тяжести заболевания. Больным с легкой и средней степенью тяжести дерматоза был назначен топический глюкокортикостероид 0,1 % мометазона фуроат в форме крема, который наносился на пораженные участки кожи рук два раза в сутки с интервалом 12 часов в течении 2-х недель. Пациентам с тяжелой степенью экземы рук дополнительно был назначен системный глюкокортикостероид- раствор дексаметазона в виде инъекции дозой 8 мг/сутки трижды, затем еще 4 мг/сутки еще на 2 дня. Однонуклеотидный полиморфизм BclI (референсный номер - rs41423247) гена глюкокортикоидного рецептора (NR3C1) определяли по методике, описанной ранее (Fleury et al. 2003). Количественные переменные проверены на нормальность распределения методом Шапиро-Уилка. Сравнение средних значений между подгруппами проводили с помощью t-критерия Стьюдента для независимых выборок. Сравнение частот распределения различных показателей в подгруппах выполняли с помощью критерия Пирсона. Значение P<0,05 считали значимым. Полученные результаты показали, что нечувствительность к глюкокортикоидам у пациентов с экземой рук связана с полиморфизмом BclI гена NR3C1, степенью тяжести дерматоза, уровнем интерлейкина-17А и интерлейкина-2 в плазме крови. Содержание интерлейкина-17А и интерлейкина-2 у больных, не ответивших на лечение, был значительно выше по сравнению с чувствительными к гормонам субъектами. Людей, которые имели генотипы C/G- и G/G было достоверно больше в группе, которая не имела клинического ответа на терапию.

Though glucocorticoids are widely used in dermatological practice, some patients with hand eczema may have resistance to glucocorticoids, even when they are taken in heavy doses. Glucocorticoids mediate their actions through glucocorticoid receptors. Polymorphism of the glucocorticoid receptor gene (NR3C1) can inhibit the cellular response to glucocorticoids and lead to reduced response to the therapy. Some cytokines can affect the production of various glucocorticoid receptor subunits, modulating the cell response to glucocorticoids. However, there is still need in detailed study of pathogenetic mechanisms and the detection of highly specific predictors of glucocorticoid resistance. The aim of this work was to investigate the possible relation between glucocorticoid resistance in patients with hand eczema, rs41423247 SNP, and blood concentration of interleukin-17A and interleukin-2. The venous blood of 143 patients with hand eczema (42% of women and 58% of men) mean age 42.2 ± 11.1 years was taken for the study. During the patients examination the data on age, sex, body mass index (kg/m2), body mass index ≥ 25 (kg/m2(%)), the habit of smoking, concemtration of immunoglobulin E (iu/ml), interleukin-17A (pg/ml) and interleukin-2 (pg/ml) were obtained. The еczema аrea and severity index was assessed in each subject before the therapy and in two weeks since the therapy started. According to index value, all the patients were divided into three subgroups: mild eczema, moderate eczema, and severe eczema. Patients with mild and moderate eczema were prescribed to apply topical glucocorticoid 0.1% mometasone furoate cream twice a day for 2 weeks. The patients with severe hand eczema were prescribed to receive additional systemic corticosteroid, a solution of dexamethasone by intramuscular injection in a dose of 8 mg / day, then 4 mg / day for another 2 days. BclI SNP (rs41423247) of the glucocorticoid receptor gene (NR3C1) was determined using PCR-RFLP method. The quantitative variables were tested for normal distribution by the Shapiro-Wilk test. The comparisons of the means between the two subgroups were performed by Student's t-test for independent samples. The comparison of the frequencies distribution in the subgroups was calculated by using the Pearson test. The P value < 0.05 was considered as significant. Thus, the obtained results revealed that insensitivity to glucocorticoids in patients with hand eczema is related to NR3C1 gene Bcl-1 polymorphism, eczema severity and plasma level of interleukin-17, interleukin-2. The plasma content of interleukin-17 and interleukin-2 in patients with glucocorticoid resistance was significantly higher compared to hormone-sensitive subjects. There were significantly more people with the C/G- and G/G genotypes in the group that did not have a clinical response to therapy.