Аналіз причин механічних ускладнень після остеосинтезу кінцівок

Abstract

Найбільш частими ускладненнями, на які вказують лікарі, є приєднання інфекції, порушення процесу зрощення перелому, виникнення стійких контрактур суглобів, особливо після внутрішньосуглобових переломів. Окреме місце займають ускладнення механічного походження, що пов’язані з пристроями, що фіксують кістки. Дані про механічні ускладнення в літературі мають досить суперечливий характер. Особливо дискутабельною є тема визначення конкретних причин, що викликали дані ускладнення. Практично не звертається увага на поведінкову чи соціальну сторону питання, якість виконання реабілітаційного режиму. Мета дослідження: аналіз причин виникнення ускладнень оперативного лікування пов’язаних із механічними факторами та визначення шляхів їх можливої профілактики. Матеріали та методи: досліджено результати лікування 36 хворих, що оперовані з приводу переломів кісток кінцівок та мали ускладнення, пов’язані з недосконалістю механічної фіксації перелому кісток. Термін виникнення ускладнень коливався від 5 днів до 1 року від дати оперативного втручання. Усі хворі були поділені на 2 групи: І група (ятрогенні) – 10 хворих із ятрогенними причинами ускладнень; ІІ група (пацієнтзалежні) – 26 пацієнтів із з’ясованими порушеннями призначеного режиму. Результати. Діагностовано 15 переломів фіксатора (чи його елементів) та 21 випадок міграції або деформації конструкцій. Найбільш проблемним сегментом виявився проксимальний відділ стегна, що, на нашу думку, має чітку вікову залежність. При аналізі помилок хірургічного лікування хворих (І група) зроблено припущення, що при своєчасній корекції післяопераційного режиму ускладнень можна було запобігти. Призначений режим лікування порушувався в 72,2% випадків (ІІ група). Повторну травму в ранньому післяопераційному періоді відмічали в 13 хворих (50%). Висновки. Профілактика ускладнень механічного походження повинна базуватись на дотриманні протоколів виконання оперативного втручання, динамічного спостереження прооперованих хворих за рахунок зв’язку з амбулаторною ланкою з врахуванням критеріїв, як соматичного, так і психологічного характеру зі своєчасною корекцією лікувального режиму

Наиболее частыми осложнениями, на которые указывают врачи, является присоединение инфекции, нарушение процесса сращения перелома, возникновение устойчивых контрактур суставов, особенно после внутрисуставных переломов. Отдельное место занимают осложнения механического происхождения, связанные с устройствами, фиксирующими кости. Данные о механических осложнения в литературе имеют достаточно противоречивый характер. Особенно дискутабельна тема определения конкретных причин, вызвавших данные осложнения. Практически не обращается внимание на поведенческую или социальную сторону вопроса, качество выполнения реабилитационного режима. Цель исследования: анализ причин возникновения осложнений оперативного лечения связанных с механическими факторами и определение путей их возможной профилактики. Материалы и методы: исследованы результаты лечения 36 больных, прооперированных по поводу переломов костей конечностей которые имели осложнения, связанные с несовершенством механической фиксации перелома костей. Срок возникновения осложнений колебался от 5 дней до 1 года от даты оперативного вмешательства. Все больные были разделены на 2 группы: I группа (ятрогенные) - 10 больных с ятрогенными причинами осложнений; II группа (пациентзависимые) - 26 пациентов с выясненными нарушениями назначенного режима. Результаты. Диагностированы 15 переломов фиксатора (или его элементов) и 21 случай миграции или деформации конструкций. Наиболее проблемным сегментом оказался проксимальный отдел бедра, что, по нашему мнению, имеет четкую возрастную зависимость. При анализе ошибок хирургического лечения больных (I группа) сделано предположение, что при своевременной коррекции послеоперационного режима осложнения можно было предотвратить. Назначеный режим лечения нарушался в 72,2% случаев (II группа). Повторную травму в раннем послеоперационном периоде отмечали у 13 больных (50%). Выводы. Профилактика осложнений механического происхождения должна базироваться на соблюдении протоколов выполнения оперативного вмешательства, динамического наблюдения прооперированных больных за счет связи с амбулаторным звеном с учетом критериев, как соматического, так и психологического характера со своевременной коррекцией лечебного режима.

The complications, reported most frequently by physicians are: additions of an infection, impaired fracture union processes, the occurrence of persistent joint contractures, especially after intra-articular fractures. Mechanical-related complications associated with bone-fixing devices are of particular importance. The information mechanical complications in the literature is rather controversial. Particularly debatable is the identification of any specific backgrounds of these complications. Virtually no attention is paid to the behavioral or social aspects of the issue, and the quality of the rehabilitation regime. Objective. Analysis of the background of the complications after surgical treatment, associated with mechanical factors, and identification of the means able to prevent them. Material and methods. The results of treatment of 36 patients operated on for fractures of their extremities, who had complications related to the inadequate mechanical fixation of their broken bones. The onset of complications ranged from 5 days to 1 year from the date of surgery. All patients were divided into 2 groups: Group I (iatrogenic) - 10 patients with iatrogenic complications; Group II (patient-dependent) - 26 patients with clearly identified patient-dependent disorders. Results. There were 15 fractures of a retainer (or its elements) and 21 cases of migration or deformation of structures. The most problematic segment was the proximal thigh, which, in our opinion, has a clear age dependence. Analyzing the errors of surgical treatment (group I), we have assumed that they could be prevented by the timely correction of postoperative complications. The prescribed treatment regimen was violated in 72,2% of cases (group II). 13 patients (50%) reported a repeated trauma in the early post-operative period. Conclusions. Prevention of mechanically-induced complications should be based on the adherence to surgical protocols, dynamic observation of the patients in the post-operation period through tight relations with the outpatient unit, considering both somatic and psychological criteria, and timely correction of the treatment regimen.