Роль порушень реактивності тромбоцитів в прогресуванні діабетичної макулопатії та виникненні діабетичного макулярного набряку при цукровому діабеті 2 типу

Abstract

Мета дослідження – з’ясувати реактивність тромбоцитів (Тц) при прогресуванні діабетичної макулопатії (ДМП) при помірній та важкій стадіях непроліферативної діабетичної ретинопатії (НПДР) та за умов розвитку діабетичного макулярного набряку (ДМН). Об’єкт і методи дослідження. Дослідження включало 29 хворих (29 очей) із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу у яких за результатами клініко-інструментального обстеження та у відповідності із класифікацією ETDRS виявлена ДМП у хворих з помірною (18 хворих, 18 очей) і важкою (11 хворих, 11 очей) стадіями НПДР. Для дослідження Тц in vitro використовували агоністи, що залучені у патогенез ЦД 2 типу: аденозиндифосфат (АДФ), адреналін, тричним методом на аналізаторі ChronoLog (США). Результати дослідження. У пацієнтів з ДМП при помірній і важкій стадіях НПДР мала місце гіперреактив- ність Тц стосовно колагену, адреналіну, Анг-2 і ФАТ. Фактором ризику прогресування ДМП було зростання активності пуринергічної системи сітківки ока, відображенням чого було підвищення реактивності аденозинових рецепторів Тц до АДФ. Вираженість активації ренін-ангіотензинової системи і запальної реакції, що проявлялася гіперреактивністю Тц до Анг-2 і ФАТ, була причиною розвитку ДМН. Висновки. В прогресуванні ДМП приймала участь активація симпато-адреналової та реніангіотензинової систем, запалення і ремоделювання міжклітинного матріксу сполучної тканини сітківки, проявом чого було зростання функціональної активності Тц, здатних відтворювати тромбоз і запалення в сітківці ока. Гіперреактивність Тц до Анг-2 і ФАТ була причиною розвитку ДМН, а, отже, сенситивність АТ1- та ФАТ-рецепторів Тц може використовуватися для прогнозування розвитку ДМН.

Цель исследования – выяснить реактивность тромбоцитов (Тц) при прогрессировании диабетической макулопатии (ДМП) при умеренной и тяжелой стадиях непролиферативной диабетической ретинопатии (НПДР) и при развитии диабетического макулярного отека (ДМО). Объект и методы исследования. Исследование включало 29 больных (29 глаз) с сахарным диабетом (СД) 2 типа у которых по результатам клинико-инструментального обследования и в соответствии с классификацией ETDRS обнаружена ДМП при умеренной (18 больных, 18 глаз) и тяжелой (11 больных, 11 глаз) НПДР. Для исследования Тц in vitro использовали агонисты, вовлеченные в патогенез СД 2 типа: аденозиндифосфат (АДФ), адреналин, ангиотензин-2 (Анг-2), фактор активации тромбоцитов (ФАТ) и коллаген. Оценку агрегации Тц проводили турбидиметрическим методом на анализаторе ChronoLog (США). Результаты исследования. У пациентов с ДМП при умеренной и тяжелой стадиях НПДР имела место гиперреактивность Тц относительно коллагена, адреналина, Анг-2 и ФАТ. Фактором риска прогрессирования ДМП был рост активности пуринергической системы сетчатки глаза, что проявлялось повышением реактивности аденозиновых рецепторов Тц к АДФ. Выраженность активации ренин-ангиотензиновой системы и воспалительной реакции, которая проявлялась гиперреактивностью Тц в ответ на Анг-2 и ФАТ, была причиной развития ДМН. Выводы. В прогрессировании ДМП принимала участие активация симпато-адреналовой и ренин-ангиотензиновой систем, воспаление и ремоделирование межклеточного матрикса соединительной ткани сетчатки, проявлением чего был рост функциональной активности Тц, способных воспроизводить тромбоз и воспаление в сетчатке глаза. Гиперреактивность Тц в ответ на Анг-2 и ФАТ была причиной развития ДМН, а, следовательно, сенситивность АТ1- и ФАТ-рецепторов Тц может быть использована для прогнозирования развития ДМН.

The aim of the study was to elucidate the reactivity of platelets (PL) in the progression of diabetic maculopathy (DMP) with moderate and severe stages of non-proliferative diabetic retinopathy (NDPR) and development of diabetic macular edema (DME). Object and methods of investigation. The study included 29 patients (29 eyes) with diabetes mellitus (DM) of type 2 who, according to the results of the clinical and instrumental examination and according to the ETDRS classification, detected DMP with moderate (18 patients, 18 eyes) and severe (11 patients, 11 eyes) NPDR. For the study of PL in vitro, agonists involved in the pathogenesis of DM 2 type: adenosine diphosphate (ADP), epinephrine, angiotensin-2 (Ang-2), platelet activating factor (PAF), and collagen were used in vitro. The PL aggregation was evaluated by the turbidimetric method using the ChronoLog analyzer (USA). Results of the study. In patients with DMP with moderate and severe stages of NPDR, PL hyperreactivity was observed with respect to collagen, epinephrine, Ang-2 and PAF. The risk factor for the progression of DMP was an increase in the activity of the purineergic retinal system, which was manifested by an increase in the reactivity of adenosine receptors to ADP. The severity of the activation of the renin-angiotensin system and the inflammatory response, which was manifested by the hyperreactivity of PL in response to Ang-2 and PAF, was the reason for the development of DME. Conclusions. In the progression of DMP, activation of sympathetic-adrenal and renin-angiotensin systems, inflammation and remodeling of the intercellular matrix of retinal connective tissue, manifested itself in the growth of PL functional activity, capable of reproducing thrombosis and inflammation in the retina of the eye. Hyperreactivity of PL in response to Ang-2 and PAF was the reason for the development of DME, and, consequently, the sensitivity of AT1- and PAF-receptors of PL can be used to predict the development of DME.