Герменевтика Х.-Г. Гадамера як філософія мови

Abstract

Лінгвістичний поворот, який ознаменував собою один з переломних моментів в розвитку сучасної філософії, привів до постановки принципово нового питання про сутність мови. Звісно, тут взагалі не йдеться про якусь сплановану подію або про якийсь єдиний процес, що збігається за своїми характеристиками, або є чимось близьким для різних філософських напрямків. Важко сказати, наскільки коректно порівнювати інтерес до мови, наприклад, в лінгвістичної філософії та феноменологічній школі, в рамках якої саме і відбувався розвиток герменевтики. Остання, з методу, що був покликаний, по суті, обслуговувати історикофілологічний і релігійний дискурс, перетворилася на самостійну філософську дисципліну, яка відображає саму суть метафізичної проблематики. В першу чергу така зміна зв’язується з розвитком феноменологічної традиції і особливо з роботами М. Хайдеггера, який зумів звільнити герменевтику від надмірного впливу теорій мови і поставити її в основу метафізичного запитування. При цьому спостерігався і зворотний процес, коли розвиток філософської герменевтики стимулювався дослідженнями у царині філософії мови. Важливо зрозуміти, яким чином відбувається взаємозв’язок між інтерпретацією та розумінням і самою сутністю мови, що найбільш виразно представлена в поетичній творчості.

The sequential development of H.-G. Gadamer philosophical doctrine of language as the basis of its philosophical hermeneutics. The various stages of representations of the language are analyzed in connection with the criticism of the instrumental approach and understanding of the language as the foundation of historical discourse and poetic creativity. The latter is considered as the pre-reflexive basis of the language, a fundamental expression of its essence. Moreover, artistic experience is presented as a procedure for knowing the truth, to the extent that this experience contains understanding, it itself is a hermeneutical phenomenon.