Герменевтична інтерпретація як порядок дискурсу

Abstract

Філософська герменевтика виступає як закономірна тематизація з боку мови і розуміння сенсу традиційних проблем європейської метафізики та продовження її питань у сферу складної, багаторівневої структури смислу і смислової діяльності. Царина смислоіснування і смислопородження є своєрідною рецепцією класичної онтології, новим її змістом і сенсом існування герменевтики як загально-філософської методології.

The modern philosophical hermeneutics is considered in the context of ideas about the transformation of discursive practices and their influence on the formation of philosophical theories. Hermeneutics as a theory of understanding and interpretation itself acts as a family of discursive strategies, conditionally combined into a single whole and representing a new type of communication with the primary source of philosophical knowledge, which is especially important for understanding its individual components. The relationship of philosophical hermeneutics with the philosophy of language and the theoretical uncertainty of the most important elements of hermeneutic discourse are shown. In this article, we combine the idea of philosophical hermeneutics, as it developed in German philosophy of the XIX-XX centuries. with the notion that every philosophical theory, not to mention philosophical directions, develops, establishes a new, own order of discourse and that it is philosophical hermeneutics that is this new order that is somehow present in all directions of twentieth-century philosophy without exception: phenomenology, analytical philosophy, Marxism, psychoanalysis, etc. This interpretive discourse penetrates the flesh.