Біомеханічні особливості скалкових переломів діафізу плечової кістки

Abstract

Переломи діафізу плечової кістки складають від 3 до 5% від загальної кількості переломів. Визначається чіткий бімодальний віковий розподіл пацієнтів з діафізарними переломами плечової кістки. Найбільше випадків зустрічається у чоловіків 21-30 років та у літніх жінок 60-80 років. Біомеханічні особливості зміщення кісткових відламків при переломі діафізу плечової кістки є важливою складовою в плануванні подальшої тактики лікування пацієнта та його реабілітації. Мета роботи: визначення можливих варіантів зміщення кісткових відламків та визначення ролі впливу м’язового компоненту на вектор їх зміщення при переломах на різних рівнях діафізарної ділянки. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження стали 50 пацієнтів віком від 18 до 78 років зі скалковими переломами діафізу плечової кістки. За віковим розподілом переважали пацієнти віком від 55 до 78 років – 68%. У більшості випадків (62%) причиною скалкових переломів являвся низькоенергетичний травмуючий чинник. 60% пацієнтів було госпіталізовано в період першої доби з моменту виникнення травми. За класифікацією АО 72% склали переломи типу 12В та 28% – типу 12С. Методи оперативного лікування було використано у 76% пацієнтів, консервативного – у 24%. Вплив м’язового компоненту на зміщення кісткових відламків визначався за результатами даних комп’ютерної томографії та рентгендосліджень із застосуванням схеми типової інсерції м’язів на досліджуваній ділянці плечової кістки. Достовірні індивідуальні анатомічні особливості було визначено інтраопераційно. Результати та обговорення. Виділено 3 групи пацієнтів у яких було діагностовано скалковий перелом діафізу плечової кістки. Першу групу склали пацієнти похилого та старечого віку з низькоенергетичною травмою. До другої групи увійшли пацієнти віком від 18 до 59 років з низькоенергетичною травмою. Третю групу склали пацієнти з високоенергетичною травмою. В результаті дослідження виявлено ключові м’язи, які мали вплив на зміщення кісткових відламків при багатоскалкових переломах діафізу плечової кістки, а саме: дельтоподібний, великий грудний, дзьобо-плечовий, триголовий, двоголовий, плечовий та широкий м’яз спини. На основі проведеного аналізу клінічних даних виявлено взаємозв’язок рівня перелому при низькоенергетичних травмах від віку та статі. Для осіб похилого та старечого віку жіночої статі характерні переломи дистально місця прикріплення дельтоподібного м’язу. Для осіб віком від 18 до 59 років характерною була локалізація перелому проксимально місця прикріплення дельтоподібного м’язу. иявлено синергізм дії м’язів аддукційної групи на кісткові відламки при багатоскалкових переломах. Це потрібно враховувати під час виконання закритої репозиції, а також під час оперативного втручання.

Humeral shaft fractures make up from 3 to 5 per cent of the general number of fractures. There is a distinct bimodal age distribution of the patients with diaphyseal humeral fractures. Most cases are found among men aged 21-30 years and elderly women aged 60-80 years. Biomechanical peculiarities of bone fragment displacement in the humeral shaft fractures are an important component of the further planning of the patient’s treatment and rehabilitation. The aim of this article is to assess possible variants of bone fragment displacement and determine the role of the muscle component on the displacement vector in the fractures at different levels of the humeral bone shaft. Materials and methods. The study included 50 patients aged from 18 to 78 with comminuted fractures of the humeral shaft. Patients aged from 55 to 78 dominated according to the age distribution, with 68 per cent. In most cases (62 per cent), comminuted fractures were caused by a certain low-energy traumatic factor. 60 per cent of the patients were hospitalized within the first 24 hours after the traumatic injury. According to the A. O. Müller classification, 12B-type fractures constituted 72 per cent of the total number, and 12C made up 28 per cent. Operative treatment was performed on for 76 per cent of the patients, conservative treatment – for 24 per cent. The role of the muscle component on the bone fragment displacement has been determined according to the data of computer-assisted tomography and Xray photography using the typical muscle insertion chart of the humeral fragment under the study. Reliable individual anatomic properties were determined intraoperatively. Results and discussion. The study included three groups of patients diagnosed with a comminuted humeral shaft fracture. The first group comprised elderly and senile patients with low-energy traumas. The second group included patients aged from 18 to 59 with low-energy traumas. The third group involved the patients with high-energy traumas. As the result, the study has demonstrated key muscles impacting the dislocation of bone fragments in multifragmental humeral shaft fractures including: deltoid, greater pectoral, coracobrachial, triangularis, biceps, brachial, and latissimus dorsi muscles. Based on the analysis of the clinical data, the study has shown the interrelations between the fracture level in low-energy traumas, age, and sex. Elderly and senile female patients have been found out mostly to experience fractures, which are distal to the deltoid muscle attaching point. Individuals aged 18 to 59 typically have the fracture located proximally to the deltoid muscle attaching point. The synergy of the adduction muscles impact on bone fragments in multifragmental fractures has been observed that should be taken into account when performing a closed reduction as well as during an operative intervention