Методы оперативных вмешательств по поводу острой кишечной непроходимости и особенности послеоперационного лечения

Abstract

Целью исследования явилось изучение характеристики оперативных вмешательств и особенностей послеоперационного периода у больных с острой кишечной непроходимостью. Материалы и методы. В материалы настоящего исследования включены результаты лечения 154 больных с острой кишечной непроходимостью доброкачественной этиологии, подвергшихся по поводу данной патологии различным оперативным вмешательствам. Среди больных мужчин было 87 (56,5%), женщин – 67 (43,5%). Большинство из этих больных были жителями г. Баку (124 больных – 80,5%), 30 больных (19,5%) были жителями регионов Республики. Возраст больных колебался от 18 до 78 лет. Результаты. Резекция сигмовидной кишки была выполнена у 25 больных (16,2% случаев). Резекция различных отделов тонкой кишки выполнена, в общей сложности, у 26 больных (16,9% случаев). У больных, в основном, пожилого возраста острая кишечная непроходимость в результате заворота сигмовидной кишки, как правило, выполнялась операция Хаген-Торна, что составило 8,4% от числа всех выполненных операций. Субтотальная колэктомия с наложением илеоректоанастомоза у 7 больных (4,6% случаев). Операции типа Гартмана по разным этиологическим причинам всего были выполнены у 31 больного (20,1% случаев). Правосторонняя гемиколэктомия с илеотрансверзоанастомозом была произведена у 4 больных (2,6% случаев). Энтеротомия с удалением камней или инородных тел с последующим ушиванием дефекта в кишечной стенке была выполнена у 5 больных (3,3% случаев). У всех больных одним из основных этапов интраабдоминального вмешательства, как правило, было также проведение одномоментной интраоперационной декомпрессии кишечного тракта путём эвакуации содержимого одним из общепринятых способов (через зонд, методом выдаивания, путем энтеротомии и т.д.). Выводы. У больных с острой кишечной непроходимостью часто встречается тонкокишечная непроходимость. Для определения границ жизнеспособных отделов кишки и объёма её резекции эффективным способом считается использование следующих критериев: определение пульсации сосудов брыжейки, наличие перистальтических волн, цвет серозного покрова после согревания сегмента кишки сомнительной жизнеспособности горячими влажными салфетками. У больных пожилого возраста с острой кишечной непроходимостью в результате заворота сигмовидной кишки наиболее эффективным методом было выполнение операции Хаген-Торна.

Метою дослідження було вивчення характеристики оперативних втручань та особливостей післяопераційного періоду у хворих з гострою кишковою непрохідністю. Матеріали та методи. У матеріали даного дослідження включені результати лікування 154 хворих на гостру кишкову непрохідність доброякісної етіології, які зазнали з приводу даної патології різних оперативних втручань. Серед хворих чоловіків було 87 (56,5%), жінок - 67 (43,5%). Більшість з цих хворих були жителями м. Баку (124 хворих - 80,5%), 30 хворих (19,5%) були жителями регіонів Республіки. Вік хворих коливався від 18 до 78 років. Результати. Резекція сигмоподібної кишки була виконана 25 хворим (16,2% випадків). Резекцію різних відділів тонкої кишки виконано 26 хворим (16,9% випадків). У хворих, в основному літнього віку, при гострій кишковій непрохідності в результаті завороту сигмоподібної кишки, як правило виконувалась операція Хаген-Торна, що склало 8,4% від числа всіх виконаних операцій. Субтотальна колектомія з накладенням ілеоректоанастомозу була виконана 7 хворим (4,6% випадків). Операції типу Гартмана за різними етіологічними причинами були виконані у 31 хворого (20,1% випадків). Правобічна геміколектомія з ілеотрансверзоанастомозом була проведена у 4 хворих (2,6% випадків). Ентеротомію з видаленням каменів або чужорідних тіл з подальшим ушиванням дефекту кишкової стінки була виконана у 5 хворих (3,3% випадків). У всіх хворих одним з основних етапів інтраабдомінального втручання, як правило, було проведення одномоментної інтраопераційної декомпресії кишкового тракту шляхом евакуації вмісту одним із загальноприйнятих способів (через зонд, методом видоювання, шляхом ентеротомії та інш.). Висновки. У хворих з гострою кишковою непрохідністю часто зустрічається тонкокишкова непрохідність. Для визначення меж життєздатних відділів кишки і обсягу її резекції ефективним способом вважається використання наступних критеріїв: визначення пульсації судин брижі, наявність перістальтичних хвиль, колір серозного покриву після зігрівання сегмента кишки сумнівної життєздатності гарячими вологими серветками. У хворих похилого віку з гострою кишковою непрохідністю в результаті завороту сигмоподібної кишки найбільш ефективним методом було виконання операції Хаген-Торна.

The aim of the study was to investigate the characteristics of surgical interventions and the features of the postoperative period in patients with acute intestinal obstruction. Materials and methods. The study was based on the results of treatment of 154 patients with acute benign intestinal obstruction, who underwent various types of surgical interventions for this pathology. There were 87 men (56.5%) and 67 women (43.5%), their age ranged from 18 to 78 years; most of the patients were residents of Baku (124 patients, 80.5%), 30 patients (19.5%) were residents of the regions of the Azerbaijan Republic. Results. Sigmoid colon resection was performed on in 25 patients (16.2% of cases); resection of various parts of the small intestine was performed on in 26 patients (16.9% of cases). To determine the boundaries of viable parts of the intestine and the extent of resection in the patients, the common and classical criteria were used: pulsation of the mesentery vessels, the presence of peristalsis, and colour of the serous covering after warming of an intestinal segment of questionable viability with hot wet wipes. Hagen-Thorn surgery was usually performed on in elderly patients with acute intestinal obstruction as a result of sigmoid colon inversion that made up 8.4% of all operations performed. Subtotal colectomy with ileorectoanastomosis was performed on in 7 patients (4.6% of cases). Operations of the Hartmann type despite the aetiology were performed in 31 patients (20.1% of cases). Right-sided hemicolectomy with ileotransverse anastomosis was performed in 4 patients (2.6% of cases). Enterotomy with the removal of stones or foreign bodies followed by suturing of the defect in the intestinal wall was performed in 5 patients (3.3% of cases).All the patients were subject to one of the main stages of intra-abdominal intervention – the simultaneous intraoperative decompression of the intestinal tract by evacuating the contents using one of the generally accepted standard techniques (by using intestinal tube, emulging, enterotomy, etc.). Conclusions. Although the duration of the preoperative preparation itself was individual for each patient and depended on the specific circumstances, in general, it was 3.6±0.8 hours in the patients with acute intestinal obstruction. During this short time, infusion therapy was performed on in all patients, a nasogastric tube was also inserted to all patients and, when possible, more stagnant contents were emulged out of the upper digestive tract. Cardiac functioning was corrected when necessary; the measures to reduce the intensity of intoxication, including antibacterials, were performed. In special cases, during the short-term preoperative preparation of the patients, additional medication correction of concomitant diseases was mandatory. To prevent the development of thromboembolic complications in the early postoperative period, all patients were required to take the necessary preventive measures before and after the surgical intervention.