Особовий займенник «я» у медичному дискурсі

Abstract

Стаття покликана розширити знання про професійну мовленнєву комунікацію лікарів та пацієнтів. У рамках антропоцентричної парадигми розглянуто комунікативно-когнітивні процеси в інституційному дискурсі медичної галузі при вживанні особового займенника Я. Актуальність семантико-функційного вивчення кожного з особових займенників обумовлена високою частотністю їхнього вживання у мовленні лікаря, діяльність якого комунікативно спрямована. Накопичені емпіричні дані про функціонування Я у медичному середовищі дозволили поставити за мету проаналізувати особливості дискурсивної поведінки особового займенника Я у трансакції лікаря і пацієнта, показати важливість володіння потенціалом займенників для підвищення ефективності комунікації у медичному дискурсі. Реалізовано головне завдання – уточнення реєстру семантичного наповнення аналізованого займенника у різних ситуаціях нерівноправного медичного спілкування. Показано, що у лікувальному дискурсі межі когнітивно-дейктичного поля займенника зумовлені специфікою цієї сфери життєдіяльності. Сформовані у результаті інтеріорізації структури людської психіки допомагають за допомогою займенників регулювати у медичному середовищі процеси та відносини для досягнення основного результату – одужання пацієнта. Широкого поширення у наративі лікаря при нерівноправному спілкуванні в різних ситуаціях набули я-патернаційне, я-авторитету, я-фізичне, я-духовне, я-авторське, я-атракційне, я-маніпулятора, я-розради. Аналіз наративу пацієнта дозволяв зробити висновок про я-позиційне, я-виправдувальне, я-зневажальне, я-діагностуюче. Виявлені умови ефективного використання особового займенника Я залежно від інтенцій лікаря в різних ситуаціях у процесі спілкування з пацієнтом не мають закритого характеру, але можуть зробити певний внесок у розвиток медичної філології. Пропонований матеріал передбачає включення його до практики навчання майбутніх медичних працівників при освоєнні діагностичної, лікуючої, рекомендуючої комунікативних стратегій у ході підготовки до клінічної практики.

The article is devoted to enrich knowledge about professional speech communication between doctors and patients. The article highlights communicative-cognitive processes in the institutional discourse of the medicine and healthcare field through the usage of the personal pronoun I within the anthropocentric paradigm. The purpose of the study is to analyze the peculiarities of discursive role of the personal pronoun I in the doctor-patient communication based on collected empirical data on the functioning of I-pronoun in the medical environment; to demonstrate the importance of flexible applying the rhetoric potential of pronouns to make the communication more effective. This study has provided deeper insight into the semantic content of I-pronoun in different situations between interlocutors with unequal communicative statuses. The study demonstrates that the boundaries of the cognitive-deictic field of the I-pronoun in the medical discourse are determined by the specifics of this sphere of life. The structures of the human psyche developed as a result of internalization enable to regulate processes and relations in the medical environment by using pronouns to achieve the main result, the patient's recovery. The most commonly used facets of I-pronoun as a component of doctor’s identity in different typical sotuations are represented by I-paternal, I-authoritative, I-physical, I-spiritual, I-authorial, I-attractional, I-manipulator, I-consolatory. The analysis of the patient's narrative has shown the prevalence of I-positional, I-(self)-esculpatory, I-derogatory, I-diagnosing. There have been found out that the conditions for the effective use of I-pronoun depending on the doctor’s intentions in different communicative situations the patient are not closed, but can contribute to the study of medical discourse. The obtained results can be included in the training pre-clinical courses to boost diagnostic, therapeutic, recommending communication strategies