Особливості перебігу вегетативних порушень у хворих, які перебувають на програмному гемодіалізі, з урахуванням наявності у них цукрового діабету 2-го типу

Abstract

Мета – провести порівняльний аналіз клінічних проявів вегетативних порушень у хворих, які перебувають на програмному гемодіалізі, з урахуванням наявності у них цукрового діабету 2-го типу. Матеріал і методи. У дослідження залучено 93 хворих, які лікувались у 2019 р. у центрі нефрології та діалізу м. Полтава. Залежно від стадії хронічної хвороби нирок (ХХН) виокремлено дві групи хворих – 44 хворих (47,3 %), що перебувають на програмному гемодіалізі (дослідна група – ДГ) та 49 хворих (52,7 %) з ХХН І–ІІ стадій (контрольна група – КГ), у кожній з яких хворі були стратифіковані на дві підгрупи: з наявністю цукрового діабету 2-го типу (ЦД) та без ЦД: у ДГ 20 і 24 пацієнти, у КГ 26 і 23 пацієнти відповідно. Для виявлення ознак вегетативних порушень використовували опитувальник А. М. Вейна. Вегетативну дисфункцію діагностували коли сумарний бал перевищував 15. Статистичний аналіз проводили за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel, застосовуючи варіанти статистичного обчислення (середньоквадратичне відхилення, середнє арифметичне, стандартну похибку). Вірогідність відмінностей між порівняльними групами визначали за допомогою параметричного критерію Стьюдента. Результати. У результаті анкетування пацієнтів за стандартизованим опитувальником А. М. Вейна встановлено, що у хворих, які перебувають на програмному гемодіалізі з ЦД у сукупності відповідей хворих ознаки вегетативних розладів оцінювалися (46,1±9,1) балів при мінімально-максимальних значеннях (19–58), тоді як у контрольній групі з ЦД (11,4±3,1) балів, при мінімально-максимальних значеннях (7–18), р<0,001. Таке саме значення отримано і при порівнянні ДГ без ЦД (34,8±4,6) балів, при мінімально-максимальних значеннях (17–43) і КГ без ЦД (9,4±2,5) балів, при мінімально-максимальних значеннях (7–15), р<0,001. Частота виникнення вегетативної дисфункції у пацієнтів ДГ з ЦД та ДГ без ЦД не мала статистично значимої різниці (р<0,05), але сама вегетативна дисфункція у групах відрізнялася за структурою. Висновки. Прояви вегетативної дисфункції у пацієнтів з хронічною хворобою нирок з цукровим діабетом 2-го типу відрізняються за структурою від проявів у хворих з хронічною хворобою нирок без цукрового діабету. Зі зростанням стадії хронічної хвороби нирок у пацієнтів з цукровим діабетом та без цукрового діабету відзначалося збільшення проявів вегетативної дисфункції, які не усуваються проведенням сеансів гемодіалізу.

The aim – to conduct a comparative analysis of clinical manifestations of autonomic disorders in patients undergoing programmed hemodialysis, taking into account the presence of type 2 diabetes mellitus. Material and Methods. The study involved 93 patients who were treated in 2019 at the Center for Nephrology and Dialysis, Poltava. Depending on the stage of CKD, two groups of patients were identified – 44 patients (47.3 %) on program hemodialysis (experimental group – ЕG) and 49 patients (52.7 %) with CKD stage I–II (control group – CG), in each of which patients were stratified into two subgroups: with the presence of type 2 diabetes mellitus (DM) and without diabetes: ЕG 20 and 24 patients, CG 26 and 23, respectively. A questionnaire AM Wayne was used to identify signs of autonomic disorders. Autonomic dysfunction occurred when the total score exceeded 15. Statistical analysis was performed using Microsoft Excel software, using statistical calculation options (standard deviation, arithmetic mean, standard error). The probability of differences between the comparison groups was determined using the parametric Student’s test. Results and Discussion. According to the results of questionnaires of patients according to the standardized questionnaire A.M. Wayne found that in patients on program hemodialysis with diabetes in the set of responses of patients signs of autonomic disorders were evaluated (46.1±9.1) points at minimum-maximum values (19–58), then as in the control group with diabetes (11.4±3.1) points, at the minimum-maximum values (7–18), p<0.001. The same value was obtained when comparing ЕG without diabetes (34.8±4.6) points, at the minimum-maximum values (17–43) and CG without diabetes (9.4±2.5) points, at the minimum-maximum values (7–15), p<0.001. The incidence of autonomic dysfunction in EG with diabetes and EG without diabetes did not have a statistically significant difference (p>0.05), but the autonomic dysfunction in the groups differed in structure. Conclusions. Manifestations of autonomic dysfunction in patients with chronic kidney disease with type 2 diabetes differ in structure from the manifestations in patients with chronic kidney disease without diabetes. With the increase in the stage of chronic kidney disease in patients with diabetes and without diabetes, there was an increase in the manifestations of autonomic dysfunction, which are not eliminated by hemodialysis sessions.