Axial spondyloarthritis. Clinical definition and diagnostic approaches

Abstract

The diagnosis of axial spondyloarthritis is quite difficult and often delayed. Therefore, the goal of our work was to provide doctors with diagnostic guidelines, which are summarized in modern literature, as well as a methodology for planning a diagnostic search. A timely diagnosis of axial spondyloarthritis, regardless of its subsequent clinical evolution, allows one to switch from symptomatic to specific basic treatment as early as possible. The combination of sacroiliitis, spondylitis, and generalized enthesitis in a patient with chronic back pain is highly suggestive of axial spondyloarthritis. A condition for timely diagnosis is the correct assessment of the inflammatory nature of back pain. Pain relief on the background of physical activity, aggravation at night, improvement after morning activation, indistinct onset, and age up to 40 years are considered. With a high probability, axial spondyloarthritis is diagnosed with long-term back pain of an inflammatory nature in young people in the presence of sacroiliitis or HLA-B27 positivity in combination with specific additional signs. It is essential that this diagnosis remains legitimate even in the absence of radiological changes. Any case of chronic back pain syndrome, especially in adolescence or early adulthood, in the presence of X-ray changes in the spine requires a differential diagnosis with axial spondyloarthritis. The separation of axial spondyloarthritis into an independent clinical form among the group of chronic inflammatory spondyloarthropathies is due to the evolution of the possibilities of modern early pathogenetically directed basic treatment, which often provides a dramatic improvement in the course of the disease and the functional state of patients, reduces the risks of exacerbation, hospitalization, and disability.

Діагноз аксіального спондилоартриту доволі складний і часто запізнілий. Тому метою нашої роботи було надати лікарям діагностичні орієнтири, які узагальнені в сучасній літературі, а також методологію планування діагностичного пошуку. Своєчасно констатований діагноз аксіального спондилоартриту незалежно від його подальшої клінічної еволюції, дозволяє якомога раніше перейти від симптоматичного до специфічного базисного лікування. Поєднання сакроілеїту, спондиліту та генералізованого ентезиту у пацієнта із хронічним болем у спині, з високою імовірністю дозволяє припустити аксіальний спондилоартрит. Умовою своєчасного діагнозу є правильна оцінка запального характеру болю у спині. Враховується полегшення болю на фоні фізичної активності, посилення вночі, покращення після ранкової активації, невиразний дебют, вік до 40 років. З високою вірогідністю, аксіальний спондилоартрит констатують при тривалому болю у спині запального характеру у молодих людей, при наявності сакроілеїту або HLA-B27 позитивності у поєднанні із специфічними додатковими ознаками. Важливо, що цей діагноз залишається правомірним навіть при відсутності рентгенологічних змін. Любий випадок синдрому хронічного болю у спині, особливо у підлітковому або ранньому дорослому віці, при наявності рентгенологічних змін у хребті потребує диференціального діагнозу із аксіальним спондилоартритом. Відокремлення аксіального спондилоартриту у самостійну клінічну форму серед групи хронічних запальних спондилоартропатій обумовлено еволюцією можливостей сучасного раннього патогенетично спрямованого базисного лікування, яке часто забезпечує драматичне поліпшення перебігу хвороби і функціонального стану пацієнтів, зменшує ризики загострення, госпіталізації та інвалідізації.