Аспекти фахової підготовки сімейних медиків

Abstract

Система охорони здоров'я нашої країни потребує подальшого зміцнення первинної ланки медичної допомоги населенню. Одним із напрямків вирішення цієї проблеми є оптимізація підготовки кадрів для сімейної медицини. Майбутня професійна діяльність фахівців загальної практики пов’язана із вирішенням широкого кола питань і завдань. Серед них: превентивні заходи щодо виникнення захворювань, проведення ранньої діагностики, своєчасного лікування виявленої патології або чіткого скерування до фахівців лікувальних закладів вторинного рівня медичної допомоги, вторинна, третинна профілактика, реабілітація, експертиза працездатності . Робота ґрунтується на довгострокових особистих стосунках між сімейним лікарем, медичною сестрою і пацієнтом. Тісний і тривалий контакт з пацієнтами різних вікових груп, хворими на хронічні, часто невиліковні захворювання зі значними порушеннями життєдіяльності, онкологічними хворими, хворими на СНІД потребує особливих етико-деонтологічних підходів [3]. Це повинен добре усвідомити майбутній абітурієнт ще на етапі вибору медичної професії. Основними концептуальними аспектами професійної діяльності фахівців первинної медико- санітарної допомоги є безперервність і холістичність. Вони передбачають медичне спостереження пацієнта на протязі всього його життя - від народження до старості, необхідність бути поруч, коли це необхідно, а також розібратися, як впливають соціально-економічні, життєво-побутові детермінанти на життя родини і її оточення [6]. Сімейний лікар і сестра медична не повинні обмежуватись тією причиною візиту, на яку вказав пацієнт, але і мають обов язково з’ясувати актуальні аспекти поведінки пацієнта відповідно до віку та епідеміологічних обставин, які можуть обумовити порушення здоров'я. Це потребує володіння певними знаннями і навичками, які необхідно набути в процесі навчання. Адже консультування пацієнта- це основа діяльності сімейного медика. В останні роки традиційна інтерпретація підходу до консультації, як патерналістського, коли лікар приймає рішення і хворий кориться, була спростована. Домінування лікаря у процесі вибору діагностично-лікувальних заходів накладає на нього відповідальність щодо цього і, не зважаючи на економію часу, врешті-решт призводить до низької ефективності консультації і незадоволення нею пацієнта.