Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/2062
Назва: Дослідження впливу фторида натрію, хлоргексидина біглюконату і діоксидина на карієсогенну активність мікрофлори рота
Інші назви: Effect of sodium fluoride, chlorhexidine digluconate and dioxidine on cariogenic activity of oral microflora
Автори: Падалка, Аліна Іванівна
Padalka, A.
Дата публікації: 2016
Видавець: Харківський національний медичний університет
Бібліографічний опис: Падалка А. І. Дослідження впливу фторида натрію, хлоргексидина біглюконату і діоксидина на карієсогенну активність мікрофлори рота / А. І. Падалка // Питання експериментальної та клінічної стоматології: Зб. наук. праць. – Вип. 12. / Редкол.: Є.М. Рябоконь (відп. ред.) та ін.; МОЗ України, Харк. нац. мед. ун-т. – Харків: ХНМУ, 2016. – С. 324–327.
Короткий огляд (реферат): Карієс зубів - захворювання з провідними місцевими змінами, що характеризуються демінералізацією твердих тканин зуба з утворенням каріозної порожнини. З усіх факторів, що визначають природу і стан флори порожнини рота і беруть участь в патогенезі розвитку карієсу, найбільш важливими є якісний склад слини з вмістом різних бактеріальних асоціацій та мікрофлора зубних бляшок. Дослідженням бактеріальної асоціації в зубній бляшці надається велике значення в зв'язку з тим, що стан зубної бляшки, як відомо, є ключовим механізмом виникнення і розвитку карієсу зубів. Гідроліз вуглеводів за рахунок ферментів, які виділяються мікрофлорою, що знаходиться в роті, приводить до зростання кислотності слини і зубної бляшки внаслідок чого вони стають карієсогенними. У комплексі заходів щодо профілактики карієсу важливе місце приділяється фармакологічним засобам, які здатні уповільнювати ацидогенну (карієсогенну) активність зубної бляшки (ЗБ). Серед препаратів, що активно гальмують карієсогенність ЗБ, перевага віддається хлоргексидину біглюконату. Фторид натрію, який широко використовується для профілактики карієсу, також сприяє зниженню ацидогенної активності мікрофлори ЗБ. В літературних джерелах нами не знайдено інформацію щодо здатності діоксидина гальмувати карієсогенну активність мікрофлори ЗБ, але ми припускаємо її наявність, тому що цей препарат володіє широкою антибактеріальною активністю. Мета роботи. Для встановлення здатності діоксидину пригнічувати кислотоутворення мікрофлори порожнини рота та з метою пошуку альтернативи хлоргексидину і фториду натрію проведено данне дослідження. Об’єкти та методи дослідження. Обстежено 20 осіб в віці 15-16 років. Індекс гігієни порожнини рота по Гріну-Вермілліону (OHI-S) був вище 2 балів, а індекс КПВз – більше 5. Для порівняння антисептичної ефективності у відношенні мікрофлори рота людини нами в умовах "штучного рота" (Петрович Ю.А., Леонтьев В.К.), а також безпосередньо в порожнині рота у пацієнтів, були досліджені фторид натрію, хлоргексидина біглюконат і діоксидин. В умовах "штучного рота" проведено виміри рН зразків ротової рідини з глюкозою (у концентрації 1%), до яких додавалися досліджувані препарати, і які потім витримувалися у термостаті при 37 градусах Цельсія. Показник рН вимірювався на "Мікроаструпі VTS-13" (виробництво Данія). Про карієсогенну активність ЗБ судили на підставі визначення в ній значення рН після аплікації на ЗБ у природних умовах рота 10% розчину глюкози протягом 5 хвилин. Про те, що ЗБ володіє карієсогенною активністю, свідчило зниження в ній після вуглеводного навантаження значення рН до 5,5 і нижче. Здатність лікарських препаратів гальмувати ацидогенну активність мікрофлори ЗБ визначалася зміною показника рН ЗБ після 5-ти хвилинних аплікацій досліджуваних засобів на ЗБ із наступною 10-ти хвилинною аплікацією 10% водного розчину глюкози, тобто після вуглеводного навантаження. Значення рН в ЗБ визначалося по кольору індикатора гематоксилину, який наносився на 1 хвилину на ЗБ у вигляді 1% розчину. Колір фарбника, а отже і колір ЗБ, в яку він проник, змінюється при зміні рН в кислу чи лужну сторону. Як лікарські препарати були використані 0,05% водний розчин хлоргексидина біглюконату, 0,1% водний розчин фторида натрію, 0,5% розчин діоксидину. Досліджувалися ЗБ щічних поверхонь молярів. У одного й того ж пацієнта досліджувалася ацидогенна активність усіх трьох препаратів, але в різних квадрантах. Контролем були ЗБ молярів одного з квадрантів щелеп, на які наносилася тільки глюкоза без лікарських препаратів. У цілому досліджена ЗБ більше 100 зубів. Результати дослідження. В умовах "штучного рота" рН контрольних зразків різко знижувалося від 7 до 4 протягом 2-4 годин. У пробірках з фторидом натрію у концентрації 0,1-02%, зниження значення рН до 4 уповільнювалося до 10-20 годин. Хлоргексидина біглюконат володів вираженою антисептичною дією вже при концентрації 0,02% в пробірках з ротовою рідиною. При цьому значення рН у вмісті таких пробірок не знижувалося протягом 3-х і більше діб. У пробірках з діоксидином у концентрації 0,5%, падіння рН не тільки не уповільнювалося, але навіть незначно прискорювалося. Встановлено, що розчином хлоргексидина біглюконату в умовах порожнини рота у обстежених пацієнтів ацидогенна активність мікрофлори ЗБ, що обумовлена вуглеводним навантаженням, уповільнювалася, тому що показник рН у ній не знижувався нижче вихідного рівня і нижче 7,0. Розчини фторида натрію і діоксидину не пригнічували ацидогенної активності мікрофлори ЗБ, обумовленої вуглеводним навантаженням, тому що показник рН у ній знижувався до 5,5 і нижче. Вважаємо, що в деякій мірі це обумовлено недостатніми експозицією і концентрацією цих препаратів. Висновки. В умовах "штучного рота" найбільш вираженою антисептичною, тобто протикаріозною дією в досліджуваних концентраціях володів хлоргексидина біглюконат, менш вираженою - фторид натрію, і не мав антисептичної дії діоксидин. В умовах порожнини рота у досліджених концентраціях і експозиціях ні фторид натрію, ні діоксидин не можуть конкурувати з хлоргексидином у гальмуванні ацидогенної (карієсогенної) активності зубної бляшки, що обумовлена вуглеводним навантаженням. Introduction. Pharmaceutical substances that are able to slow down acidogenic (cariogenic) activity of dental plaque (DP) play an important role in integrated approaches aimed at caries preventing. The purpose of this research was to evaluate the ability of dioxidine to inhibit microbial acid production in order to offer an alternative to chlorhexidine and sodium fluoride. Objects and methods. The study involved 20 individuals aged 15-16 years. We compared antiseptic effectiveness of sodium fluoride, chlorhexidine digluconate and dioxidine towards human oral microflora in the "artificial mouth" (in vitro), as well as directly in the mouth of patients (in vivo). First, in the "artificial mouth" we measured pH of oral fluid samples with glucose (in the 1% concentration), then we added agents studied to them and kept in the thermostat at 37°C. The assessment of cariogenic activity in DP was based on measuring pH following the application of 10% glucose solution for 5 min onto DP in natural mouth. Cariogenic activity in DP was demonstrated by reaching pH to 5,5 and lower following the carbohydrate loading. The ability of these agents to suppress acidogenic activity of DP microflora was assessed by changing in dental plaque pH following 5 min application with the agents onto DP and further 10 min application of 10% glucose solution, i.e. going after carbohydrate loading. The pH value was assessed by changing the color of hematoxylin indicator applied in the 1% concentration of onto DP for 1 min. The color of the dye and consequently the color of DP, which had adsorbed the dye shifted towards acidic or alkaline side together with pH changes. Results. In the "artificial mouth" the most pronounced antiseptic, i.e. anticariogenic properties in the concentrations studied was demonstrated by chlorhexidine digluconate, less pronounced effect was shown by sodium fluoride, and dioxidine was observed to produce no antiseptic effect. In vivo under the concentrations and time exposure described above neither sodium fluoride nor dioxidine can compete with chlorhexidine in suppressing acidogenic (cariogenic) activity of DP that is determined by carbohydrate load. Conclusions. Thus, chlorhexidine digluconate demonstrates the highest anticariogenic both in vivo and in vitro compared with sodium fluoride and dioxidine.
Ключові слова: фторид натрію
хлоргексидина біглюконат
діоксидин
карієсогенний
зубна бляшка
sodium fluoride
chlorhexidine digluconate
dioxidine
cariogenity
dental plaque
URI: http://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/2062
Розташовується у зібраннях:Наукові праці. Кафедра дитячої стоматології

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
doslidzhennavplyvuftorydanatriyukhlorheksydnabihlyukonatuidioksydynanakariyesohenuaktyvnistmikrofloryrota.pdf321,72 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.