Сучасна концепція лікування гнійно-запальних захворювань обличчя та шиї у хворих на цукровий діабет

Abstract

Проблема хірургічного лікування гнійної інфекції в осіб, які страждають на цукровий діабет, набуває все більш важливого значення, що пов'язано з помітним збільшенням кількості цих хворих у всьому світі. Поєднання цукрового діабету та хірургічної інфекції утворює замкнене порочне коло, при якому інфекція негативно впливає на обмінні процеси, посилюючи інсулінову недостатність та посилюючи ацидоз, а порушення обміну речовин та мікроциркуляції погіршує перебіг репаративних процесів у вогнищі ураження. При нестачі інсуліну у хворих на цукровий діабет відбувається дезорганізація вуглеводного обміну, що проявляється гіперглікемією, глікозурією, зниженням вмісту глікогену в тканинах і, насамперед, у печінці. Через розлад функції печінки надалі змінюються водносольовий та білковий обміни. Порушення обміну білка проявляється у зменшенні його синтезу та посиленні його розпаду. Внаслідок цього підвищується утворення глюкози з амінокислот. В організмі хворих відбувається накопичення кетонових тіл і ацетону на тлі майже повної втрати здатності синтезувати жири, що веде до кетоацидозу. Мета роботи. Проаналізувати результати лікування хворих з різними гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки на фоні цукрового діабету. Лікування гнійних ран на фоні цукрового діабету повинно проводитися за участю лікаря-ендокринолога під контролем критеріїв, що об'єктивно відображають перебіг ранового процесу: цитологічного дослідження ранових відбитків, морфологічного дослідження тканин рани, визначення показників тканинного гомеостазу в осередку ураження. Використання вище викладених методик, а також обсяг і спрямованість терапії в кожному конкретному випадку є прерогативою лікаря. Таким чином, перебіг гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки при цукровому діабеті своєрідно і нетипово, часто призводить до розвитку грізних ускладнень і навіть летального результату. Особливу увагу слід приділити вивченню етіопатогенетичних механізмів розвитку гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки у хворих на цукровий діабет з розробкою нових лікувальних алгоритмів. Звідси випливає, що лише тісна співпраця двох фахівців – щелепнолицевого хірурга та ендокринолога допоможе зберегти здоров'я та продовжити життя хворому.

The issue of surgical treatment of purulent infection in people suffering from diabetes mellitus is becoming increasingly important that can be explained by a significant growth of diabetes worldwide. The combination of diabetes mellitus and surgical infection forms a closed vicious circle, in which the infection negatively affects metabolic processes, increasing insulin insufficiency and acidosis, while metabolic and microcirculation disorders worsen the course of reparative processes in the lesion. A lack of insulin in patients with diabetes mellitus results in the disorganization of carbohydrate metabolism that is manifested by hyperglycemia, glycosuria, a decrease in the content of glycogen in tissues and, first of all, in the liver. Liver dysfunction, in turn, leads to water-salt and protein metabolisms changes. The impairment of protein metabolism is manifested in a decrease in its synthesis and an increase in its breakdown. As a result, the formation of glucose from amino acids becomes more intensive. The accumulation of ketone bodies and acetone under an almost complete inability to synthesize fats leads to ketoacidosis. The goal of this work is to analyze the treatment outcomes of patients with diabetes mellitus who had various purulent and inflammatory diseases of the maxillofacial area. The treatment of purulent wounds in the patients with diabetes mellitus requires the participation of an endocrinologist to control criteria, which can objectively reflect the course of the wound healing including cytological examination of wound impressions, morphological examination of wound tissues, determination of indicators of tissue homeostasis in the lesion. The use of the methods described above, as well as the scope and direction of therapy in each specific case should be based on the teach approach to this comorbidity. Noteworthy, the course of purulent and inflammatory diseases of the maxillofacial area under diabetes mellitus is peculiar and atypical, often leading to the development of formidable complications and even death. Effective treatment of foci of inflammation under decompensated diabetes is a hard task. Special attention should be paid to the study of the etiopathogenetic mechanisms of the development of purulentinflammatory diseases of the maxillofacial area in patients with diabetes mellitus and to the development of new treatment algorithms. Close cooperation of maxillofacial surgeons and endocrinologists will help preserve life quality and life expectance of the patients with diabetes mellitus.