Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 23, вип. 3 (83)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Медико-мікробіологічні аспекти впливу водного фактору на здоров’я людини у реаліях сьогодення(Полтавський державний медичний університет, 2023-11) Звягольська, Ірина Миколаївна; Дерев’янко, Тетяна Василівна; Полянська, Валентина Павлівна; Zviaholska, I. M.; Derevianko, T. V.; Polianska, V. P.У статті представлено актуальні проблеми впливу води як фактора ризику на здоров’я населення. Акцентовано увагу на можливість погіршення епідеміологічної ситуації у зв’язку із забрудненням водного середовища України в умовах військового стану. Метою роботи було провести аналіз мо- жливих медико-мікробіологічних ризиків впливу водного фактору на здоров’я населення через при- зму значимості води в життєдіяльності сучасної людини. Для реалізації поставленої мети було проведено аналіз Інтернет-ресурсів у сучасних базах даних: PubMed, Web of Science, Scopus, Google Scholar. Використано бібліосистематичний та аналітичний методи. З’ясовано, що порушення без- пеки використання водних ресурсів, зокрема в зонах активних бойових дій, окупованих чи деокупо- ваних територіях, які зазнали значного техногенного навантаження, призводить до спорадичних спалахів інфекційних захворювань, які за масштабністю можуть сягати рівня епідемій. Вказано, що через воду можуть передаватись такі мікроорганізми: бактерії (кишкова паличка, кампілобактерії, легіонели, лептоспіри, сальмонела черевного тифу, інші види сальмонел, шигели, холерні і параге- молітичні вібріони та ін.); віруси (рота-, адено-, астро-, норо-, ентеровіруси, віруси гепатиту А і Е); протозойні організми (акантамеби, амеба дизентерійна, неглерії, лямблії, збудники криптоспориді- озу та циклоспорозу); гриби (дріжджі, деякі цвільові гриби). Значний біоризик для населення станов- лять кишкові та сапронозні інфекції, при яких природним резервуаром збудників є субстрати зовні- шнього середовища (переважно вода, грунт). Деякі сапронози можуть паразитувати в організмі тварин. У такому разі зараження людини можливе як від ґрунту (мулу), води, рослинних решток, так і від тварин чи харчових продуктів тваринного походження (холера, клостридіальні інфекції, ботулізм, легіонельоз та ін.). Скупченість людей сприяє інтенсифікації аерозольного зараження. При впровадженні здоров’язберігаючих технологій за необхідне є врахування можливих медико- мікробіологічних ризиків впливу водного фактору на макроорганізм, і тим самим мінізувати нега- тивний вплив водопатогенів на стан здоров’я людини.Документ Sensitivity of causative agents of infectious-inflammatory diseases in maxillofacial soft tissues to antibiotics(Полтавський державний медичний університет, 2023-11) Faustova, M. O.; Nazarchuk, O. A.; Loban’, G. A.; Chumak, Yu. V.; Avetikov, D. S.; Фаустова, Марія Олексіївна; Назарчук, Олександр Адамович; Лобань, Галина Андріївна; Чумак, Юлія Вікторівна; Аветіков, Давид СоломоновичThe aim of the work was to investigate the sensitivity of pathogens of infectious and inflammatory soft tissue diseases in the maxillofacial region to antibiotics. Methods: The 282 clinical isolates obtained from patients were the objects of the study. The sensitivity of the studied microorganisms to antibiotics was determined according to the EUCAST committee quality control standards. Results: The variability in the sensitivity of microorganisms isolated in infectious and inflammatory diseases of the maxillofacial soft tissues to antibiotics has been established. Representatives of the genus Staphylococcus exhibit high sensitivity to vancomycin, fluoroquinolones and lincosamides. At the same time, they are characterized by the lowest sensitivity to aminglicosites and penicillins. Enterococcus spp. have high sensitivity to tetracyclines and fluoroquinolones, showing the lowest results with penicillins and carbapenems. Streptococcuss spp. viridans-group exhibit low sensitivity to penicillins, carbapenems, fluoroquinolones, and lincosamides, while maintaining high sensitivity to glycopeptides. Low sensitivity of Acinetobacter spp. isolated from patients with infectious and inflammatory diseases of maxillofacial soft tissues to antibacterial drugs of different groups was established. Conclusions: The variability in the sensitivity of isolates to antibiotics most commonly used in clinical practice and recommended by the EUCAST quality committee was established, what provides prospects in their use.Документ Синдром Вільямса в практиці педіатра(Полтавський державний медичний університет, 2023) Фесенко, Марія Євгенівна; Щербань, Олена Анатоліївна; Козакевич, Вероніка Клавдіївна; Зюзіна, Лариса Степанівна; Калюжка, Олена Олександрівна; Fesenko, M. Yе.; Scherban, O. A.; Kozakevіch, V. K.; Zyuzina, L.S.; Kaliuzhka, O. I.Публікація клінічного випадку власного спостереження за хлопчиком 5-місячного віку з діагнозом синдром Вільямса пов’язана зі складністю розпізнавання даного захворювання після народження та на ранніх етапах життя, де першими лікарями в ланцюжку встановлення діагнозу є педіатри і неонатологи. Синдром Вільямса зустрічається з частотою 1 : 10 000 новонароджених серед представників усіх етнічних груп і національностей, з однаковою частотою уражаючи дівчаток і хлопчиків. Доведена генетична природа цього захворювання – мутація групи генів в ділянці довгого плеча 7-ї хромосоми (7q11.23). При мікроделеції відбувається втрата генів еластину, LІM-кінази-1 і фактору реплікації С2 (RFC). Деякі з «втрачених» генів досі не ідентифіковані. При більш рідкій формі синдрому Вільямса виявляють делеції в 11-й і 12-й хромосомах – 11q13-q14 і 22q. Частіше даний синдром виникає спорадично. Наявність поєднаної патології з боку багатьох органів і систем: серцево-судинної, нервової, м’язової, сечовидільної та вад розвитку обличчя призводить до несвоєчасного діагностування і лікування захворювання у дітей після народження і сприяє порушенню їхнього фізичного та нервово-психічного розвитку. Заключний діагноз дитини підтверджено за результатами молекулярно-генетичного обстеження. Зроблений висновок: складність діагностики даного захворювання пов’язана з мультисистемністю клінічних проявів у вигляді поєднаної патології з боку багатьох органів і систем. Тому рання діагностика генетичного синдрому Вільямса важлива для батьків в плані отримання інформації про захворювання, його прогноз для життя дитини, а також для прийняття адекватного рішення про можливість виховання малюка в сім’ї. Рекомендовано: для надання комплексної медико-соціальної допомоги і забезпечення найбільш повної реабілітації хворого з синдромом Вільямса необхідна скоординована робота багатьох спеціалістів: педіатра, генетика, кардіолога, хірурга, ортопеда, ортодонта, ендокринолога, офтальмолога, невропатолога, психолога протягом усього часу диспансерного спостереження.Документ Посттравматичний стресовий розлад: найактуальніша проблема сьогодення(Полтавський державний медичний університет, 2023) Могильник, Антон Ігорович; Животовська, Лілія Валентинівна; Тарасенко, Костянтин Володимирович; Бойко, Дмитро Іванович; Сонник, Євген Григорович; Архіповець, Олександр Олександрович; Mohylnyk, A.; Zhyvotovska, L.; Tarasenko, K.; Boiko, D.; Sonnik, Ye.; Arkhipovets, O.Проблема бойової психологічної травми та посттравматичних розладів, що розвиваються в воєнний час, є однією з найактуальніших на фоні загарбницького вторгнення московитів та розв’язаної ними широкомасштабної війни проти України, яка загрожує затягтися на роки, а можливо десятиріччя, і поширитися на інші країни. Постійні артилерійські обстріли прикордонних територій, ракетні атаки, соціальна, гуманітарна та епідеміологічна ситуація на окупованих територіях Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей супроводжуються глибокими психологічними переживаннями не тільки військовослужбовців, а усіх мешканців України, зумовлюють багатофакторність і поліморфність розвитку посттравматичного стресового розладу в сучасних реаліях. Але не зважаючи на ці трагічні події вона цікава через її наукове, прикладне, епідеміологічне значення та ряд інших аспектів. Досі відсутні чіткі теоретичні концепції, що визначають підходи до вивчення психологічних та біологічних механізмів розвитку посттравматичного стресового розладу. Розробляється кілька патогенетичних моделей розвитку цього розладу. Він характеризується широким набором астенічних, тривожних, афективних, поведінкових та психотичних порушень, які погано піддаються терапії. Найбільш ефективним є застосування комбінованої фармакологічної та психотерапії. Антидепресанти – єдині фармакологічні засоби, схвалені у міжнародних клінічних рекомендаціях як препарати першого вибору. Існують і експериментальні методи терапії, але вони потребують подальшого вивчення. Тим часом лише половина хворих досягають ремісії, тому в реальній клінічній практиці широкого поширення набули симптоматична терапія, застосування препаратів поза показаннями та поліпрагмазія, пов'язана зі спробами впливу на різноманітну коморбідну психопатологічну симптоматику. Такий підхід певною мірою відображає наявний дефіцит методів терапії з доведеною ефективністю і нерідко призводить до затягування захворювання, формування терапевтичної резистентності та розвитку побічних ефектів. Загалом ефективність комплексної терапії ледве вивчена і потребує проведення додаткових репрезентативних плацебо-контрольованих та порівняльних клінічних досліджень, а також розробки більш адекватних та ефективних експериментальних підходів до вивчення нових методів лікування.Документ Остеоартрит колінних суглобів – вплив супутньої терапії при коморбідній патології(Полтавський державний медичний університет, 2023-10-16) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ishcheykina, Yu. O.; Kir'yan, O. A.Остеоартроз — найпоширеніше захворювання опорно-рухового апарату, що характеризується хронічним запаленням і залученням до патологічного процесу всіх компонентів суглоба. Остеоартроз призводить до зниження якості життя, інвалідизації населення та підвищення смертності. За оцінками експертів на остеоартроз у всьому світі хворіє близько 240 млн осіб, серед них приблизно 10% чоловіків та 18% жінок віком старше 60 років. В іншому епідеміологічному дослідженні американськими вченими встановлено, що симптоматичний ОА колінного суглоба відзначається приблизно у 7% дорослих віком старше 25 років. Поширеність захворювання на остеоартроз вища серед жінок, ніж чоловіків, зростає з віком (тенденція наявна до досягнення 70-річного віку). Приблизно у 9% чоловіків та у 30% жінок спостерігається ураження щонайменше одного суглоба, у 11 та 23% — щонайменше двох. Остеоартроз посідає 1-ше місце в структурі кістково-м’язової патології, 2-ге — за кількістю звернень до сімейного лікаря, поступаючись лише серцево-судинним захворюванням; 3-тє — у структурі інвалідизації. Мета – дослідження та висвітлення сучасних досіджень патогенетических звязків остеоартриту і коморбідних уражень при супутніх захворюваннях з обґрунтуванням нових підходів до покращення лікування хворих з даною патологією; оцінити вплив лікування хворих на гонартроз з коморбідною патологією з включенням хондропротекторів: хондроїтину сульфат, глюкозаміну сульфат, рецептурного кристалічного глюкозаміну сульфат, сартанів (вазар / лозартан), статинів (розарт), нестероїдних протизапальних препаратів (целекоксиб, ібупрофен, диклофенак калію). Матеріали та методи дослідження. Здійснено науковий пошук у друкованих і електронних виданнях, наукових пошукових базах із застосуванням методів аналізу, порівняння й узагальнення інформаційних даних про взаємозв’зок остеоартриту з коморбідною патологією. У проведеному дослідженні на базі ревматологічного центру Комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» кафедри сімейної медицини і терапії Полтавського державного медичного університету брали участь 100 амбулаторних та стаціонарних хворих жінок 81 (81%) та чоловіків 19 (19%) віком 48–73 років із первинним гонартрозом І–ІІ рентгенологічної стадії по Kellgren і Lawrence в поєднанні з коморбідною патологією. Результати. За результатами 3-місячного спостереження у хворих у віці до 50 років відмічалися легкі та помірні прояви метаболічного синдрому та із поліморбідних – хронічні обструктивні захворювання легенів, ураження сечостатевої системи. Найчастіше виявляли одне, рідко - два коморбідні та одне-два захворювання, що не мали доведених зв’язків з остеоартрозом. У віці від 50-60 років прогресивно зростали такі коморбідні процеси, як артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, ожиріння, цукровий діабет типу 2, хвороби системи травлення, а із поліморбідних процесів – хронічне обструктивне захворювання легень, ураження сечостатевої системи, шкіри, хвороб верхніх дихальних шляхів у період ремісії, депресивні стани. Висновки. Протягом дослідження виявлено значний клінічний ефект від застосування запропонованої нами 3 місячної терапії з включенням рецептурного кристалічного глюкозаміну сульфату, целекоксибу - 92 % у хворих основної групи на остеоартрит з коморбідною патологією. Відмічений позитивний ефект у відношенні зменшення болю, обмеженні рухливості в суглобах, затрудненні в виконанні повсякденної діяльності, виражена позитивна динаміка лабораторних показників, покращення якості життя (нормалізація артеріального тиску, зменшення болю в ділянці серця та суглобах, зменшення потреби у вживанні нестероїдних протизапальних препаратів та антигіпертензивних засобів).Документ Сучасний погляд на протизапальну та уратзнижувальну терапію подагри(Полтавський державний медичний університет, 2023-10-16) Ткаченко, Максим Васильович; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Tkachenko, M. V.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Kitura, Ye. M.; Kyryan, O. A.У статті наводиться огляд нових та перспективних препаратів для протизапальної та уратзнижувальної терапії подагри – як уже зареєстрованих та застосовуваних у клінічній практиці, так і тих що знаходяться на етапах впровадження або клінічного дослідження та демонструють свою високу ефективність та безпеку. Показано сучасні підходи до терапії подагри, що отримали своє відображення у зарубіжних та вітчизняних клінічних рекомендаціях. Акцент зроблений на безпеці та ефективності колхіцину при подагричному артриті та його кардіопротективних властивостях у пацієнтів, які страждають на подагру у поєднанні із серцево-судинною патологією. Наведено відомості про ефективність нового протизапального засобу для симптоматичної терапії подагри –канакінумабу. Ефективність та безпека анакінри дозволяє розглядати її як перспективну альтернативу традиційному підходу до протизапальної терапії подагри. Рилонацепт дозволяє лікарям сформувати більше потенційних алгоритмів лікування у популяції пацієнтів з подагрою, що важко піддається традиційній терапії. Наведено історичні відомості про застосування адренокортикот ропного гормону як протизапального агенту при подагрі. Надано інформацію про резервні, нові та перспективні уратзнижувальні препарати. Фокус зроблено на безпеці та ефективності фебуксостату, підтверджених результатами останніх великих рандомізованих клінічних досліджень. Розглянуто інші препарати, що знижують рівень сечової кислоти в плазмі крові: урикозуричні засоби (пробенецид, бензбромарон, сульфінпіразон, лезинурад, веринурад, дотинурад та архалофенат), інгібітори ксантиноксидази (алопуринол та топіроксостат), препарати пегильованої урикази можна розглядати в майбутньому як препарати резерву з можливістю поєднаного застосування з основними засобами для уратзнижувальної терапії.Документ Аналіз факторів мотивації до навчальної та наукової роботи серед студентів під час війни(Полтавський державний медичний університет, 2023) Мамонтова, Тетяна Василівна; Мягкохліб, А. А.; Міщенко, Ігор Віталійович; Донченко, Вікторія Іванівна; Мамонтова, Вероніка Дмитрівна; Mamontova, T. V.; Miahkokhlib, A. A.; Mishchenko, I. V.; Donchenko, V. I.; Mamontova, V. D.Російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року зруйнувало можливість для молодого покоління країни реалізувати потребу у освіті та науці за рахунок руйнування закладів вищої освіти, відсутності реактивів, обладнання, електроенергії та погіршення комунікації між студентами та науковими керівниками, які змушені використовувати дистанційні технології для організації навчального і наукового процесу. Мета аналіз факторів мотивації до навчальної та наукової роботи серед студентів під час війни. Матеріали і методи. У перехресному дослідженні взяли участь 75 респондентів, які навчалися у вищих навчальних закладах України на момент 24 лютого 2022 року у період з вересня по жовтень 2022 року. Результати. Від початку війни в Україні скорочення часу на навчальний процес відзначили 36% респондентів, на наукову роботу 18,67% респондентів. Аналіз залучення респондентів до наукової роботи під час навчання у ЗВО показав, що 67% осіб вважають студентську наукову роботу важливою складовою освітнього простору. До війни найбільш пріоритетними факторами мотивації дівчат було соціальне схвалення від родини або друзів та отримання винагород та заохочень. Серед хлопців, в свою чергу, було важко визначити найбільш вагомий фактор мотивації, яким, з невеликим відривом, стали соціальне схвалення від родини або друзів та отримання інтересу і задоволення від процесу. З початком війни основними мотивуючими факторами серед дівчат залишились цікавість до науки та визнання цінності досягнутого результату, тоді як серед юнаків відзначалась втрата кордонів між пріоритетами в мотивації до науки. Висновки. Війна суттєво вплинула на переосмислення ставлення до наукової роботи та негативно відзначилась на мотивації до неї серед студентів, визначено скорочення середньої кількості часу, виділеного на реалізацію наукового проекту студентами. Це дослідження може допомогти нам визначити стратегію посилення мотивація та залучення молоді до наукової роботи та покращення якості освіти під час навчання в університетах під час війни.Документ Універсальні можливості карбоксітерапії в медицині(Полтавський державний медичний університет, 2023) Штробля, Віктор Вікторович; Філіп, Степан Степанович; Луценко, Руслан Володимирович; Shtroblia, V. V.; Filip, S. S.; Lutsenko, R. V.Незважаючи на те, що карбоксітерапія (заснована на введенні вуглекислого газу (СО2)) сьогодні завойовує все більше визнання як серед лікарів так і серед пацієнтів, а її ефекти вивчаються протягом багатьох років. Відповіддю організму на введення СО2 безпосередньо в тканинІ є розширення судин, покращення кровопостачання тканин, і таким чином, процесів метаболізму, а також природних регенеративних механізмів організму. Результатом дії СО2 або карбоксітерапії, як методу лікування різних захворювань, є утворення нових капілярів, усунення гіпоксії, а кисень та фактори росту, що вивільняються з крові в тканини під дією СО2, стимулюють фібробласти до вироблення колагену та утворення нових кровоносних судин, що відомо як процес неоваскуляризації. Різні методи введення СО2 приводять до помітних покращень в організмі при різних патологічних станах за рахунок покращення оксигенації, взаємодії регуляторів тканинної перфузії та руйнування жирових клітин. Тому в даному аналізі літератури представлені дослідження, що оцінюють потенційні переваги карбоксітерапії при різних патологічних станах організму. Методи: пошук наукової інформації проведений в електронних базах PubMed, Google Scholar. Результати: проведений аналіз даних літератури про механізми дії СО2, умови та стани використання її в медицині. Висновки: СО2 сприяє збільшенню кровотоку, зменшенню гіпоксії, запалення і окисного стресу, що дозволяє включати карбоксітерапію в лікування різних патологічних процесів. Тому сьогодні при терапевтичному використанні карбоксітерапія може забезпечити ефективну та безпечну альтернативу традиційній фармакотерапії або доповнити її при комплексному застосуванні.Документ Сучасний підхід до опанування і закріплення практичних навичок на кафедрі гістології, цитології та ембріології(Полтавський державний медичний університет, 2023) Шепітько, Володимир Іванович; Стецук, Євген Валерійович; Борута, Наталія Володимирівна; Левченко, Ольга Анатоліївна; Рудь, Марія Володимирівна; Shepitko, V. I.; Stetsuk, E. V.; Boruta, N. V.; Levchenko, O. A.; Rud, M. V.У статті розглядається організація навчального процесу на кафедрі гістології, цитології та ембріології Полтавського державного медичного університету. Актуальність роботи полягає у розширеному підході до засвоєння практичних навичок здобувачів вищої освіти у вивченні нашої дисципліни та залученням інтерактивних форм навчання. В даний час сформульовано розуміння необхідності розробки та впровадження у процес навчання додаткових можливостей освоєння дисципліни через нові, доступні здобувачами освіти інформаційні технології. Важливим доповненням до традиційної світлової мікроскопії на практичному занятті виступає впровадження в освітній процес електронних освітніх ресурсів і сканованих гістологічних препаратів. На кафедрі розроблено та впроваджено допоміжну технологію навчання з використанням комп'ютерних класів. Комп'ютеризація робочого місця здобувача вищої освіти дозволила працювати на занятті з усіма розробленими електронними освітніми ресурсами, проводити тестування, працювати з оцифрованими гістологічними препаратами. Впровадження інноваційних технологій навчання шляхом використання мультимедійного електронного освітнього ресурсу на нашій кафедрі дає принципово нові їм можливості, а саме: ₋ підвищується самооцінка здобувача освіти; підвищується зацікавленість у вивченні дисципліни; діагностика гістологічних препаратів може проводитися як на самій кафедри гістології, цитології та ембріології, так і безпосередньо на будь-якому доступному здобувачу освіти пристрої; у будь-який зручний для себе час здобувач освіти може самостійно вивчати основні структурні компоненти органів і тканин у зручному для нього місці; здобувач освіти має можливість заздалегідь готуватися до практичних занять, що проводяться на кафедрі. Сьогодні можна впевнено констатувати, що процес цифровізації медичного викладання йде з випередженням графіка. Класична «академічна» освіта із застосуванням цифрових сучасних технологій та засобів дозволяє на «виході» отримати сучасного випускника, який має великий «багаж» теоретичних знань та практичних навичок.Документ Діагностика та лікування захворювання периферичних артерій у хворих із цукровим діабетом(Полтавський державний медичний університет, 2023) Лисенко, Руслан Борисович; Рябушко, Роман Миколайович; Оксак, Григорій Анатолійович; Щербань, Дмитро Анатолійович; Скрипник, Г. Ю.; Степанчук, Алла Петрівна; Lysenko, R. B.; Riabushko, R. M.; Oksak, H. A.; Shcherban, D. A.; Skrypnyk, H. Yu.; Stepanchuk, A. P.Не дивно зустріти пацієнта з ураженням серцево-судинної системи на тлі ендокринної патології. Захворювання периферичних артерій у людей із цукровим діабетом ІІ типу має широкі клінічні характеристики та різноманітні наслідки. Відоме як одне з основних – макросудинні ускладнення. Атеросклероз визначають як основну причину, але існують і інші причини. Клінічний перебіг пацієнтів на тлі діабету гірший, частота ампутацій була вищою, була значна різниця в рівнях смертності. Стандартом для діагностики захворюваннями артерій є визначення плечо-гомілкового індексу. Золотим стандартом для вивчення анатомічної складової є ангіографія. Лікування супутніх захворювань, таких як цукровий діабет, високий кров'яний тиск і дисліпідемія, має важливий вплив на клінічний прогрес. В основі механізму виникнення проявів атеросклеротичної хвороби лежить звуження просвіту ураженої судини, що призводить до зменшення прохідності судини. Діагноз захворювання периферичних артерій потребує регулювання супутніх факторів ризику, медикаментозного лікування та втручання при ураженнях нижніх кінцівок. Також відомо, що фізичні вправи ефективні для полегшення симптомів захворювання периферичних артерій, сприяють подовженню дистанції безболісної ходьби. При відсутності позитивного ефекту від проведення консервативного лікування хворим з такою патологією показано виконання хірургічних втручань. Так, якщо атеросклеротичні ураження артерій є незначними і мають мінімальний ризик, який пов’язаний з хірургічним лікуванням, а втручання демонструє високу ймовірність успіху, слід розглядати можливість виконання черезшкірної балонної ангіопластики. Рекомендується раннє втручання при наявності болю в спокої, ішемічної виразки або некрозу. Відомо, що балонна ангіопластика та встановлення стента ефективні для полегшення симптомів у багатьох пацієнтів із захворювання периферичних артерій. Раніше такі оперативні втручання використовували обмежено, але з прогресом технологій ендоваскулярні операції широко застосовуються ще до вибору «відкритих» методів. Для довгострокового успіху черезшкірного судинного втручання важливими є розташування та довжина уражень.Документ Generalized histostructural and morphometric characteristics of the frontal sinus of human in health(Полтавський державний медичний університет, 2023) Serbin, S. I.; Dubyna, S. O.; Bondarenko, S. V.; Sovgyrya, S. M.; Koptev, M. M.; Сербін, Сергій Ігорович; Дубина, Сергій Олександрович; Бондаренко, Станіслав Володимирович; Совгиря, Світлана Миколаївна; Коптев, Михайло МиколайовичThe aim of our study is to determine the histo-topographic and morphometric features of the structural components of the mucous membrane of the human frontal sinus on different walls. Materials and methods: to achieve the goal, we used a set of methods for morphological studies including the method of serial semithin sections, histochemical studies, and the morphometric method. The thickest mucous membrane on the lower wall has an average epithelium thickness of 51.45±1.59 μm on the left and 50.78±1.64 μm on the right. On the left, the lamina propria thickness is 42.49±5.34 μm, and on the right, it is 43.03±2.22 μm. The submucosal base has a thickness of 423.67±21.33 μm on the left and 426.45±16.77 μm on the right, which is four times higher than the average thickness of the back wall and septum (p<0.05). The average diameter of the lumen of the resistive and capacitive links of the hemomicrocirculatory channel is the largest in the mucous membrane of the front wall of the human frontal sinus (respectively, 11.16±0.37 μm on the left and 11.34±0.31 μm on the right (p<0.05); 7, 63±0.08 μm on the left and 7.57±0.09 μm on the right), the smallest is in the mucous membrane of the back wall (respectively, 6.96±0.19 μm on the left and 6.56±0.35 μm on the right; 8.82±0.16 μm on the left and 9.02±0.43 μm on the right (p<0.05)). Exchangeable hemomicrovessels with the smallest diameter had a measurement of 3.89±0.08 μm on the left and 4.19±0.02 μm on the right (р<0.05) within the specified area. The study revealed the largest capillaries in the mucosal lining of the lower wall, which measured 4.88±0.07 μm on the left and 4.73±0.12 μm on the right (p<0.05). Furthermore, complex alveolar-tubular glands were evident in the submucosal base of the mucosal lining in all walls of the designated sinus. It has been found that the glands on the lower wall have the largest diameter of the terminal sections, whereas those on the septum have the smallest. On the left, the glands on the lower wall have a diameter of 30.42±2.36 μm, while those on the septum have a diameter of 25.42±1.68 μm. On the right, the corresponding measurements are 31.01±1.34 μm and 25.89±1.38 μm (p<0.05). In conclusion, this study highlights the distinct differences in gland diameter and type among different sections of the organ. The glands on the front and back comprised a mixture of protein and mucous types, while two types were identified on the lower wall and septum. The statistical processing of the obtained histo-topographic, histological, histochemical, and morphometric data significantly enhances the comprehension of the microscopic structure of the mucous membrane in the frontal sinus. These findings can be important in modern morphology and otorhinolaryngology.