Авторефетати та дисертації. Кафедра внутрішньої медицини № 1
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Взаємозв’язок уражень печінки та кишечника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання та методи їх корекції(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Скрипник, Роман ІгоровичАктуальність. Хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме Вклітинний хронічний лімфолейкоз, В-клітинна неходжкінська лімфома з малих лімфоцитів, множинна мієлома, належать до найбільш розповсюджених онкогематологічних захворювань. Основним методом їх лікування є програмна хіміотерапія, проведення якої асоціюється із високим ризиком виникнення вторинних уражень і систем організму, у тому числі печінки та кишківника. Цитостатик-індуковані ураження слизової оболонки кишківника продовжують залишатись складною і недостатньо вивченою проблемою, що зумовлено у першу чергу неможливістю виконання інвазивних діагностичних процедур у динаміці хіміотерапії. Проте вторинні ураження кишківника можуть потенціювати тяжкість хіміотерапевтично-індукованих гепатотоксичних реакцій. З цієї точки зору, особливе значення має вивчення патогенетичних особливостей, основних клініко-лабораторних характеристик уражень печінки та кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а також розробка неінвазивних методів діагностики вторинних цитостатик-індукованих мукозитів гастроінтестінального тракту. Потребують розробки алгоритми профілактики уражень печінки та кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань з урахуванням основних патогенетичних механізмів їх формування та виду гемобластозу. Мета дослідження – обґрунтувати диференційований підхід до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування. Завдання дослідження: вивчити особливості впливу доксорубіцину на розвиток порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічної структури тонкого і товстого кишківника у щурів залежно від наявності модельованого неалкогольного стеатогепатиту; дослідити ефективність введення S-адеметіоніну у профілактиці доксорубіцініндукованих порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру, морфологічних структур тонкого і товстого кишківника у щурів з урахуванням експериментального неалкогольного стеатогепатиту; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми з малих лімфоцитів; дослідити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної систем, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру на фоні прогресії множинної мієломи; вивчити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на Вклітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів на фоні хіміотерапії; визначити характер порушень біохімічних печінкових тестів, прооксидантно-антиоксидантної системи, аргінін/цитрулінового циклу, резистентності слизового бар’єру у хворих на множинну мієлому на фоні хіміотерапії; обґрунтувати комбіноване застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому з малих лімфоцитів; обґрунтувати комбіноване застосування L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 у якості профілактики цитостатик-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у хворих на множинну мієлому. Методи дослідження: загально-клінічні методи дослідження, оцінка загального стану хворого за Eastern Cooperative Oncology Group та індексом Карновського, визначення показників загального аналізу крові (еритроцити, гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити), біохімічного аналізу крові (активність аланінової амінотрансферази, аспарагінової амінотрансферази, гамаглутамілтранспептидази, лужної фосфатази, вмісту загального білку, креатиніну, кальцію), дослідження стану перекисного окислення ліпідів за концентрацією реактантів тіобарбітурової кислоти у сироватці крові, системи антиоксидантного захисту за активністю каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу – вмісту аргініну, цитруліну та активністю аргінази у сироватці крові. З метою дослідження провідних патогенетичних механізмів розвитку та факторів ризику цитостатик-індукованих уражень тонкого і товстого кишківника та їх взаємозв’язку із гепатотоксичними реакціями у динаміці хіміотерапії було проведено моделювання неалкогольного стеатогепатиту, моделювання доксорубін-індукованих уражень печінки, тонкого і товстого кишківника у щурів із нормальною та надмірною масою тіла і ожирінням з наступною оцінкою особливостей структурних змін у тканинах печінки, тонкого та товстого кишечника, визначенням активності аланінової та аспарагінової амінотрансфераз, концентрації ТБК-реактантів, активності каталази, показників аргінін/цитрулінового циклу (вміст аргініну, цитруліну) у гомогенаті тонкого і товстого кишківника та крові. Застосовані методи математико-статистичного аналізу. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше розроблена модель неалкогольного стеатогапатиту, в основі якої лежить застосування висококалорійної дієти із 42,8% вмісту жирів на фоні споживання 4% водного розчину фруктози як єдиного джерела рідини впродовж 63-х днів. Уперше розроблений спосіб моделювання доксорубіцин-індукованих уражень печінки у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом, який полягає у введенні щурам доксорубіцину внутрішньочеревно із розрахунку 5 мг/кг/добу впродовж 3-х днів. Уперше встановлений взаємозв’язок між розвитком прооксидантноантиоксидантного дисбалансу та порушенням функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника на фоні введення доксорубіцину у щурів із експериментальним неалкогольним стеатогепатитом. Уперше доведений ефект S-адеметіоніну із розрахунку 100 мг/кг маси внутрішньочеревно паралельно із введенням доксорубіцину впродовж 3-х днів у профілактиці розвитку оксидативного стресу, порушень функціональної здатності і гістоморфологічної структури слизової оболонки кишківника у щурів із експериментально модельованим неалкогольним стеатогепатитом. Отримало подальше вивчення частота розвитку і характер уражень печінки у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання у залежності від виду гемобластозу. Показано, що ураження печінки цитолітичного типу спостерігаються частіше на фоні прогресії множинної мієломи. Уперше доведено, що ураження кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та у динаміці специфічної хіміотерапії супроводжуються зниженням рівня цитруліну та зростанням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові хворих. Дані показники можна використовувати у якості непрямих маркерів порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника. Отримало подальше вивчення роль порушень прооксидантноантиоксидантного статусу у формуванні цитостатик-індукованих уражень кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Доведена провідна роль хіміотерапевтично-індукованого оксидативного стресу у розвитку порушень функціональної здатності і структурної цілісності кишківника у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання. Уперше обґрунтовано призначення S-адеметіоніну у комбінації з Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії, що дозволяє ефективно попереджувати розвиток цитостатик-індукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій у хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання за рахунок пригнічення активності оксидативного стресу. Вперше обґрунтовано комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому з метою впливу на провідні механізми розвитку цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій, усунення порушень аргінін/цитрулінового циклу та покращення функціональних властивостей слизової оболонки кишківника. Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати мають теоретичне і практичне значення в наступних галузях медицини: терапії, гематології, гастроентерології, сімейній медицині. Дослідження мало можливість визначити частоту розвитку та характер уражень печінки та кишківника на фоні прогресії хронічних лімфопроліферативних захворювань та під дією специфічної хіміотерапії. Обґрунтована доцільність застосування непрямих маркерів цитостатикіндукованих уражень кишківника у динаміці ХТ хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання, а саме визначення концентрації цитруліну і N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові. Застосування S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 у комплексному лікування хворих на хронічні лімфопроліферативні захворювання дозволяє ефективно попередити розвиток цитостатикіндукованих гепатотоксичних та ентеротоксичних реакцій та покращити загальні результати терапії. Включення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 до складу лікувальних комплексів хворих на множинну мієлому попереджує формування уражень печінки і кишечника під дією хіміотерапії, що дозволяє проводити хіміотерапію без зміни доз і режимів введення препаратів цитостатичного ряду. Результати. Введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, які знаходились на стандартному та висококалорійному раціоні, призводить до розвитку прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті тонкого кишківника, яке характеризується підвищенням вмісту ТБК-реактантів у 2,1 і 1,67 раза (р˂0,05) відповідно та зниженням активності каталази у 3,48 і 3,62 раза відповідно (р˂0,05) та супроводжується зниженням вмісту цитруліну у 2,76 раза і 1,45 раза відповідно (р˂0,05) та зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,66 раза та 1,23 раза відповідно (р˂0,05) порівняно з контролем. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між вмістом ТБК-реактантів і концентрацією Nацетилнецрамінової кислоти у гомогенаті тонкого кишечника щурів із неалкогольним стеатогепатитом (r=+0,59; р=0,04). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам, спостерігався розвиток прооксидантноантиоксидантного дисбалансу у гомогенаті товстого кишківника, як у щурів, які знаходились на стандартному раціоні, за рахунок підвищення вмісту ТБКреактантів у 1,76 раза (р˂0,05), так і у щурів із неалкогольним стеатогепатотим, що отримували висококалорійний раціон, за рахунок зменшення активності каталази у 1,36 раза (р˂0,05), без формування порушень аргінін/цитрулінового циклу. Розвиток оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника тільки у щурів із неалкогольним стеатогепатитом супроводжувався зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,23 раза (р˂0,05). На фоні введення доксорубіцину у щурів з неалкогольним стеатогепатитом виявлено зворотній кореляційний зв’язок між активністю каталази і концентрацією N-ацетилнейрамінової кислоти у гомогенаті товстого кишківника (r=-0,61; р=0,02). На фоні введення доксорубіцину в кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньоочеревинно щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у слизовій оболонці тонкої кишки виявлялась виражена лейкоцитарна інфільтрація власної пластинки ворсин макрофагами, плазмоцитами, лімфоцитами та нейтрофільними гранулоцитами. У ворсинах тонкої кишки спостерігалась локально визначена десквамація епітелію, у криптах встановлені дистрофічні зміни екзокриноцитів у вигляді вакуолізації цитоплазми. У криптах товстої кишки значно зменшилась висота екзокриноцитів, спостерігалась менш виражена дифузна інфільтрація власної пластинки, серед клітин переважали макрофаги і лімфоцити. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до зменшення проявів оксидативного стресу у гомогенаті тонкого кишківника, що характеризувалось зменшенням концентрації ТБК-реактантів у 1,52 раза (р˂0,05) за одночасного підвищення активності каталази у 1,68 раза (р˂0,05) та супроводжувалось зменшенням проявів цитостатик-індукованого мукозиту із зростанням вмісту цитруліну у 1,54 раза та зменшенням рівня Nацетилнейрамінової кислоти у 1,58 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем N-ацетилнейрамінової кислоти та концентрацією ТБКреактантів у гомогенаті тонкого кишківника щурів, що знаходились на стандартному раціоні віварію (r=+0,87; p=0,001 за Пірсоном). Профілактичне введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг на фоні доксорубіцину у кумулятивній дозі 15 мг/кг внутрішньочеревинно щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прооксидантно-антиоксидантний дисбаланс у гомогенаті тонкого кишківника за рахунок зниження вмісту ТБК-реактантів у 1,3 раза (р˂0,05) та зростання активності каталази у 2,29 раза (р˂0,05), що попереджувало розвиток цитостатик-індукованого мукозиту, що характеризувалось зростанням рівня цитруліну у 1,22 раза (р˂0,05) та зниженням концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,21 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном Одночасно введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам, які знаходились на стандартному раціоні віварію, приводило до пригнічення продукції агресивних вільних радикалів у гомогенаті товстого кишківника, що характеризувалось зниженням концентрації ТБК-реактантів у 1,67 раза (р˂0,05) порівняно із щурами, які не отримували корекцію S-адеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно на фоні доксорубіцину щурам із неалкогольним стеатогепатитом, які отримували висококалорійний раціон, дозволило зменшити прояви оксидативного стресу у гомогенаті товстого кишківника за рахунок зниження концентрації ТБКреактантів у 1,16 раза (р˂0,05), що супроводжувалось покращенням резистентності слизового бар’єру із зниженням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,79 раза, порівняно із щурами, які не отримували корекцію Sадеметіоніном. Введення S-адеметіоніну в дозі 100 мг/кг внутрішньочеревинно з метою профілактики вторинних доксорубіцин-індукованих уражень щурам з неалкогольним стеатогепатитом, у тонкому кишківнику проявлялося відновленням епітелію ворсин, появою мітозів у екзокриноцитах. У власній пластинці серед клітин лейкоцитарного ряду візуалізувались макрофаги і плазмоцити. У товстому кишківнику позитивна дія S-адеметіоніну призводила до зменшення у криптах ділянок виснажених екзокриноцитів, у криптах виявлялись інтраепітеліальні лімфоцити. Дифузна інфільтрація власної пластинки була незначною, перфузія крові від контрольної групи не відрізнялась. У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія В-клітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів асоціювалась із розвитком уражень печінки у 37,14% (13/35) пацієнтів, що супроводжувалось формуванням оксидативного стресу і характеризувалось зростанням концентрації ТБК-реактантів у сироватці крові у 1,38 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)), порушенням резистентності слизового бар’єру гастроінтестинального тракту у вигляді зростання концентрації N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,25 раза (р˂0,05) порівняно із нормою. У даної категорії пацієнтів розгорнута клінічна картина гемобластозу асоціювалась із розвитком ураження нирок, яке характеризувалось підвищенням концентрації креатиніну у 1,75 раза (р˂0,05) та сечовини у 1,9 раза (р˂0,05) порівняно із практично здоровими. У хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів проведення хіміотерапії супроводжувалось зростанням частоти порушень біохімічних печінкових тестів (76,9% проти 38,5%, Х 2 (1, N=26) = 3,9; р=0,047), що характеризувалось формуванням холестатичного синдрому, а саме зростанням у сироватці крові активності гамаглутамілтранспептидази у 1,6 раза (р˂0,05) та лужної фосфатази у 1,8 раза (р˂0,05), прогресуванням оксидативного стресу із підвищенням концентрації ТБК-реактантів у сироватці у 1,28 раза (р˂0,05), порушеннями аргінін/цитрулінового циклу із зниженням вмісту цитруліну у сироватці крові у 1,66 раза (р˂0,05), порушеннями резистентності слизового бар’єру кишківника із зростанням рівня N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,24 раза (р˂0,05) порівняно із первинним обстеженням. Комбіноване призначення S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і Вклітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів дозволило зменшити ризик розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (15,4% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25) = 9,07; р=0,002), що характеризувалось зменшенням активності печінкових ферментів у сироватці крові (аланінової амінотрансферази – у 2,52 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,98 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 2,43 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,25 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів 1,46 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,38 раза (р˂0,05) із збереженням стабільного рівня аргініну) та усуненням порушень резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,3 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували хіміотерапію без корекції. Важливу роль у розвитку цитостатик-індукованого мукозиту має оксидативний стрес, що підтверджує зворотний кореляційний зв’язок між рівнем цитруліну та ТБК-реактантів у сироватці крові хворих на В-клітинний хронічний лімфолейкоз і В-клітинну неходжкінську злоякісну лімфому із малих лімфоцитів, яким призначали комбінацію S-адеметіоніну і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії (r=-0,571; p=0,041 за Пірсоном). У хворих, які мали первинні клінічні ознаки ураження кишківника у вигляді діарейного синдрому, прогресія множинної мієломи супроводжувалась формуванням уражень печінки у 86,8% (33/38) пацієнтів із множинною мієломою (достовірно частіше, ніж у хворих із прогресією Вклітинного хронічного лімфолейкозу і В-клітинної неходжкінської злоякісної лімфоми із малих лімфоцитів (86,8% проти 37,14%, Х 2 (1, N=75)=21,13; р˂0,00001), які характеризувались розвитком синдрому цитолізу (зростанням у сироватці крові активності аланінової амінотрансферази у 2,58 раза (р˂0,05)), гамаглутамілтранспептидази – у 1,96 раза (р˂0,05)), ураженням нирок (підвищенням концентрації креатиніну у сироватці крові у 1,94 раза (р˂0,05), сечовини – у 2,02 раза (р˂0,05)), а також зростанням у сироватці крові вмісту кальцію у 1,1 раза (р˂0,05) та загального білку – у 1,22 раза (р˂0,05), що супроводжувалось порушеннями аргінін/цитрулінового циклу (зниженням концентрації цитруліну у сироватці крові у 1,22 раза (р˂0,05)) та формуванням оксидативного стресу (зростанням у сироватці крові вмісту ТБК-реактантів у 1,19 раза) без порушень резистентності слизового бар’єру кишківника порівняно із практично здоровими особами. Під дією специфічної хіміотерапії у 91,6% (11/12) хворих на множинну мієлому зафіксовано розвиток порушень біохімічних печінкових тестів холестатичного типу за рахунок підвищення активності у сироватці крові гамаглутамілтранспептидази та лужної фосфатази у 1,8 та 2 раза (р˂0,05) відповідно, що супроводжувалось поглибленням прооксидантноантиоксидантного дисбалансу (у сироватці крові зростанням концентрації ТБК-реактантів у 1,58 раза (р˂0,05) з одночасним пригніченням активності каталази у 1,13 раза (р˂0,05)), змінами аргінін/цитрулінового циклу (зменшенням у сироватці крові концентрації цитруліну у 1,68 раза (р˂0,05), аргініну – у 1,05 раза (р˂0,05), зростанням активності аргінази у 1,1 раза (р˂0,05)), порушеннями резистентності слизового бар’єра кишківника (зростанням у сироватці крові вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти у 1,43 раза (р˂0,05)). Комбіноване призначення L-орнітину-L-аспартату і Bifidobacterium infantis 35624 на фоні хіміотерапії у хворих на множинну мієлому дозволило зменшити ймовірність розвитку цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій (8,3% проти 76,9%, Х 2 (1, N=25)=17,63; р=0,00002), що характеризувалось зменшенням порушень біохімічних печінкових тестів (зниженням активності аланінової аміномтрансферази у 1,84 раза (р˂0,05), аспарагінової амінотрансферази – у 1,43 раза (р˂0,05), гамаглутамілтранспептидази – у 3,33 раза (р˂0,05), лужної фосфатази – у 2,26 раза (р˂0,05)) і супроводжувалось пригніченням оксидативного стресу (зниженням у сироватці крові рівня ТБК-реактантів у 1,56 раза (р˂0,05)), усуненням змін аргінін/цитрулінового циклу (зростанням концентрації цитруліну у 1,55 раза (р˂0,05), активності аргінази у 1,15 раза (р˂0,05) без достовірних змін рівня аргініну у сироватці крові) та покращенням резистентності слизового бар’єру кишківника (зменшенням вмісту Nацетилнейрамінової кислоти у сироватці крові у 1,2 раза (р˂0,05)) порівняно із пацієнтами, які отримували ХТ. Висновки. У дисертаційній роботі наведене узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка виявляється у обґрунтуванні диференційованого підходу до профілактики уражень печінки, тонкого і товстого кишечника на фоні хіміотерапії хронічних лімфопроліферативних захворювань на підставі експериментального і клінічного вивчення патогенетичних механізмів їх формування.Документ Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до профілактики уражень печінки у хворих на гемобластози із надмірною вагою і ожирінням(ТОВ “Фірма “Техсервіс”, 2021) Маслова, Ганна Сергіївна; Maslova, G. S.Маслова Г.С. Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до профілактики уражень печінки у хворих на гемобластози з надмірною вагою і ожирінням. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, Полтава, 2021. У дисертаційній роботі представлено узагальнення і нове вирішення проблеми, що полягає у патогенетичному обґрунтуванні профілактики уражень печінки у хворих на гострі і хронічні гемобластози залежно від наявності надмірної ваги і ожиріння на підставі клінічних і експериментальних досліджень. Визначені фактори ризику і характер проявів уражень печінки, особливості змін прооксидантно-антиоксидантного статусу і аргінін/цитрулінового циклу у хворих на гострі і хронічні гемобластози, доведена ефективність диференційованого призначення S-адеметіоніну, L-орнітину-L-аспартату та їх комбінації з урсодезоксихолевою кислотою залежно від індексу маси тіла пацієнтів з метою профілактики цитостатик-індукованих уражень печінкиДокумент Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до профілактики уражень печінки у хворих на гемобластози із надмірною вагою і ожирінням(Полтавський державний медичний університет, 2021) Маслова, Ганна Сергіївна; Maslova, G. S.Маслова Г.С. Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до профілактики уражень печінки у хворих на гемобластози із надмірною вагою і ожирінням. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 «внутрішні хвороби». – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, Полтава, 2021. Захист відбудеться в Українській медичній стоматологічній академії, м. Полтава, 2021. Актуальність. Проведення хіміотерапії хворим на гострі і хронічні гемобластози продовжує залишатись складною проблемою, що зумовлено високим ризиком розвитку вторинних уражень з боку органів і систем організму, у тому числі і печінки. У пацієнтів із онкогематологічними захворюваннями гепатотоксичні реакції можуть розвиватись внаслідок інфільтрації пухлинними клітинами тканин печінки, пухлинної інтоксикації, впливу препаратів цитостатичного ряду, вторинних інфекцій. Надмірна вага і ожиріння належать до факторів ризику формування цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій, що можуть бути спричиненими наявністю у даної категорії пацієнтів неалкогольної жирової хвороби печінки. З цієї точки зору особливого значення має вивчення факторів ризику, основних клінічних характеристик уражень печінки у хворих на гемобластози з урахуванням впливу надмірної ваги і ожиріння з метою покращення своєчасної діагностики цитостатик-індукованих гепатотоксичних реакцій. Потребують розробки алгоритми профілактики уражень печінки на фоні хіміотерапії у хворих на гострі і хронічні гемобластози з надмірною вагою і ожирінням. Мета дослідження. Обґрунтувати диференційований підхід до профілактики уражень печінки на фоні хіміотерапії у хворих на гемобластози з надмірною вагою і ожирінням шляхом комплексного вивчення патогенетичних механізмів їх формування на підставі експериментальних і клінічних досліджень.Документ Клініко-патогенетичні особливості та лікування гастропатій, індукованих нестероїдними протизапальними засобами, у хворих на ішемічну хворобу серця похилого віку(ТОВ “Фірма “Техсервіс”, 2021) Пархоменко, Вікторія Володимирівна; Parkhomenko, V. V.Пархоменко В.В. Клініко-патогенетичні особливості та лікування гастропатій, індукованих нестероїдними проти запал. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. - Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, Полтава, 2021. Дисертація присвячена вивченню клініко-патогенетичних особливостей НПЗЗ-гастропатій у хворих похилого віку з супутньою ішемічною хворобою серця та розробці ефективних методів корекції з призначенням препарату цитопротекторної дії – еупатіліну на фоні кислотосупресивної або ерадикаційної терапії. Визначальними чинниками клінічних проявів НПЗЗ-гастропатії є інфікування H. pylori, тривалість та доза одночасного прийому аспірину та інших НПЗЗ, наявність виразкового анамнезу. Встановлена залежність характеру змін резистентності слизового бар’єра слизової оболонки шлунка, активності оксидативного стресу, ступеня ендотеліальної дисфункції від асоціації з H. pylori, що визначає ступінь тяжкості морфологічних проявів ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки шлунка. Доведена доцільність призначення еупатіліну на фоні кислотосупресивної або антигелікобактерної терапії з метою лікування ерозивно-виразкових уражень у пацієнтів похилого віку з супутньою ішемічною хворобою серця за рахунок впливу препарату на патогенетичні ланки НПЗЗ-гастропатії.Документ Клініко-патогенетичні особливості та лікування гастропатій, індукованих не стероїдними протизапальними засобами, у хворих на ішемічну хворобу серця похилого віку(Полтавський державний медичний університет, 2021) Пархоменко, Вікторія Володимирівна; Parkhomenko, V. V.Пархоменко В.В. Клініко-патогенетичні особливості та лікування гастропатій, індукованих нестероїдними протизапальними засобами, у хворих на ішемічну хворобу серця похилого віку. - Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби, Українська медична стоматологічна академія, Полтава, 2021. Захист відбудеться в Українській медичній стоматологічній академії, Полтава, 2021. Актуальність. До найбільш розповсюдженої групи препаратів, які використовуються в лікарській практиці, відносяться нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), що зумовлено їх анальгетичними, антипіретичними і протизапальними ефектами. Серед осіб похилого віку спостерігається частий розвиток коморбідних станів, серед яких вагоме місце займають захворювання опорно-рухового апарату та кардіоваскулярна патологія, а саме ішемічна хвороба серця (ІХС). Ацетилсаліцилова кислота (АСК) і НПЗЗ підвищують ризик ульцерогенезу у осіб, інфікованих Helicobacter pylori (H. pylori) та є незалежними один від одного чинниками, потенціюючими ризик ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки шлунка (СОШ). Залишається недостатньо вивченою роль цитопротективної терапії у профілактиці та лікуванні НПЗЗ-гастропатії у пацієнтів групи високого ризику, яка активує захисні фактори слизового бар’єру, спричинені дією агресивних чинників. Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування НПЗЗ-гастропатій з супутньою ІХС у осіб похилого віку на підставі вивчення клініко- ендоскопічних проявів, патогенетичних механізмів ураження СОШ у залежності від інфікування H. pylori. Завдання дослідження. Вивчити особливості клінічного перебігу, стан метаболічних процесів у СОШ, дисбалансу процесів перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту у хворих на НПЗЗ-гастропатії похилого віку з супутньою ІХС у залежності від асоціації з Н.pylori. Дослідити вплив Н.pylori на стан ендотеліальної дисфункції, визначити характер структурних та мікроциркуляторних порушень у СОШ у хворих на НПЗЗ-гастропатію похилого віку з супутньою ІХС. Оцінити залежність ступеня тяжкості ерозивно-виразкових ушкоджень СОШ від інфікування Н.pylori та стану метаболічних процесів у СОШ у хворих на НПЗЗ-гастропатії у поєднанні з ІХС у віковому аспекті. Вивчити ефективність застосування еупатіліну в комплексній терапії хворих на НПЗЗ-гастропатію з супутньою ІХС похилого віку та оцінити його вплив на стан слизопродукуючої функції СОШ, показники оксидативного стресу, ендотеліальної дисфункції.Документ Клініко-патогенетичні особливості та лікування хронічного гастриту у хворих на цукровий діабет 2 типу(2021-02-23) Радіонова, Тетяна ОлександрівнаРадіонова Т.О. Клініко-патогенетичні особливості та лікування хронічного гастриту у хворих на цукровий діабет 2 типу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 222 – Медицина. – Українська медична стоматологічна академія, МОЗ України, Полтава, 2020. Актуальність. Протягом останніх десятиліть зростає увага до проблематики коморбідної патології. Цукровий діабет 2 типу та його ускладнення залишаються у центрі уваги клініцистів та науковців усього світу. За різними даними, до 90% хворих на цукровий діабет мають гастроентерологічні скарги, що свідчить про часту асоціацію цукрового діабету із захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту. У хворих на цукровий діабет розвиваються специфічні функціональні та структурні зміни шлунку, проте залишається недостатньо вивченим як впливає наявність порушень вуглеводного обміну на перебіг хронічного гастриту. Зважаючи на недостатню клінічну ефективність існуючих лікувальних стратегій, у тому числі стандартної антихелікобактерної терапії, у хворих на цукровий діабет 2 типу, актуальним залишається питання розробки нових терапевтичних підходів з урахуванням патогенетичних особливостей перебігу хронічного гастриту за умови його поєднання із цукровим діабетом 2 типу. Мета дослідження – підвищити ефективність лікування Helicobacter pylori-асоційованого хронічного гастриту у хворих із цукровим діабетом 2 типу на підставі вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу синтропії шляхом включення еупатіліну на фоні потрійної антихелікобактерної терапії та пробіотика. Завдання дослідження: визначити клінічні особливості перебігу захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на цукровий діабет 2 типу у порівнянні з хворими на цукровий діабет 1 типу; провести аналіз клініко-ендоскопічних змін у хворих на хронічний гастрит у залежності від наявності супутнього цукрового діабету 2 типу та інфекції H.pylori, а також вивчити вплив H.pylori та синдрому надмірного бактеріального росту на характер клінічних проявів; дослідити стан системи антиоксидантного захисту та вираженість ендогенної інтоксикації у хворих на хронічний гастрит у залежності від наявності супутнього цукрового діабету 2 типу та інфекції H.pylori; вивчити стан резистентності слизового бар’єру та морфологічні зміни слизової оболонки шлунку у хворих на хронічний гастрит у залежності від наявності супутнього цукрового діабету 2 типу та інфекції H.pylori; оцінити зміни у системі оксиду азоту у хворих на хронічний гастрит у залежності від наявності супутнього цукрового діабету 2 типу та H.pylori; вивчити вплив поєднання хронічного гастриту та цукрового діабету 2 типу на психоемоційний стан та фізичний статус хворих за шкалою SF-36; обґрунтувати доцільність призначення еупатіліну на фоні стандартної потрійної антихелікобактерної терапії хворим на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та супутній цукровий діабет 2 типу. Методи дослідження: загально-клінічне обстеження хворих, оцінка стану ментального та фізичного здоров’я за допомогою опитувальника SF-36; біохімічні дослідження – визначення рівня глюкози, глікозильованого гемоглобіну, вмісту окисно-модифікованих білків, N-ацетилнейрамінової кислоти, фукози, не зв’язаної з білками, молекул середньої маси, нітритів, активності каталази, сумарної, конститутивних та індуцибельної синтаз оксиду азоту у сироватці крові, фекального антигену Н.pylori; інструментальні методи дослідження – дихальний водневий тест з глюкозою, верхня ендоскопія з одномоментною рН-метрією та біопсією. Вивчали гістологічні препарати слизової оболонки шлунку, проводили морфометрію (вимірювали середню товщину слизової оболонки шлунку, глибину шлункових ямок, визначали співвідношення між паренхіматозним та стромальним компонентами залоз шлунку). Обстеження здійснювалось до початку лікування, через 1 та 3 місяці після лікування. Наукова новизна одержаних результатів. Продовжено вивчення клінічного перебігу хронічного гастриту на фоні цукрового діабету 2 типу. Вперше визначені клініко-патогенетичні особливості перебігу хронічного гастриту у хворих на цукровий діабет 2 типу у порівнянні з хворими на цукровий діабет 1 типу та особами без супутнього цукрового діабету з урахуванням їх H.pylori-статусу та наявності синдрому надмірного бактеріального росту. Вперше виявлено, що на спектр гастроінтестинальних симптомів у хворих на хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу статистично достовірно впливає інфекція H.pylori та синдром надмірного бактеріального росту. У дисертаційній роботі продемонстровано, що поєднання таких факторів, як цукровий діабет 2 типу та інфікування H.pylori, здатні потенціювати дисбаланс у системах оксиду азоту, про- та антиоксидантного захисту, суттєво послаблювати резистентність слизового бар’єру шлунку, а також викликати метаболічну ендогенну інтоксикацію. Вперше доведено, що поєднання хронічного гастриту з цукровим діабетом 2 типу призводить до зниження якості життя хворих не лише за рахунок погіршення психоемоційного статусу, але й різкого порушення сприйняття їх фізичного здоров’я. Знайшло подальшого розвитку обґрунтування доцільності призначення еупатіліну у хворих на H.pylori-асоційований хронічний гастрит із супутнім цукровим діабетом 2 типу. Розроблено спосіб оптимізації антихелікобактерної терапії із додаванням пробіотика та еупатіліну. Доведено, що запропонована комбінація препаратів у хворих на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та цукровий діабет 2 типу дозволяє вплинути на основні патогенетичні механізми уражень слизової оболонки шлунку. Практичне значення одержаних результатів: проведене дослідження дало змогу визначити клінічні, ендоскопічні та патогенетичні особливості перебігу хронічного гастриту у хворих на цукровий діабет 2 типу у залежності від їх H.pylori-статусу та оптимізувати лікувальну тактику ведення хворих на H.pylori-асоційований хронічний гастрит у поєднанні з супутнім цукровим діабетом 2 типу шляхом впливу на додаткові патогенетичні ланки формування уражень шлунку на фоні цукрового діабету 2 типу. Показано, що хворим на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та супутній цукровий діабет 2 типу доцільно додатково призначати еупатілін на фоні стандартної потрійної антихелікобактерної терапії з пробіотиком, що дозволяє підвищити клінічну ефективність лікування із досягненням тривалої клінічної ремісії, покращити стан вуглеводного обміну, системи оксиду азоту, антиоксидантного захисту та слизової оболонки шлунку. Отримані результати мають теоретичне та практичне значення у наступних галузях медицини: терапії, сімейній медицині, гастроентерології, ендокринології. Результати. Цукровий діабет 2 типу є фактором ризику безбольового перебігу уражень гастродуоденальної зони (RR=2,92; 95%CI 1,18-7,26; p<0,05), тоді як цукровий діабет 1 типу є фактором ризику виникнення епігастрального больового синдрому (RR=1,74; 95%CI 1,02-3,00; p<0,05). У хворих на цукровий діабет 2 типу зростає також ризик безбольового перебігу, зокрема, хронічного гастриту (RR=4,70, 95%CI 2,57-8,60; p<0,05), що відбувається за рахунок супутньої діабетичної нейропатії (RR=1,53, 95% CI 1,10-2,14; p<0,05). Наявність цукрового діабету 2 типу підвищує ризик виникнення H.pylori-позитивного хронічного гастриту (RR=1,29, 95%CI 1,04-1,59; p<0,05), який, на відміну від H.pylori-негативного хронічного гастриту, асоціюється із зростанням частоти епігастрального болю (RR=2,51, 95%CI 1,01-6,27; p<0,05) та синдрому надмірного бактеріального росту (RR=1,71, 95% CI 1,28-2,30; p<0,05), який у свою чергу, характеризується переважанням у клінічній картині симптомів метеоризму (RR=3,27, 95%CI 1,48-7,20; p<0,05) та нудоти (RR=1,96, 95%CI 1,16-3,32; p<0,05). Цукровий діабет 2 типу у хворих на хронічний гастрит – фактор ризику погіршення їх ментального здоров’я за рахунок показників життєздатності (RR=2,26, 95% CI 1,59-3,21; p<0,05) та соціального функціонування (RR=1,27, 95% CI 1,06-1,53; p<0,05), а також фізичного здоров’я (RR=3,04, 95% CI 1,91- 4,86; p<0,05) за рахунок показників фізично-рольового функціонування 5 (RR=1,90, 95% CI 1,50-2,39; p<0,05), фізичного болю (RR=1,25, 95% CI 1,09-1,45; p<0,05) та загального сприйняття здоров’я (RR=1,30, 95% CI 1,09-1,57; p<0,05). Поєднання позитивного H.pylori-статусу та цукрового діабету 2 типу викликає дисбаланс у про- та антиоксидантній системах: у сироватці крові у 1,3 рази (p<0,05) зростає активність каталази та у 1,3 рази (p<0,05) підвищується вміст окисно-модифікованих білків, що потенціює розвиток ендогенної інтоксикації та супроводжуються збільшенням вмісту молекул середньої маси у 1,1 рази (p<0,05) порівняно з хворими на H.pylori-негативний хронічний гастрит без супутнього цукрового діабету. У порівнянні з пацієнтами, що мали H.pylori-негативний хронічний гастрит без ознак порушень вуглеводного обміну, найбільш виражене зростання у сироватці крові показників резистентності слизового бар’єру шлунку спостерігається у хворих на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та цукровий діабет 2 типу: вміст N-ацетилнейрамінової кислоти підвищується у 3,6 разів (p<0,05), фукози – у 1,6 разів (p<0,05). H.pylori-позитивний хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу асоціюється з підвищенням продукції нітритів та активацією загальної NOсинтази у 5,0 разів (p<0,05) на фоні зростання активності індуцибельної NOсинтази у 7,9 разів (p<0,05) та зниження конститутивних NO-синтаз у 2,7 разів (p<0,05) у сироватці крові у порівнянні з хворими на H.pylori-негативний хронічний гастрит без цукрового діабету 2 типу. На фоні антихелікобактерної терапії з призначенням пробіотика Saccharomyces boulardii (базисна терапія), включення еупатіліну дозволяє досягти клініко-ендоскопічної ремісії у 86,1% хворих на H.pylori-позитивний хронічний гастрит та цукровий діабет 2 типу проти 62,9% серед хворих, що приймали лише базисну терапію. Рівень ерадикації H.pylori становить 83,3% проти 77,1% відповідно. У хворих на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та цукровий діабет 2 типу ад’ювантна терапія еупатіліном на фоні базисного лікування дозволяє посилити антиоксидантний захист, про що свідчить зростання активності каталази у сироватці крові у 1,2 рази (p<0,05) та зниження вмісту окисномодифікованих білків у 1,2 рази (p<0,05); підвищити резистентність слизової оболонки шлунку, що супроводжується зниженням показників Nацетилнейрамінової кислоти у 3,2 рази (p<0,05) та фукози, не зв’язаної з білками, у 1,8 рази (p<0,05), які статистично не відрізняються від показників практично здорових осіб; покращити стан системи NO за рахунок зниження вмісту у сироватці крові нітритів у 1,5 рази (p<0,05) та пригнічення активності загальної NO-синтази у 1,1 рази (p<0,05) за рахунок зменшення потенціалу індуцибельної NO-синтази у 1,2 рази (p<0,05) та підвищення активності конститутивних NOсинтаз у 1,5 рази (p<0,05) у порівнянні з хворими на H.pylori-асоційований хронічний гастрит та супутній цукровий діабет 2 типу, які приймали базисну терапію. Дані біохімічні зміни супроводжуються покращенням морфологічних характеристик слизової оболонки шлунку у вигляді зменшення її запальної інфільтрації, рівномірного покриття епітеліоцитів поверхневим шаром слизу, збільшення товщини слизової оболонки до 562,00±28,84 мкм (проти 453,10±10,79 мкм до лікування (p<0,05)) та поліпшення стану мікроциркуляторного русла, що характеризується відновленням кровотоку в артеріолах та дрібних артеріях, зменшенням явищ венозного повнокрів’я, периваскулярного набряку та плазмоцитарної інфільтрації стінок судин. Висновки. У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розкритті патогенетичних механізмів розвитку хронічного гастриту в залежності від H.pylori статусу у хворих на цукровий діабет 2 типу та удосконаленні лікувальної тактики ведення пацієнтів із даною синтропією.Документ Особливості антрациклінової кардіотоксичності у хворих на гострі гемобластози із супутньою ішемічною хворобою серця(ТОВ “Фірма “Техсервіс”, 2019) Лиманець, Тетяна Володимирівна; Лыманец, Татьяна Владимировна; Lymanets, T. V.Лиманець Т.В. Особливості антрациклінової кардіотоксичності у хворих на гострі гемобластози із супутньою ішемічною хворобою серця. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України, м. Івано-Франківськ, 2019. Дисертаційна робота присвячена розробці методів підвищення ефективності діагностики та профілактики ранньої антрациклінової кардіотоксичності у хворих на гостру лейкемію з урахуванням супутньої ішемічної хвороби серця (ІХС). Обстежено 147 пацієнтів з гострими лейкеміями, із них у 66 (44,9%) хворих виявлено супутню ІХС. Встановлено, що на фоні низьких кумулятивних доз антрациклінів спостерігається потенціювання процесів перекисного окиснення ліпідів, зниження антиоксидантного захисту та розвиток ендотеліальної дисфункції. Показано, що добове моніторування ЕКГ дозволяє своєчасно діагностувати безбольову ішемію міокарда як основний прояв антрациклінової кардіотоксичності. Призначення L-аргініну дозволило знизити ризик розвитку уражень міокарда у хворих на гострі лейкемії із супутньою ІХС під час курсів хіміотерапії. Лыманец Т.В. Особенности антрациклиновой кардиотоксичности у больных острыми гемобластозами с сопутствующей ишемической болезнью сердца. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 – внутренние болезни. – ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» МЗ Украины, г. Ивано-Франковск, 2019. Диссертационная работа посвящена разработке методов повышения эффективности диагностики и профилактики ранней антрациклиновой кардиотоксичности у больных острыми лейкемиями с учетом сопутствующей ишемической болезни сердца (ИБС). Обследовано 147 пациентов с острыми лейкемиями, из них у 66 (44,9%) больных выявлено сопутствующую ИБС. На фоне низких кумулятивных доз антрациклинов наблюдается потенцирование процессов перекисного окисления липидов, снижение антиоксидантной защиты и развитие эндотелиальной дисфункции. Показано, что суточное мониторирование ЭКГ позволяет своевременно диагностировать безболевую ишемию миокарда как основное проявление антрациклиновой кардиотоксичности. Назначение L-аргинина позволило снизить риск развития антрациклиновых поражений миокарда у больных острыми лейкемиями с сопутствующей ИБС во время курсов химиотерапии. Lymanets T.V. Anthracycline cardiotoxicity features in patients with acute hemoblastosis with the concomitant ischemic heart disease. – Manuscript. Dissertation for obtaining the scientific degree of the Сandidate of Medical Sciences (Doctor of Philosophy) in specialty 14.01.02 – Internal diseases. – Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, 2019. The dissertation is devoted to increase the efficiency of early diagnosis and prevention of anthracycline cardiotoxicity (AC) in patients with acute leukemia (AL) on the basis of the study of the leading pathogenetic mechanisms of its development in the chemotherapy (CT) dynamics, clinical features and functional myocardium changes, taking into account concomitant ischemic heart disease (IHD). The study of the main pathogenetic mechanisms of AC development was conducted with the emphasis on the significant role of IHD presence. The study involved 147 patients with newly diagnosed AL, who achieved remission after two courses of induction CT. The cohort consisted of 72 (49%) males and 75 (51%) females, the mean age 54.7±9.3 years, by ECOG I-II, 60-80% by Karnovsky index. All patients were on inpatient treatment at the hematological department of the Poltava Regional Clinical Hospital n.a. M.V. Sklifosovsky. Depending on the IHD presence, the patients were divided into two groups: І (n=81) – AL patients without concomitant cardiovascular diseases; II (n=66) – AL patients with IHD. The AC prevention was realized by L-arginine hydrochloride 4.2% 100 ml intravenously the day before and in the days of anthracycline antibiotics (AA) infusion, followed by oral L-arginine aspartate 5 ml three times a day during one month. Due to ongoing prevention of anthracycline-induced myocardial injury patients of both groups were further subdivided: IA (n=47) and IIA (n=36) – patients receiving CT without L-arginine; IB (n=34) and ІІB (n=30) – patients with AL, who received CT and prophylaxis of AC by L-arginine.Документ Особливості антрациклінової кардіотоксичності у хворих на гострі гемобластози із супутньою ішемічною хворобою серця(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Лиманець, Тетяна Володимирівна; Лыманец, Татьяна Владимировна; Lymanets, T. V.Лиманець Т. В. Особливості антрациклінової кардіотоксичності у хворих на гострі гемобластози із супутньою ішемічною хворобою серця. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 14.01.02 «Внутрішні хвороби». – ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, Полтава, 2018. Протягом останніх десятиліть зростає увага до проблеми ускладнень проведення хіміотерапії гострих лейкемій. Особливе місце серед них займає кардіотоксичність антрациклінових антибіотиків, розвиток якої значно гальмує проведення хіміотерапевничного лікування в повних дозах, що суттєво знижує шанси хворих на життя. Наявність супутньої ішемічної хвороби серця потенціює формування антрациклінової кардіотоксичності, збільшує ризик розвитку уражень міокарда. На даний час набуває особливого значення важливість ранньої діагностики порушень біоелектричної активності міокарда у хворих, які отримують антрацикліни у складі схем хіміотерапії. Необхідною залишається розробка рекомендацій щодо профілактики розвитку антрациклінових уражень міокарда у хворих на ішемічну хворобу серця з метою попередження фатальних наслідків хіміотерапії. Lymanets T.V. Anthracycline cardiotoxicity features in patients with acute hemoblastosis with the concomitant ischemic heart disease. Qualifying scientific work on the rights of manuscripts. Dissertation for obtaining the scientific degree of the candidate of medical sciences (doctor of philosophy) in specialty 14.01.02 – Internal diseases. –Ukrainian Medical Stomatological Academy, Poltava, 2018. Over the past decades, great attention has grown to the problem of acute leukemia chemotherapy complications. Notable among them is the anthracycline cardiotoxicity, the development of which greatly inhibits the carrying out of chemotherapy in full doses, which significantly reduces the patients’ chances for life. The presence of concomitant ischemic heart disease potentiates the formation of anthracycline cardiotoxicity, increases the risk of myocardial injury development. Currently, particular attention is attached to the significance of early diagnosis of the myocardium bioelectric activity violations in patients receiving anthracyclines as part of chemotherapy regimens. It is necessary to develop recommendations for prophylaxis of anthracycline myocardial injuries in patients with ischemic heart disease in order to prevent fatal consequences.