Авторефетати та дисертації. Кафедра хірургії № 3
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Удосконалення хірургічної тактики при гострому панкреатиті(Полтавський державний медичний університет, 2024-04-17) Кербаж, Нізар РідаРобота виконана на базі КП «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» та Полтавського державного медичного університету протягом 2020-2024 років. Гострий панкреатит знаходиться серед лідерів по захворюваності та займає перше місце по летальності серед ургентної хірургічної патології черевної порожнини. Це обумовлено тим, що нинішні лабораторно-інструментальні методи дозволяють лише встановити факт наявності гострого панкреатиту, при цьому не задовольняють сучасним принципам стратифікації цього захворювання та, відповідно, вибору оптимальної лікувальної тактики. Все це призводить до виникнення ускладнень, які, незалежно від перебігу хвороби, приймають домінуючий характер. Клінічна картина перебігу захворювання настільки різноманітна та непередбачувана, а загальноприйняті методи обстеження і доступні лабораторні показники настільки неспецифічні, що на практиці не дають гарантії встановлення вірного діагнозу. Для ранньої діагностики гострого панкреатиту все ще використовуються архаїчні лабораторні дослідження, які не є специфічними для патології підшлункової залози і можуть виявлятися при інших захворюваннях. Тактика лікування гострого панкреатиту з некротичними змінами підшлункової залози зазнавала полярних коливань ‒ від активної хірургічної тактики до виключно консервативного лікування. За останні роки хірургами досягнуто певного консенсусу щодо лікування гострого панкреатиту, проте, незважаючи на це, проблема залишається на тому ж рівні, що й раніше, породжуючи нові суперечки серед лікарів. Згідно прийнятої концепції хірургічне втручання показане при інфікованому некрозі. Тому всі хворі, що поступають у стаціонар з клінікою гострого панкреатиту, потребують консервативного лікування. Інтенсивній консервативній терапії надається перевага, а завданням хірургічних методів є лікування ускладнень. При цьому, незважаючи на значний науково-технічний прогрес у галузі, смертність від гострого тяжкого панкреатиту залишається неприпустимо високою. Проблема діагностики та лікування гострого панкреатиту з деструктивними змінами підшлункової залози, його різнобічних ускладнень, є найбільш складною та суперечливою в хірургічній гастроентерології, що обумовлює потребу у подальшому вдосконаленні як засобів ранньої діагностики, так і загальнохірургічної тактики ведення хворих. На меті дослідження стало покращення результатів хірургічного лікування гострого панкреатиту шляхом впровадження науково обґрунтованих критеріїв стратифікації тяжкості захворювання та розробки нових способів його лікування. В основу дисертаційної роботи покладено результати власних спостережень оперативного лікування, клінічних, інструментальних, лабораторних та спеціальних методів дослідження пацієнтів. Дослідження було розподілене на 3 основні етапи: відбір медичних карток стаціонарного хворого та пацієнтів згідно критеріїв включення та виключення, розробка та аналіз ефективності нової системи стратифікації гострого панкреатиту на основі перфузійних змін, розробка, застосування та аналіз удосконаленого методу хірургічного лікування гострого тяжкого панкреатиту. На першому етапі дослідження був проведений ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів з гострим панкреатитом у Полтавському регіоні та одночасно з цим проводився скринінг пацієнтів, які знаходились на стаціонарному лікуванні комунального підприємства «Перша міська клінічна лікарня Полтавської міської Ради» з діагнозом гострий панкреатит. Загальний пул поточного дослідження склав 225 пацієнтів, серед яких 126 – ретроспективна група та 99 – проспективна. Групу пацієнтів, що надійшли до лікувального закладу протягом першої доби від початку захворювання, склали 74 особи. На другому етапі дослідження був проведений відбір медичних карток стаціонарного хворого пацієнтів ретроспективної групи, також, на засадах рандомізації та за добровільною інформованою згодою, була сформована проспективна група з 62 хворих, що включала пацієнтів, яким проводилась лазерна допплерівська флоуметрія, загальноклінічні аналізи та стандартні методи візуалізації протягом першої доби після надходження. Для окремої та комплексної оцінки зв’язку показників загальноклінічних обстежень з тяжкістю захворювання використовувались результати досліджень 60 пацієнтів, які мали усі необхідні для аналізу дані, отримані у першу добу захворювання. Спрощена система стратифікації гострого панкреатиту, яка не враховує показник мікроциркуляції, була розроблена з використанням даних 82 пацієнтів, яким було проведено необхідні клініко-лабораторні та інструментальні обстеження при госпіталізації, незалежно від наявності даних про стан мікроперфузії. На цьому етапі було визначено, що у першу добу гострого панкреатиту зв’язок із тяжкістю захворювання мають наступні показники: показник амплітуди пульсової хвилі С (А/М), що визначається при лазерній допплерівській флоуметрії; клінічні та візуальні ознаки наявності випоту у плевральній та/або черевній порожнині; ознаки наявності синдрому системної запальної відповіді; показник гематокритного числа. Далі, для визначення комбінованого впливу показників, що мають окремий зв’язок з тяжкістю гострого панкреатиту, на їх основі було побудовано лінійнокореляційну модель та визначено множинний коефіцієнт кореляції, який склав 0,803, що свідчить про значний зв’язок між факторами, включеними в модель, та ступенем тяжкості. На основі отриманих результатів аналізу поодинокого та комплексного зв’язку показників загальних клінічних, лабораторних, інструментальних та спеціальних методів досліджень, за допомогою технології машинного навчання було спроектовано власну систему критеріїв оцінки тяжкості стану пацієнтів з гострим панкреатитом методом побудови дерева класифікації та регресії, або дерева прийняття рішень. Враховуючи показники, які увійшли до системи прогностичних критеріїв, вона отримала назву PanHELS (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, LDF, SIRS). За подібною методикою, для перспективного використання центрами без наявного обладнання для визначення мікроциркуляції, було створено спрощену систему, яка отримала назву PanHES (Pancreatitis, Hematocrit, Effusion, SIRS). Наступним кроком, за допомогою статистичного методу аналізу даних, проводилось порівняння запропонованого способу стратифікації тяжкості гострого панкреатиту з наявними критеріями у першу добу захворювання у 31 пацієнта, які не були включені у модель розробки системи стратифікації. Було виявлено, що для визначення гострого тяжкого панкреатиту, системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 100% специфічність протягом першої доби після надходження, що при порівняльному аналізі було показником найвищої ефективності (BISAP - 90% чутливість та 85,71% специфічність, HAPS - 100% чутливість та 76,19% специфічність, Panc3 – 60% чутливість та 85,71% специфічність). Для визначення гострого панкреатиту середнього ступеня тяжкості системи критеріїв PanHELS та PanHES мали 100% чутливість та 43,48% специфічність протягом першої доби після надходження, та для визначення легкого гострого панкреатиту PanHELS та PanHES мали 84,62% та 76,92% чутливість та 94,44% специфічність відповідно зі схильністю до гіпердіагностики. У порівнянні з запропонованими на сьогоднішній день системами, нові критерії виявились не менш ефективними, а іноді й ефективнішими при використанні у пацієнтів з легким та середньотяжким гострим панкреатитом протягом першої доби після надходження. На третьому етапі дослідження було відібрано архівні медичні картки стаціонарного хворого 21 пацієнта, які склали групу порівняння, та яким проводилась терапія за стандартною схемою з відкритим оперативним втручанням. Поряд із цим була сформована група дослідження з 17 пацієнтів, яким проведено лікування за запропонованою методикою. Після оперативного лікування пацієнтів, у ранньому післяопераційному періоді проводився моніторинг клінічного стану, зокрема, визначались наступні показники: загальний термін перебування в стаціонарі, термін стаціонарного лікування від моменту першого оперативного втручання, ускладнення та летальність. Виявлено, що за використання удосконаленого способу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту, летальність від захворювання знизилась з 42,9% до 17,7%, середній термін перебування на стаціонарному лікування зменшився з 60 до 47,8 ліжкоднів, стало можливим часткове або повне уникнення таких ускладнень як кишкова нориця та арозивна кровотеча. Післяопераційний перебіг супроводжувався значно меншою вираженістю системної запальної відповіді за рахунок вчасного відмежування запального процесу, ініційованого активністю панкреатичних ферментів у сальниковій сумці, та місцевої інстиляції антибактеріальних засобів після переходу у «пасивний» режим ведення оментобурсостоми. Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначено та науково обґрунтовано вплив тяжкості перебігу ГП на мікроциркуляторні розлади у першу добу захворювання. Уперше визначено та науково обґрунтовано оптимальну зону дослідження стану мікроциркуляції у пацієнтів з гострим панкреатитом. На підставі аналізу ізольованого та кількісного впливу клініколабораторних показників та показників мікроциркуляції, вперше, за допомогою використання технології машинного навчання розроблено прогностичне деревокласифікацію тяжкості гострого панкреатиту, яке враховує стан мікроциркуляторного русла. Удосконалено метод хірургічного лікування пацієнтів з тяжким гострим панкреатитом. На підставі аналізу результатів лікування гострого панкреатиту на етапі гнійно-септичних ускладнень вперше, за допомогою систематичного літературного огляду, науково обґрунтовано перевагу дренування з комбінованою системною та місцевою антибактеріальною терапією іригацією антибактеріальними засобами ділянок інфікованого панкреатичного некрозу над дренуванням без місцевого застосування антибіотиків. Практичне значення отриманих результатів. Оцінка стану мікроциркуляторного русла у пацієнтів з гострим панкреатитом дозволяє покращити результати лікування захворювання за рахунок появи додаткового фактору можливості ранньої стратифікації тяжкості перебігу захворювання та оптимізації хірургічної тактики. Застосування запропонованих критеріїв прогнозування перебігу гострого панкреатиту дозволяє підвищити ефективність діагностики гострого тяжкого панкреатиту за рахунок високої чутливості та специфічності методу. Застосування запропонованого методу оперативного лікування гострого тяжкого панкреатиту дозволяє у менші строки, без розвитку тяжких ускладнень та з меншими фінансовими витратами сприяти вилікуванню пацієнтів, а також зменшити смертність таких хворих. Запропонований метод впроваджено у навчальний процес Полтавського державного медичного університету та у лікувальний процес комунального підприємства «1-ша міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Дані дослідження щодо використання комбінації системної та місцевої антибактеріальної терапії дозволяють підвищити ефективність лікування пацієнтів з інфікованим панкреатичним некрозом за рахунок підтримання мінімально інгібуючих концентрацій антибактеріальних засобів безпосередньо в ділянці вогнищ нагноєних фіксованих некротичних мас та зменшення часу персистенції бактеріальної флори в ділянках некрозу підшлункової залози та парапанкреатичної клітковини.Документ Оптимізація лікування хронічних ран із застосуванням RPR-терапії(Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, 2019) Рибалка, Ярослав Володимирович; Рыбалка, Ярослав Владимирович; Rybalka, Ya. V.Серед поширених хірургічних захворювань особливе місце займають так звані хронічні рани (ХР). Зарубіжні автори цим терміном об'єднують групу ускладнених ран хірургічного походження, а також пролежні, нориці, виразки тощо (Пиптюк О.В., 2007; Нузова О.Б., 2008; Учкин И.Г., 2013). У вітчизняній літературі цей термін асоціюється з тривалонезагоюваними ранами. Пролонгований характер загоєння таких дефектів дозволяє вдатися до подібної узагальнюючої систематизації. Але єдиного визначення поняття «хронічна рана» до тепер не існує. Вважається, що головною причиною виникнення ХР є порушення трофіки тканин, пов'язане з погіршенням венозного або артеріального кровообігу. Виходячи з цього, найбільш логічним у лікуванні даних станів вважається корекція судинних розладів, яка, оптимально, повинна проводитися в спеціалізованих судинних відділеннях (Пиптюк О.В., 2007; Оболенский В.Н., 2011; Цепколенко В., 2012; Дужий І.Д., 2017). Однак, в силу об'єктивних обставин, на практиці подібне бажання залишається не завжди реальним. Таких хворих в переважній своїй більшості госпіталізують в загальнохірургічні відділення, де, на жаль, виконати кваліфіковану корекцію судинних розладів, не завжди є можливим. У подібних умовах основним завданням хірурга стає ліквідація тканинного дефекту з використанням доступних засобів, наявних в арсеналі даного лікувального закладу. Незважаючи на те, що лікування ран і ранової інфекції відноситься до категорії найдавніших розділів медицини, лікування ХР і на сьогоднішній день залишається однією з важливих проблем при лікуванні запальних захворювань м'яких тканин. Жоден, з великої кількості запропонованих методів і способів лікування ХР не задовольняє практичних хірургів повністю. Результати лікування ХР до теперішнього часу залишаються незадовільними (Винник Ю.С., 2011; Павлышин А.В., 2013; Заривчацкий М.Ф., 2014; Ali Z., 2015). Звертає на себе увагу висока вартість лікування хворих з ХР. В США вартість лікування одного хворого коливається від 40 до 70 тис. доларів, що передбачає витрати, необхідні для організації адекватного довготривалого лікування і спостереження за цією категорією хворих. В США щорічно витрати на лікування хворих з трофічними виразками складають бл. 1 млрд. доларів, а в світі цей показник досягає 7 млрд. доларів (Пиптюк О.В., 2007; Каспарова И.Э., 2010; Perez-Zabala E., 2016; Babaei V., 2017). Експериментальними і клінічними методами були вивчені шкідливі фактори і супутні захворювання, що негативно впливають на складний процес загоєння ран: хронічна артеріальна і венозна недостатність, цукровий діабет, імуносупресія, спінальна травма, гіпотрофія, вазоспазм, стероїдні препарати, злоякісні пухлини, психоемоційний стрес та ін (Павлышин А.В., 2013; Гавриленко А.В., 2014; Sriram S., 2016). Застосування медикаментів загальної і місцевої дії для стимуляції загоєння ран, поки не привело до значного поліпшення у вирішенні проблеми лікування ХР. Запропоновано та досліджено велику кількість методів лікування ХР, зокрема вакуум-стимуляція тканинної регенерації (Желіба М.Д., 2014; Герасимчук П.О., 2017, Гощинський В.Б., 2017), аплікації мікрогубок і композиційних покриттів з сорбованими антибіотиками і факторами зростання (Бреговський В.Б., 2011; Партч Х., 2011; Бегма А.Н., 2014; Kim K., 2012), використання замінників шкіри (Лапин А.Ю., 2007; Krasna M., 2007; Chalimidi K.R., 2015), які, зазвичай, малодоступні для широкого застосування, адже технології та препарати є занадто затратними.Документ Оптимізація лікування хронічних ран із застосуванням RPR-терапії(2019) Рибалка, Ярослав Володимирович; Рыбалка, Ярослав Владимирович; Rybalka, Ya. V.Рибалка Я.В. Оптимізація лікування хронічних ран із застосуванням PRP-терапії. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 14.01.03 «Хірургія». – Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м. Полтава. Дисертаційна робота присвячена проблемі лікування пацієнтів з хронічними ранами та покращенню безпосередніх та віддалених результатів лікування цих хворих. Серед хірургічних захворювань актуальною залишається проблема лікування хронічних ран. Більшість авторів хронічною вважають рану, яка існує понад 4-8 тижнів, без ознак активного загоєння. Кількість хворих із даною патологією залишається як і раніше значною і за останній час має неухильну тенденцію до збільшення. Жоден з великої кількості запропонованих методів і способів лікування хронічних ран не задовольняє практичних хірургів повністю, результати лікування хронічних ран до теперішнього часу залишаються незадовільними, стало високою також є частота рецидивів. Запропоновані методики лікування, зазвичай, малодоступні для широкого застосування, адже технології та препарати є занадто затратними. Проблема дослідження і розробки нових доступних і високоефективних препаратів і способів лікування хронічних ран, як і раніше, залишається актуальним завданням. У більшості випадків немає можливості досягти адекватної компенсації кровообігу тільки реконструктивними судинними операціями. В зв’язку з цим з метою поліпшення кровообігу в тканинах, і як наслідок, покращення регенерації, можливе використання непрямих методів реваскуляризації, які спрямовані на поліпшення колатерального кровообігу і мікроциркуляції в тканинах. Одним з перспективних напрямків стимуляції ангіогенезу є розробка та впровадження в практику альтернативних, доступніших і менш коштовних методик, зокрема, засобів отриманих з крові самого пацієнта. Враховуючи наявність в останній час на сторінках медичної літератури численних даних щодо властивостей аутологічної плазми, збагаченої тромбоцитами (АПЗТ, англ. - Platelet rich plasma, скор. PRP) та доведений in vitro та in vivo позитивний вплив на процес відновлення органів і тканин, поглиблене дослідження впливу застосування аутологічної плазми збагаченої тромбоцитам на процес ранозагоєння у пацієнтів з хронічними ранами є аргументованим. Робота базується на проспективному аналізі результатів комплексного клінічного обстеження та хірургічного лікування 147 хворих з хронічними ранами різної локалізації, (основна група - 74 хворих, що додатково до комплексного лікування ХР отримували місцеве лікування стимуляторами ранової регенерації: плазмою збагаченою тромбоцитами (PRP), та група порівняння - 73 пацієнтів, що лікувалися за традиційними підходами.). Групи (основну та порівняння) було поділено на підгрупи в залежності від ґенезу: на фоні хронічної артеріальної недостатності (підгрупи ІА та ІІА) та венозної недостатності (ІВ та ІІВ). Для дослідження та об’єктивізації процесів загоєння ХР у пацієнтів основної групи та групи порівняння проводилося визначення площі ранових дефектів із застосуванням програми «LesionMeter» v.1.0.7 для операційної системи Android. Контроль ранового процесу здійснювався шляхом дослідження мазків-відбитків на 1, 4, 8, 12, 16, 20 добу від початку лікування у пацієнтів обох досліджуваних груп. При цьому контролювали такі елементи мазка: мікрофлора, кількість нейтрофілів, характеристика фагоцитозу, а також інші клітинні елементи крові і сполучної тканини з виділенням 6 типів цитограм. Дослідження динаміки мікрофлори ран у пацієнтів основної групи та групи порівняння проводилося шляхом визначення відносної величини мікробної контамінації хронічної рани (по відношенню до 100 лейкоцитів). Відновно-пластичні хірургічні втручання проводили для підвищення ефективності результатів лікування у частини пацієнтів обох груп комплекс лікувальних заходів передбачав проведення аутодермопластики розщепленим перфорованим клаптем, який використовувався у 35,1% хворих основної групи та у 31,5% пацієнтів групи порівняння. Вивчивши відносні величини мікробної контамінації хронічних ран у підгрупах пацієнтів І та ІІ груп виявили достовірно нижчі величини мікробної контамінації на 8 та 12 добу дослідження. Але кореляції між величинами мікробної контамінації хронічних ран пацієнтів в підгрупах ІА, ІВ встановлено не було. Було проаналізовано ступінь деструкції лейкоцитів у мазках-відбитках та отримано достовірні дані, що свідчать про зменшення відсотка деструкції лейкоцитів у пацієнтів основної рупи. При вивченні фагоцитарної активності було виявлено неоднорідність ефекту PRP на процеси регенерації хронічних ран у пацієнтів основної групи у підгрупах ІА, ІВ. Краща динаміка регенерації хронічних ран отримана у пацієнтів підгрупи ІА, про що свідчить стан завершеного фагоцитозу. При дослідженні типу цитологічної картини ранового процесу, на 12 добу лікування виявлено статистично значиме зміщення цитологічної картини у пацієнтів основної групи в бік менш деструктивних її типів. IV, V, VI тип цитограм визначався у пацієнтів ІА підгрупи в 43 (97,7%) випадків, ІІА – 19 (45,2%), у ІВ та ІІВ підгрупах – у 26 (86,7%) та у 11 (35,5%) випадках відповідно, що мало статистично значиму відмінність. Слід зазначити менш виражений позитивний ефект PRP-терапії у пацієнтів з хронічними ранами венозного генезу. При вивченні планіметричних показників у пацієнтів основної групи та групи порівняння встановлено, що у ІА підгрупі добрі результати лікування мали 81,8% пацієнтів проти 56,6% в підгрупі ІІА. У пацієнтів з хронічними ранами венозної етіології добрий результат лікування відмічено у 43,3% хворих основної групи та у 35,5% пацієнтів групи порівняння. При застосуванні PRP-терапії в комплексі передопераційної підготовки до автодермопластики вдалося скоротити середній термін підготовки хронічної рани в 1,49 рази. Площа аутотрансплантату, що прижився, в основній групі склав 89,04%±3,8, в групі порівняння 75,43±6,8. Післяопераційний ліжко-день після автодермопластики скоротився в 1,48 рази, а термін повної епітелізації хронічної рани в 1,53 рази. Заходи PRP-терапії в комплексному лікуванні дозволили збільшити частоту добрих результатів лікування (повне загоєння рани або зменшення її площі >70%) у пацієнтів основної групи на 20,2%, сприяли збільшенню регенераторних типів цитограми на 12 добу дослідження у пацієнтів основної групі на 50,3%, мікробної контамінації ХР у пацієнтів основної групи на 8 добу дослідження у 2,8 рази, та в 1,5 рази на 12 добу та збільшенню частоти завершеного фагоцитозу на 8 добу на 15,1%, на 12 добу на 35,4%, статистично значимо знизити частоту незадовільних результатів АДП на 9,4%, скоротити терміни післяопераційного стаціонарного лікування та повного загоєння ранового дефекту в 1,5 рази та зменшити кількість рецидивів ХР на 15,1%Документ Торакоабдомінальна політравма із домінуючим ушкодженням грудей (клініко-епідеміологічне, клініко-експериментальне та клінічне дослідження)(Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, 2018-12-11) Панасенко, Сергій ІвановичПри виконанні дисертаційного дослідженні була реалізована наукова концепція послідовного дедуктивного з’язку окремих етапів наукового пошуку. Проведене узагальнення результатів аналітичного огляду наукових джерел інформації дозволило сформувати, обґрунтувати і уточнити актуальність та задачі дослідження. Всебічний широкомасштабний ретроспективний клініко- епідеміологічний прорівняльно-співвідносний аналіз медичних карток стаціонарних хворих дозволив виявити ключові клінічні проблеми в системі надання хірургічної допомоги при політравмах. Подальший науковий синтез, попередньо отриманих результатів досліджень, дозволив розробити нові та удосконалити існуючі технології лікування торакоабдомінальної політравми. Серія експериментальних досліджень проведена з метою обґрунтування запропонованих нових методів та пристроїв для лікування торакоабдомінальної політравми. При проспективному спостереженні за пацієнтами із торакоабдомінальною політравмою, у яких застосовані дисертаційні новації, була проведена критична аналітична оцінка наслідків лікування у порівнянні із конгруентною контрольною групою. Мета дослідження полягала у покращенні наслідків хірургічного лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей на основі розробки нових і удосконалення технологій оперативного лікування, що існують. При всебічному і ретельному клініко-епідеміологічному досліджені із застосуванням кластерного аналізу, на значному дослідницькому масиві, а саме 3 2009 клінічних випадках торакоабдомінальної травми, було встановлено її структурований характер. Таким чином ідентифіковано три рандомізовані клініко-нозологічні групи, що характеризуються наявністю домінуючого ушкодження однієї із анатомо-функціональних ділянок і, відповідно, мають торакальний (84,4%), абдомінальний (8,9%) і нейрохірургічний (6,7%) профіль. Поглиблений аналіз клініко-епідеміологічного масиву, з позиції об’єктивної оцінки тяжкості ушкоджень, у виявлених клініко-нозологічних групах, дозволив встановити, що на політравму припадає 15,4%. Серед постраждалих, які загинули політравма становила 60,1%, тоді як серед пацієнтів, які вижили політравма зустрічалася лише у 4,6%. При кластерізації клініко-епідеміологічних масивів пацієнтів, які загинули і вижили, було виявлено різну кількість клініко-нозологічних груп, але по три групи у кожному із масивів були ідентичними за своїм клінічним профілем та ієрархічною структурою поєднаної травми. Виявлені закономірності створили передумови для визначення ризикстворюючих факторів летальних наслідків та клінічних результативних ризиків летальних наслідків торакоабдомінальної політравми на рандомізованих засадах. Таким чином було встановлено, що ризикостворюючими факторами несприятливих наслідків перебігу торакоабдомінальної політравми виступають наявні тяжкі травми голови та скелета, при цьому клінічні результативні ризики летальних наслідків торакоабдомінальної політравми для ушкоджень грудей і голови мають критичний рівень 1,0 і 0,84 відповідно, ушкодження тазу і живота - суттєвий рівень 0,32 і 0,29 відповідно, ушкодження хребта – не суттєвий рівень 0,19, ушкодження кінцівок – мінімальний рівень 0,06. Аналіз предикторів несприятливого перебігу торакоабдомінальної політравми, виявлених при клініко-епідеміологічному дослідженні, вказав на необхідність проведення ретроспективного порівняльного аналізу ефективності застосування оперативно-тактичних заходів при поєднаній торакоабдомінальній травмі та політравмі. Таким чином було встановлено, що торакальний оперативний прийом у пацієнтів із політравмою не відрізнявся від 4 такого у пацієнтів без політравми (р>0,05). В подальшому було встановлено, що абдомінальний оперативний прийом у цих підгрупах був диференційованим (р<0,05), але 23,5% лапаротомій носили експлоративний характер, а оперативні прийоми на грудях і животі мали низьку узгодженість між собою. Проведений поглиблений і критичний ретроспективний порівняльний аналіз ефективності застосування абдомінального оперативного прийому дозволив встановити критерії відмови від експлоративних лапаротомій при торакоабдомінальній політравмі. Такими слід вважати об’єм гемоперитонеума до 500 мл із локалізацією в межах 1-2 ділянок черевної порожнини на фоні гемодинамічно стабільного профілю пацієнтів. Для визначення перспективних напрямків розробки і впровадження в клінічну практику нових технологій лікування ушкоджень грудей був проведений кінематичний аналіз флотації груднино-ребрового каркасу. Таким чином було встановлено, що флотуючий фрагмент грудей – це механізм з умовно-пружинним розвантаженням, тому кінематична ланка (фіксатор) яка буде усувати його патологічні рухи повинна мати шарнірне з’єднання, а оптимальний спосіб позавогнищевого встановлення фіксатора повинен відповідати консольному принцу побудови конструкцій. Виходячи із отриманих біомеханічних передумов, шляхом інтелектуального пошуку із об’єднанням емпіричних та дедуктивних процесів, були розроблені пристрої та новітня методологія оперативного лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу: 1) пластина-стрижень, 2) спосіб кріплення апаратів зовнішньої фіксації на груднино-ребровому каркасі, 3) спосіб екстраплеврального позавогнищевого металоостеосинтезу груднини, 4) спосіб екстраплеврального позавогнищевого металоостеохондросинтезу ребер. Узагальнено, новітня методологія оперативного лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу полягає у проведені в товщі грудної стінки через відламки елементів груднино-ребрового каркасу травматологічних спиць та фіксацією на них за шарнірним принципом розроблених пластино-стрижнів, які 5 екстраплеврально позавогнищево моделюються у компресійно-дистракційні апарати зовнішньої фіксації за консольним принципом. Для встановлення об’єктивних переваг нової технології лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу порівняно із уже існуючими, в експериментальних умовах були вивчені характеристики жорсткості біомеханічної системи фіксатор-кістка. Так при застосуванні апарату зовнішньої фіксації змодельованого за консольним принципом та фіксованого шарнірними з’єднаннями із відламками ребер фізіологічна жорсткість груднино-ребрового каркасу відновлювалася на 93% (р<0,05), тоді як при застосуванні металоостеосинтезу інтрамедулярними спицями і накісними пластинами цей показник становив леше 10% та 21% від природної жорсткості відповідно (р<0,05). Впровадження удосконаленних і розроблених хірургічних методів лікування торакоабдомінальної політравми в клінічну практику, на основі отриманих результатів клініко-епідеміологічних та клініко-експериментальних даних із впровадження концепцій єдиного торакоабдомінального оперативного прийому та «реанімаційної хірургії», призвело до суттєвого покращення наслідків хірургічного лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей. Найбільш значимі результати представлені збільшенням випадків екстраплеврального доступу при лікуванні торакального компоненту травми із 20,5% до 72,0% (р<0,05), зменшенням кількості торакотомій із 45,3% до 12,0% (р<0,05), збільшенням кількості мініторакотомій від 2,6% до 16,0% (р<0,05); збільшенням питомої ваги випадків радикального оперативного лікування флотації шляхом металоостеосинтезу із 46,2% до 96,0% (р<0,05), запровадженням більш широкої інвазивної діагностики гемоперитонеуму із 41,0% до 76,0% (р<0,05). Окрім цього у основній клінічній групі була запроваджена хірургічні технології неоперативного лікування травм паренхіматозних органів (16,0%) та реанімаційних торакотомій (8,0%), яких не було у групі порівняння. Також 6 з’явилися випадки успішного лікування травм, які раніше вважалися смертельними, а саме травматичні розриви аорти і серця. При аналізі безпосередніх результатів наслідків лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей у яких застосовані нові і удосконалені технології оперативного лікування, було встановлено факти зниження летальності із 35,9% до 12,0% (р<0,05),Документ Торакоабдомінальна політравма із домінуючим ушкодженням грудей (клініко-епідеміологічне, клініко-експериментальне та клінічне дослідження)(2018-12-11) Панасенко, Сергій ІвановичПри виконанні дисертаційного дослідженні була реалізована наукова концепція послідовного дедуктивного з’язку окремих етапів наукового пошуку. Проведене узагальнення результатів аналітичного огляду наукових джерел інформації дозволило сформувати, обґрунтувати і уточнити актуальність та задачі дослідження. Всебічний широкомасштабний ретроспективний клініко- епідеміологічний прорівняльно-співвідносний аналіз медичних карток стаціонарних хворих дозволив виявити ключові клінічні проблеми в системі надання хірургічної допомоги при політравмах. Подальший науковий синтез, попередньо отриманих результатів досліджень, дозволив розробити нові та удосконалити існуючі технології лікування торакоабдомінальної політравми. Серія експериментальних досліджень проведена з метою обґрунтування запропонованих нових методів та пристроїв для лікування торакоабдомінальної політравми. При проспективному спостереженні за пацієнтами із торакоабдомінальною політравмою, у яких застосовані дисертаційні новації, була проведена критична аналітична оцінка наслідків лікування у порівнянні із конгруентною контрольною групою. Мета дослідження полягала у покращенні наслідків хірургічного лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей на основі розробки нових і удосконалення технологій оперативного лікування, що існують. При всебічному і ретельному клініко-епідеміологічному досліджені із застосуванням кластерного аналізу, на значному дослідницькому масиві, а саме 3 2009 клінічних випадках торакоабдомінальної травми, було встановлено її структурований характер. Таким чином ідентифіковано три рандомізовані клініко-нозологічні групи, що характеризуються наявністю домінуючого ушкодження однієї із анатомо-функціональних ділянок і, відповідно, мають торакальний (84,4%), абдомінальний (8,9%) і нейрохірургічний (6,7%) профіль. Поглиблений аналіз клініко-епідеміологічного масиву, з позиції об’єктивної оцінки тяжкості ушкоджень, у виявлених клініко-нозологічних групах, дозволив встановити, що на політравму припадає 15,4%. Серед постраждалих, які загинули політравма становила 60,1%, тоді як серед пацієнтів, які вижили політравма зустрічалася лише у 4,6%. При кластерізації клініко-епідеміологічних масивів пацієнтів, які загинули і вижили, було виявлено різну кількість клініко-нозологічних груп, але по три групи у кожному із масивів були ідентичними за своїм клінічним профілем та ієрархічною структурою поєднаної травми. Виявлені закономірності створили передумови для визначення ризикстворюючих факторів летальних наслідків та клінічних результативних ризиків летальних наслідків торакоабдомінальної політравми на рандомізованих засадах. Таким чином було встановлено, що ризикостворюючими факторами несприятливих наслідків перебігу торакоабдомінальної політравми виступають наявні тяжкі травми голови та скелета, при цьому клінічні результативні ризики летальних наслідків торакоабдомінальної політравми для ушкоджень грудей і голови мають критичний рівень 1,0 і 0,84 відповідно, ушкодження тазу і живота - суттєвий рівень 0,32 і 0,29 відповідно, ушкодження хребта – не суттєвий рівень 0,19, ушкодження кінцівок – мінімальний рівень 0,06. Аналіз предикторів несприятливого перебігу торакоабдомінальної політравми, виявлених при клініко-епідеміологічному дослідженні, вказав на необхідність проведення ретроспективного порівняльного аналізу ефективності застосування оперативно-тактичних заходів при поєднаній торакоабдомінальній травмі та політравмі. Таким чином було встановлено, що торакальний оперативний прийом у пацієнтів із політравмою не відрізнявся від 4 такого у пацієнтів без політравми (р>0,05). В подальшому було встановлено, що абдомінальний оперативний прийом у цих підгрупах був диференційованим (р<0,05), але 23,5% лапаротомій носили експлоративний характер, а оперативні прийоми на грудях і животі мали низьку узгодженість між собою. Проведений поглиблений і критичний ретроспективний порівняльний аналіз ефективності застосування абдомінального оперативного прийому дозволив встановити критерії відмови від експлоративних лапаротомій при торакоабдомінальній політравмі. Такими слід вважати об’єм гемоперитонеума до 500 мл із локалізацією в межах 1-2 ділянок черевної порожнини на фоні гемодинамічно стабільного профілю пацієнтів.Для визначення перспективних напрямків розробки і впровадження в клінічну практику нових технологій лікування ушкоджень грудей був проведений кінематичний аналіз флотації груднино-ребрового каркасу. Таким чином було встановлено, що флотуючий фрагмент грудей – це механізм з умовно-пружинним розвантаженням, тому кінематична ланка (фіксатор) яка буде усувати його патологічні рухи повинна мати шарнірне з’єднання, а оптимальний спосіб позавогнищевого встановлення фіксатора повинен відповідати консольному принцу побудови конструкцій. Виходячи із отриманих біомеханічних передумов, шляхом інтелектуального пошуку із об’єднанням емпіричних та дедуктивних процесів, були розроблені пристрої та новітня методологія оперативного лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу: 1) пластина-стрижень, 2) спосіб кріплення апаратів зовнішньої фіксації на груднино-ребровому каркасі, 3) спосіб екстраплеврального позавогнищевого металоостеосинтезу груднини, 4) спосіб екстраплеврального позавогнищевого металоостеохондросинтезу ребер. Узагальнено, новітня методологія оперативного лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу полягає у проведені в товщі грудної стінки через відламки елементів груднино-ребрового каркасу травматологічних спиць та фіксацією на них за шарнірним принципом розроблених пластино-стрижнів, які 5 екстраплеврально позавогнищево моделюються у компресійно-дистракційні апарати зовнішньої фіксації за консольним принципом. Для встановлення об’єктивних переваг нової технології лікування ушкоджень груднино-ребрового каркасу порівняно із уже існуючими, в експериментальних умовах були вивчені характеристики жорсткості біомеханічної системи фіксатор-кістка. Так при застосуванні апарату зовнішньої фіксації змодельованого за консольним принципом та фіксованого шарнірними з’єднаннями із відламками ребер фізіологічна жорсткість груднино-ребрового каркасу відновлювалася на 93% (р<0,05), тоді як при застосуванні металоостеосинтезу інтрамедулярними спицями і накісними пластинами цей показник становив леше 10% та 21% від природної жорсткості відповідно (р<0,05). Впровадження удосконаленних і розроблених хірургічних методів лікування торакоабдомінальної політравми в клінічну практику, на основі отриманих результатів клініко-епідеміологічних та клініко-експериментальних даних із впровадження концепцій єдиного торакоабдомінального оперативного прийому та «реанімаційної хірургії», призвело до суттєвого покращення наслідків хірургічного лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей. Найбільш значимі результати представлені збільшенням випадків екстраплеврального доступу при лікуванні торакального компоненту травми із 20,5% до 72,0% (р<0,05), зменшенням кількості торакотомій із 45,3% до 12,0% (р<0,05), збільшенням кількості мініторакотомій від 2,6% до 16,0% (р<0,05); збільшенням питомої ваги випадків радикального оперативного лікування флотації шляхом металоостеосинтезу із 46,2% до 96,0% (р<0,05), запровадженням більш широкої інвазивної діагностики гемоперитонеуму із 41,0% до 76,0% (р<0,05). Окрім цього у основній клінічній групі була запроваджена хірургічні технології неоперативного лікування травм паренхіматозних органів (16,0%) та реанімаційних торакотомій (8,0%), яких не було у групі порівняння. Також 6 з’явилися випадки успішного лікування травм, які раніше вважалися смертельними, а саме травматичні розриви аорти і серця. При аналізі безпосередніх результатів наслідків лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей у яких застосовані нові і удосконалені технології оперативного лікування, було встановлено факти зниження летальності із 35,9% до 12,0% (р<0,05), збільшення частоти неускладненого перебігу політравми із 7,7% до 20,0% (р<0,05) та зниження частота розвитку танатогених ускладнень із 30,8% до 8,0% (р<0,05).Документ Хірургічна тактика при післяопераційних вентральних грижах(ТОВ “Гротеск”, 2003-03-07) Стороженко, Олексій Володимирович; Стороженко, Алексей Владимирович; Storozhenko, O. V.Стороженко О.В. Хірургічна тактика при післяопераційних вентральних грижах. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 - хірургія. Харківський державний медичний університет, Харків, 2003. Дисертацію присвячено вивченню питань етіопатогенезу та клінічного перебігу післяопераційної вентральної грижі (ПОВГ), а також заходам щодо підвищення ефективності лікування ПОВГ шляхом оптимізації хірургічної тактики за рахунок визначення показань до операції, обсягу втручання та післяопераційного періоду. Стороженко A.B. Хирургическая тактика при послеоперационных вентральных грыжах. -Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - хирургия. Харьковский государственный медицинский университет, Харьков, 2003. 16 Диссертация посвящена изучению вопросов этиопатогенеза и клинического течения послеоперационных вентральных грыж (ПОВГ), а также мероприятий по повышению эффективности лечения ПОВГ путем оптимизации хирургической тактики за счет определения показаний к операции, объема вмешательства и послеоперационного периода. Storozhenko O.V. Surgery tactics by postoperative ventral hernia, M anuscript. The thesis to the scientific degree o f Candidate o f Medical sciences by speciality 14,01.03 - surgery. Kharkov State Medical University, Kharkov, 2003. The theses presented deals with problems o f ethiopatogenesis and clinical cours o f postoperative ventral hernias and also with rise o f treatm ent effectiveness by the improvement o f surgical tactics according to indications to operation, volume o f interference and postoperative period.Документ Використання методу кріовпливу і антиоксидантної терапії в комплексному хірургічному лікуванні хворих похилого та старечого віку з гнійно-запальними захворюваннями м`яких тканин(1999) Челішвілі, Анатолій ЛеонідовичДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 - хірургія. -Київська медична академія післядипломної освіти ім П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 1999. Виноситься на захист робота, в якій на основі клініко-лабараторного дослідження розроблена методика лікування гнійно-запальних захворювань м’яких тканин у пацієнтів похилого та старечого віку із застосуванням методу кріовпливу парорідким азотом в комплексі з препаратами антиоксидантами пробуколом та -токоферолом. Це підвищує ефективність лікування ран у хворих похилого та старечого віку на фоні підвищених процесів аутооксидації, використання препаратів антиоксидантів забезпечує протекторний ефект від кріопошкодження вітальних тканин під час кріовпливу парорідким азотом. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - хирургия. - Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика МОЗ Украины, Киев, 1999. Выносится на защиту работа, в которой на основе клинико-лабораторного исследования разработана методика лечения гнойно-воспалительных заболеваний у пациентов пожилого и старческого возраста с использованием метода криовоздействия парожидкостным азотом в комплексе с препаратами антиоксидантами пробуколом и -токоферолом. В настоящей работе представлен опыт лечения 139 больных пожилого (60-74 лет) и старческого возраста (75-90 лет) с гнойно-воспалительными заболева-ниями мягких тканей различного генеза и локализации в клинике кафедры хирургических болезней Украинской медицинской стоматологической академии г.Полтавы. Работа содержит результаты клинико-лабораторных, микробиологических, морфологических и электронномикроскопических исследований, отражает особенности заживления гнойных ран у лиц пожилого и старческого возраста в фазах раневого процесса. Установлены коррелятивные взаимоотношения между морфологическими изменениями в тканях, степенью нарушений иммунного гомеостаза, уровнем активности процессов ПОЛ и буферной антиоксидантной емкости крови в различных фазах заживления ран. Особенностями лечения гнойно-воспалительных заболеваний мягких тканей у больных пожилого и старческого возраста являются: раннее активное хирургическое лечение; применение метода криовоздействия парожидкостным азотом; адекватная дезинтоксикационная терапия; применение антибиотиков цефалоспоринового ряда в комбинации с сульфаниламидными препаратами, назначение антиоксидантов (пробукола в первой и второй фазах течения раневого процесса 1,5 г в сутки, местно - применение 5% масляного раствора -токоферола ацетата в третьей фазе); профилактика возникновения тромбоэмболических осложнений. Показано, что использование в лечении метода криовоздействия парожидкостным азотом способствует более быстрому очищению гнойной раны от патогенной микрофлоры и некротических тканей, снижению уровня и продолжительности интоксикации. Комплексное применение метода криовоздействия парожидкостным азотом и препаратов антиоксидантов улучшает течение регенеративных процессов и модулирует негативные изменения в иммунном, про- и антиоксидантном статусе организма больных пожилого и старческого возраста. Полученные нами данные позволяют утверждать, что применение в лечении гнойных ран метода криовоздействия парожидкостным азотом, в комплексе с антиоксидантами позволяет значительно сократить сроки первой фазы раневого процесса. Лечебный эффект, прежде всего, можно объяснить свойствами парожидкостного азота, обеспечивающего киллинг микроорганизмов, снижение концентрации токсических метаболитов, отечности и инфильтрации тканей в области раны, уменьшение кислотности раневого отделяемого, а использование антиоксидантов (пробукол и -токоферол) активирует защиту организма от аутоокисления и оказывает протекторный эффект при криовоздействии на витальные ткани раны, тем самым ускоряет течение последующих фаз раневого процесса. Предложенный метод лечения прост в применении, хорошо переносится больными пожилого и старческого возраста, повышает эффективность лечения и значительно сокращает сроки заживления ран. The thesis for the scientific degree of Candidate of Medical Sciences to speciality 14.01.03 - Surgery. Kiev Medical Academy for Post-Graduate Education of Ministry of Health of Ukraine, Kiev, 1999. The work being proposed is based on the clinico-laboratory research, it developing the method of treating pus-inflammatory diseases of soft tissues in senile patients using the method of cryoaffect vaporoliquid nitrogen in the complex with the preparations antioxydants Probucol and -Tocoferol. It improves the effectiveness of wound treatment in old aged and senile patients on the background of the accelerated processes of autooxidation; the usage of these antioxydant preparations gives protective effect from cryodisturbance of vital tissues during the affect of vaporoliquid nitrogen.Документ Хірургічне лікування хворих з косметичними дефектами передньої черевної стінки(ТОВ "Фірма "Техсервіс", 2017-09-18) Драбовський, Віталій Сергійович; Драбовский, Виталий Сергеевич; Drabovskiy, V. S.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія. – Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України. – Київ, 2017. Дисертація присвячена проблемам лікування пацієнтів з косметичними дефектами передньої черевної стінки. Були проаналізовані результати виконання абдомінопластики пацієнтам традиційними методиками та з урахуванням біомеханічних особливостей. Завдяки біомеханічним та гістологічним дослідженням тканин різних топографоанатомічних ділянок передньої черевної стінки створений морфологічно доказовий базис їхньої поведінки при пластичних деформаціях і поза її межами. Запропоновано вдосконалення етапу абдомінопластики в залежності від типу тілобудови та спосіб діагностики місцевих ранових ускладнень після абдомінопластики в ранньому післяопераційному періоді. Використані заходи дозволили зменшити кількість післяопераційних ускладнень в основній групі на 20,4%, отримати косметично кращий рубець та збільшити рівень якості життя вже через 6 місяців після втручання на 19,9% за рахунок фізичного та психологічного компонентів здоров’я; Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 – хирургия. – Национальный медицинский университет имени. А.А. Богомольца МЗ Украины. – Киев 2017. Диссертация посвящена проблемам лечения пациентов с косметическими дефектами передней брюшной стенки. Работа базируется на проспективном анализе результатов комплексного клинического обследования и хирургической коррекции 81 больного с косметическими дефектами передней брюшной стенки. Контингент исследования был разделен на 2 группы: основную – 41 пациент, были прооперированы с учетом биомеханических особенностей тканей передней брюшной стенки, предложенными методикам мобилизации кожно-жировых лоскутов, и в отношении которых применялись методы лечебно-диагностического алгоритма, и группу сравнения, которая объединяла 40 пациентов, в лечении которых реализовывались методы коррекции традиционными способами. Учитывая биомеханические и гистологические особенности тканей разных топографо-анатомических областей передней брюшной стенки, создан морфологический базис поведения этих тканей при пластических и внепластических деформациях. С целью получения нормальных показателей тканевого давления и равномерного распределения нагрузки в послеоперационном периоде на края раны, пациентам основной группы модифицировали этап мобилизации верхнего поперечного кожно-жирового лоскута при абдоминопластике, путем осуществления его тракции при ушивании раны под оптимальными углами в зависимости от типа телосложения: 57-62о у мужчин, и 61-69о у женщин с долихоморфным строением тела, 51-58о у мужчин, и 54-61о у женщин с мезоморфным телосложением, и 44-59о у мужчин, и 49-64о у женщин с брахиморфной формой туловища. Реализация разработанных лечебно-тактических подходов, которые учитывают биомеханические свойства тканей передней брюшной стенки способствовала улучшению результатов хирургического лечения больных с ее косметическими дефектами, путем достоверного снижения развития местных послеоперационных осложнений на 20,4% (р<0,05), сокращения сроков пребывания в стационаре с 7,8±0,4 до 6,7±0,2 койко-дня (р=0,001) достоверно лучшей эстетической оценки послеоперационного рубца 3,7±0,3 против 7,4±0,4 (р=0,001), за счет улучшения компонентов эластичности 1,2±0,2 против 2,9±0,3 (р=0,001), васкуляризации 0,6±0,1 против 1,1±0,2 (р=0,011) и меньшем количестве нарушений чувствительности 1,3±0,1 против 1,8±0,1 (р=0,001), улучшения физического (r=0,56; р=0,001) и психологического компонентов (r=0,41; р=0,009) уровня качества жизни уже через 6 месяцев после операции на 19,9% (р<0,05), по сравнению с традиционными алгоритмами. Оценка предложенных способов хирургической корекции косметических дефектов передней брюшной стенки показала, что предложенные способы существенно не влияют на длительность операции, которая в основной группе составляла 103,4±12,5 мин., а в группе сравнения - 101,2±12,3 мин. (р<0,05); The thesis for request of the scientific degree of candidate of medical scientist for the speciality 14.01.03 – surgery. – Bogomolets National Medical University. – Kyiv, 2017. Dissertation is sanctified to the problems of treatment of patients with the cosmetic defects of the abdominal wall. The results of implementation of abdominoplasty were analysed to the patients by traditional methods and taking into account biomechanics features. Due to biomechanics and histological researches of tissues of different anatomical regions of abdominal wall the evidential base of their conduct is created morphologically at plastic and supradeformations. The methods of optimization of the stage of abdominoplasty depending on the type of build and method of diagnostics of local wound complications are offered in an early postoperation period. These measures allowed to decrease the amount of postoperation complications in a basic group on 20,4%, to get cosmetically the best scar and to increase the level of quality of life already in 6 months after interference on 19,9% due to physical and psychological components.Документ Вибір методу хірургічного лікування гострого холециститу у пацієнтів з високим операційно-анестезіологічним ризиком(ТОВ "Фірма"Техсервіс", 2013-09-04) Безручко, Максим ВасильовичДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук зі спеціальності 14.01.03 – хірургія. – Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2013. Дисертація присвячена покращанню безпосередніх та віддалених результатів комплексного лікування гострого холециститу у пацієнтів з високим операційно-анестезіологічним ризиком. В основу дисертаційного дослідження покладений порівняльний аналіз результатів лікування 183 пацієнтів з гострим холециститом та високим операційно-анестезіологічним ризиком. На підставі аналізу проведених досліджень встановлено, що розвиток операційного стресу при застосуванні ВХЕ, ЛХЕ і ЧЧД ЖМ під контролем УЗД характеризується підвищенням у сироватці крові рівня кортизолу, пролактину та глюкози. При порівняльному аналізі отриманих результатів встановлено, що втручанням з найменшим рівнем операційного стресу є ЧЧД ЖМ. В роботі проведений аналіз лікування пацієнтів даної категорії із застосуванням загально-прийнятої активно-вичікувальної хірургічної тактики, визначені шляхи покращання результатів їх лікування за рахунок застосування двохетапної лікувальної тактики із застосуванням І етапом ЧЧД ЖМ під контролем УЗД та проведенням радикального хірургічного втручання ІІ етапом після зменшення ступеня операційно-анестезіологічного ризику. Це дозволило зменшити частоту післяопераційних ускладнень з 64,6% до 20,3% та загальну летальність з 12,5% до 5,1%. А застосування черезшкірного дренування під контролем УЗД, як етапу в лікуванні пацієнтів з паравезикальними гнійними ускладненнями ГХ, дозволило знизити частоту післяопераційних гнійно-септичних ускладнень з 38,5% до 11,4%. Розробка та впровадження у клінічну практику способу лікування ГХ з місцевим перитонітом у пацієнтів з ОАР V за класифікацією ASA, в основі якого є комплекс мініінвазивних заходів, спрямованих на дренування, санацію ЖМ та підпечінкового простору з наступним виконанням хімічної мукоклазії ЖМ, дозволила запобігти рецидивам ГХ без застосування радикального оперативного втручання.Документ Прогнозування та профілактика ускладнень у пацієнтів з жовчнокам’яною хворобою при виконанні симультанних операцій(2017-03-02) Аль Ширафі, Мохаммед А. Ю.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 – хірургія. – Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», Тернопіль, 2017. Дисертацію присвячено поліпшенню результатів лікування хворих на жовчнокам'яну хворобу в поєднанні з іншими хірургічними захворюваннями шляхом розробки хірургічної тактики, заснованої на виконанні симультанних операцій, прогнозуванні та профілактиці післяопераційних ускладнень. Проаналізовано, порівняно і показано відмінності показників зовнішнього дихання, центральної гемодинаміки, тканинного дихання та стану системи гемостазу у післяопераційному періоді при виконанні симультанних операцій лапароскопічним і відкритим методами у хворих з жовчнокам’яною хворобою. Встановлено взаємозв’язок між показниками систем забезпечення гомеостазу організму у хворих на жовчнокам’яну хворобу при виконанні симультанних операцій. На основі багатофакторного аналізу розроблено оригінальну систему прогнозування розвитку інфекційних та тромботичних ускладнень у хворих з жовчнокам’яною хворобою, що включає метод кількісного розрахунку розвитку означених ускладнень з визначенням трьохступеневої градації ризику, а також їх профілактику в залежності від ступеня ризику з оптимізацією діагностики, що дозволило прогнозувати ймовірність ускладнень на етапі передопераційного періоду та у прооперованих хворих.