Місце антилейкотриєнових препаратів в лікуванні бронхіальної астми у дітей

Abstract

Сучасні наукові напрацювання в дитячій алергології та імунології дозволили отримати вагому інформацію стосовно генетичних передумов реалізації атопії, патогенетичних механізмів формування хронічного запалення, сенсибілізації, що, в свою чергу, сприяло розробці ефективних методів лікування бронхіальної астми. Метою нашого дослідження стало вивчення ефективності та безпечності застосування вітчизняного препарату Монтел (монтелукаст) в комплексному лікуванні бронхіальної астми у дітей; Під спостереженням знаходилось 18 дітей 6 – 12 років з діагнозом персистуюча бронхіальна астма, які отримували антилейкотриєновий препарат у комплексі з інгаляційним кортикостероїдом та 10 відповідних за віком пацієнтів, які вдихали інгаляційний глюкокортикостероїд (ГКС) в якості монотерапії; Монтел призначали по 5 мг (жувальна таблетка) 1 раз на добу ввечері. У разі необхідності, при появі симптомів астми використовували інгаляційні β2-агоністи короткої дії. Тривалість терапії коливалася від 3 до 6 місяців. Ефективність лікування оцінювалася на основі клінічного спостереження за хворим, опитувальника якості життя зі стандартизованими видами діяльностей для дітей хворих на бронхіальну астму (PAQLQ(S)), спірометрії та пікфлоуметрії. Моніторинг стану пацієнтів здійснювався на третьому та шостому місяці лікування, а також після його закінчення через 6 місяців; На початку лікування клінічний індекс, який включав оцінку денних та нічних симптомів, у дітей обох груп був майже однаковим (рис.2). Через 3 місяці від початку базисної терапії максимально виражений позитивний клінічний ефект отримали діти першої групи, яким призначали монтелукаст у комбінації з інгаляційним ГКС (р<0,01). По мірі продовження терміну лікування, через 6 місяців, ефективність застосованих методів терапії зрівнялася і достовірної різниці між групами спостереження виявлено не було. Проте після закінчення курсу базисної терапії, на перший план по клінічному індексу вийшла група дітей, які отримували комбіновану терапію з антилейкотрієновим препаратом (р<0,001). Оцінюючи необхідність у використанні бронхолітичної терапії (рис. 3), слід зауважити, що найбільш ефективною виявилася схема інгаляційний ГКС плюс монтел, тобто менший відсоток дітей першої групи потребував необхідності у застосуванні препаратів екстреної допомоги (р<0,01).