Diagnostic and prognostic value of psycho-autonomic dysfunction as factor of ischemic heart failure progression

Abstract

Introduction. Coronary arteries disease or, as it still often named, ischemic heart disease is responsible as for premature death in acute conditions (occurrence of acute coronary syndromes) as for premature death caused by progression of chronic heart failure (CHF) of ischemic etiology. The pathophysiological mechanisms that lead to the occurrence and progression of psychosomatic and autonomic disorders (in particular, depression) in patients with CHF coincide with the mechanisms of progression of the syndrome of CHF per se. The solution of this problem lays in adequate primary and secondary prophylaxis of heart function deterioration in patients with coronary arteries disease by taking into account psycho-autonomic disturbances that should be used as markers of increased risk for heart failure decompensation. Aim. To evaluate the diagnostic and predictive value of psycho-autonomic dysfunction as factor of CHF progression in patients with coronary arteries disease. Materials and methods. The state of autonomic tonic activity was evaluated by analyzing the heart rate variability using the diagnostic complex Fasagraf. Psychosomatic misbalance was estimated by filling the Hospital Anxiety and Depression Scale. The calculation of relative risk was carried out by constructing four-squared tables. Results. The study included 151 patients, divided into 4 groups, depending on the presence of isolated or combined vegetative and psychosomatic disorders. In 3 and 6-month periods, the occurrence of signs of decompensation of heart failure was assessed. The presence of the combined psycho-autonomic imbalance was characterized by the statistically significant increase in relative risk for occurrence of all signs of CHF progression (exception only for hospitalizations) compared with the control group in 3-months period of observation. The presence of isolated tonic hypersympathetic exertion resulted in elevated relative risk of edema progression, increasing body weight due to congestion, for dyspnea progression and NYHA class worsening. The presence of isolated psychosomatic imbalances led to the statistically significant greater relative risk for the progression of edema and the stage of CHF and for progression of shortness of breathing with the increase of CHF NYHA class. The presence of combined psycho-autonomic imbalance during the 6-month period of observation resulted in statistically significant increased relative risk for all parameters of CHF progression, even with the slight increase of it compared to the relative risk in the 3-months period. In the group with solid psychosomatic disorders, the relative risk did not have statistically significant differences compared to the control group. In the group of patients with solid tonic sympathetic exertion tone the relative risk was higher for progression of shortness of breathing and CHF NYHA class, edema and CHF stage worsening and for the increasing needs for the more aggressive therapeutic tactic. Conclusions. The presence of combined psycho-autonomic disorders or tonic isolated hypersympathetic state causes the increased risk of CHF progression in 3- and 6-months periods. The presence of isolated psychosomatic disorders is characterized by the decrease in the relative risk of progression of dyspnea, edematous syndrome, NYHA functional class and the stage of heart failure during 6-months follow-up period due to the regular aerobic exercises and optimal pharmacological treatment; Вступ. Патофізіологічні механізми, що призводять до виникнення вегетативного дисбалансу та психосоматичних порушень (зокрема, депресії) у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), поєднуються з механізмами наростання важкості власне синдрому ХСН та зумовлюють зростання ризику виникнення епізодів декомпенсації. Результати новітніх досліджень у галузі базових наук підтверджують важливу роль вегетативної та психосоматичної дисфункції (зокрема, депресивних і тривожних порушень) не лише як маркерів важкості ХСН та коморбідних станів, але й як незалежних чинників наростання цього синдрому, що зумовлено наявністю спільних патофізіологічних (гемоциркулярних, нейрогуморальних, імунозапальних, цитотоксичних) механізмів розвитку. Морфофункціональні порушення в структурах центральної нервової системи (лімбіко-ретикулярний комплекс, довгастий мозок, префронтальна ділянка кори) є патофізіологічною основою формування причинно-наслідкового поєднання вегетативних і психосоматичних дисфункцій з власне прогресуванням ішемічної хвороби серця та ХСН. Мета. З’ясувати дiагностичну та прогностичну роль поєднаної психовегетативної дисфункції щодо наростання важкості ХСН у хворих на ішемічну хворобу серця. Матеріали й методи. Оцінюючи варіабельність серцевого ритму діагностичним комплексом «Фазаграф», з’ясовували стан вегетативної тонічної активності. Психосоматичний дисбаланс вивчали, заповнюючи Шпитальну шкалу депресії і тривожності. Відносний ризик визначали за допомогою побудови чотирипольних таблиць. Результати. У дослідження включено 151 хворого (60 чоловіків, 91 жінка; середній вік – 60 ±9,31 року). Пацієнтів поділено на чотири групи залежно від наявності ізольованих або поєднаних вегетативних і психосоматичних порушень. У 3- і 6-місячний період оцінювали поширення виникнення ознак декомпенсації серцевої недостатності. Виявлено, що наявність вегетативної і/або психосоматичної дисфункції асоціюється з вищим функціональним класом стенокардії навантаження, вищим функціональним класом і стадією серцевої недостатності. Вивчення відносного ризику наростання важкості серцевої недостатності в 3- і 6-місячний період показало, що найгірший прогностичний профіль є в разі поєднаної вегетативної та поєднаної психовегетативної дисфункції, в 6-місячний період – поєднаної психовегетативної дисфункції з істотним зростанням відносного ризику в часі. Висновки. За наявності комбінованого психовегетативного дисбалансу існує найбільший відносний ризик наростання важкості хронічної серцевої недостатності упродовж 6 місяців із потужною тенденцією до збільшення протягом усього цього періоду, незважаючи на рекомендації, що надаються пацієнтам для модифікації способу життя і дотримання медикаментозного лікування. За наявності ізольованої гіперсимпатикотонії (за відсутності психосоматичних розладів) підвищується ризик виникнення ознак хронічної серцевої недостатності впродовж 3- і 6-місячного періоду, але не зростає відносний ризик щодо шпиталізації. Психосоматичні розлади за відсутності гіперсимпатикотонії супроводжуються зниженням відносного ризику наростання важкості хронічної серцевої недостатності впродовж 6 місяців.