Перегляд за Автор "Sarychev, Ya. V."

Зараз показуємо 1 - 6 з 6
  • Ескіз
    Документ
    Androgen state and erectile function in men with chronic distress
    (Health of Man, 2024-03-29) Savchenko, R. B.; Sarychev, L. P.; Maksimenko, O. O.; Sarychev, Ya. V.; Suprunenko, S. M.; Strashko, Ye. Yu.; Pustovoyt, H. L.; Tenytska Ye. D.; Савченко, Роман Борисович; Саричев, Леонід Петрович; Максименко, Оксана Олександрівна; Саричев, Ярослав Володимирович; Супруненко, Сергій Миколайович; Страшко, Євген Юрійович; Пустовойт, Ганна Леонідівна; Теницька, Єлизавета Дмитрівна
    The objective: to study the state of androgen supply and erectile function in men with chronic distress. Materials and methods. We examined 30 internally replaced males (Average age, M±σ=50.50±3.83) with manifestations of chronic distress (Group I) and 20 practically healthy males (Group II), (Average age, M±σ=51.95±4.60). All men underwent general clinical examination, body mass index evaluation, assessment of depression according to Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS), assessment of symptoms of androgen deficiency according to the Aging Males’ Symptoms (AMS). Severity of erectile dysfunction was evaluated according to the International Index of Erectile Function scale (IIEF). The following parameters were determined in blood serum: luteinizing hormone (LH), follicle-stimulating hormone (FSH), total testosterone (TT), free testosterone (TF), estradiol (E), cortisol (K). Results. According to the HADS scores in group I men, the average anxiety domain score was 12.03±1.50 points, the average depression domain score was 13.93±1.49, and the total score was 26.0±2.64 points. In patients of group II, the average anxiety domain score was 2.20±0.88 points, the average depression domain score was 2.60±1.00, and the overall score was 4.80±1.40 points. The comparison of the total score of group I and the total score of group II is statistically significant (p<0.05). According to the AMS, in men of group I, androgen deficiency was more expressed comparing to the control group (45.93±3.30 and 13.30±2.04 points, respectively, p<0.001). Analysis of the IIEF-15 questionnaire revealed a decrease in all indicators of erectile function in men of group I comparing to group II. A study of the hormonal state showed a decrease in the level of TT in men of group I compared to the indicators of group II: 9.30±2.84 and 15.27±0.96 ng/ml, respectively (p<0.001). The average TF levels in group I were reduced comparing to group II and reached 10.23±1.38 and 17.39±1.03 pg/ml, respectively (p<0.001). The levels of LH and FSH in men of group I were within normal age-related fluctuations and did not differ statistically significantly from similar levels of group II. The average E level in men with chronic distress was significantly increased comparing to the control group and reached up to 0.25±0.05 versus 0.11±0.03 nmol/l, respectively (p<0.001). The average C level in men with chronic distress was significantly increased comparing the control group and reached up to 13.33±2.19 versus 6.72±1.33 μg/dL, respectively (p<0.001). Conclusions. 1. The survey results indicate that chronic distress is a factor that worsens sexual function in men. In addition to erectile dysfunction, as evidenced by a decrease in the corresponding IIEF integrative indicator 15 «erectile function», the survey found a decrease in both the frequency of occurrence and the degree of sexual desire, a deterioration in orgasmic sensations in the form of a decrease in the frequency of ejaculation and orgasms.2. Cortisol is an important hormone that forms protective reaction in stressful situations, but loses its positive properties during chronic distress. A prolonged increase in cortisol levels can lead to a pathological condition accompanied by an increase in BMI, depression, anxiety, decreased testosterone levels and ED.3. A decrease in testosterone levels in chronic distress and visceral obesity in men is not accompanied by a compensatory increase in LH and FSH levels. This can be explained by increased aromatization of testosterone in visceral adipose tissue and a decrease in the pituitary gland’s response to the development of androgen deficiency as a result of combined damage to the central and peripheral parts of the regulation of testosterone synthesis.
  • Ескіз
    Документ
    Діагностика раку передміхурової залози - сучасний стан проблеми
    (Українська медична стоматологічна академія, 2011) Саричев, Леонід Петрович; Саричев, Ярослав Володимирович; Пустовойт, Ганна Леонідівна; Сухомлин, Сергій Адольфович; Супруненко, Сергій Миколайович; Sarychev, L. P.; Sarychev, Ya. V.; Pustovoyt, H. L.; Sukhomlin, S. A.; Suprunenko, S. M.
    Проблема раку простати залишається актуальною внаслідок високої поширеності та летальності. Метою дослідження стала опгимізація диференційної діагностики неопластичних станів передміхурової залози. Визначення щільності ПСА значно підвищило ефективність скринінгу і диференційної діагностики, що дозволило уникнути невиправданих біопсій. Певні труднощі для діагностики складають низько диференційовані пухлини внаслідок зниженої продукції ПСА. The problem of prostate cancer remains important because of the high prevalence and mortality. The aim of the study was the optimization of differential diagnosis of prostatic neoplasias. Evaluation of PSA density significantly enhanced the effectiveness of screening and differential diagnosis, is recommended for wide use in the prehospital phase of examination to avoid unnecessary biopsies. Difficulties for the diagnosis of the tum or can be met in low-grade tumors due to lowered PSA production.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Морфофункціональна характеристика великого чепця та його роль в практичній медицині
    (Дніпровський державний медичний університет, 2024) Шепітько, Володимир Іванович; Білаш, Сергій Михайлович; Устенко, Роман Леонідович; Ляховський, Віталій Іванович; Пілюгін, Андрій Валентинович; Єрошенко, Галина Анатоліївна; Саричев, Ярослав Володимирович; Shepitko, V. I.; Bilash, S. M.; Ustenko, R. L.; Lyakhovskyi, V. I.; Piliuhin, A. V.; Yeroshenko, G. A.; Sarychev, Ya. V.
    Актуальність. Великий чепець є важливим органом очеревинної порожнини з унікальною анатомічною структурою та специфічними патофізіологічними особливостями. У минулому великий чепець розглядали як інертну, пасивну та неактивну жирову тканину, яка виконувала функцію ізоляції очеревинної порожнини. На даний час великий чепець визнаний невід’ємним імунологічним органом, який релевантний для захисту організму. Мета. Провести всебічний аналіз морфофункціональних особливостей великого чепця та дослідити його роль в практичній медицині шляхом бібліографічного аналізу літератури. Методи. Даний бібліографічний аналіз ґрунтується на закордонних та вітчизняних статтях, книгах та монографіях. Для поставлених задач цього системного огляду, пошук літератури здійснювався у мережі «Інтернет» у науково-метричних базах PubMed, Web of Science, Google Scholar, Національній медичній бібліотеці за ключовими словами: «greater omentum», «milky spots», «великий чепець», «органи очеревинної порожнини», «молочні плями», «морфологія». Результати. Великий чепець розвивається із дорсальної брижі, та має мезодермальне походження. Маса великого чепця може сягати до 2000 г, займати площу до 1500 см2 , при його довжині до 36 см та ширині до 46 см. Залежно від таких метричних показників, як довжина й ширина, описано варіанти великого чепця: довгий і широкий; короткий і вузький; проміжний та середній. За формою великий чепець може бути багатокутний або багатолопатевий, п’ятикутний – трапецієподібний, чотирикутний, трикутний, неправильний, півовальний та у вигляді мережива. Мікроскопічно великий чепець складається з жирової тканини яка містить в собі адипоцити, які вбудовані в добре васкуляризовану сполучну тканину, багату кровоносними судинами, молочними плямами та тонкими фенестрованими напівпрозорими ділянками, які утворені мезотеліальними клітинами. Великий чепець може слугувати як альтернативний вторинний лімфоїдний орган, за рахунок молочних плям, які мають у своєму складі 70% макрофагів, 10% В-лімфоцитів та 10% Т-лімфоцитів, також присутні стромальні та тучні клітини. Також однією з головних властивостей великого чепця є його здатність змінювати свою форму й переміщатися в межах очеревинної порожнини, і як наслідок, механічно обмежувати поширення інфекції та ізоляцію бактеріальної інвазії. Великий чепець використовується в різних хірургічних спеціальностях: в практиці нейрохірургів, торакальних хірургів, кардіохірургів, загальній хірургії, в колопроктології, онкології, урології, гінекології та пластичній хірургії. Підсумок. Великий чепець займає центральне місце в механізмах захисту очеревини, які досягаються завдяки володінню вродженої імунної функції, високій абсорбційній здатності та здатності консолідуватися з суміжними структурами, щоб закрити дефекти органів черевної порожнини та сприяти їх загоєнню завдяки своїй вираженій ангіогенній активності. Background. The greater omentum is an important organ of the peritoneal cavity with a unique anatomical structure and specific pathophysiological features. In the past, the greater omentum was considered as an inert, passive, and inactive adipose tissue that performed the function of insulating the peritoneal cavity. Currently, the greater omentum is recognized as an integral immunological organ, which is relevant for the protection of the body. Objective. To conduct a comprehensive analysis of the morphofunctional features of the greater omentum and to investigate its role in practical medicine through a bibliographic analysis of the literature. Methods. This bibliographic analysis is based on foreign and internal articles, books, and monographs. For the tasks of this systematic review, a literature search was carried out on the Internet in scientific and metric databases PubMed, Web of Science, Google Scholar, and the National Medical Library using the keywords: "greater omentum", "milky spots", "organs of the peritoneal cavity", "morphology". Results. The greater omentum develops from the dorsal mesentery and has a mesodermal origin. The mass of the greater omentum can reach up to 2000 g, and occupy an area of up to 1500 cm2 , with its length up to 36 cm and width up to 46 cm. Depending on such metric indicators as length and width, options for the greater omentum are described: long and wide; short and narrow; intermediate and middle. The shape of the greater omentum can be polygonal or multilobed, pentagonal-trapezoidal, quadrangular, triangular, irregular, semi-oval, and in the form of lace. Microscopically, the greater omentum consists of adipose tissue that contains adipocytes embedded in a well-vascularized connective tissue rich in blood vessels, milky spots, and thin fenestrated translucent areas formed by mesothelial cells. The greater omentum can serve as an alternative secondary lymphoid organ, due to the milky spots, which are composed of 70% macrophages, 10% B-lymphocytes and 10% Tlymphocytes, stromal and mast cells are also present. Also, one of the main properties of the greater omentum is its ability to change its shape and move within the peritoneal cavity, and as a result, it mechanically limits the spread of infection and isolates bacterial invasion. The greater omentum is used in various surgical specialties: in the practice of neurosurgeons, thoracic surgeons, cardiac surgeons, general surgery, in coloproctology, oncology, urology, gynecology, and in plastic surgery. Conclusion. The greater omentum occupies a central place in the mechanisms of protection of the peritoneum, which are achieved due to the possession of innate immune function, high absorptive capacity, and the ability to consolidate with adjacent structures to close defects of the gastrointestinal tract and promote their healing due to its pronounced angiogenic activity.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Морфофункціональне та клінічне значення інтерстиціальних клітин Кахаля в сечовому міхурі
    (Полтавський державний медичний університет, 2022) Шерстюк, Олег Олексійович; Саричев, Ярослав Володимирович; Супруненко, Сергій Миколайович; Сухомлин, Сергій Адольфович ; Пустовойт, Ганна Леонідівна; Sherstyuk, O. O.; Sarychev, Ya. V.; Suprunenko, S. M.; Sukhomlin, S. A.; Pustovoit, G. L.
    Вступ. Лікування симптомів нижніх сечових шляхів, які у більшості випадків спричинені доброякісною гіперплазією передміхурової залози є складним завданням сучасної медицини. З’ясування походження гіперактивності сечового міхура допоможе у лікування даної когорти пацієнтів. Дослідження інтерстиціальних клітин Кахаля у сечовому міхурі відкривають нові можливості як покращити наше розуміння фізіології сечового міхура. Мета дослідження: аналітичний огляд літератури щодо ролі інтерстиціальних клітин Кахаля у фізіології сечового міхура. Матеріали та методи дослідження. Проведений аналітичний огляд літератури, що висвітлює морфологічне та фізіологічне значення інтерстиціальних клітин Кахаля в сечового міхура. Результати. Інтерстиціальні клітини Кахаля знаходяться в безпосередній близькості від м'язових клітин, вегетативних нервових закінчень і уротеліальних клітин. З’являється все більше доказів того, що інтерстиціальні клітини Кахаля відіграють роль у розвитку симптомів нижніх сечових шляхів. Інтерстиціальні клітини Кахаля можуть відповідати за генерування електричних потенціалів і індукцію скорочень м’язів детрузора. Були висунуті нові патомеханізми розвитку гіперактивності сечового міхура, а саме: порушення спонтанної скорочувальної здатності, спричинене зміненою трансдукцією сигналу інтерстиціаль-них клітин Кахаля між нервами та м’язовими клітинами детрузора; зміна передачі сигналу через субуротеліальні інтерстиціальні клітини Кахаля. Рецептор c–kit є не тільки маркером виявлення цих клітин, але також може відігравати вирішальну роль у контролі функції сечового міхура. Висновки. Інтерстиціальні клітини Кахаля, відкриті більше 100 років тому залишаються маловивченим об'єктом. Маючи довгі відростки, інтерстиціальні клітини Кахаля формують множинні контакти з гладком'язовими та нервовими клітинами, утворюючи специфічну мережу. Сучасні знання про інтерстиціальні клітини Кахаля в сечовому міхурі підвищили ймовірність того, що ці клітини та рецептори c–kit можуть стати новою “мішенню” для терапевтичного лікування симптомів ни-жніх сечових шляхів та гіперактивності сечового міхура.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Стереоморфология предстательной железы человека
    (Видавництво «Світ книг», Надруковано ФОП Головчак А. І., 2017) Шерстюк, Олег Алексеевич; Устенко, Роман Леонидович; Сарычев, Ярослав Владимирович; Шерстюк, Олег Олексійович; Устенко, Роман Леонідович; Саричев, Ярослав Володимирович; Sherstiuk, O. A.; Ustenko, R. L.; Sarychev, Ya. V.
    Книга посвящена вопросам пространственной организации желез и их кровеносного микроциркуляторного русла в периферической и центральной зонах простаты человека. Стереоморфологическое исследование проведено с помощью пластической трехмерной реконструкции на основании серийных гистологических срезов. Представлены результаты инъекционно-коррозионного, гистологического, иммуногистохимического и морфометрического анализа исследуемых структур. Книга предназначена для урологов, андрологов, гистологов, врачей-интернов, студентов медицинских вузов.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Сучасні аспекти діагностики раку передміхурової залози
    (Українська медична стоматологічна академія, 2011) Саричев, Ярослав Володимирович; Сарычев, Ярослав Владимирович; Sarychev, Ya. V.; Устенко, Роман Леонідович; Устенко, Роман Леонидович; Ustenko, R. L.
    Авторами проаналізовані дані літератури щодо ефективності діагностики раку передміхурової залози (РПЗ). Метою дослідження став пошук шляхів підвищення ефективності диференційної діагностики неопластичних станів передміхурової залози. Матеріали та методи. Масив дослідження склали 126 чоловіків з підвищенням рівня ПСА вище порогового (4 нг/мл). Усім пацієнтам проведене загальноклінічне обстеження, ультразвукове дослідження органів сечостатевої системи та пункційна біопсія передміхурової залози. Щільність ПСА дорівнювала відношенню рівня загального ПСА до об’єму передміхурової залози, визначеного ультрасонографічно. Результати. До І групи увійшли 73 (57,9%) пацієнти із щільністю ПСА <0,15 нг/мл/смі, ІІ групу склали 53 (42,1%) хворих із показниками 0,15 нг/мл/смі. За результатами патогістологічного дослідження у 8 (11,0%) хворих І групи діагностовано РПЗ, у 9 (12,3%) - запальні процеси, у 56 (76,7%) - доброякісна гіперплазія. У 50 (94,3%) пацієнтів ІІ групи підтверджено діагноз РПЗ. Пухлини виявились високодиференційованими у 43,1%, помірно диференційованими у 31,0%, низькодиференційованими - у 25,9% хворих. Виявлено низьку щільність ПСА при наявності низькодиференційованих пухлин внаслідок неспроможності продукції низькодиференційованою тканиною специфічних глікопротеїнів. Висновки. Визначення щільності ПСА значно підвищує ефективність скринінгу і диференційної діагностики, рекомендоване до широкого застосування на догоспітальному етапі обстеження, дозволяє уникнути невиправданих біопсій. Певні труднощі для діагностики складають низькодиференційовані пухлини внаслідок слабкої здатності до продукції ПСА.