Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2022

Постійне посилання на фонд

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/18041

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 60

The dynamics of the ethiological structure of pollen sensitization in children with seasonal allergic rhinitis
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Shcherbak, V. V.; Bubyr, L. M.; Kuzmenko, N. V.; Oliinichenko, M. O.; Klymko, D. O.; Щербак, Вікторія Валеріївна; Бубир, Людмила Миколаївна; Кузьменко, Наталія Валентинівна; Олійніченко, Марина Олександрівна; Климко, Дарія Олександрівна
Allergic rhinitis is the leading nosology among allergic pathologies. According to international scientists, in recent years between 10% and 40% of the world's population have suffered from allergic rhinitis. Despite age and gender differences, this disease usually has a negative impact on the patients' quality of life. Therefore, the issue of early diagnosis and the organization of timely therapeutic and preventive measures remains relevant. The aim of the work was to investigate the spectrum of sensitization in children with seasonal allergic rhinitis using retrospective data, followed by the development of a regional panel of allergens for skin prick-test. To investigate the dynamics of the etiological structure, 892 archived medical records of patients who were examined and treated in the paediatric department (allergy beds) of «Poltava Regional Children's Clinical Hospital Communal Enterprise» from 2010 to 2020 were reviewed. The highest proportion of patients with sensitization to weed pollen was 86.6% of the total number examined, with ragweed, wormwood and cyclachaena taking the leading positions. Almost equal sensitization to cereal grass was found in nearly every third child, including maize (37.2%), timothy (32.5%), meadow fescue (34.0%) and ryegrass (33.9%). The dynamics of hypersensitivity to tree pollen had an unstable variability with a relatively low numerical load. One in 5 patients was found to be sensitive to birch (22.6%), alder (22.9%) and one in 10 to hazel. The volume of work carried out made it possible to assess in detail the features of sensitization in patients with seasonal allergic rhinitis over an eleven-year period and to identify the most common key aeroallergens. The data obtained have an important diagnostic value, as they make it possible to isolate and include the leading causative pollen allergens in the diagnostic allergy panel, taking into account regional characteristics.
Антибіотикорезистентність збудників хірургічних інфекцій
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Ганчо, Ольга Валеріївна; Лобань, Галина Андріївна; Федорченко, Віра Іванівна; Чапала, Алла Миколаївна; Сивовол, Валентина Миколаївна; Gancho, O. V.; Loban’, G. A. ; Fedorchenko, V. I.; Chapala, A. M.; Sivovol, V. M.; Ганчо, Ольга Валерьевна; Сивовол, Валентина Николаевна; Лобань, Галина Андреевна; Федорченко, Вера Ивановна; Чапала, Алла Николаевна
Мікробіологічний моніторинг у різних регіонах світу залишається актуальною проблемою для ефективного контролю лікування хірургічних захворювань та попередження ускладнень. Метою даного дослідження є визначення антибіотикорезистентності збудників хірургічних захворювань, виділених у третинному медичному закладі Полтавської області, Україна. Проведено обсерваційне дослідження, в якому взяли участь 121 пацієнт, які перенесли операцію в хірургічному відділенні КП «Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського» (Полтава, Україна) за 2017-2020 роки. На базі бактеріологічної лабораторії лікарні було проведено дослідження біологічного матеріалу цих хворих. Виділення та ідентифікацію збудників проводили автоматизованою технікою з використанням Vitek 2 (Biomérieux, Франція). У 164 виділених та ідентифікованих штамів чутливість до 30 антибіотиків різних груп визначали диско-дифузійним методом із застосуванням стандартних дисків з антибіотиками, які поміщали на поверхню культурального середовища МюллераХінтона (HiMedia Laboratories Pvt Ltd. India). Проведено статистичний аналіз: чутливість мікроорганізмів до антибіотиків визначена у відсотках. Найвищий рівень резистентності до антибактеріальних препаратів виявлено у синьогнійної палички, яка, за винятком 33,3% штамів, чутливих лише до левофлоксацину, виявила стійкість до всіх досліджуваних антибіотиків. Максимальний рівень метицилін-резистентних штамів був визначеним серед коагулазонегативних стафілококів і становив 91,3%. Усі виділені штами клебсієл та 18,7% штамів E.coli були продуцентами беталактамаз розширеного спектру дії. Виявлено значне переважання мультирезистентних штамів мікроорганізмів, стійкість яких виходить за межі більш ніж двох фармакологічних груп антибіотиків.
Взаємозв'язок положення голівок скроневонижньощелепного суглоба та верхніх дихальних шляхів при патології прикусу І -ІІ класу
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Стасюк, Олексій Анатолійович; Stasiuk, О. A.
Респіраторні органи та зубощелепний апарат досить тісно пов’язані між собою. Зменшення розмі- рів верхніх дихальних шляхів - це фактор, що сприяє розвитку та формуванню патології прикусу і, навіть, дисфункції скроневонижньощелепного суглобу. В останні роки спостерігається ріст поши- реності зубощелепних аномалій серед дитячого населення. Метою дослідження було визначення та порівняння положення голівок скроневонижньощелепного суглоба та анатомічних розмірів (пе- редньозадній розмір) верхніх дихальних шляхів у пацієнтів із патологією прикусу І та ІІ класу на ос- нові конуснопроменевої комп’ютерної томографії. Проведено аналіз 39 конуснопроменевих комп’ютерних томограм пацієнтів. Відповідно куту ANB всі пацієнти були розподілені на дві групи згідно наявної патології прикусу - на І та ІІ клас. Вимірювання і розшифровка конуснопроменевих комп’ютерних томограм проводилася за методом Н.А.Рабухіної та за методикою McNamara. Роз- міри суглобової щілини скроневонижньощелепного суглобу у трьох відділах: передньому, верхньому і задньому як праворуч, так і ліворуч не мають статистично достовірних відмінностей. Середнє значення суглобової щілини зліва та справа у пацієнтів першої групи в передньому відділі станови- ло 2,5±0,27мм, в пацієнтів другої групи – 3,01±0,35. В верхньому відділі ці показники в пацієнтів першої групи становили 2,76±0,37 мм, другої – 2,65±0,32 мм. В задньому відділі середнє значення су- глобової щілини були 3,06±0,01 мм у пацієнтів в першій групі та 2,28±0,27 мм в другій групі. Виміри орофарингеальної ділянки на конуснопроменевих комп’ютерних томографіях за методом McNamara ширина верхнього відділу глотки в першій групі становила 17,41±0,44 мм., а у другій групі становили в середньому 15,82±0,61 мм зі статистичною достовірністю (р˂0,05). У пацієнтів з па- тологією прикусу, незважаючи на І кл. чи ІІ кл., за методикою McNamara, нижній відділ глотки має звуження в порівнянні з нормою. В пацієнтів 2-ї групи визначено статистично достовірну різницю зменшення ширини верхнього відділу глотки в порівнянні з 1-ю групою та зміщення голівок СНЩС вверх та до заду.
Вивчення чутливості типових штамів та клінічних ізолятів staphylococcus spp. до декасану, хлоргексидину і йодоформу диско-дифузійним методом EUCAST
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Чумак, Юлія Вікторівна; Ананьєва, Майя Миколаївна; Фаустова, Марія Олексіївна; Лобань, Галина Андріївна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Chumak, Yu. V.; Ananieva, M. M.; Loban’, G. A.; Faustova, M. O.; Havryliev, V. M.
Антибіотикорезистентність є серйозною проблемою всього світу, виникнення якої пов’язане з нераціональним застосуванням, а часом і зловживанням протимікробними препаратами, застосуванням антибіотиків з метою профілактики місцевих та системних ускладнень при проведенні операційних втручань. Тому почастішали випадки невдач при плановому лікуванні інфекційно-запальних процесів антибіотиками. Враховуючи цей факт, виникає потреба при лікуванні інфекційнозапальних постекстракційних ускладнень застосовувати альтернативні антисептичні препарати, до яких рідко розвивається резистентність з боку мікроорганізмів, що надає їм перевагу над антибіотиками. Мета: порівняння дії антисептиків Декасану, Хлоргексидину та Йодоформу на клінічні та типові штами мікроорганізмів з використанням диско-дифузійного методу згідно комітету EUCAST. Матеріали та методи дослідження: В якості досліджуваних культур мікроорганізмів використовували типові штами Staphylococcus aureus ATCC 25923, Staphylococcus epidermidis ATCC 14990. А також в якості досліджуваних культур були використані клінічні ізоляти мікроорганізмів Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, які були виділені від хворих, які проходили лікування запальних постекстракційних ускладнень у лікувально - хірургічному відділенні м. Полтава. Ідентифікацію виділених культур проводили за допомогою автоматичного бактеріологічного аналізатора Vitec – 2 compact bioMarieux (Франція). Дослідили антибактеріальну дію антисептичних препаратів Декасан, Хлоргексидин, Йодоформ. Враховуючи, що йодоформ погано розчиняється у воді, використовували його 5% спиртовий розчин, який був приготований ex tempore. Чутливість досліджуваних штамів до антисептиків визначали диско-дифузійним методом згідно комітету EUCAST. Визначення проводили на середовищі Мюлера-Хінтона (HIMEDIA, Індія), застосовували стандартні стерильні диски без просочування (HIMEDIA, Індія), самостійно їх просочуючи розчинами Декасану, Хлоргексидину та 5% спиртовим розчином йодоформу. У дослідженні використовували мікробний інокулюм, який еквівалентний 0,5 за стандартом мутності McFarland. Готові чашки Петрі, які містили в собі просочені паперові диски, інкубували протягом доби при температурі 35-36˚С, після чого визначали результати. Результати та обговорення: В результаті дослідження виявлено, що антисептик Декасан має більшу антистафілококову дію, щодо типових штамів та клінічних ізолятів стафілококів у порівнянні з іншими антисептичними репаратами, які часто застосовують в стоматології. Найменшу антистафілококову дію на досліджувані мікроорганізми виявили у 5% спиртового розчину йодоформу, а дія антисептика Хлоргексидин займала проміжне місце.
Визначення вираженості запальних змін синовіальної оболонки у пацієнтів з остеоартритом колінних суглобів за допомогою еластометрії зсувних хвиль
(Полтавський державний медичний університет, 2022-09-27) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Боряк, Христина Радиславівна; Zhdan, V. M.; Lebed, V. G.; Ivanitsky, I. V.; Ischeikina, Yu. A.; Boryak, K. R.
Остеоартрит має значне поширення серед населення. За короткий термін він викликає стійку втрату працездатності та призводить до інвалідності в осіб працездатного віку. Зміни у структурі суглобів хворих на ОА можуть мати залежність від отримуваної базисної терапії та контролю остеоартриту. Мета даної роботи – доцільність використання еластометрії у оцінці вираженості активності синовіїту у колінних суглобах пацієнтів із остеоартритом в залежності від отримуваного ними базисного терапії та контролю остеоартриту. Початковий рівень жорсткості синовіальної оболонки в усіх групах не мав достовірних відмінностей і склав 8,59±0,97 кПа для першої групи, 9,97±1,15 кПа для другої групи та 9,11±0,69 кПа для третьої групи. Кореляційний аналіз на момент включення у дослідження показав тісний зв’язок в усіх групах пацієнтів між показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу і рівнем С реактивного білку (r=0,71,p=0,011) та рівнем ШОЕ ( r=0,69, p=0,018, який зберігався і після проведення 6- місячної терапії (r=0,73, p=0,045) та (r=0,69, p=0,021) відповідно. Кореляційний аналіз між рівнем скутості та показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу(r=0,71, p=0,015), ступенем вираженості болю в колінному суглобі за даними ВАШ та показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу (r=0,63, p=0,012) на момент включення у дослідження свідчить про зв'язок між жорсткістю синовіальної оболонки та клінічними проявами, який зберігався і після проведення 6- місячної терапії (r=0,41, p=0,022) та (r=0,51, p=0,014) відповідно. Результати отриманих нами досліджень свідчать про ефективність використання визначення жорсткості синовіальної оболонки колінних суглобів (еластометричних показників) для оцінки ефективності базисної терапії пацієнтів із остеоартритом.
Вплив кріоекстракту плаценти на репаративні процеси після проведення оперативних втручань щелепно-лицевої локалізації в залежності від хронотипу пацієнта
(Полтавський державний медичний університет, 2022-11-29) Торопов, Олександр Анатолійович
Наразі існує інтенсивний міждисциплінарний інтерес і значна кількість літератури щодо профілактики та лікування післяопераційних рубців, але міжнародні рекомендації щодо лікування та схеми ще не наздогнали сучасні знання та практику багатьох лікувальних закладів. Метою нашого дослідження було встановити, як біологічний ритм може впливати на репаративні функції організму людини, а саме на загоєння рани та утворення рубця при поєднанні ін'єкційного введення препарату кріоекстракту плаценти на інтраопераційному етапі та електрофорезу на постопераційному етапі на 90–у 180–у добу. Дослідження проводились у відділенні щелепно-лицьової хірургії на базі КУ «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосівського Полтавської обласної ради». Загалом у дослідженні взяло участь 40 осіб. На 90-у добу клінічного дослідження середній показник оцінки післяопераційних рубців був таким: для підгрупи 1а був менший на 49,3 % порівняно з підгрупою 2а. Різницю в 25,5 % могли спостерігати між підгрупами 1а та 1b, та 18,5% між підгрупами 2а та 2b. З даних клінічних досліджень найкращі результати отримано в підгрупі 1а, що свідчить про максимальний вплив авторської методики профілактики на стан післяопераційного рубця у пацієнтів з ранковим хронотипом. В цій групі встановлено достовірне зниження показників П1, П2 та П7 на 90-у добу на та нулеві значення на 180-у добу відповідно; У показників П3, П4, П5 зафіксовані найменші значення на 90-у добу та рівномірне зменшення на 180-у та 360-у добу. Таким чином можна стверджувати, що найоптимальніші результати у пацієнтів з ранковим типом хронотипу, яким вводили кріоекстракт плаценти; клінічна відмінність була особливо помітна на більш ранній термін післяопераційного періоду.
Вплив куркуміну на розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах печінки щурів при моделюванні метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Френкель, Юрій Давидович; Черно, Валерій Степанович; Костенко, Віталій Олександрович; Frenkel’, Yu. D.; Cherno, V. S.; Kostenko, V. O.
Вплив куркуміну на розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах печінки щурів при моделюванні метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення. Метою дослідження була оцінка впливу поліфенолу куркуміну на показники оксидативнонітрозативного стресу в печінці щурів при моделюванні метаболічного синдрому (МС) за умов цілодобового освітлення. Експерименти були виконані на 21 білому щурі-самцях лінії Вістар масою 215-255 г, розподілених на 3 групи. Тварин 1-ї групи (контроль I) утримували на стандартному раціоні віварію та рівному чергуванні періодів світла та темряви. Щурам 2-ї групи моделювали МС (протягом 2-х місяців призначали вууглеводно-ліпідну дієту, що складається з 20% водного розчину фруктози для пиття та відповідного раціону харчування) за умов цілодобового освітлення тварин (контроль ІІ). Щурам 3-ї групи на тлі відтворення МС протягом часу цілодобового освітлення щоденно внутрішньошлунково через зонд вводили куркумін (“Sigma-Aldrich, Inc.”, США) у дозі 200 мг/кг. У гомогенаті печінки щурів визначали швидкість генерації супероксидного аніон-радикала (•О 2 ), активність загальної NO-синтази (NOS), її конститутивної та індуцибельної ізоформ (cNOS, iNOS), вміст пероксинітритів лужних та лужноземельних металів. Введення куркуміну за умов експерименту вірогідно зменшувало у тканинах печінки вироблення •О 2 мікросомальними монооксигеназами та NOS на 40,1%, дихальним ланцюгом мітохондрій – на 34,4%, NADPH-оксидазою лейкоцитів – на 32,1%; активність NOS та iNOS на 39,0% та 41,6%; концентрацію пероксинітритів лужних та лужноземельних металів на 23,8 порівняно зі значеннями 2-ї групи. Активність cNOS за цих умов була більшою за результат контролю ІІ в 2,79 раза, індекс спряження цього ізоферменту – у 4,3 раза. Зроблено висновок, що введення куркуміну при відтворенні моделі метаболічного синдрому за умов цілодобового освітлення щурів істотно обмежує ознаки оксидативно-нітрозативного стресу а тканинах печінки щурів.
Вплив модуляторів транскрипційних чинників NF-КАПА B і NRF2 на показники оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах тонкої кишки щурів після лапаратомії на тлі ліпополісахарид-індукованої системної запальної відповіді
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Таран, Олена Василівна; Соловйова, Наталія Веніамінівна
Вивчали вплив модуляторів транскрипційних чинників NF-κB та Nrf2 на показники оксидативнонітрозативного стресу в тканинах тонкої кишки щурів після виконання операції лапаротомії на тлі відтворення ліпополісахарид (ЛПС)-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження були проведені на 35 білих щурах-самцях лінії Вістар масою 220-250 г, розподілених на 5 груп: 1-ша (контрольна) – «хибнооперовані» тварини; 2-га – щурам виконували лапаротомію після відтворення ЛПС-індукованої СЗВ; тваринам 3-ї, 4-ї та 5-ї груп після лапаротомії, змодельованої на тлі ЛПСіндукованої СЗВ протягом 7-діб внутрішньоочеревинно вводили, відповідно, інгібітор активації NFκB амонію піролідиндитіокарбамат (у дозі 76 мг/кг), індуктор Nrf2 диметилфумарат (у дозі 15 мг/кг у 10% розчині диметилсульфоксиду) та водорозчинну форму кверцетину (у дозі 100 мг/кг, що становить 10 мг/кг у перерахунку на кверцетин), відповідно. Дослідження проводили через 7 діб після часу «хибної» операції або лапаротомії. Виявлено, що застосування піролідиндитіокарбамату амонію, диметилфумарату, а також водорозчинної форми кверцетину за умов поєднаного впливу хірургічної травми (лапаротомії) та ЛПС S. typhi значно обмежує продукцію супероксидного аніонрадикала різними джерелами (мікросомами та конститутивними ізоформами NO-синтази у неспряженому стані, мітохондріями та NADPH-оксидазою лейкоцитів), загальну та індуцибельну NO-синтазну активність, утворення пероксинітриту у тканинах тонкої кишки щурів. Виявлено здатність диметилфумарату, на відміну від піролідиндитіокарбамату амонію та кверцетину, покращувати за умов експерименту конститутивний синтез оксиду азоту.
Вплив модуляторів транскрипційних чинників на вуглеводний і ліпідний обмін у щурів після лапаратомії за умов ліпополісахарид-індукованої системної запальної відповіді
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Таран, Олена Василівна; Костенко, Віталій Олександрович; Taran, O. V.; Kostenko, V. O.
Вивчали вплив модуляторів транскрипційних чинників NF-κB та Nrf2 на маркери хірургічного стресу та гострофaзової відповіді, вуглеводний і ліпідний обмін при нанесенні абдомінальної хірургічної травми (лапаротомії) за умов ліпополісахарид (ЛПС)-індукованої системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження були проведені на 35 білих щурах-самцях лінії Вістар масою 220-250 г, розподілених на 5 груп: 1-ша (контрольна) – «хибнооперовані» тварини; 2-га – щурам виконували лапаротомію після відтворення ЛПС-індукованої СЗВ; тваринам 3-ї, 4-ї та 5-ї груп після лапаротомії, змодельованої на тлі ЛПС-індукованої СЗВ, протягом 7-діб внутрішньоочеревинно вводили, відповідно, інгібітор активації NF-κB амонію піролідиндитіокарбамат (у дозі 76 мг/кг), індуктор Nrf2 диметилфумарат (у дозі 15 мг/кг у 10% розчині диметилсульфоксиду) та водорозчинну форму кверцетину (у дозі 100 мг/кг, що становить 10 мг/кг у перерахунку на кверцетин). Дослідження проводили через 7 діб після «хибної» операції або лапаротомії. Виявлено, що застосування піролідиндитіокарбамату амонію, диметилфумарату, а також водорозчинної форми кверцетину за умов поєднаного впливу хірургічної травми (лапаротомії) та ЛПС S. typhi значно зменшує концентрацію кортизолу в плазмі крові та вміст церулоплазміну в сироватці крові, знижує рівень гіперглікемії та гіпертриацилгліцеролемії.
Вікові особливості перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 у госпіталізованих пацієнтів у Полтавській області
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Ваценко, Анастасія Ігорівна; Марченко, Олена Геннадіївна; Ваценко, Анастасия Игоревна; Марченко, Елена Геннадиевна; Vatsenko, A. I.; Marchenko, O. H.
Вивчення факторів, які можуть вплинути на тяжкість перебігу коронавірусної інфекції та смертність стало одним із основних напрямків у багатьох дослідженнях. На сучасному етапі серед можливих факторів ризику тяжкого перебігу COVID-19 розглядаються вплив віку, як предиктора прогресування захворювання у госпіталізованого пацієнта. Мета: визначити клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 в залежності від віку госпіталізованих пацієнтів Полтавської області. Матеріали та методи: проведено ретроспективне когортне дослідження за участі 150 пацієнтів із лабораторно підтвердженим діагнозом «Гостра респіраторна хвороба COVID-19», які перебували на стаціонарному лікуванні у Комунальному підприємстві «Пол- тавська обласна клінічна інфекційна лікарня» Полтавської обласної Ради. Учасників було поділено на 2 вікові групи: від 60 до 95 років та від 18 до 59 років. Статистична обробка проводилась зо до- помогою програми SPSS Statistics 25.0. Результати та висновки: у результаті проведеного дослі- дження встановлено, що клініко-лабораторні характеристики перебігу коронавірусної хвороби COVID-19 виявилися типовими за винятком окремих особливостей: госпіталізовані пацієнти ста- рше 60 років достовірно частіше мали тяжкий (p=0,037) та критичний (p=0,063) перебіг захворю- вання, потребували кисневої підтримки (p=0,000), зокрема з використанням низьких потоків кисню (p=0,027). У пацієнтів вікової групи старше 60 років у 3,4 рази частіше діагностувався лейкоцитоз (p=0,032), у той час як у осіб, молодших 60 років у 2,2 рази частіше мали місце лейкопенія (p=0,022) та тромбоцитопенія (p=0,0041). Тяжкий перебіг захворювання достовірно частіше мав місце у госпіталізованих жінок віком до 60 років, у порівнянні з чоловіками відповідної вікової групи (p=0,046).
Етіологічні аспекти формування хронічного ендометриту у жінок, що планують вагітність
(Полтавський державний медичний університет, 2022-12) Тарановська, Олена Олексіївна; Taranovska, O. O.
В структурі чинників репродуктивних втрат зростає роль хронічного ендометриту, очевидною причиною якого є персистенція мікробних факторів. Однак факти, що підтверджують наявність внутрішньоматкової мікрофлори та обґрунтовують доцільність антибактеріального лікування цієї патології, є досить суперечливими і спонукають до детального вивчення цього питання. Метою роботи було з’ясування ролі висхідного інфікування у виникненні хронічного ендометриту шляхом дослідження спектру мікрофлори нижніх відділів цервікального каналу та матки у жінок, які планують вагітність. Матеріали та методи дослідження. 87 пацієнткам з гістологічно підтвердженим хронічним ендометритом (основна група) та 13 жінкам без цієї патології (група контролю) було проведене вивчення спектру мікрофлори нижніх відділів генітального тракту та зразків ендометрію шляхом бактеріоскопічного, бактеріологічного дослідження та полімеразної ланцюгової реакції. Отримані результати. Патологічна мікрофлора в цервікальному каналі і піхві у жінок з хронічним ендометритом виявлялася у 75%, що в 2,85 разів перевищує частоту виявлення інфекції у жінок без цієї патології (30,7%). Здебільшого мікрофлора була представлена у вигляді полімікробних асоціацій. Спектр мікроорганізмів у цервікальному каналі та піхві здебільшого співпадав з таким в зразках ендометрію. Найчастіше в ендометрії виявлялися Ureaplama spp. (63,2% ), хламідії (31,6%), мікоплазми (26,3%). Висновки. Дослідження вказують на ключову роль висхідного інфікування в розвитку хронічного ендометриту і необхідність санації нижніх відділів статевого тракту в ході комплексного його лікування.
Загальна електромагнітна потужність серця як перспективний параметр оцінки функціонального стану пацієнта при клінічному обстеженні: гносеологія, клінічне значення
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Корпан, Ангеліна Сергіївна; Невойт, Ганна Володимирівна; Тесленко, Юрій Віталійович; Потяженко, Максим Макарович; Korpan, A. S.; Nevoit, G. V.; Teslenko, Yu. V.; Potyazhenko, M. M.
Дане дослідження розкриває клінічне значення параметру загальної електромагнітної потужності серця в оцінці функціонального стану пацієнта. Стаття присвячена доцільності використання методу короткого запису варіабельності ритму серця в клінічному обстеженні. Встановлено зниження електромагнітної потужності різного ступеня у хворих на відмінувід груп контролю.Данное исследование раскрывает клиническое значение параметра общей электромагнитной мощности сердца при оценке функционального состояния пациента. Статья посвящена целесообразности использования метода короткой записи вариабельности ритма сердца в клиническом обследовании. Установлено снижение электромагнитной мощности разной степени у больных в отличие от групп контроля.
Загальний план будови та принципи морфометричного аналізу великого чепця білих щурів
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Максименко, Олександр Сергійович; Гринь, Володимир Григорович; Костиленко, Юрій Петрович
Великий чепець - це орган, що відноситься до периферійного відділу імунної системи за рахунок наявності в ньому спеціалізованих лімфоїдних структур, відомих під назвою молочних плям. Встановлено, що дані утвори призначені здійснювати імунний контроль над антигенним складом перитонеальної рідини та брати активну участь у різних патологічних процесах органів черевної порожнини. За даними літератури, великий чепець білих щурів є за основними морфологічними рисами (у мініатюрі), гомологічним людському. Мета дослідження. Вивчити загальний план будови та принципи морфометричного аналізу великого чепця білих щурів. Матеріали та методи. В експерименті задіяно 15 білих щурів-самців репродуктивного віку, масою від 278,08 до 346,47 грам. Після вівісекції, яка здійснена шляхом передозування тіопентал-натрієвого наркозу, проводився розтин черевної порожнини, з наступним повним оглядом внутрішніх органів у їх природному положенні, виконували оглядові фотознімки та приступали до безпосереднього вивчення великого чепця. Результати та їх обговорення. У процесі загального огляду вмісту очеревинної порожнини 15 піддослідних тварин не завжди великий чепець представляється у звичайному вигляді, у 3-ьох випадках він перебував у прихованому вигляді між петлями тонкої кишки. Були виконані лінійні заміри розміру великого чепця, дані отримані в результаті вивчення відповідної вибірки тварин, задавали в рамку прямокутних координат по осях абсциси та ординати відповідно, доповнивши їх на графіку паралельними лініями та отримали наочну діаграму про індивідуальну мінливість площі великого чепця. Висновки. При вивченні великого чепця певної кількісної вибірки білих щурів виявили, що в деяких випадках він перебуває у прихованій формі, розміщуючись переважно серед петель тонкої кишки. Великий чепець білих щурів відрізняється значною індивідуальною варіативністю форми та розмірів, що не піддається суворому метричному аналізу, особливо при визначенні його площі, що є головним показником його поверхневого контакту з перитонеальною рідиною, а отже, і з її антигенним складом.
Зміна адгезивних властивостей клінічних ізолятів Streptococcus mitis під впливом антисептиків
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Чумак, Юлія Вікторівна; Лобань, Галина Андріївна; Ананьєва, Майя Миколаївна; Фаустова, Марія Олексіївна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Chumak, Yu. V.; Loban’, G. A. ; Ananieva, M. M.; Faustova, M. O. ; Havryliev, V. M.
Резидентна мікробіота порожнини рота грає важливу роль як фактор її колонізаційної резистентності, що забезпечує стоматологічне здоров’я людини. Проте, в той же час оральні мікроорганізми можуть бути джерелом інфекційної патології. Науковці наголошують, що в ситуації, яка склалася з підвищеною стійкістю бактерій до антибіотиків відчуття кворуму є особливо привабливою мішенню, оскільки цей механізм контролює кілька факторів бактеріальної вірулентності, які впливають на адгезію, інвазію та колонізацію мікроорганізмів під час розвитку патологічного процесу. Інгібіторами QS можуть бути ферменти та різні хімічні речовини, які мають здатність впливати на відчуття кворуму. Streptococcus mitis є представником резидентної мікробіоти ротоглотки людини. Але, незважаючи на свій коменсалізм, Streptococus mitis в асоціації з іншими мікроорганізмами приймає участь у багатьох патологічних процесах. Мета дослідження вивчення дії антисептиків Декасану і Йодоформу на адгезивні властивості клінічних ізолятів Streptococus mitis, виділених з порожнини рота хворих на інфекційно-запальні постекстракційні ускладнення. Матеріали і методи дослідили клінічні ізоляти Streptococus mitis, які були виділені від 8 хворих, що проходили лікування інфекційно-запального постекстракційного ускладнення у лікувально - хірургічному відділенні комунальної установи «Полтавський обласний центр стоматології – стоматологічна клінічна поліклініка». Ідентифікацію виділених культур проводили за допомогою автоматичного бактеріологічного аналізатора Vitec-2 compact bioMarieux (Франція). В дослідженні використовували середні значення суббактеріостатичних концентрацій діючих речовин антисептиків. Адгезивні властивості клінічних ізолятів під дією Декасану та Йодоформу визначали за методикою В.І. Бриліс. Висновки: антисептики неоднаково впливають на адгезивні властивості клінічних ізолятів Streptococus mitis.
Зміна показників резистентності емалі в дітей із різною частотою захворюваності на гострі респіраторно-вірусні інфекції
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Каськова, Людмила Федорівна; Павленкова, Оксана Сергіївна; Амосова, Людмила Іванівна; Новікова, Світлана Чеславна; Янко, Наталія Валентинівна; Каськова, Людмила Фёдоровна; Павленкова, Оксана Сергеевна; Амосова, Людмила Ивановна; Новикова, Светлана Чеславна; Янко, Наталия Валентиновна; Kaskova, L. F.; Pavlenkova, O. S.; Amosova, L. I.; Novikova, S. Ch.; Yanko, N. V.
Захворювання карієсом має характер патологічного процесу твердих тканин зубів. Причин виникнення даної нозологічної одиниці нараховують близько 400. Однією з основних є зниження стійкості емалі зубів до впливу кислот органічного ряду, продуцентами яких є мікроорганізми і подальшого розвитку карієсу. Але виникнення процесу демінералізації залежить від значної кількості, як загальних, так і місцевих чинників. Метою роботи було вивчення показників тесту емалевої резистентності (ТЕР) і клінічного визначення швидкості ремінералізації емалі (КВШРЕ) в дітей, які часто хво-ріють на ГРВІ через 5 років після проведення профілактичних заходів.Матеріали і методи дослідження. Оглянули 80 дітей віком 11-12 років, які 5 років тому перебували під нашим спостереженням та розподілені на 4 групи. Результати дослідження. Під час першого визначення ТЕР-тесту у дітей 2,3 і 4 груп визначили, що структурно-функціональна резистентність емалі знаходиться в межах 3-х балів, що характеризує дещо гірший результат, ніж у практично здорових дітей, які мали результат 1,85±0,15 бала. Подальші дослідження мали таку ж ситуацію, діти 4 групи отримали кращий результат серед часто хворіючих. Клінічне визначення швидкості ремінералізації емалі відображає таку ж тенденцію, як попередній показник. Результати дослідження через 2 і 5 років майже не відрізнялися, оскільки діти вже не мали такого контролю з нашого боку. Діти 2 групи, яким була призначена лише гігієна порожнини рота мали найгірші показники - 3,25±0,23 дні (через 2 роки) і 3,24±0,21 дні (через 5 років), найкращим серед часто хворіючих дітей був результат у 4 гру-пі, у яких з часом підвищилася швидкість ремінералізації емалі - 2,53±0,21 дні (через 2 роки) і 2,73±0,22 дні (через 5 років).Обстеження через 5 років показало, що відсутність систематичних оглядів, контролю гігієни та вживання запропонованих нами лікувально-профілактичних комплексів призводять до початкових результатів, які відповідали низькому значенню. Висновок. Систематичне виконання заходів профілактики та застосування препаратів, які містять кальцій, покращує мінералізуючі властивості ротової рідини, що призводить до підвищення емалевої резистентності в дітей 3 і 4 груп. Особливо це помітно в 4 групі дітей під час другого обстеження, що дає можливість застосовувати запропонований комплекс для підвищення резистентності твердих тканин зубів.
Знеболення чи седація новонароджених у відділенні інтенсивної терапії – як визначити оптимальний шлях?
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Цвіренко, Світлана Миколаївна; Тарасенко, Костянтин Володимирович; Адамчук, Наталія Миколаївна; Калюжка, Олена Олександрівна; Жук, Людмила Анатоліївна; Tsvirenko, S. M.; Tarasenko, K. V.; Adamchuk, N. M.; Kaliuzhka, О. О.; Zhuk, L. A.
Під час перебування у відділенні інтенсивної терапії новонароджені зазнають величезну кількість болісних процедур і операцій. Погано лікований біль у період новонародженості може призвести до негативних віддалених наслідків, таких як когнітивні дисфункції, формування хронічного болю. Тому для лікарів-інтенсивістів кожного дня постає питання адекватної оцінки болю та подальшої тактики знеболення. В ході огляду літератури проведено аналіз 87 літературних джерел за останні 10 років. При аналізі використовувались результати мультицентрових досліджень та клінічні рекомендації. Визначено, що оптимальне лікування болю та збудження у новонароджених вимагає мультимодального підходу, який завжди включає немедикаментозні стратегії, та направлене перш за все на аналгезію. Прикладання до грудей, смоктальний рефлекс, контакт «шкіра-до-шкіри», догляд «кенгуру», сповивання - це всі аспекти догляду за дитиною, які є ефективними для зменшення фізіологічної та поведінкової реакції болю на мінімально інвазивні процедури, а також забезпечують седативний ефект. Кожна маніпуляція потребує обов’язкового знеболення. Вибір методу знеболення залежить від інвазивності процедури, гестаційного віку та тяжкості стану. Доцільно комбінувати різні немедикаментозні методи знеболення при слабкому болю та додавати медикаментозні методи при помірному та сильному болю для досягнення кращого терапевтичного ефекту. У новонароджених, які перебувають на тривалій штучній вентиляції легень, неможливо уникнути седації. Проте седативний ефект може бути досягнутий комбінацією немедикаментозних методів із застосуванням седативних препаратів. З метою профілактики тахіфілаксії необхідно проводити ротацію аналгетиків, застосовувати комбінації опіатів з ненаркотичними аналгетиками та ад’ювантними аналгетиками. Мультимодальний підхід до лікування болю має переваги через зменшення дозування будь-якого окремого препарату та пом’якшення загального ризику побічних ефектів. Ацетамінофен, фентаніл або морфін у поєднанні з мідазоламом є найбільш безпечними медикаментами до застосування у новонароджених, незважаючи на побічні ефекти.
Кардіоренальний синдром як позасуглобовий прояв ревматоїдного артриту
(Полтавський державний медичний університет, 2022-11-29) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Гордієнко, Олена Вікторівна; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Gordienko, O. V.
Стаття містить опис складного клінічного випадку кардіоренального синдрому ІІ типу у пацієнтки на ревматоїдний артрит із високим ступенем активності. Метою роботи було висвітлити проблему поліорганного ураження при важких аутоімунних захворюваннях, а також поділитися досвідом щодо діагностичних і терапевтичних підходів у подібних ситуаціях. На фоні тривалого суглобового синдрому у пацієнтки, підгостро, з’являється нова загрозлива симптоматика: ознаки запальної кардіоміопатії, серцева недостатність, нефропатія, гостра ниркова недостатність. Але завдяки інтенсивній протизапальній терапії вдалося значно пом’якшити активність міокардиту, відновити міокардіальну, і як наслідок, ниркову функцію. Успішність активного протизапального лікування підтвердила нашу діагностичну гіпотезу про кардіоренальний синдром. Ключовими для нас стали декілька клінічних орієнтирів. По-перше, той факт, що міокардит з міокардіальною дисфункцією та нефропатія із нирковою недостатністю виникли практично одночасно. Оскільки пацієнтка тривало перебувала під наглядом, до останнього часу, нам було достеменно відомо про відсутність будь-яких патологічних зрушень з боку функції серця і нирок. По-друге, підгострий початок кардіальної і ренальної симптоматики. І останнє, амілоїдоз або нефропатія, індукована нестероїдними протизапальними препаратами ніяким чином не могли пояснити активний перебіг запальної кардіоміопатії. Тому на підставі особливостей цієї клінічної ситуації нами було зроблено припущення кардіоренального синдрому, вірогідніше ІІ типу. Всі підтипи мають схожі клінічні ознаки, але їх походження багато в чому залежить від основного захворювання, анамнезу та особливостей специфічного ураження нирок і міокарда. Гіпоперфузія нирок у нашому випадку, не призвела до важких незворотних змін нефронів, що забезпечило відновлення ниркової функції. Але тривалий і глибокий епізод гіпоперфузії може бути частково, або повністю незворотнім, через ішемічний некроз епітелію канальців нефрону. Таким чином, ми показали складний клінічний випадок позасуглобового ураження у вигляді кардіоренального синдрому, а також алгоритм наших дій, щодо діагностики і лікування. Відносно рання діагностика кардіоренального синдрому очевидно дозволила досягти добрих результатів лікування за відносно короткий термін.
Клініко-рентгенологічні паралелі при діагностиці захворювань та дисфункції скронево-нижньощелепного суглобу
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Коросташова, Марія Анатоліївна; Новіков, Вадим Михайлович; Резвіна, Катерина Юріївна; Панькевич, Артур Іванович; Колісник, Інна Анатоліївна; Гоголь, Андрій Михайлович; Korostashova, M. A.; Novikov, V. M.; Rezvina, K. Yu.; Pankevich, A. I.; Kolisnyk, I. A.; Gogol, A. M.
Вступ. Дисфункція скронево-нижньощелепного суглобу є досить поширеним захворюванням та займає провідне місце серед усіх інших захворювань суглобу. Об’єкт і методи дослідження. Дослідження проводилися на кафедрі пропедевтики хірургічної стоматології. Було обрано 10 пацієнтів з клінічними ознаками дисфункції скронево-нижньощелепного суглоба, яким за необхідності з’ясування остаточного діагнозу проводилися рентгенологічні методи дослідження та магнітно-резонансна томографія. Результати дослідження та їх обговорення. Основним критерієм діагностики магнітно-резонансної томографії при дисфункціональних станах скронево-нижньощелепного суглобу є візуалізація внутрішньосуглобового хрящового диску. При порівнянні зонограм та магнітно-резонансної томографії основними критеріями стали: 1. Спотвореність між методами дослідження. 2. Наявність та характеристика того чи іншого кісткового утворення та його значення в постановці діагнозу. Порівнюючи серії зонограм та магнітно-резонансної томографії при описі наявне спотвореність результатів дослідження. У чотирьох пацієнтів на зонограмах помітне звуження суглобової щілини в передньо-задніх відділах, але на магнітно-резонансних томограмах цього не відбувалося. В цьому випадку пацієнти мали б відчувати біль з іррадіацією у вухо. Цей варіант можливий через здавлення біламінарної зони, де знаходиться вушно-скроневий нерв. Характерні патологічні симптоми визначалися у одного пацієнта з чотирьох, що ставить під сумніви правильність визначення суглобової щілини на серії зонограм. Серед даних методів дослідження спільними рисами були такі ознаки: 1. Суглобова головка була сплощена (4 пацієнти), мала гантелеподібну форму (6 пацієнтів). 2. При відкритому роті звертало на себе увагу розміщення суглобової головки по відношенню до суглобового горбка. Підвивих одного з суглобів (8 пацієнтів), гіпермобільність суглобів (2 пацієнтів). Магнітно-резонансна томографія скронево-нижньощелепного суглобу у 3 пацієнтів мали анатомічну дестабільність, а саме дегенеративні зміни в суглобових дисках, та кісткові розростання. В інших 7 пацієнтів дегенеративних змін меніску не відбулося. Висновок. Безсумнівно найкраща діагностика при виборі того чи іншого методу ґрунтується на досвіді лікаря правильно інтерпретувати знімки. Зонограма – метод відносно дешевий, в порівнянні з магнітно-резонансною томографією, але не результативний, бо не візуалізує сполучнотканинні елементи суглобу. Останній в повній мірі характеризує всі кісткові та м’якотканинні елементи, що допомагає лікарю чітко визначити остаточний діагноз, на основі якого в подальшому визначити доцільність того чи іншого лікування.
Менеджмент пухлинних обструкцій дистального відділу загальної жовчної протоки з використанням ретроградного біліарного стентування
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Шевчук, Микола Петрович; Shevchuk, M. P.
Метою даного дослідження була оптимізація ендобіліарного стентування у пацієнтів із пухлинною обструкцією дистального відділу загальної жовчної протоки, а також удосконалення профілактики ускладнень, покращення безпосередніх результатів лікування та якості життя цієї категорії хворих. В дослідженні прийняли учать 68 пацієнтів, що знаходились на лікуванні в хірургічних стаціонарах з 2018 по 2022 рр., яким було виконано ендоскопічне транспапілярне стентування загальної жовчної протоки з приводу механічної жовтяниці. У 37 хворих стентування проводилось за допомогою пластикового стенту, 31 хворим стентування виконано за допомогою нитінолового стенту. Оцінювались результати ендобіліарного стентування, ускладнення, що виникали під час та після проведення маніпуляції, ефективність та безпечність стентування, побічні ефекти та якість декомпресії біліарного тракту. Всім пацієнтам вдалося виконати стентування загальної жовчної протоки. Під час ендоскопічного ретроградного біліарного стентування у 5 пацієнтів було зафіксовано ускладнення у вигляді кровотечі із ділянки великого дуоденального сосочка дванадцятипалої кишки, що були зупинені ендоскопічно. В ранньому післяопераційному періоді (30 діб після втручання) у 12 пацієнтів були наступні ускладнення: міграція пластикового стенту в дванадцятипалу кишку – у 3 хворих, обтурація пластикового стенту – у 1 -го, гострий вторинний панкреатит у 6, холангіт – у 2 хворих. У 64 із 68 хворих ендобіліарне стентування дозволило отримати задовільні результати у вигляді декомпресії зовнішніх жовчовивідних протоків. Ендоскопічне транспапілярне стентування загальної жовчної протоки є малотравматичним, безпечним та ефективним методом декомпресії жовчовивідних шляхів при їх обтурації пухлинного ґенезу. Для дренування жовчних шляхів при очікуваній тривалості життя ≤ 6 місяців слід використовувати пластикові стенти. При очікуваній тривалості життя ≥ 6 місяців краще використовувати нитінолові стенти з повним або частковим покриттям.
Методичний підхід до викладання патофізіології гіпоксичних станів для студентів медичного факультету
(Полтавський державний медичний університет, 2022) Соловйова, Наталія Веніамінівна; Заколодна, Олена Едуардівна; Міщенко, Артур Володимирович; Костенко, Віталій Олександрович; Акімов, Олег Євгенович; Akimov, O. Ye.; Solovyova, N. V.; Zakolodna, O. E.; Mishchenko, A. V.; Kostenko, V. O.
Гіпоксія є одним із найрозповсюдженіших факторів, що призводить до загибелі клітин. Тому знання сучасних поглядів на механізми розвитку гіпоксичного ушкодження на клітинному рівні є необхідними для здобувачів освіти для покращення якості лікування багатьох захворювань. Мета даної роботи розробити та обґрунтувати методичний підхід до викладання патофізіології гіпоксичних станів для студентів медичного факультету з урахуванням сучасних поглядів на механізми розвитку гіпоксій. Основний зміст. В історичному аспекті для вивчення здобувачам освіти пропонується класифікація гіпоксичних станів, яка запропонована С.Н. Єфуні. Вивчати дану класифікацію для майбутніх практикуючих лікарів необхідно лише у історичному аспекті. А для майбутніх вчених вона буде цікавою після корекції її недоліків відповідно до сучасних уявлень про функціонування мітохондрій. Для практикуючих лікарів найбільш прийнятною буде етіологічна класифікація. Дана класифікація є простішою та найбільше підходить для майбутніх практикуючих лікарів, оскільки вона дозволяє, після аналізу певних параметрів газового складу крові, встановити причину розвитку гіпоксичного стану та спрямувати лікувально-профілактичні заходи на корекцію впливу етіологічного фактора. Також запропоновано акцентувати увагу здобувачів освіти на простому та ефективному алгоритмі визначення типу гіпоксії за показниками газового складу крові. Алгоритм включає в себе п’ять послідовних кроків: 1) виключення наявності гіпоксичної гіпоксії; 2) виключення наявності респіраторної (дихальної) гіпоксії; 3) виключення наявності гемічної (кров’яної) гіпоксії; 4) виключення наявності циркуляторної (гемодинамічної) гіпоксії; 5) виключення наявності тканинної (гістотоксичної) гіпоксії. Висновки. Використання зазначеного методичного підходу при викладанні студентам патофізіології гіпоксичних станів покращить якість освіти, збільшить рівень підготовки студентів до іспиту КРОК-1 та надасть необхідні практичні навички для оцінки газового складу крові, що будуть необхідні на клінічних дисциплінах.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2022 за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування