Особливості клінічного перебігу, лікування і профілактики артеріальної гіпертензії, обумовленої несприятливим впливом психосоматичних факторів в умовах коморбідності

Abstract

Дисертація присвячена вивченню проблеми ізольованого чи коморбідного перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) у пацієнтів у залежності від їх територіальної приналежності. Коморбідним вважали перебіг АГ в поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС) та цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. За даними літературних джерел, на гіпертонічну хворобу (ГХ) в Україні на даний час хворіє близько 13 мільйонів осіб, що становить майже третину дорослого населення країни. При цьому тільки 2 із 3 знають про своє захворювання, а ще менша частка сумлінно лікується та виконує рекомендації лікуючого лікаря. Наявні статистичні дані засвідчують, що у 2025 році кожний п’ятий громадянин планети хворітиме на ГХ. У порівнянні з аналогічною статистикою 30-річної давності, цей показник зріс майже вдвічі. Головною метою лікування пацієнтів з АГ є досягнення цільового рівня АТ, який вважається меншим, ніж 140/90 мм.рт.ст., а у пацієнтів з цукровим діабетом – нижче 130/80 мм.рт.ст. Однак ситуація як в Україні, так і за її межами не є ідеальною. Так в Україні, за даними різних досліджень, кількість пацієнтів, що сумлінно дотримуються рекомендацій щодо лікування артеріальної гіпертензії, знаходиться в межах 25-45%, при цьому досягають цільових рівнів АТ не більше 25-30% пацієнтів. За кордоном, у розвинутих країнах, ситуація дещо краща: близько 70% лікують АГ, 50% з яких досягають цільового рівня. Особливу увагу в дисертації приділено впливу факторів ризику на прогресування артеріальної гіпертензії. За літературними даними, фактори ризику у пацієнтів з АГ, різняться у проживаючих у міській та сільській місцевостях. Проблема діагностики і лікування АГ залишається актуальною, так як АГ призводить до численних ускладнень у пацієнтів працездатного віку, серед яких гострий інфаркт міокарда та ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність, порушення мозкового кровообігу, які в подальшому можуть призводити до ранньої смертності або декомпенсації систем організму. Дослідження проведено на кафедрі внутрішньої медицини №2 Полтавського державного медичного університету та її клінічній базі – комунальному підприємстві «Полтавський обласний клінічний медичний кардіоваскулярний центр Полтавської обласної ради». Всі пацієнти з артеріальною гіпертензією та її коморбідним перебігом після отримання письмової згоди на включення їх у дослідження, були обстежені згідно наказу МОЗ України (наказ №297 від 02.04.2010 року). Додатково проводили анкетування пацієнтів опитувальниками MMAS-8, HADS, за шкалою ХолмсаРея та SF-36 в динаміці лікування. Робота грунтується на основі аналізу клініко-лабораторних характеристик 152 хворих з різним перебігом АГ, що знаходилися на лікуванні КП «ПОКМКВЦ» з 2018 по 2022 роки. Пацієнтів було розподілено на 3 групи. Так до першої групи увійшло 45 пацієнтів (57,8%/42,2% жителів міста/села) з ізольованим перебігом АГ; другу групу склали 68 пацієнтів (порівну сільських/міських жителів) з поєднаним перебігом АГ та ІХС; третя група включала 39 пацієнтів (61,5% – міських жителів, 48,5% – сільських), де перебіг АГ був ускладнений окрім ІХС, ЦД 2 типу. У жителів міської та сільської місцевостей, на першому етапі дослідження було виявлено основні рейтингові фактори кардіоваскулярного ризику. Крім цього, проведено аналіз інформованості серед пацієнтів, щодо впливу факторів ризику на перебіг АГ та прихильності до її лікування. Встановлено, що головною причиною низької прихильності до лікування є труднощі у запам’ятовуванні часу прийому антигіпертензивних препаратів та перебування пацієнтів поза домом у період коли потрібно приймати антигіпертензивні ліки. Крім цього встановлено, що міські жителі були більш інформованими щодо факторів ризику, порівняно з сільськими. Відносно коригованих факторів ризику, встановлено, що у пацієнтів з ізольованим перебігом гіпертонічної хвороби у міських жителів переважали аліментарні чинники та надмірне вживання алкоголю, тоді як для сільського населення більш характерними були аліментарні чинники та ожиріння. Стосовно пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, нами було констатовано зниження рухової активності та нераціональне харчування у міських жителів, у той же час для сільських жителів були характерним аналогічні фактори, але з діаметрально протилежним переважанням. У пацієнтів третьої групи, як для жителів села так і для жителів міста переважали низька фізична активність, нераціональне харчування та ожиріння. На підставі проведеного аналізу рівня тривоги та депресії (за шкалою HADS) констатовано, що із наростанням коморбідності, тривожнодепресивна симптоматика спостерігаються частіше. Так, у пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ відсутність проявів тривоги чи депресії спостерігали у 55,6% пацієнтів, у групі з поєднаним перебігом ГХ та ІХС – 44,1%, у 3 групі – у 10,3% хворих. Водночас виявлено залежність показників ліпідного обміну від наявності тривожно-депресивних проявів. Так, у пацієнтів порівнюваних груп з клінічними проявами тривоги та/або депресії, спостерігали найвищі показники індексу атерогенності (r>0,71) та тригліцеридів (r>0,91). Стосовно рівня накопиченого стресу (шкала ХолмсаРея), встановлено прямий міцний кореляційний зв’язок між рівнем накопиченого стресу та рівнем систолічного АТ (r>0,89). Визначення якості життя, за допомогою опитувальника SF-36, засвідчило залежність якості життя (ЯЖ) від тяжкості перебігу ГХ. У пацієнтів з ізольованим перебігом ГХ, якість життя була найвищою, і фактично мало впливала на повсякденне життя пацієнтів. У той же час, у пацієнтів з поєднаним перебігом ГХ та ІХС, що проживали в місті, клінічно вираженими були симптоми перевтоми та загального виснаження (RP), тоді як у пацієнтів сільської місцевості клінічно виражені були больові відчуття (BP), які в подальшому впливали на можливість виконання повсякденних справ. Окрім цього, для міських жителів було характерним зниження життєвої активності (VT) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в сільській місцевості, якість життя знижувалася за рахунок як психічного, так і фізичного компонентів здоров’я. Клінічно виражена різниця визначалася у емоційному стані (RE), рівні життєвої активності (VT) та рівні психічного здоров’я (МН). Щодо фізичного компоненту здоров’я, клінічно вираженою була різниця у показниках фізичного функціонування (PF), загального стану здоров’я (GH) та рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP). З метою зменшення кардіоваскулярного ризику, на підставі проведеного аналізу, запропоновано універсальні алгоритми скринінг діагностики (анкетної самодіагностики) та профілактичного консультування розробленими інформаційними картами щодо немедикаментозної корекції основних факторів ризику хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) у залежності від території проживання пацієнта. Розроблено алгоритми профілактичного консультування щодо ведення здорового способу життя, дієти, фізичної активності в залежності від територіальної приналежності пацієнтів. На другому етапі, через рік після первинного лікування, проведений аналіз ЯЖ пацієнтів, які сумлінно виконували, або не виконували/частково виконували надані їм розроблені нами рекомендації. У повторному анкетуванні взяли участь 70,9% (110 із 152) пацієнтів. Серед них дотримувалися рекомендацій – 78 пацієнтів (70,9%), не дотримувалися рекомендацій або виконували їх не регулярно – 32 хворих (29,1%). Загалом констатовано помірне підвищення як фізичного, так і психічного компонентів ЯЖ у жителів сільської та міської місцевостей. Проте суттєво відрізнялися показники у пацієнтів, які дотримувалися та нерегулярно виконували надані рекомендації. Так у пацієнтів 1 групи, констатовано достовірний приріст показників рольового функціонування обумовленого фізичним станом (RP) на 10,7% (р=0,045) і загального фізичного здоров’я (PH*) на 17,7% (р<0,001). Стосовно психічного компоненту здоров’я, то у жителів міської місцевості спостерігали приріст показників життєвої активності (VT) на 16,4% (p<0,05) та загального психічного здоров’я (MH*) на 14,3% (p<0,05). У той же час, для жителів сільської місцевості відзначався лише клінічно значимий приріст життєвої активності (VT) на 10,7% (p=0,02). У пацієнтів з коморбідним перебігом ГХ та ІХС, клінічно значима різниця (p<0,05) між пацієнтами, що дотримувалися та не дотримувалися рекомендацій, була відмічена за всіма показниками психічного та фізичного компонентів здоров’я за виключенням соціального функціонування (SF) та рольового функціонування обумовленого емоційним станом (RE). У хворих з коморбідним перебігом ГХ, ІХС та ЦД 2 типу, що проживали в місті, клінічно значима різниця у показниках фізичного компоненту якості життя визначалася у рівні фізичного функціонування (PF) – 11,8%, (p<0,05), інтенсивності болю (BP) –18,7% (p<0,05), загального стану здоров’я (GH) – 24,4% (p<0,05) та загального фізичного компоненту здоров’я (PH*) – 13,8% (p<0,05). У той же час, клінічно значиму різницю було відмічено у показнику сумарного психічного компоненту здоров’я (МН*) – 17,0% (p<0,001). У сільських жителів клінічно значимий приріст рівня якості життя відбувався переважно за рахунок психічного компоненту здоров'я: життєва активність (VT) – 13,4% (p<0,05), соціальне функціонування (SF) – 13,8% (p<0,05), рольове функціонування, обумовлене емоційним станом (RE) – 13,3% (p<0,001), загальний показник психічного компоненту здоров’я (MH*) – 12,9% (p<0,05). Фізичний компонент здоров’я клінічно різнився лише за показником інтенсивності болю (BP) – 22,7% (p<0,001). Таким чином, констатовано, що дотримання запропонованих розроблених рекомендацій ефективно впливає на якість життя пацієнтів з ГХ та її коморбідним перебігом, які проживають як у сільській місцевості, так і у місті.