Сучасні підходи до використання мелатоніну з метою післяопераційного знеболення у пацієнтів похилого та старечого віку

Abstract

Післяопераційний біль є однією з найпоширеніших скарг у практиці лікаря хірургічного профілю, тому його менеджмент має важливе клінічне значення. Особливістю післяопераційного болю у пацієнтів похилого та старечого віку є зміни нейрогуморальної регуляції та емоційного сприйняття ноцицептивних імпульсів. Особливу увагу привертають біологічні та фармакологічні ефекти епіфізарного гормону – мелатоніну. Його добові коливання пов’язують із циркадними ритмами інтенсивності болю, що знижується вночі. Однак відомо, що з віком зменшується мелатонінутворювальна функція епіфізу та порушується добовий профіль його секреції [1]. Отримані суперечливі результати щодо секреції мелатоніну в періопераційному періоді, що може бути пов’язано з відмінностями в методології вимірювання, тривалості та/або складності оперативних втручань, особливостями супутньої фармакотерапії (застосування анксіолітиків, опіоїдів, холінолітиків та бета-блокаторів) протягом періопераційного періоду. Однак, враховуючи можливу фармакодинаміку мелатоніну додаткової уваги заслуговує його застосування у складі премедикації [2]. Дослідження ефекту мелатоніну на анімальних моделях визначало зменшення тактильної аллодинії при його інтратекальному чи пероральному застосуванні. При цьому відмічено дозозалежний вплив на ноцицептивну систему, що, ймовірно, пов’язано з імунорегуляторни впливом гормону. Поступове зниження вмісту мелатоніну при старінні обумовлене, насамперед, зменшенням адренергічної іннервації (кількості β-адренергічних рецепторів на поверхні пінеалоцитів) [3]. Тому доцільним є вивчення можливості його використання з метою знеболення у пацієнтів похилого та старечого віку та подальше дослідження нейрофізіологічного субстрату його анальгетичних ефектів. Існують фізіологічні підстави розглядати мелатонін як препарат, який має потенційну терапевтичну цінність в умовах оперативної та критичної допомоги. Обґрунтування його призначення в цих умовах потребує подальшого клінічного дослідження.