Етіологія, патогенез та патоморфологія розсіяного склерозу

Abstract

Розсіяний склероз (РС) є автоімунним захворюванням, частка якого становить 11 % від усіх захворювань нервової системи, він посідає 4-те місце за поширеністю серед уражень ЦНС, а економічні збитки від РС колосальні, бо витрати на це захворювання на рік в провідних країнах Європи сягають 1,2 млрд фунтів стерлінгів (Велика Британія), а в США - 9,7 млрд. доларів, з яких до 65 % припадає на безпосередню медичну допомогу та забезпечення медикаментами, а біля 30% - на соціальну підтримку. В основі патогенезу розсіяного склерозу лежить імунозапальна демієлінізація (аутоімунне руйнування мієліну) та нейродегенерація, при цьому пошкодження нервових клітин відбувається як безпосередньо в місці вогнища, так і дифузно в тканинах мозку. Це захворювання складно діагностується через схожість його проявів із симптомами інших хвороб. РС зазвичай маніфестує у пацієнтів віком від 20 до 40 років і вражає жінок у двічі-тричі частіше, ніж чоловіків. Ця патологія є превалюючою причиною нетравматичної інвалідності серед молодих дорослих осіб. Крім того, вказане захворювання являє собою значний тягар з огляду на якість життя хворих, соціальні та особисті витрати. У більшості пацієнтів (85–90 %) перебіг хвороби від початку є рецидивуючим і характеризується загостренням неврологічних симптомів, пов’язаних із зонами запалення в центральній нервовій системі (ЦНС). Протягом двох десятиліть у понад половини нелікованих пацієнтів відзначають поступове погіршення стану, незалежно від тяжкості нападів. Первинно-прогресуючий перебіг розсіяного склерозу спостерігається приблизно у 10–15 % випадків.