Вплив антихолінергічних препаратів на стан сечовипускання у хворих із доброякісною простатичною обструкцією

Abstract

Мета: дослідити вплив антихолінергічного навантаження на стан сечовипускання у хворих на доброякісну гіпер-плазію передміхурової залози. Матеріали та методи. Обстежено 381 пацієнт із доброякісною гіперплазією передміхурової залози. На стадії ком-пенсації сечового міхура (І група) було 232 хворих: I-PSS–24,7±4,4 балів, ЗС–126,8±68,3 мл, Qmax–9,4±2,3 мл/с, Qave–2,9±1,2 мл/с, ефективний об’єм сечовипускання 180,4±47,3 мл. Із них: 18,5 % мали високопотенційне антихолінергічне навантаження (ВПАН) упродовж 9,4±3,2 міс. і 21,9 % мали низькопотенційне антихолінергічне навантаження (НПАН) упродовж 15,1±9,2 міс. На стадії декомпенсації сечового міхура (ІІ група) було 149 хворих: I-PSS–34,31±1,04 балів, ЗС–884,26±363,93 мл. Із них 20,81 % мали ВПАН протягом 21,61±9,04 міс. і 19,46 % мали НПАН упродовж 74,64±80,48 міс. Результати та обговорення. У І групі, при порівнянні пацієнтів, які мали НПАН, з пацієнтами без антихолінер-гічного навантаження, бал IPSS виявився кращим на 24,9 % (р<0,05), бал QoL кращим на 9,3 % (р<0,05), але об’єм за-лишкової сечі виявився на 57,8 % більшим (р<0,05), погіршилися урофлоуметричні дані Qmax–на 17,8 % (р<0,05), Qave–на 19,4 % (р<0,05), ефективний об’єм сечовипускання–на 23,1 % (р<0,05). При порівнянні пацієнтів, які мали ВПАН, із пацієнтами без антихолінергічного навантаження: IPSS виявилися кращим на 12,2 % (р<0,05), але об’єм залишкової сечі більшим на 41,2 % (р<0,05), погіршилися урофлоуметричні дані: Qave–на 35,5 % (р<0,05), ефективний об’єм сечо-випускання–на 22,4 % (р<0,05). У ІІ групі, при порівнянні пацієнтів, які мали НПАН, з пацієнтами без антихолінер-гічного навантаження: кількість ЗС виявилась на 46,9 % більшою (р<0,05). При порівнянні пацієнтів, які мали ВПАН, із пацієнтами без антихолінергічного навантаження: об’єм залишкової сечі виявилась на 81,1 % більшим (р<0,05). Висновок. Антихолінергічне навантаження знижує прояви гіперактивності сечового міхура, тим самим покращує якість життя пацієнтів, але виступає маскуючим та поглиблюючим фактором декомпенсації сечового міхура, погіршує результати оперативного лікування.