Особливості клінічних проявів та лікування порушень серцевого ритму у пацієнтів похилого і старечого віку

Abstract

Результати багатоцентрових клінічних досліджень свідчать, що у пацієнтів похилого і старечого віку порушення серцевого ритму відзначаються у 50–70 %, вони вдвічі збільшують ризик смерті та в 5 разів збільшують ризик розвитку мозкового інсульту. Порушення серцевого ритму в осіб похилого і старечого віку мають низку своїх особливостей, що диктує необхідність їх вивчення з метою оптимізації лікування. Мета – на підставі аналізу літературних джерел та власних досліджень визначити особливості клінічних проявів порушень серцевого ритму та можливості антиаритмічної терапії у цієї категорії пацієнтів. Результати. Виявлено наступні особливості клінічного перебігу порушень серцевого ритму в осіб похилого і старечого віку: – найбільш частою причиною порушень серцевого ритму в осіб похилого і старечого віку є порушення коронарного кровообігу та метаболізму міокарда; – відсутність скарг, які б свідчили про порушення серцевого ритму, а низка інших скарг коморбідного перебігу нівелює прояви порушень серцевого ритму; – минущий характер аритмій диктує необхідність проведення холтерівського моніторування з метою виявлення періодичних нетривалих порушень серцевого ритму; – часте поєднання порушень серцевого ритму з енцефалопатією та транзиторною ішемічною атакою; – порушення серцевого ритму частіше обумовлює тромбози та тромбоемболії. Призначаючи медикаментозну терапію пацієнтам похилого і старечого віку, необхідно враховувати такі фактори: – відсутність єдиних методичних підходів до призначення антиаритмічних препаратів; – сповільнене виведення медикаментозних засобів і продуктів їх метаболізму здатне призводити до кумуляції та інтоксикації; – на фоні антиаритмічної ефективності існує реальна можливість зниження всіх функцій серця; – через зменшення інтервалу між терапевтичною і токсичною дозою існує необхідність моніторингу оцінки впливу і побічних ефектів антиаритмічних засобів. Висновки. 1. Пацієнтам похилого і старечого віку необхідно проводити ретельне обстеження з детальною оцінкою клінічної кардіологічної симптоматики та оцінки неврологічного статусу як предикторів розвитку порушень серцевого ритму. 2. Особам похилого і старечого віку необхідно застосовувати менші дози антиаритмічних засобів для досягнення терапевтичного ефекту, ніж у молодих пацієнтів, призначаючи одночасно засоби, спрямовані на відновлення і підтримання адаптаційних резервів організму. 3. Існує необхідність у створенні стандартів комплексної терапії порушень серцевого ритму, яка би не допускала поліпрагмазії та одночасно враховувала провідні патофізіологічні ланки розвитку аритмій та коморбідний перебіг порушень серцевого ритму у похилому і старечому віці.