Клініко-епідеміологічний аналіз виживаності при поєднаній торакоабдомінальній травмі

Abstract

Реферат Мета дослідження полягала у вивченні основних клініко–епідеміологічних показників виживаності при поєднаній торакоабдомінальній травмі. Матеріали і методи. Проведено ретроспективне когортне 10–річне клініко–епідеміологічне дослідження 1076 клінічних випадків поєднаної торакоабдомінальної травми серед пацієнтів які вижили у відділення політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Клінічні діагнози трансформовано у коди шкали ВПХ(П)–МТ. Клініко–епідеміологічний експеримент полягав у кластерізації масиву дослідження. В дослідницькому масиві було 236 (21,9%) жінок та 840 (78,1%) чоловіків. Результати. В результаті клініко–епідеміологічного експерименту було отримано 10 стійких кластерів, які можна характеризувати як окремі клініко–епідеміологічні групи, клінічний профіль яких визначала домінуюча травма: кластер–1 – група тяжкого торакального профілю, яка складалася із 43 (4,0%) тяжких та 1 (0,1%) украй тяжкої травми; кластер–2 – група украй тяжкого торакального профілю, яка містила 13 (1,2%) украй тяжких травм; кластер–3 – група тяжкого абдомінального профілю із 160 (14,8%) тяжких травм; кластер–4 –група украй тяжкого абдомінального профілю із 22 (2,0%) тяжких і 25 (2,3%) украй тяжких травм; кластер–5 – група тяжкого торакального профілю, яка складалася із 17 (1,6%) середньої тяжкості та 66 (6,1%) тяжких травм; кластер–6 – група середньої тяжкості нейротравмато- логічного профілю, яка складалася із 235 (21,8%) легких, 254 (23,6%) травм середньої тяжкості і 85 (7,9%) тяжких травм; кластер–7 – це група тяжкого травматологічного профілю, яка складалася із 9 (0,8%) випадків тяжких і 5 (0,5%) украй тяжких травм; кластер–8 – група тяжкого травматологічного профілю із 130 (12,2%) тяжких травм; кластер–9 – група украй тяжкого нейротравматологічного профілю із 5 (0,5%) украй тяжких травм; кластер–10 – група тяжкого хребетно–спінального профілю із 6 (0,6%) тяжких травм. Висновки. Клініко–епідеміологічні показники поєднаної торакоабдомінальної травми серед пацієнтів, що вижили характеризується значною поліморфністю. За виявленим домінуючим ушкодженням, у клініко–епідеміологічній структурі сучасної поєднаної торакоабдомінальної травми наявні три групи торакального профілю, дві групи абдомінального профілю, дві групи нейхірургічного профілю, дві групи травматологічного профілю та одна група вертеброспінального профілю пацієнтів. Політравма в структурі поєднаної торакоабдомінальної травми серед пацієнтів, які вижили складає більше половини клінічних випадків (53%). Виявлені клініко–епідеміологічні характеристики виживаності при поєднаній торакоабдомінальній травмі – це основа для подальшого поглибленого аналізу лікувальної тактики з метою її оптимізації.

Abstract Aim. To study the main clinical and epidemiological signs of survival after combined thoracoabdominal trauma. Methods. A 10–year retrospective clinical and epidemiological cohort research that included 1076 cases of a combined thoracoabdominal trauma among patients who survived in the department of polytrauma in Kyiv city clinical emergency hospital was performed. Clinical diagnoses have been transformed into the codes based on MFS(D)–MT. Clinical and epidemiological experiment was in clusterization of the research array. There were 236 (21,8%) women and 840 (78,1%) men in the research array. Results. In the result of this experiment, 10 stable clusters have been attained. All of them may be characterized as separate clinical and epidemiological groups. A clinical profi le of each group was determined by a dominating trauma: cluster–1 is a group of severe thoracic profi le which was composed of 43 (4,0%) severe and 1 (0,1%) extremely severe traumas; cluster–2 is a group of an extremely severe thoracic profi le, which was composed of 13 (1,2%) extremely severe traumas; cluster–3 is a group of severe abdominal profi le including 160 (14,8%) severe traumas; cluster–4 is a group of extremely severe abdominal profi le that was composed of 22 (2,0%) severe and 25 (2,3%) extremely severe traumas; cluster–5 is a group of severe thoracic profi le which was composed of 17 (1,6%) moderate traumas and 66 (6,1%) severe traumas; cluster–6 is a moderate severity group of neurotraumatology profi le which was composed of 235 (21,8%) mild, 254 (23,6%) moderate and 85 (7,9%) severe traumas; cluster–7 is a group of severe traumatology profi le including 9 (0,8%) severe and 5 (0,5%) extremely severe traumas; cluster–8 is a group of severe traumatology profi le consisting of 130 (12,2%) severe traumas; cluster–9 is a group of extremely severe neurotraumatology profi le including 5 (0,5%) extremely severe traumas; cluster–10 is a group of severe vertebrospinal profi le which was composed of 6 (0,6%) severe traumas. Conclusion. Clinical and epidemiological rates of a combined thoracoabdominal trauma among surviving patients appeared to be very diverse. Depending on a dominating lesion, there are three groups of thoracic profi le, two groups of abdominal profi le, two groups of neurosurgery profi le, two groups of traumatology profi le and one vertebrospinal profi le group of patients in a clinical and epidemiological structure of actual thoracoabdominal trauma. Polytrauma in structure of a combined thoracoabdominal trauma among surviving patients accounts for more than half of clinical cases (53%). The revealed clinical and epidemiological survival rates in combined thoracoabdominal trauma are the basis for further in–depth analysis of therapeutic tactics in order to optimize them.