Моральна цільність особистості в ранній поезії П.Тичини

Abstract

Висвітлено еволюцію моральної цільності ліричного героя на матеріалі збірок "Соняшні кларнети" , "Замість сонетів і октав" і циклу "Скорбна мати" Павла Тичини. Яскраві особистісні риси психічного складу й характеру: чутливість і тонкість сприймання навколишнього світу, висока одухотвореність, ліричність (у первісному значенні цього слова), гуманність, тонке відчуття органічного єднання людського єства з матеріальною світобудовою - послугували основою цілісного духовного світу поета і його ліричного героя вже у збірці "Сонячні кларнети". Безперечно, поціновуємо сьогодні це морально-громадянське кредо юного Тичини як певний прояв вікового максималізму, проте сумнівам не підлягає, що "битись без озброї" - то сутність розуміння митцем людських стосунків у світобудові Всесвіту. І сутність ця – глибоко гуманна.Та в процесі невблаганних суспільно-історичних катаклізмів початку XX століття поступово і невідворотно в цій гармонійній цілісності починають відбуватися дисонансі трансформації. Зростаючий дефіцит гуманізму непокоїть митця найбільше