Когнитивный профиль пострадавших при критических состояниях, связанных с боевой и небоевой травмой

Abstract

Мета дослідження: визначити особливості когнітивних порушень при критичних станах, пов’язаних з бойовою і небойовою травмою. Обстежено 56 постраждалих: 19 з бойової травмою і 37 з небойовою травмою. Тяжкість травми оцінювалася за шкалою ISS, тяжкість при надходженні – за шкалами SAPS II і EmTraS. Стан когнітивних функцій до травми оцінювався ретроспективно з використанням опитувальника CFQ. Когнітивні функції після травми оцінювалися на другу добу, перед переведенням з відділення інтенсивної терапії та перед випискою з лікарні. Для оцінки когнітивних функцій використовували шкали MoCA і MMSE. Результати: У хворих з небойовою травмою відповідно до шкали MoCA зниження найбільше торкнулося уваги і мови, а у хворих з бойовою – уваги, зорово-конструктивних навичок і відстроченого відтворення. Згідно з даними шкали MMSE у хворих з небойовою травмою зниження відзначалося переважно за субшкалах уваги і рахунку, відтворення і малювання. У хворих з бойовою травмою картина зниження когнітивних функцій була схожою. Висновки: Застосування шкал MoCA і MMSE є важливим елементом моніторингу стану ЦНС при інтенсивній терапії постраждалих з бойовою та небойовою травмою; постраждалі з бойовою травмою мають деякі відмінності в когнітивному профілі від хворих з небойовою травмою.

Цель исследования: определить особенности когнитивных нарушений при критических состояниях, связанных с боевой и небоевой травмой. Обследовано 56 пострадавших: 19 с боевой травмой и 37 с небоевой травмой. Тяжесть травмы оценивалась по шкале ISS, тяжесть при поступлении – по шкалам SAPS II и EmTraS. Состояние когнитивных функций до травмы оценивалась ретроспективно с использованием опросника CFQ. Когнитивные функции после травмы оценивались на вторые сутки, перед переводом из отделения интенсивной терапии и перед выпиской из больницы. Для оценки когнитивных функций использовали шкалы MoCA и MMSE. Результаты: У больных с небоевой травмой согласно шкале MoCA снижение больше всего коснулось внимания и речи, а у больных с боевой – внимания, зрительно-конструктивных навыков и отсроченного воспроизведения. Согласно данным шкалы MMSE у больных с небоевой травмой снижение отмечалось преимущественно в субшкалах внимания и счёта, воспроизведения и рисования. У больных с боевой травмой картина снижения когнитивных функций была похожей. Выводы: Применение шкал MoCA и MMSE является важным элементом мониторинга состояния ЦНС в интенсивной терапии пострадавших с боевой и небоевой травмой; пострадавшие с боевой травмой имеют некоторые отличий в когнитивном профиле от больных с небоевой травмой.

The purpose of the study: to determine the peculiarities of cognitive impairment in critical conditions associated with combat and non-combat trauma. 56 injured were examined: 19 with combat trauma and 37 with non-combat trauma. The severity of the injury was assessed according to the ISS, the severity at admission on the scales of SAPS II and EmTraS. The state of cognitive functions prior to trauma was evaluated retrospectively using the CFQ. Cognitive functions after the injury were assessed on the second day, before transfer from the intensive care unit and before discharge from the hospital. MoCA and MMSE scales were used to assess cognitive functions. Results: Patients of both groups were comparable in age and severity of the trauma. In patients with non-combat trauma according to the MoCA scale, the decline was most affected by attention and speech, and in patients with combat was reduced attention, visual-constructive skills and delayed reproduction. According to the MMSE scale in patients with non-combat trauma, the decline was noted mainly in the attention and counting subscales, reproduction and drawing. In patients with combat trauma the picture of cognitive decline was similar. In patients with non-combat trauma, the condition of impaired cognitive functions during treatment in the intensive care unit did not change, but by the time of discharge, a partial restoration of visual-constructive/performing skills and increased attention, combined with a slight decrease in the subscale “abstraction” was noted. In the group with combat trauma, the level of cognitive functions remained unchanged throughout the period of treatment in the hospital with some improvement in the subscales “abstraction” and “orientation”. According to the MMSE scale in patients with noncombat trauma, the dynamics of the state of cognitive functions was generally consistent with the data obtained with the MoCA scale. In patients with combat trauma, the tendency to recovery was noted only at the stage of transfer from the intensive care unit and concerned only the subscale “reproduction”, “speech” and “writing”. At the stage of discharge from the hospital, most cognitive functions remained at the level of the previous stage, and such as “repetition” and “drawing” even decreased. Conclusions: The use of the MoCA and MMSE scales is an important element of the monitoring of CNS condition in intensive care for victims with combat and non-combat trauma; victims with combat trauma have some differences in the cognitive profile from patients with non-combat trauma.