Український стоматологічний альманах, 2024, № 1
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Український стоматологічний альманах, 2024, № 1 за Автор "Аветіков, Давид Соломонович"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Особливості застосування назубних шин при повних вивихах зубів(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-19) Аветіков, Давид Соломонович; Волошина, Людмила Іванівна; Стебловський, Дмитро Валерійович; Бойко, Ігор Васильович; Іваницький, Ігор Олексійович; Локес, Катерина ПетрівнаСеред стоматологічних травм повний вивих зуба має поширеність від 1,2 до 14,8% у постійному зубному ряду і визначається як повне зміщення зуба з лунки з розривом волокон періодонтальної зв’язки. Авторами проведено ретроспективне дослідження медичних карт 65 амбулаторних стоматологічних пацієнтів із повним вивихом зуба на базі КП «Полтавський обласний центр стоматології – стоматологічна клінічна поліклініка ПОР». У 26% випадків використовували напівжорстку шину протягом 7-10 днів, яка була фіксована композитною смолою і сталевим дротом діаметром 0,02 см. При жорсткій фіксації в 57,5% випадків спостерігали вищий ступінь регенерації кісткової тканини в періодонтальному просторі. Установлено, що з назубних шин у 62% випадків використовували напівжорсткі шини з нейлону, 9% – сталевий дріт і 18% – реставраційний матеріал. Згідно з отриманими даними щодо обробки й підготовки зуба до реплантації та іммобілізації фізіологічний розчин є найпридатнішим середовищем для зберігання (62,4%), ідеальний екстраальвеолярний період часу становив 25-27 хв (58,5%), при цьому зуби перебували в сухому місці протягом 10 хв після зберігання у фізіологічному розчині. Оцінюючи регенерацію пульпи і тканин періодонта для постійних зубів, найкращі результати спостерігали за використання збагаченої тромбоцитами плазми, особливо для різців, із відривом після понад 8 годин екстраорального зберігання зуба й відстроченої реплантації. Отримані дані дозволяють стверджувати, що натепер кілька факторів можуть впливати на успіх реплантації: тривалість травми, екстраальвеолярний період перманентності, засоби збереження, контамінація, маніпуляції та стан видаленого зуба, тип використаної шини й час застосування.Документ Особливості клініки, діагностики й лікування уражень великих слинних залоз(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-19) Аветіков, Давид Соломонович; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Іваницька, Олена Сергіївна; Іваницький, Ігор Олексійович; Яценко, Павло Ігорович; Локес, Катерина Петрівна; Avetikov, D. S.; Havryliev, V. M.; Ivanytska, O. S.; Ivanytskyi, I. O.; Yatsenko, P. I.; Lokes, K. P.Ураження слинних залоз різного ґенезу досить поширене серед пацієнтів: пухлини цих органів складають 2,2-3,7% загальної кількості пухлин голови і шиї, 78-82% пухлин слинних залоз, а сіаладеніти – 3,8-6,7% загальної кількості запальних захворювань органів щелепно-лицевої локалізації. Проведено ретроспективне дослідження історій хвороб 174 пацієнтів, прооперованих у відділенні щелепнолицевої хірургії КП «Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського» ПОР. Результати дослідження. Згідно з отриманими даними плеоморфна аденома була найчастішою доброякісною пухлиною, а мукоепідермоїдна карцинома була найчастіше виявленою злоякісною пухлиною. Щодо початкових проявів, головним виявленням була пухлинна маса в 96,1% усіх випадків. Іншими проявами були випадкове ураження при дослідженнях зображення й місцевий біль або запалення. Зафіксовано поодинокі повідомлення про випадкові ураження під час візуалізації новоутворень. Пальпацію визнано чудовим клінічним параметром для топографічної локалізації та класифікації уражень щодо злоякісності з доведеною значущістю в зразку через її високу чутливість для демонстрації вузликів у поверхневій частці (97,1%) і високу специфічність для вузликів у глибокій частці. Авторами встановлено, що середній час еволюції доброякісних пухлин був приблизно в три рази більший, ніж у злоякісних пухлин. Ці дані узгоджуються з даними літератури, що злоякісні пухлини більш агресивні й мають швидку еволюцію, натомість доброякісні мають підступний початок і повільний ріст. Висновок. Відповідно до цього дослідження, ураховуючи досвід нашої клініки, наявність і візуалізація поодинокого вузла в привушній ділянці є основним клінічним проявом раку привушної залози. Плеоморфна аденома – найбільш поширений гістологічний тип, і субтотальна паротидектомія зі збереженням лицевого нерва є найкращим методом лікування цих пацієнтів.Документ Особливості лікування гіпермобільності суглобових голівок і вивихів нижньої щелепи на тлі переломів виросткових відростків нижньої щелепи як профілактики алопластичних заміщень скроневонижньощелепного суглоба(Полтавський державний медичний університет, 2024-03-19) Торопов, Олександр Анатолійович; Аветіков, Давид Соломонович; Скікевич, Маргарита Георгіївна; Іваницька, Олена Сергіївна; Розколупа, Олександр Олексійович ; Локес, Катерина Петрівна; Toropov, O. A.; Avetikov, D. S.; Skikevych, M. G.; Ivanytska, O. S.; Rozkolupa, O. O.; Lokes, K. P.Гострі, хронічні й рецидивні вивихи натепер трактують як стан, при якому відросток нижньої щелепи зміщується зі своїх суглобів і потребує маніпуляцій іншої особи, щоб повернутися в нормальне положення. Таким станам зазвичай передують або ятрогенні фактори, у тому числі переломи гілки нижньої щелепи, або нестабільність суглоба й гіпермобільність його голівок. Ця патологія потребує персоніфікованого алгоритму лікування: у кожному конкретному випадку слід чітко врахувати клінікорентгенологічні ознаки даної патології та визначитися в методиці консервативного або хірургічного лікування. Кожна з них має свої переваги й недоліки, також можливе комбіноване їх застосування, що є запорукою профілактики тяжчих ускладнень, які можуть призвести до алостатичних заміщень компонентів суглоба або його заміни в цілому. Мета дослідження: провести порівняльний аналіз даних клінічних обстежень, консервативного й хірургічного лікування, ускладнень і післяопераційних результатів, ураховуючи поширеність хронічних вивихів нижньої щелепи на тлі переломів виросткових відростків. Проаналізовано клінічні випадки хронічних вивихів нижньої щелепи тривалістю від одного до трьох місяців після проведення остеосинтезу. Спроби ручного вправлення не мали позитивного результату, тому було прийняте рішення консервативного лікування пацієнтів за допомогою накусних блоків із самотверднучої пластмаси й застосуванням еластичних методів фіксації нижньої щелепи, що дало позитивний результат уже на третій тиждень лікування. Також цих пацієнтів спостерігали в клініці протягом 6 місяців без візуалізації ускладнень і механічного, і запального характеру. Підкреслено, що в кожному конкретному випадку слід ураховувати всі особливості патогенезу цього захворювання і складати персоніфікований алгоритм лікування, який складається з консервативних методик, а за його неефективності виконувати хірургічне лікування.