Перегляд за Автор "Bezshapochny, S."
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Оптимізація ведення пацієнтів з хронічним риносинуситом, що зазнали ендоскопічного риносинусохірургічного втручання(Безшапочний С. Б. Оптимізація ведення пацієнтів з хронічним риносинуситом, що зазнали ендоскопічного риносинусохірургічного втручання / С. Б. Безшапочний, А. В. Лобурець, В. В. Лобурець // Оториноларингологія. – 2018. – № 1 (1). – С. 26–31., 2018) Безшапочний, Сергій Борисович; Лобурець, Андрій Валерійович; Лобурець, Валерій Васильович; Безшапочный, Сергей Борисович; Лобурец, Андрей Валерьевич; Лобурец, Валерий Васильевич; Bezshapochny, S.; Loburets, A.; Loburets, V.Актуальність: результат хірургічного лікування багато в чому залежить від обраної методики ведення післяопераційного періоду, головне призначення якого – зменшення наслідків хірургічної травми. Незважаючи на широке розмаїття лікарських препаратів для місцевого і системного застосування, питання фармакотерапії оперованого синуса до сьогодні залишається відкритим. Основними властивостями, які повинен мати сучасний препарат, є безпека і висока клінічна ефективність. Мета дослідження: вивчити клінічну ефективність місцевого застосування комплексного препарату на основі сольового розчину, що містить гіалуронат натрію і декспантенол, у пацієнтів з хронічним синуситом після функціональної ендоскопічної синусотомії. Матеріали і методи: Були проведені клінічні і лабораторні дослідження у 47 хворих на хронічний риносинусит, яким було виконано хірургічне втручання за методикою FESS. Пацієнти були розподілені на 2 групи за принципом ведення післяопераційного періоду. Пацієнтам 1-ї (основної) групи (n=21), окрім традиційної терапії, місцево застосовувався НАЗОМЕР – препарат на основі водно-сольового розчину, що містить гіалуронат натрію і декспантенол; до 2-ї (контрольної) групи (n=26) увійшли пацієнти, які в післяопераційному періоді отримували традиційну терапію (туалет порожнини носа, використання топічних деконгестантів коротким курсом, зрошення порожнини носа водно-сольовими розчинами). Критерії клінічної ефективності: дані ендоскопії порожнини носа, риноманометрії, активність мукоциліарної транспортної системи. Ефективність функціональних методів дослідження в післяопераційному періоді визначали на 7-у і 14-у добу лікування. Результати досліджень та їх обговорення: На 3-ю добу дослідження у пацієнтів обох клінічних груп спостерігалося збільшення набряку порожнини носа, яке корелювало з утрудненням у них носового дихання. На 7-у добу спостерігалося зменшення набряку у пацієнтів обох груп, але в основній групі показник носового дихання за даними риноманометрії достовірно (p<0,05) відрізнявся від групи контролю, і склав, відповідно, 1,54±0,14 та 2,04±0,19 кПа/л*с. На 14-у добу дослідження достовірної різниці між цими показниками не спостерігалося. При вивченні активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа було доведено, що у пацієнтів 1-ї групи на 7-ю добу після операції відзначалась статистично достовірна відмінність за цим показником в порівнянні з групою контролю (17,8±1,0 та 22,7±2,1 хв., відповідно). Висновки: Використання препарату НАЗОМЕР після хірургічного втручання у хворих на хронічний риносинусит сприяє більш ефективному лікуванню в порівнянні з традиційною терапією, про що свідчить більш швидке відновлення основних функціональних показників за даними активної задньої ріноманометрії і функції мукоциліарного кліренсу. На підставі результатів проведених досліджень рекомендується застосування препарату НАЗОМЕР як ефективного протизапального і ранозагоюючого засобу для фармакотерапії в післяопераційному періоді пацієнтам, які перенесли ринохірургічне втручання з метою скорочення терміну післяопераційної реабілітації.