Перегляд за Автор "Gordienko, O. V."
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Кардіоренальний синдром як позасуглобовий прояв ревматоїдного артриту(Полтавський державний медичний університет, 2022-11-29) Ждан, Вячеслав Миколайович; Волченко, Григорій Вілійович; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Гордієнко, Олена Вікторівна; Zhdan, V. M.; Volchenko, H. V.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V.; Gordienko, O. V.Стаття містить опис складного клінічного випадку кардіоренального синдрому ІІ типу у пацієнтки на ревматоїдний артрит із високим ступенем активності. Метою роботи було висвітлити проблему поліорганного ураження при важких аутоімунних захворюваннях, а також поділитися досвідом щодо діагностичних і терапевтичних підходів у подібних ситуаціях. На фоні тривалого суглобового синдрому у пацієнтки, підгостро, з’являється нова загрозлива симптоматика: ознаки запальної кардіоміопатії, серцева недостатність, нефропатія, гостра ниркова недостатність. Але завдяки інтенсивній протизапальній терапії вдалося значно пом’якшити активність міокардиту, відновити міокардіальну, і як наслідок, ниркову функцію. Успішність активного протизапального лікування підтвердила нашу діагностичну гіпотезу про кардіоренальний синдром. Ключовими для нас стали декілька клінічних орієнтирів. По-перше, той факт, що міокардит з міокардіальною дисфункцією та нефропатія із нирковою недостатністю виникли практично одночасно. Оскільки пацієнтка тривало перебувала під наглядом, до останнього часу, нам було достеменно відомо про відсутність будь-яких патологічних зрушень з боку функції серця і нирок. По-друге, підгострий початок кардіальної і ренальної симптоматики. І останнє, амілоїдоз або нефропатія, індукована нестероїдними протизапальними препаратами ніяким чином не могли пояснити активний перебіг запальної кардіоміопатії. Тому на підставі особливостей цієї клінічної ситуації нами було зроблено припущення кардіоренального синдрому, вірогідніше ІІ типу. Всі підтипи мають схожі клінічні ознаки, але їх походження багато в чому залежить від основного захворювання, анамнезу та особливостей специфічного ураження нирок і міокарда. Гіпоперфузія нирок у нашому випадку, не призвела до важких незворотних змін нефронів, що забезпечило відновлення ниркової функції. Але тривалий і глибокий епізод гіпоперфузії може бути частково, або повністю незворотнім, через ішемічний некроз епітелію канальців нефрону. Таким чином, ми показали складний клінічний випадок позасуглобового ураження у вигляді кардіоренального синдрому, а також алгоритм наших дій, щодо діагностики і лікування. Відносно рання діагностика кардіоренального синдрому очевидно дозволила досягти добрих результатів лікування за відносно короткий термін.