Перегляд за Автор "Mishura, Z. I."
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Вплив захворювання на якість життя пацієнтів з екстрасфінктерними та транссфінктерними параректальними норицями(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Дудченко, Максим Олександрович; Мішура, З. І.; Дудченко, Максим Александрович; Мишура, З. И.; Dudchenko, M. O.; Mishura, Z. I.Актуальність. Наявність високих транссфінктерних та екстрасфінктерних нориць прямої кишки може викликати виникнення тяжких місцевих змін, що обумовлюють значну деформацію анального каналу, промежини, рубцеві зміни м’язів-стискачів заднього проходу, в результаті чого виникає недостатність затульного апарату прямої кишки, що значно погіршує якість життя таких хворих. Мета роботи. Оцінка якості життя пацієнтів, що хворіють на хронічний парапроктит, за допомогою порівняльного аналізу досліджуваних груп. Об’єкти та методи. У дослідженні приймали участь 58 пацієнтів, які мали ту чи іншу форму хронічного парапроктиту, що лікувались в умовах проктологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського та на базі хірургічного відділення 3-ї міської клінічної лікарні м. Полтави. Результати. При вивченні анамнезу з'ясовано, що тривалість хвороби у пацієнтів варіювала від 2-3 місяців до 10 років і більше, в середньому 2,9±0,9 років. Хворі, що займаються фізичною працею, склали 82,7%, дещо менше було хворих, які займаються розумовою працею – 20,6%, ще менше хворих, що займаються змішаною трудовою діяльністю – 10,4%. У 32 (55,2%) пацієнтів виявлені й інші колопроктологічні захворювання, при чому, деякі з них мали 3 або більше хвороб одночасно. Найпоширеніша скарга (100%) - наявність зовнішнього норицевого отвору в перианальній ділянці. Біль відзначався у 48 (82,8%) осіб. В цьому випадку також було виявлено, що частота цієї скарги збільшується при більш тривалому анамнезі (76,2% у пацієнтів з анамнезом до 1 року у порівнянні з 92,9% у пацієнтів, що хворіють на хронічний парапроктит більше 5 років). У 22 (37,9%) хворих відзначалися скарги на періодичне підвищення температури тіла, яке пов'язане з загостренням хронічного процесу. Висновки. Таким чином, більшість пацієнтів звертаються до медичної допомоги у пізні строки захворювання, - у середньому через 3 роки після появи перших симптомів. Також, у хворих з тривалим анамнезом скарги стають вираженішими, що значно погіршує якість їхнього життя. Переважна кількість хворих на параректальні нориці займаються фізичною працею, що пов'язано з тим, що біль при хронічному парапроктиті посилюється саме під час фізичних навантажень, що змушує пацієнтів з цією патологією звертатись до медичних закладів.Документ Експериментально-клінічне обґрунтування використання колагено-фібринової клейової композиції для закриття дефекту товстого кишківника(Полтавський державний медичний університет, 2021) Фелештинський, Я. П.; Мішура, З. І.; Сміщук, В. В.; Демкович, О. П.; Feleshtynsky, Y. P.; Mishura, Z. I.; Demkovych, D. P.; Smishchuk, V. V.Метою нашого дослідження була оцінка ступеню проростання сполучною тканиною ділянки кишки при використанні колагенової пластини у щурів із дефектом товстого кишківника. Підвищення ефективності хірургічного лікування параректальних нориць. Експериментально-морфологічне до- слідження було проведене на лабораторних щурах лінії Вістар, яких розподілили на дві групи по 20 тварин у кожній в залежності від способу закриття дефекту кишкової стінки: група 1 – основна та група 2 – порівняння. Середня вага тварин у кожній групі становила 180±220г. З метою знеболен- ня використовували розчин тіопенталу натрію, який готували наступним чином: 1 г тіопенталу натрію розводили у 20 мл 0.9% розчину хлориду натрію. Кожній тварині вводили по 0.7 мл 0.5% роз- чину. У основній групі операція закриття дефекту кишкової стінки здійснювалася з використанням колагено-фібринової клейової композиції. У групі порівняння операція закриття дефекту кишкової стінки проводилася вузловими швами. По закінченню експерименту тварин умертвляли в рівній кі- лькості з кожної групи, з дотриманням умов евтаназії, через 10, 30, 60 діб після оперативного втручання. У результаті проведеного експериментального дослідження тварини основної групи та групи порівняння на 10 добу після оперативного втручання були всі живими. Морфологічні зміни у гістологічних препаратах товстого кишечнику із закриттям дефекту кишкової стінки колагено- фібриновою клейовою композицією полягали у вираженій лейко-лімфоцитарній клітинній інфільт- рації. Спостерігалися окремі інфільтрати, які формували лімфоїдні фолікули. Об’єктивна оцінка імуногістологічного аналізу препаратів оперованої кишки у тварин із групи порівняння в аналогічні терміни показала наявність дефекту м’язового шару із фрагментами гранульоми, сформованої навколо шовного матеріалу. В препаратах візуалізувались нитки, багатоядерні гігантські клітини стороннього тіла, епітеліоїдні клітини, зріла щільна сполучна тканина, грубі колагенові волокна. Також у препаратах кишки поблизу ділянки дефекту видно відсутність повного відновлення слизо- продукуючої функції залозистого епітелію на межі з ділянкою ушкодження, про що свідчило нерівно- мірне фарбування вакуолей з муцином, зменшення їх кількості. Такі результати свідчать про пере- вагу процесів проліферативного запалення з утворенням сформованих гранульом, сторонніх тіл навколо шовного хірургічного матеріалу. Морфологічні ознаки були характерні для хірургічного ре- цидивуючого перебігу запального процесу в стінці кишки, який додатково провокувався та підтри- мувався шовним матеріалом. Застосування методики вузлового ушивання дефекту кишкової стін- ки призвело в експерименті до нерівномірного проростання сполучної тканини навколо шовного матеріалу з вогнищами вираженого продуктивного запалення. Імуногістологічні дослідження пока- зали, що використання колагено-фібринової клейової композиції мінімізує запальну реакцію в стінці кишки, прискорює процеси регенерації та сприяє анатомічному відновленню цілісності всіх шарів у зоні дефекту. Післяопераційні результати показали, що серед пацієнтів основної групи 62, через три місяці оперативного втручання рецидив параректальної нориці виник у 1-го пацієнта з колаге- но-фібриновою клейовою композицією, що становить (1,6%)-з супутнім цукровим діабетом. Серед пацієнтів групи порівняння 60 у 5 хворих (8,3%) рецидив-тривале інфікування рани. Впровадження в хірургічне лікування параректальних нориць колагено-фібриновою клейовою композицією підвищує ефект лікування, а саме зменшення частоти рецидивів 1,6% проти 8.3% у групі порівняння.Документ Новий хірургічний метод лікування хворих екстрасфінктерними норицями прямої кишки(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Мішура, З. І.; Мишура, З. И.; Mishura, Z. I.В статті розглянуте питання про новий метод хірургічного лікування хворих з екстрасфінктер-ними параректальними норицями. На долю нориць прямої кишки приходиться 15,45% хворих в структурі колоректальної патології. За період з 2010 по 2017 рр. досліджено 61 хворого з різними формами нориць прямої кишки. Вік хворих коливався від 24 до 72 років. Переважна більшість пацієнтів була похилого і старечого віку - 61-76 р. (66,8%). На підставі клініко-лабораторних, допоміжних методів дослідження та інтраопераційних знахідок всі нориці прямої кишки було розділено за локалізацією норицевого ходу по відношенню до волокон сфінктера: інтрасфінктерні, транссфінктерні та екстрасфінктерні. Кількість рецидивів параректальних нориць при використанні лігатурного метода коливається від 0 до 22%, а частота розвитку післяопераційної анальної інконтиненції складає проміжок від 0 до 63%. Методика розсічення екстрасфінктерної нориці в просвіт прямої кишки з відновленням волокон сфінктера є предметом дискусії проктологів протягом декількох десятиріч. У зв’язку з цим, більшість авторів віддають перевагу лігатурному методу при ІV ступені, чи різним пластичним методам при І-ІІІ ступенях складності нориці. При дослідженні було виявлено, що найбільш переважним методом лікування екстрасфінктерних нориць була операція, шляхом якої є використання препарату Тахокомб. До переваг пластичних методів можна віднести наступні положення: 1) мінімальна травматизація запирального апарату прямої кишки, 2) зниження ризику виникнення анальної інконтиненції, 3) перешкода проникненню кишкової флори в навколопрямокишкову клітковину та рану промежини, що сприяє зниженню рецидивів захворювання, 4) менші терміни загоєння післяопераційних ран у порівнянні зі стандартними методами. Зроблений висновок, що: 1) можна з впевненістю сказати, що запропонований метод хірургічного лікування пацієнтів з екстрасфінктерними норицями прямої кишки є операцією вибору; 2) розроблений спосіб дозволяє запобіганню розвитку недостатності запирального апарату прямої кишки як в ранні, так і у віддалені строки лікування; 3) застосування нового методу дає можливість скоротити кількість рецидивів захворювання до 2,8%; В статье рассмотрен вопрос о новом методе хирургического лечения больных с экстрасфинктерными параректальными свищами. На долю свищей прямой кишки приходится 15,45% больных в структуре колоректальной патологии. За период с 2010 по 2017 исследован 61 больной с различными формами свищей прямой кишки. Возраст больных колебался от 24 до 72 лет. Подавляющее большинство пациентов было пожилого и старческого возраста - 61-76 лет. (66,8%). На основании клинико-лабораторных, вспомогательных методов исследования и интраоперационных находок все свищи прямой кишки были разделены по локализации свищевого хода по отношению к волокнам сфинктера: интрасфинктерные, транссфинктерные и экстрасфинктерные. Количество рецидивов параректальных свищей при использовании лигатурного метода колеблется от 0 до 22%, а частота развития послеоперационной анальной инконтиненции составляет промежуток от 0 до 63%. Методика рассечения экстрасфинктерного свища в просвет прямой кишки с восстановлением волокон сфинктера является предметом дискуссии проктологов в течение нескольких десятилетий. В связи с этим, большинство авторов предпочитают лигатурный метод при IV степени или различные пластические методы при I-III степенях тяжести свищей. При исследовании обнаружено, что наиболее предпочтительным методом лечения экстрасфинктерных свищей была операция, путем которой является использование препарата Тахокомб. К преимуществам пластических методов можно отнести следующие положения: 1) минимальная травматизация запирательного аппарата прямой кишки, 2) снижение риска возникновения анальной инконтиненции, 3) препятствие проникновению кишечной флоры в околопрямокишечную клетчатку и рану промежности, способствует снижению рецидивов заболевания, 4) меньшие сроки заживления послеоперационных ран по сравнению со стандартными методами. Сделан вывод, что: 1) можно с уверенностью сказать, что предложенный метод хирургического лечения пациентов с экстрасфинктерными свищами прямой кишки является операцией выбора; 2) разработанный способ позволяет предотвратить развитие недостаточности запирательного аппарата прямой кишки как в ранние, так и в отдаленные сроки лечения; 3) применение нового метода дает возможность сократить количество рецидивов заболевания до 2,8%.; The article deals with a new method of surgical treatment of patients with extrasphincteral pararectal fistulas. The rectal fistulas make up 15.45% of cases in the structure of colorectal pathology. During the period of 2010 – 2017, 61 patients with various forms of rectal fistulas were examined. The age of the patients ranged from 24 to 72 years. The vast majority of patients (66.8%) were elderly and senile, their age was 61 -76. Based on clinical, laboratory and intraoperative findings, all fistulas of the rectum were divided into three types: intrasphincteral, trans-sphincteral and extrasphincteral. The number of recurrences of pararectal fistulas with the use of the ligature method can vary from 0 to 22%, and the incidence of postoperative anal incontinence ranges from 0 to 63%. The technique of dissection of the extrasphincteral fistula into the lumen of the rectum with the restoration of the sphincter fibres has been the subject of discussion of proctologists for several decades. In this regard, most authors prefer to apply the ligature method at IV stage or various plastic methods for I – III stages of fistula severity. This study has revealed that the most preferred treatment for extrasphincteral fistulas is an operation with the use of Tachocomb. The advantages of the plastic methods include the following: 1) minimal trauma of the rectal closing apparatus, 2) decreased risk of anal incontinence, 3) prevention of intestinal flora penetration into the postoperative wound that enables to reduce relapses of the disease, 4) less timing of postoperative wound healing compared with standard techniques. The results obtained allow us to conclude that: 1) the proposed method of surgical treatment of patients with extrasphincteral anal fistulas is an operation of a choice; 2) the developed techniques enables to prevent the development of anal sphincter insufficiency both in the early and in the long terms of the treatment; 3) application of the new technique makes it possible to reduce the number of relapses of the disease up to 2.8%.Документ Порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хронічного парапроктиту, високих ректальних нориць в залежності від використаного методу(Українська медична стоматологічна академія, 2018) Дудченко, Максим Олександрович; Кравців, Микола Ігорович; Іващенко, Дмитро Миколайович; Прихідько, Роман Анатолійович; Мішура, З. І.; Дудченко, Максим Александрович; Кравцив, Николай Игоревич; Прихидько, Роман Анатольевич; Иващенко, Дмитрий Николаевич; Мишура, З. И.; Dudchenko, M. O.; Kravtsiv, M. I.; Ivashchenko, D. M.; Prykhidko, R. A.; Mishura, Z. I.Актуальність. Більше, ніж у 30% хворих на хронічний парапроктит виявляються саме складні форми цієї патології. Найчастіше вони ускладнюються недостатністю зовнішнього сфінктера за рахунок деформації анального каналу та рубцевими змінами м’язів, що стискують задній прохід. Недостатність анального сфінктера спостерігається у 4,9-33% хворих, а виконання повторних операцій з приводу рецидивів нориць прямої кишки часто супроводжуються розвитком елементів нейрогенної та моторної інконтиненції внаслідок великої травми затульного апарату. Мета роботи. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хронічного парапроктиту між традиційним та запропонованим методами оперативного лікування. Об’єкти та методи. В даному експерименті приймали участь 58 пацієнтів з екстрасфінктерними норицями прямої кишки різного ступеню складності, які були прооперовані за двома методами: 1 група – 32 пацієнта, прооперовані за допомогою лігатурного методу; друга група складалась з 26 пацієнтів прооперованих за новим методом з використанням препарату «Тахокомб». Результати. Ранні післяопераційні ускладнення відмічені у 37,5% хворих першої клінічної групи, і у 15,4% в другій групі. Також, через півроку спостережень, значення тиску в анальному каналі в проекції внутрішнього сфінктера в спокої у ІІ групі перевищили такі у хворих прооперованих за традиційним методом. У 6 хворих (18,8%), що прооперовані традиційним методом, протягом 6 місяців розвинувся рецидив нориць, у 11 (34,4 %) були отримані задовільні функціональні результати, і у 15 (46,8%) - добрі функціональні результати. В другій клінічній групі у 16 пацієнтів (61,5%) отримано добрий результат; у 8 (30,7%) - задовільний і лише у 1 хворого (5,9%) виявлено рецидив захворювання. Результати лікування оцінені через 3, 6, 12 і 18 місяців, а мінімальні терміни моніторингу хворих статистично оброблених груп склали більше року. Висновки. Таким чином, отримані добрі та задовільні віддалені результати лікування високих ректальних нориць у хворих другої клінічної групи, яким виконувалась операція за новим методом з використанням препарату Тахокомб, дозволяють рекомендувати розроблений метод для широкого застосування в клінічній практиці при екстра- та транссфінктерних норицях 3-4 ступеню тяжкості.