Problem-oriented learning in medical institutions of higher education: a systematic review and analysis of the global experience of educational programs

Abstract

The second half of the 20th century was marked by the transition from reproductive forms of education to forms with the active participation of students in the process of acquiring knowledge in medical education, in particular, a problem-oriented approach in education and research education. The introduction of such forms of education is due to the limitation of the assessment of theoretical knowledge in the general structure of the graduate's knowledge, the inconsistency of the level of theoretical training with the level of formation of his professional competencies, the inconsistency of theoretical knowledge and practical skills for their application in medical activity. The purpose of the study was to analyze the effectiveness of problem-oriented learning in the educational process of a medical institution of higher education and various educational programs based on methods of problemoriented learning to determine the methodological difficulties of implementing specific methods of problem-oriented learning in a medical institution of higher education. One of the postulates of problem-oriented learning in medical education is early clinical experience. Teachers must present the whole volume of didactic material – interactive patients, multimedia case histories, virtual laboratory work, video instructions for classes, patient databases, sets of exercises and tasks for independent work of students. Ensuring that students independently process the material while studying the fundamental disciplines of the medical and biological profile should also provide close integration with the disciplines of practical and professional direction. All types of work (practical, laboratory, individual) should motivate students to study clinical disciplines, critical thinking, and experience using previously acquired knowledge to solve practically-oriented tasks.

Друга половина 20 століття ознаменувалася переходом від репродуктивних форм навчання до форм з активною участю студентів у процесі набуття знань у медичній освіті, зокрема проблемно-орієнтованого підходу в освіті та дослідницького навчання. Запровадження таких форм навчання зумовлене обмеженістю оцінки теоретичних знань у загальній структурі знань випускника, невідповідністю рівня теоретичної підготовки рівню сформованості його професійних компетентностей, невідповідністю теоретичних знань та практичних навичок для їх застосування у лікарській діяльності. Метою дослідження був аналіз ефективності проблемно-орієнтованого навчання у освітньому процесі медичного закладу вищої освіти та різних освітніх програм, заснованих на методах проблемно орієнтованого навчання, визначення методологічних труднощів впровадження окремих методів проблемно орієнтованого навчання у медичному закладі вищої освіти. Одним із постулатів проблемно орієнтованого навчання у медичній освіті є ранній клінічний досвід. Викладачі мають представити повний об'єм дидактичного матеріалу – інтерактивні пацієнти, мультимедійні історії хвороб, віртуальні лабораторні роботи, відео-інструкції до занять, бази пацієнтів, комплекси вправ і завдань для самостійної роботи студентів. Забезпечення самостійного опрацювання студентами матеріалу під час вивчення фундаментальних дисциплін медико-біологічного профілю має передбачати ще й тісну інтеграццію з дисциплінами практичного та професійного спрямування. Усі види робіт (практичні, лабораторні, індивідуальні) мають формувати у студентів мотивацію до вивчення клінічних дисциплін, критичне мислення, досвід використання попередніх набутих знань для вирішення практично-орінтованих завдань.