Цифрова медична освіта та віртуальний пацієнт - особливості впровадження в освітній процес

Abstract

Цифрова медична освіта — акт навчання за допомогою цифрових технологій (офлайн-навчання, мобільне навчання, рольове моделювання клінічної ситуації, середовище віртуальної реальності), а зосередження на симуляційній складовій, у вищенаведеному контексті, зветься віртуальним пацієнтом [1, 2]. Починаючи з 1997 року кількість публікацій на тему використання віртуального пацієнта в освіті фахівців медичної галузі зросла майже у 25 разів у порівнянні з 2020 роком (PubMed.gov). Це обумовлено в тому числі стрімким розвитком цифрових технологій та їхнім широким впровадженням в освітній процес підготовки фахівців різного спрямування. Відомо, що сукупний ефект від навчання із залученням засобів віртуального пацієнта дорівнює традиційним засобам навчання. Втім, робота в малих (6-8 осіб) проблемно-орієнтованих групах має статистично значущу перевагу над методикою віртуального пацієнта [2, 3]. За результатами систематичного огляду та метааналізу було зафіксовано, що сукупний ефект від використання віртуального пацієнта в навчанні дає переваги в діапазоні від легкого до середнього рівня над традиційними методиками освіти [2, 3]. Проте, наявні дослідження не дають чіткої відповіді яким чином імплементувати та використовувати методику віртуального пацієнта в навчанні. На нашу думку, методологія підготовки матеріалів для впровадження та презентація мультимедійних компонентів, що містять клінічну інформацію має, перш за все, бути узгоджена в плані етичних аспектів. Наступним кроком є підготовка технічних та мультимедійних компонентів викладання з презентацією матеріалу. Після цього, для закріплення отриманих знань варто провести аналіз клінічного випадку в проблемно-орієнтованих групах з аналізом ключових публікацій у цій галузі. Така послідовність дій допоможе ефективніше організувати навчальний процес для здобувачів, що опановують дисципліни медичного спрямування. Якісне впровадження віртуального навчання дає більше впевненості здобувачам у здатності розпізнати патологічний стан. Проте, віртуальне навчання потребує залучення значних ресурсів часу у порівнянні з комбінованим традиційним навчанням, коли викладач працює безпосередньо зі студентом [4]. Отже, методика віртуального пацієнта допомагає здобувачу зануритись у клінічну проблему та взяти участь у її вирішенні. Створення уніфікованого алгоритму презентації віртуального пацієнта, що буде об’єктивно враховувати реальні можливості навчального закладу, а також включати опцію творчої складової автора є надважливим завданням. Цифрові технології, сьогодні, є невіддільною складовою сучасної системи освіти фахівців галузі охорони здоров’я.