Український стоматологічний альманах, 2025, № 2

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/27330

Переглянути

Перегляд Український стоматологічний альманах, 2025, № 2 за Автор "Гаврильєв, Віктор Миколайович"

Зараз показуємо 1 - 3 з 3
  • Ескіз
    Документ
    Динаміка клінічних показників загоєння постекстракційної рани за умов місцевого використання кріоконсервованої плаценти
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Хатту, Вікторія Віталіївна; Локес, Катерина Петрівна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Яценко, Павло Ігорович; Бойко, Ігор Васильович; Цибульняк, Андрій Валерійови; Аветіков, Давид Соломонович; Khattou, V. V.; Lokes, K. P.; Havryliev, V. M.; Yatsenko, P. I.; Boyko, I. V.; Tsybulniak, A. V.; Avetikov, D. S.
    Після видалення зуба альвеолярна кістка зазнає процесу ремоделювання, що призводить до втрати маси кістки і зміни її якості. Ці процеси призводять до атрофії альвеолярної кістки. Для мінімізації атрофії кісткової тканини і зниження ймовірності виникнення післяекстракційних ускладнень, особливо запального характеру, використовують різноманітні засоби, такі як PRP-терапія, PRF, кісткові замінники тощо. Також перспективним вважають використання кріоконсервованої плаценти, яка має протизапальні, антиангіогенні, антифібротичні та антимікробні властивості, а також посилює епітелізацію. Мета дослідження – провести аналіз клінічного перебігу загоєння постекстракційної рани на тлі використання кріоконсервованої плаценти. Для клінічної оцінки результатів загоєння постекстракційної рани проведено обстеження 90 пацієнтів після операції видалення зуба, яких було розділено на три клінічні групи. Досліджуючи динаміку гіперемії слизової оболонки порожнини рота, основну увагу для диференціювання даного стану приділено наявності крайової гіперемії в ділянці лунки видаленого зуба, щоки і під’язикової ділянки. Слід зазначити, що на першу добу післяопераційного періоду цей показник спостерігався найбільшим у другій групі та в середньому складав 1,47 ± 016, а в інших групах – 1,37 ± 0,14 і 1,43 ± 0,14 відповідно. На третю добу найнижчим рівень даного показника був у другій клінічній групі –0,630 ± 070 бала, а в першій і третій клінічних групах різниця в даних складала 0,93 ± 0,08 і 0,97 ± 0,09 відповідно. Найширші межі вірогідного зменшення встановлено на 7-му добу, майже в усіх трьох клінічних групах спостерігалося максимальне його вірогідне зниження, але якщо в першій і третій групах величина показника складала 0,80±0,15 і 0,83±0,14 відповідно, то в другій клінічній групі цей показник зафіксовано в межах 0,50±0,12, що свідчить про доцільність застосування запропонованого протоколу лікування з доповненням. Комбіноване використання кріоконсервованої плаценти і парентерального введення кверцетину сприяє зменшенню клінічних локальних ознак запального процесу після проведення операції видалення зуба. After tooth extraction, the alveolar bone undergoes a remodeling process, which leads to a loss of bone quantity and a change in its quality. These processes lead to alveolar bone atrophy. To minimize bone tissue atrophy and reduce the likelihood of post-extraction complications, especially inflammatory ones, various means are used, such as PRP therapy, PRF, bone substitutes, etc. Also promising is the use of cryopreserved placenta, which has anti-inflammatory, antiangiogenic, antifibrotic and antimicrobial properties, and also enhances epithelialization. The aim of the study: to analyze the clinical course of post-extraction wound healing against the background of the use of cryopreserved placenta. For the clinical assessment of the results of post-extraction wound healing, 90 patients were examined after tooth extraction surgery, which were divided into three clinical groups. When studying the dynamics of hyperemia of the oral mucosa, we paid the main attention to the differentiation of this condition by the presence of marginal hyperemia in the area of the extracted tooth socket, cheek and sublingual area. It should be noted that on the first day of the postoperative period this indicator was observed to be the highest in the second group and on average amounted to 1.47±016, and inthe other groups - 1.37±0.14 and 1.43±0.14, respectively. On the third day, the lowest level of this indicator was in the second clinical group and amounted to 0.630±0.70 points, and in the first and third clinical groups the difference in the data was 0.93±0.08 and 0.97±0.09, respectively. The greatest limits of probable reduction were established by us on the 7th day, almost in all three clinical groups its maximum probable reduction was observed, but if in the first and third groups the value of the indicator was 0.80±0.15 and 0.83±0.14, respectively, then in the second clinical group this indicator was recorded by us in the limit of 0.50±0.12, which, in our opinion, indicates the feasibility of using the proposed treatment protocol with supplementation. Under the conditions of combined use of cryopreserved placenta and parenteral administration of quercetin, it contributes to the reduction of clinical local signs of the inflammatory process after tooth extraction surgery.
  • Ескіз
    Документ
    Порівняльна характеристика аутотрансплантатів для лікування ушкоджень орбіти
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Аветіков, Давид Соломонович; Стебловський, Дмитро Валерійович; Буханченко, Ольга Петрівна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Бойко, Ігор Васильович; Локес, Катерина Петрівна
    Стаття висвітлює вивчення біомеханічних і фізіологічних характеристик аутотрансплантатів кісткового і хрящового походження. Вивчено такі параметри: ступінь резорбції аутотрансплантата, простота його підйому, мобілізації й забору, вірогідність, частота і характер післяопераційних ускладнень. Натепер відомо багато матеріалів для реконструкції цієї топографоанатомічної ділянки, кожний із яких має свої переваги й недоліки і при її травматичних дефектах, і при орбітопатії. Тривають дискусії щодо найоптимальнішого методу хірургічного лікування за даними оціночної характеристики частоти й характеру ускладнень у найближчому і віддаленому післяопераційних періодах. Натепер у літературі трапляються суперечливі дані щодо порівняльної характеристики і вибору матеріалів для реконструкції орбіти, їхніх переваг і недоліків, що й зумовило обраний напрям дослідження. Донорські ділянки містять розщеплений кістковий трансплантат черепа, ребро, стінку верхньої щелепи, симфіз нижньої щелепи, гребінь клубової кістки, антральну кістку і вінцевий відросток. За аналізом ретроспективних досліджень історій хвороб, слід зауважити, що їх можна використовувати як накладні трансплантати (15% випадків), фіксувати пластиною і гвинтом (22 % випадків), фіксувати гвинтом із затримкою або фіксувати в поєднанні з алопластичним матеріалом, таким як титанова сітка (63% випадків). Іншим часто використовуваним джерелом аутотрансплантації для реконструкції орбіти стає хрящова тканина. За даними нашої клініки, у 52% випадків найчастіше використовують аутотрансплантати з включенням чотирикутного носового хряща, у 31% – реберний хрящ і в 17% випадків – хрящ вушної раковини. При застосуванні аутохрящової тканини, за нашими даними, кількість ускладнень зменшується в середньому на 17-19% у порівнянні з алопластичними кістковими матеріалами. Отже, використання аутотрансплантатів вимагає високої кваліфікації хірурга щодо їх підйому і мобілізації, що створює вимушений емпіризм в алгоритмі оперативних утручань. Установлено, що при травматичних ушкодженнях у 87% випадків слід використовувати кісткові аутотрансплантати, а доцільність використання хрящових за діагностики орбітопатії становить 57-62%. Доведено, що підйом і мобілізація аутотрансплантатів і кісткового, і хрящового походження пов’язані з певними обмеженнями площі донорської ділянки з обмеженою кількістю їх забору.
  • Ескіз
    Документ
    Порівняльна характеристика біоматеріалів для заміщення кісткових дефектів щелеп та їхня роль у профілактиці запальних ускладнень
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Гаврильєв, Віктор Миколайович; Копчак, А. В.; Кузняк, Наталія Богданівна; Стебловський, Дмитро Валерійович; Торопов, Олександр Анатолійович; Яценко, Павло Ігорович
    У сучасній практиці біоматеріали розглядаються як перспективна альтернатива традиційним кістковим трансплантатам завдяки їх потенційно необмеженому ресурсу, біоінертності та зниженій імовірності розвитку запальних ускладнень. Водночас упровадження методів тканинної інженерії в клінічну практику обмежене низкою бар'єрів. Сучасні підходи передбачають створення умов для функціональної регенерації кісткової тканини за рахунок синергії біоматеріалів, клітинних технологій і факторної терапії. У цій роботі здійснено порівняльний аналіз ефективності різних типів біоматеріалів і клітинних компонентів, а також стратегій, спрямованих на покращення регенерації кісткових дефектів. Оцінено функціональні характеристики остеокондуктивних каркасів, їхні мікроі наноструктурні властивості, а також біоміметичні особливості. На підставі отриманих даних авторами розроблено алгоритм вибору і застосування біоматеріалів у хірургічній стоматології: прецизійний підбір типу остеозамінного матеріалу згідно з анатомофункціональними особливостями дефекту; індивідуалізована підготовка імплантата, включаючи модифікацію поверхні; використання біоактивних матриць із включенням ростових факторів і структурного аналога позаклітинного матриксу. Установлено, що остеозамінний матеріал має відповідати низці критично важливих параметрів: архітектурна відповідність геометрії кісткового дефекту і здатність інтегруватися в нішу природного екстрацелюлярного матриксу; наявність остеогенних клітин, які ініціюють формування й ремоделювання клітинного і позаклітинного компонентів новоутвореної кістки; здатність до неоангіогенезу, що забезпечує адекватне мікросудинне кровопостачання в зоні імплантації; морфогенетичні сигнали, що регулюють спрямовану диференціацію стовбурових клітин у напрямі остеобластичного фенотипу. Доведено, що поверхнева морфологія і хімічний склад біоматеріалу мають визначальне значення в модулюванні реакції реципієнтної тканини. Застосування наноструктурованих поверхонь, гідрофільних полімерів і біоактивних покриттів забезпечує зниження рівня запальної реакції та покращення інтеграції імплантата в кісткове середовище. In contemporary clinical practice, biomaterials are considered a promising alternative to traditional bone grafts due to their potentially unlimited availability, bioinertness, and reduced likelihood of developing inflammatory complications. At the same time, the implementation of tissue engineering methods in clinical practice remains limited by a number of barriers. Current approaches aim to create conditions for functional bone tissue regeneration through the synergy of biomaterials, cellular technologies, and factor-based therapy. This study presents a comparative analysis of the effectiveness of various types of biomaterials and cellular components, as well as strategies aimed at improving the regeneration of bone defects. The functional characteristics of osteoconductive scaffolds, their micro- and nanostructural properties, and biomimetic features were evaluated. Based on the obtained data, we developed an algorithm for the selection and application of biomaterials in oral surgery: precise selection of the type of bone substitute based on the anatomical and functional characteristics of the defect; individualized implant preparation, including surface modification; and the use of bioactive matrices containing growth factors and structural analogues of the extracellular matrix. It was established that bone substitute materials must meet several critical requirements: architectural compatibility with the geometry of the bone defect and the ability to integrate into the niche of the natural extracellular matrix; the presence of osteogenic cells that initiate the formation and remodeling of both cellular and extracellular components of the newly formed bone; the ability to promote neovascularization ISSN 2409-0255. Український стоматологічний альманах. 2025 № 2 27 ensuring adequate microvascular supply in the implantation area; and morphogenetic signals regulating the targeted differentiation of stem cells toward the osteoblastic phenotype. It was demonstrated that the surface morphology and chemical composition of the biomaterial play a decisive role in modulating the recipient tissue response. The use of nanostructured surfaces, hydrophilic polymers, and bioactive coatings reduces the degree of inflammatory response and improves implant integration into the bone environment.