Український стоматологічний альманах, 2025, № 2

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/27330

Переглянути

Перегляд Український стоматологічний альманах, 2025, № 2 за Назва

Зараз показуємо 1 - 5 з 5
  • Ескіз
    Документ
    Вплив анатомо-фізіологічних особливостей язика на порушення артикуляційного та орального кінетичного праксису на тлі зубощелепних аномалій
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Волошина, Людмила Іванівна; Дворник, Валентин Миколайович; Скікевич, Маргарита Георгіївна; Ткаченко, Павло Іванович; Білоконь, Сергій Олександрович; Аветіков, Давид Соломонович; Voloshina, L. I.; Dvornyk, V. M.; Skikevych, M .G.; Tkachenko, P. I.; Bilokon, S. O.; Avetikov, D. S.
    Положення язика відіграє важливу роль в етіології розвитку зубощелепних аномалій, порушень прикусу, зокрема переднього відкритого, і є одним з основних моментів для планування їх лікування і реабілітації. Дані літератури свідчать про те, що топографія язика в стані спокою більш важлива для розвитку щелеп і формування оклюзії, ніж функція язика під час мовлення або ковтання. За допомогою УЗД можна візуалізувати об'єктивне положення язика в стані спокою навіть у дітей дошкільного віку. Метою дослідження було проведення порівняльного аналізу даних щодо топографії язика на основі УЗД і клінічної об’єктивної оцінки в стані спокою й установлення взаємозв’язку між неправильним положенням язика на тлі переднього відкритого прикусу і порушеннями артикуляційного й орального кінетичного праксису. У дослідженні взяли участь 80 дітей віком від 7 до 10 років і 14 – віком 16-18 років, в яких діагностовано передній відкритий прикус без розподілу за гендерною ознакою. Контрольну групу склали 40 осіб без візуалізованих зубощелепних деформацій. Поширеність і частота виникнення переднього відкритого прикусу і порушень функції мовлення встановлена за допомогою епідеміологічного дослідження обох груп у школі в період з 2021 по 2024 роки під час профілактичних оглядів. Порушення артикуляційного й орального кінетичного праксису виявлено в 79,8% випадках серед дітей основної групи, яким було діагностовано наявність переднього відкритого прикусу, і у 18,7% випадках у школярів контрольної групи. В основній групі найчастіше виявляли порушення артикуляції у вигляді сигматизму (29,3%) і ротацизму (21,3%), а множинні порушення функції мовлення встановлено в 11,2% випадках. У контрольній групі – у 9,2% випадків діагностували сигматизм і в 4,7% – ротацизм, а множинні порушення мовлення зафіксовано в 2,9% випадків. В основній і контрольній групах разом було 32 школярі з порушеннями артикуляційного праксису. Серед них було 26 осіб із топографією язика в стані спокою на дні рота. Із 38 дітей без порушень артикуляції було 4 особи з атиповою топографією язика в стані спокою (при p < 0,05). За даними ультразвукової діагностики встановлено, що неправильне положення язика в стані спокою і наявність переднього відкритого прикусу були пов'язані у 68,5% випадках. Доведено, що в дітей, в яких архітектоніку язика візуалізовано нижче горизонтальної лінії (ближче до слизової оболонки дна порожнини рота), наявність даної зубощелепної аномалії зафіксовано в 72,6% випадків. Візуалізація топографії язика за допомогою УЗД – це важливий інструмент для об'єктивної оцінки його положення в стані фізіологічного і психоемоційного спокою не лише в етіології виникнення зубощелепних аномалій і порушень функції мовлення, а і для подальшої оцінки ефективності ортодонтичного лікування й реабілітації. The position of the tongue plays an important role in the etiology of the development of dentofacial anomalies, malocclusions, in particular anterior open bite. The literature suggests that the topography of the tongue at rest is more important for the development of the jaws and the formation of occlusion than the function of the tongue during speech or swallowing. Ultrasound can be used to visualize the objective position of the tongue in children. The aim of the study was to conduct a comparative analysis of data on tongue topography based on ultrasound and clinical assessment at rest. To establish the relationship between incorrect tongue position on the background of anterior open bite and disorders of articulatory and oral kinetic praxis. The study involved 80 children aged 7 to 10 years and 14 children aged 16-18 years with diagnosed anterior open bite without gender distribution. The control group consisted of 40 people without visualized dentofacial deformities. The prevalence, frequency of anterior open bite and speech impairment were established using an epidemiological study of both groups during preventive examinations for the period from 2021 to 2024.Articulatory and oral kinetic praxis disorders were detected in 79.8% of cases among children in the main group who were diagnosed with anterior open bite and in 18.7% of cases among schoolchildren in the control group. In the main group, articulation disorders in the form of sigmatism (29.3%), rotacism (21.3%), and multiple speech function disorders were detected in 11.2% of cases. In the control group, sigmatism was diagnosed in 9.2% of cases, rotacism in 4.7%, and multiple speech disorders were recorded in 2.9% of cases. In total, there were 32 schoolchildren with disorders of articulatory praxis in the main and control groups. Among them, 26 people had a resting tongue topography at the bottom of the mouth. Of the 38 children without articulation disorders, there were 4 people with atypical resting tongue topography (at p < 0.05).Ultrasound data showed that the incorrect position of the tongue at rest and the presence of an anterior open bite were associated in 68.5% of cases. It has been proven that in children in whom the architectonics of the tongue was visualized below the horizontal line (closer to the oral mucosa), the presence of this dentofacial anomaly was recorded in 72.6% of cases.Ultrasound visualization of the topography of the tongue is an important tool for objective assessment ofits position, explains the occurrence of dentofacial anomalies and speech disorders. Ultrasound is important for further assessment of the effectiveness of orthodontic treatment and rehabilitation.
  • Ескіз
    Документ
    Динаміка клінічних показників загоєння постекстракційної рани за умов місцевого використання кріоконсервованої плаценти
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Хатту, Вікторія Віталіївна; Локес, Катерина Петрівна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Яценко, Павло Ігорович; Бойко, Ігор Васильович; Цибульняк, Андрій Валерійови; Аветіков, Давид Соломонович; Khattou, V. V.; Lokes, K. P.; Havryliev, V. M.; Yatsenko, P. I.; Boyko, I. V.; Tsybulniak, A. V.; Avetikov, D. S.
    Після видалення зуба альвеолярна кістка зазнає процесу ремоделювання, що призводить до втрати маси кістки і зміни її якості. Ці процеси призводять до атрофії альвеолярної кістки. Для мінімізації атрофії кісткової тканини і зниження ймовірності виникнення післяекстракційних ускладнень, особливо запального характеру, використовують різноманітні засоби, такі як PRP-терапія, PRF, кісткові замінники тощо. Також перспективним вважають використання кріоконсервованої плаценти, яка має протизапальні, антиангіогенні, антифібротичні та антимікробні властивості, а також посилює епітелізацію. Мета дослідження – провести аналіз клінічного перебігу загоєння постекстракційної рани на тлі використання кріоконсервованої плаценти. Для клінічної оцінки результатів загоєння постекстракційної рани проведено обстеження 90 пацієнтів після операції видалення зуба, яких було розділено на три клінічні групи. Досліджуючи динаміку гіперемії слизової оболонки порожнини рота, основну увагу для диференціювання даного стану приділено наявності крайової гіперемії в ділянці лунки видаленого зуба, щоки і під’язикової ділянки. Слід зазначити, що на першу добу післяопераційного періоду цей показник спостерігався найбільшим у другій групі та в середньому складав 1,47 ± 016, а в інших групах – 1,37 ± 0,14 і 1,43 ± 0,14 відповідно. На третю добу найнижчим рівень даного показника був у другій клінічній групі –0,630 ± 070 бала, а в першій і третій клінічних групах різниця в даних складала 0,93 ± 0,08 і 0,97 ± 0,09 відповідно. Найширші межі вірогідного зменшення встановлено на 7-му добу, майже в усіх трьох клінічних групах спостерігалося максимальне його вірогідне зниження, але якщо в першій і третій групах величина показника складала 0,80±0,15 і 0,83±0,14 відповідно, то в другій клінічній групі цей показник зафіксовано в межах 0,50±0,12, що свідчить про доцільність застосування запропонованого протоколу лікування з доповненням. Комбіноване використання кріоконсервованої плаценти і парентерального введення кверцетину сприяє зменшенню клінічних локальних ознак запального процесу після проведення операції видалення зуба. After tooth extraction, the alveolar bone undergoes a remodeling process, which leads to a loss of bone quantity and a change in its quality. These processes lead to alveolar bone atrophy. To minimize bone tissue atrophy and reduce the likelihood of post-extraction complications, especially inflammatory ones, various means are used, such as PRP therapy, PRF, bone substitutes, etc. Also promising is the use of cryopreserved placenta, which has anti-inflammatory, antiangiogenic, antifibrotic and antimicrobial properties, and also enhances epithelialization. The aim of the study: to analyze the clinical course of post-extraction wound healing against the background of the use of cryopreserved placenta. For the clinical assessment of the results of post-extraction wound healing, 90 patients were examined after tooth extraction surgery, which were divided into three clinical groups. When studying the dynamics of hyperemia of the oral mucosa, we paid the main attention to the differentiation of this condition by the presence of marginal hyperemia in the area of the extracted tooth socket, cheek and sublingual area. It should be noted that on the first day of the postoperative period this indicator was observed to be the highest in the second group and on average amounted to 1.47±016, and inthe other groups - 1.37±0.14 and 1.43±0.14, respectively. On the third day, the lowest level of this indicator was in the second clinical group and amounted to 0.630±0.70 points, and in the first and third clinical groups the difference in the data was 0.93±0.08 and 0.97±0.09, respectively. The greatest limits of probable reduction were established by us on the 7th day, almost in all three clinical groups its maximum probable reduction was observed, but if in the first and third groups the value of the indicator was 0.80±0.15 and 0.83±0.14, respectively, then in the second clinical group this indicator was recorded by us in the limit of 0.50±0.12, which, in our opinion, indicates the feasibility of using the proposed treatment protocol with supplementation. Under the conditions of combined use of cryopreserved placenta and parenteral administration of quercetin, it contributes to the reduction of clinical local signs of the inflammatory process after tooth extraction surgery.
  • Ескіз
    Документ
    Особливості клінічного перебігу одонтогенних флегмон щелепно-лицевої локалізації в пацієнтів із ішемічною хворобою серця
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Кіптілий, Анатолій Васильович; Локес, Катерина Петрівна; Стебловський, Дмитро Валерійович; Личман, Віталій Олександрович; Торопов, Олександр Анатолійович; Аветіков, Давид Соломонович
    Одонтогенні флегмони щелепно-лицевої локалізації складають від 30% до 50% загальної кількості пацієнтів щелепно-лицевих стаціонарів. Системні зміни, що призводять до поширення інфекції, можуть спостерігатися в таких ситуаціях як ВІЛ/СНІД, декомпенсований цукровий діабет, імунодепресія, алкоголізм або ослаблені стани, включаючи захворювання серцево-судинної системи. Мета дослідження - провести аналіз клінічного перебігу одонтогенних флегмон щелепно-лицевої локалізації в пацієнтів із ішемічною хворобою серця. Було проведено клінічне обстеження пацієнтів із флегмонами щелепно-лицевої локалізації на тлі ішемічної хвороби серця за 2022/2024 рр. Досліджено такі клінічні показники: П1.1 - температура тіла; П1.2 - частота пульсу; П1.3 - показник болю за візуальноаналоговою шкалою (ВАШ); П1.4 - порушення функції жування; П1.5 - порушення функції ковтання; П1.6 - порушення функції мовлення. Показники відображалися в балах - від 0 до 3 для П1.1, П1.2, П1.3 і від 0 до 1 бала для показників П1.4, П1.5, П1.6. При аналізі динаміки показника П1.1 виявлено його несуттєве підвищення на 3-тю добу післяопераційного періоду в середньому на 0,5 бала, але на 5-ту добу - зменшення на 0,7 балів, що свідчить про перехід репаративного процесу в 2-гу фазу. Аналогічну ситуацію виявлено щодо динаміки показника П1.2, який поступово зменшувався в період із 1-ї по 5-ту добу в середньому на 0,55 бала з незначним підвищенням на 7-му добу на 0,15 бала. Якщо на першу добу значення середнього показника дорівнювало 2,65 бала, то до 5-ї доби зафіксовано достовірне невелике зниження на 0,5 балів. При включенні до складу консервативної терапії кверцетину в таблетованому вигляді загальноклінічні показники пацієнтів із одонтогенними флегмонами щелепнолицевої локалізації на тлі ішемічної хвороби серця були мінімально кращими за аналогічні показники групи контролю, де лікування проводили за стандартними протоколами, починаючи з 5-ої доби спостереження.
  • Ескіз
    Документ
    Порівняльна характеристика аутотрансплантатів для лікування ушкоджень орбіти
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Аветіков, Давид Соломонович; Стебловський, Дмитро Валерійович; Буханченко, Ольга Петрівна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Бойко, Ігор Васильович; Локес, Катерина Петрівна
    Стаття висвітлює вивчення біомеханічних і фізіологічних характеристик аутотрансплантатів кісткового і хрящового походження. Вивчено такі параметри: ступінь резорбції аутотрансплантата, простота його підйому, мобілізації й забору, вірогідність, частота і характер післяопераційних ускладнень. Натепер відомо багато матеріалів для реконструкції цієї топографоанатомічної ділянки, кожний із яких має свої переваги й недоліки і при її травматичних дефектах, і при орбітопатії. Тривають дискусії щодо найоптимальнішого методу хірургічного лікування за даними оціночної характеристики частоти й характеру ускладнень у найближчому і віддаленому післяопераційних періодах. Натепер у літературі трапляються суперечливі дані щодо порівняльної характеристики і вибору матеріалів для реконструкції орбіти, їхніх переваг і недоліків, що й зумовило обраний напрям дослідження. Донорські ділянки містять розщеплений кістковий трансплантат черепа, ребро, стінку верхньої щелепи, симфіз нижньої щелепи, гребінь клубової кістки, антральну кістку і вінцевий відросток. За аналізом ретроспективних досліджень історій хвороб, слід зауважити, що їх можна використовувати як накладні трансплантати (15% випадків), фіксувати пластиною і гвинтом (22 % випадків), фіксувати гвинтом із затримкою або фіксувати в поєднанні з алопластичним матеріалом, таким як титанова сітка (63% випадків). Іншим часто використовуваним джерелом аутотрансплантації для реконструкції орбіти стає хрящова тканина. За даними нашої клініки, у 52% випадків найчастіше використовують аутотрансплантати з включенням чотирикутного носового хряща, у 31% – реберний хрящ і в 17% випадків – хрящ вушної раковини. При застосуванні аутохрящової тканини, за нашими даними, кількість ускладнень зменшується в середньому на 17-19% у порівнянні з алопластичними кістковими матеріалами. Отже, використання аутотрансплантатів вимагає високої кваліфікації хірурга щодо їх підйому і мобілізації, що створює вимушений емпіризм в алгоритмі оперативних утручань. Установлено, що при травматичних ушкодженнях у 87% випадків слід використовувати кісткові аутотрансплантати, а доцільність використання хрящових за діагностики орбітопатії становить 57-62%. Доведено, що підйом і мобілізація аутотрансплантатів і кісткового, і хрящового походження пов’язані з певними обмеженнями площі донорської ділянки з обмеженою кількістю їх забору.
  • Ескіз
    Документ
    Порівняльна характеристика біоматеріалів для заміщення кісткових дефектів щелеп та їхня роль у профілактиці запальних ускладнень
    (Полтавський державний медичний університет, 2025) Гаврильєв, Віктор Миколайович; Копчак, А. В.; Кузняк, Наталія Богданівна; Стебловський, Дмитро Валерійович; Торопов, Олександр Анатолійович; Яценко, Павло Ігорович
    У сучасній практиці біоматеріали розглядаються як перспективна альтернатива традиційним кістковим трансплантатам завдяки їх потенційно необмеженому ресурсу, біоінертності та зниженій імовірності розвитку запальних ускладнень. Водночас упровадження методів тканинної інженерії в клінічну практику обмежене низкою бар'єрів. Сучасні підходи передбачають створення умов для функціональної регенерації кісткової тканини за рахунок синергії біоматеріалів, клітинних технологій і факторної терапії. У цій роботі здійснено порівняльний аналіз ефективності різних типів біоматеріалів і клітинних компонентів, а також стратегій, спрямованих на покращення регенерації кісткових дефектів. Оцінено функціональні характеристики остеокондуктивних каркасів, їхні мікроі наноструктурні властивості, а також біоміметичні особливості. На підставі отриманих даних авторами розроблено алгоритм вибору і застосування біоматеріалів у хірургічній стоматології: прецизійний підбір типу остеозамінного матеріалу згідно з анатомофункціональними особливостями дефекту; індивідуалізована підготовка імплантата, включаючи модифікацію поверхні; використання біоактивних матриць із включенням ростових факторів і структурного аналога позаклітинного матриксу. Установлено, що остеозамінний матеріал має відповідати низці критично важливих параметрів: архітектурна відповідність геометрії кісткового дефекту і здатність інтегруватися в нішу природного екстрацелюлярного матриксу; наявність остеогенних клітин, які ініціюють формування й ремоделювання клітинного і позаклітинного компонентів новоутвореної кістки; здатність до неоангіогенезу, що забезпечує адекватне мікросудинне кровопостачання в зоні імплантації; морфогенетичні сигнали, що регулюють спрямовану диференціацію стовбурових клітин у напрямі остеобластичного фенотипу. Доведено, що поверхнева морфологія і хімічний склад біоматеріалу мають визначальне значення в модулюванні реакції реципієнтної тканини. Застосування наноструктурованих поверхонь, гідрофільних полімерів і біоактивних покриттів забезпечує зниження рівня запальної реакції та покращення інтеграції імплантата в кісткове середовище. In contemporary clinical practice, biomaterials are considered a promising alternative to traditional bone grafts due to their potentially unlimited availability, bioinertness, and reduced likelihood of developing inflammatory complications. At the same time, the implementation of tissue engineering methods in clinical practice remains limited by a number of barriers. Current approaches aim to create conditions for functional bone tissue regeneration through the synergy of biomaterials, cellular technologies, and factor-based therapy. This study presents a comparative analysis of the effectiveness of various types of biomaterials and cellular components, as well as strategies aimed at improving the regeneration of bone defects. The functional characteristics of osteoconductive scaffolds, their micro- and nanostructural properties, and biomimetic features were evaluated. Based on the obtained data, we developed an algorithm for the selection and application of biomaterials in oral surgery: precise selection of the type of bone substitute based on the anatomical and functional characteristics of the defect; individualized implant preparation, including surface modification; and the use of bioactive matrices containing growth factors and structural analogues of the extracellular matrix. It was established that bone substitute materials must meet several critical requirements: architectural compatibility with the geometry of the bone defect and the ability to integrate into the niche of the natural extracellular matrix; the presence of osteogenic cells that initiate the formation and remodeling of both cellular and extracellular components of the newly formed bone; the ability to promote neovascularization ISSN 2409-0255. Український стоматологічний альманах. 2025 № 2 27 ensuring adequate microvascular supply in the implantation area; and morphogenetic signals regulating the targeted differentiation of stem cells toward the osteoblastic phenotype. It was demonstrated that the surface morphology and chemical composition of the biomaterial play a decisive role in modulating the recipient tissue response. The use of nanostructured surfaces, hydrophilic polymers, and bioactive coatings reduces the degree of inflammatory response and improves implant integration into the bone environment.