Перегляд за Автор "Lebid, V. G."
Зараз показуємо 1 - 13 з 13
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Autoimmune hepatitis and the complexity of its management: a clinical case(Полтавський державний медичний університет, 2023-12-14) Zhdan, V. N.; Kyrian, O. A.; Babanina, M. Yu.; Ivanytskyi, I. V.; Tkachenko, M. V.; Lebid, V. G.; Ждан, Вячеслав Миколайович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Бабаніна, Марина Юріївна; Іваницький, Ігор Валерійович; Ткаченко, Максим Васильович; Лебідь, Володимир ГригоровичАутоімунний гепатит вважається рідкісним аутоімунним запальним захворюванням печінки, який має високу летальність при відсутності терапії. Особливістю аутоімунного гепатиту є широкий спектр клінічних симптомів, від безсимптомного (у 25-37% хворих) на протязі кількох років, до гострого перебігу захворювання, що ускладнює своєчасність діагностики таких хворих. Крім цього, перебіг аутоімунного гепатиту в 14-44% випадків ускладнюється іншими супутніми аутоімунними хворобами, такими як аутоімунний тіреоідіт або цукровий діабет І типу. Складність ведення пацієнтів із аутоімунним гепатитом часто обумовлена оверлап-синдромами із первинним біліарним холангітом або первинним склерозуючим холангітом. Найбільш вагома роль у верифікації діагнозу, особливо при одночасній маніфестації захворювань, відводиться гістологічному дослідженню та діагностичним маркерам аутоімунного гепатиту, що має оверлап-синдром із первинним біліарним холангітом. В даній роботі наведено клінічний випадок пацієнтки із перехресним перебігом аутоімунного гепатиту та первинного біліарного холангіту, що мав безсимптомний початок та потребував проведення біопсії печінки для підтвердження оверлап-синдрому. Нашою метою було дослідити можливості ведення та попередження ускладнень у пацієнта із аутоімунним гепатитом, який мав оверлап-синдром перебігу із первинним біліарним холангітом. На прикладі даного клінічного випадку, висвітлюється тактика попередження прогресування хвороби та можливості профілактики появи побічних проявів терапії у хворого із оверлап-синдромом аутоімунного гепатиту та первинного біліарного холангіту. Представлені дані дослідження можуть зацікавити сімейних лікарів, терапевтів, гастроентерологів та лікарів інших спеціальностей.Документ Ефективність протизапальної терапії за даними допплерографічних показників судин синовіальної оболонки у пацієнтів з ревматоїдним артритом(Українська медична стоматологічна академія, 2020-11-30) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Катеренчук, Олександр Іванович; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Иваницкий, Игорь Валериевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Катеренчук, Александр Иванович; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ivanytckyi, I. V.; Ischeykina, Yu. О.; Katerenchuk, O. I.Ревматоїдний артрит має значну розповсюдженість серед населення, який за короткий час викликає стійку втрату працездатності та інвалідності. Виявлені зміни у структурі суглобів хворих на ревматоїдний артрит можуть мати залежність від отримуваного базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. Метою нашої роботи стало вивчення можливості використання ультразвукової доплерографії та доплерометрії у оцінці вираженості змін у колінних суглобах пацієнтів із ревматоїдним артритом в залежності від отримуваного ними базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. При проведенні кореляційного аналізу між показниками вираженості кісткових ерозій та рівнем С реактивного білку достовірних зв’язків винайти не вдалось.У тойже час, рівень С реактивного білку мав високий кореляційний зв'язок із швидкістю кровотоку по артеріям паннусу в усіх групах як на початку лікування, так і через 6 міс. терапії (r ≥0,65, p≤0,03). Отримані результати наочно свідчать про ефективність використання ультразвукової діагностики, зокрема доплерометричних показників для оцінки ефективності базисного лікування пацієнтів із ревматоїдним артритом.Документ Метаболічний синдром і гіперурикемія: особливості ведення пацієнтів (клінічний випадок)(Заславський О.Ю., 2024-02-22) Ждан, Вячеслав Миколайович; Кітура, Євдокія Михайлівна; Бабаніна, Марина Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Ткаченко, Максим Васильович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Іваницький, Ігор Валерійович; Лебідь, Володимир Григорович; Zhdan, V. M.; Kitura, Ye. M.; Babanina, M. Yu.; Volchenko, H. V.; Tkachenko, M. V.; Kyrіan, O. A.; Ivanitsky, I. V.; Lebid, V. G.Метаболічний синдром (МС) - це група взаємопов’язаних метаболічних порушень, таких як підвищений артеріальний тиск, центральне ожиріння, інсулінорезистентність, дисліпідемія. Основними механімами, які свідчать про метаболічний розлад і сприяють його розвитку, є інсулінорезистентність (ІР) і велика кількість циркулюючих вільних жирних кислот. У свою чергу, тканинна ІР часто поєднується з іншими відхиленнями, до яких належать порушення метаболізму сечової кислоти, зміни в системі гемостазу, ендотеліальна дисфункція, підвищення рівня С-реактивного білка. Разом з тим метаболічні розлади є фактором ризику гіперурикемії. Дані про поширеність МС у хворих на подагру різняться - від 25-60 до 90%. Близько 50% пацієнтів з гіперурикемією мають симптоми МС. Гіперурикемія як компонент МС у пацієнтів є предиктором кардіоваскулярної смертності, розвитку цукрового діабету (ЦД), артеріальної гіпертензії (АГ) і нефролітіазу. Гіперурикемія тісно пов’язана із ЦД, ожирінням, ішемічною хворобою серця, АГ. На прикладі клінічного випадку розглянуто основні компоненти МС, питання взаємозв’язку гіперурикемії, подагри з компонентами МС. Основна ідея створення концепції МС полягає у виділенні популяції пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком, у яких проведення профілактичних заходів, що включають модифікацію способу життя і застосування адекватних лікарських засобів, може значимо вплинути на основні показники здоров’я. Метою ведення пацієнтів з МС є максимальне зниження серцево-судинного ризику й летальності. Відповідно терапевтична стратегія має включати оптимальні способи модифікації стилю життя; зниження артеріального тиску до цільового рівня і лікування коморбідих станів; зниження рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності відповідно до профілю ризику: >50% і <70 мг/дл (1,4 ммоль/л) у пацієнтів з дуже високим кардіоваскулярним ризиком і >50% і <100 мг/дл (1,8 ммоль/л) у пацієнтів з високим ризиком; зниження вмісту глюкози в сироватці натще <126 мг/дл (7 ммоль/л) або глікованого гемоглобіну < 7% (53 ммоль/моль); підтримання рівня сечової кислоти <6,5 мг/дл (0,387 ммоль/л), у пацієнтів з подагрою - нижче за 6 мг/дл (0,357 ммоль/л). Отже, за результатами досліджень встановлено причинно-наслідковий зв’язок між ІР і сироватковим рівнем сечової кислоти в пацієнтів з МС. Стратегія ведення пацієнтів з МС повинна включати скринінг і корекцію АГ, вуглеводного пуринового обміну, дисліпідемії, запобігання розвитку кардіоваскулярних подій.Документ Особливості підготовки сімейних лікарів на факультеті післядипломної освіти ВДНЗУ «УМСА»(Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, 2012) Ждан, Вячеслав Миколайович; Шилкіна, Людмила Миколаївна; Скрипник, Ігор Миколайович; Капустянська, Анна Анатоліївна; Бабаніна, Марина Юріївна; Ткаченко, Максим Васильович; Штомпель, Вікторія Юріївна; Волченко, Григорій Вілійович; Лебідь, Володимир Григорович; Zhdan, V. N.; Shilkina, L. N.; Skrypnyk, I. N.; Kapustyanskaya, A. A.; Babanina, M. Yu.; Tkachenko, M. V. ; Shtompel, V. Yu.; Volchenko, G. V.; Lebid, V. G.У сучасній підготовці лікарів сімейної медицини важливим є поєднання зусиль державних, громадських і професійних медичних організацій і установ у контексті як створення університетських клінік згідно з міжнародними стандартами і зразками, так і формування державної політики щодо важливості ролі первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики сімейної медицини у забезпеченні громадського здоров’я.Документ Остеоартрит колінних суглобів – вплив супутньої терапії при коморбідній патології(Полтавський державний медичний університет, 2023-10-16) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ishcheykina, Yu. O.; Kir'yan, O. A.Остеоартроз — найпоширеніше захворювання опорно-рухового апарату, що характеризується хронічним запаленням і залученням до патологічного процесу всіх компонентів суглоба. Остеоартроз призводить до зниження якості життя, інвалідизації населення та підвищення смертності. За оцінками експертів на остеоартроз у всьому світі хворіє близько 240 млн осіб, серед них приблизно 10% чоловіків та 18% жінок віком старше 60 років. В іншому епідеміологічному дослідженні американськими вченими встановлено, що симптоматичний ОА колінного суглоба відзначається приблизно у 7% дорослих віком старше 25 років. Поширеність захворювання на остеоартроз вища серед жінок, ніж чоловіків, зростає з віком (тенденція наявна до досягнення 70-річного віку). Приблизно у 9% чоловіків та у 30% жінок спостерігається ураження щонайменше одного суглоба, у 11 та 23% — щонайменше двох. Остеоартроз посідає 1-ше місце в структурі кістково-м’язової патології, 2-ге — за кількістю звернень до сімейного лікаря, поступаючись лише серцево-судинним захворюванням; 3-тє — у структурі інвалідизації. Мета – дослідження та висвітлення сучасних досіджень патогенетических звязків остеоартриту і коморбідних уражень при супутніх захворюваннях з обґрунтуванням нових підходів до покращення лікування хворих з даною патологією; оцінити вплив лікування хворих на гонартроз з коморбідною патологією з включенням хондропротекторів: хондроїтину сульфат, глюкозаміну сульфат, рецептурного кристалічного глюкозаміну сульфат, сартанів (вазар / лозартан), статинів (розарт), нестероїдних протизапальних препаратів (целекоксиб, ібупрофен, диклофенак калію). Матеріали та методи дослідження. Здійснено науковий пошук у друкованих і електронних виданнях, наукових пошукових базах із застосуванням методів аналізу, порівняння й узагальнення інформаційних даних про взаємозв’зок остеоартриту з коморбідною патологією. У проведеному дослідженні на базі ревматологічного центру Комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» кафедри сімейної медицини і терапії Полтавського державного медичного університету брали участь 100 амбулаторних та стаціонарних хворих жінок 81 (81%) та чоловіків 19 (19%) віком 48–73 років із первинним гонартрозом І–ІІ рентгенологічної стадії по Kellgren і Lawrence в поєднанні з коморбідною патологією. Результати. За результатами 3-місячного спостереження у хворих у віці до 50 років відмічалися легкі та помірні прояви метаболічного синдрому та із поліморбідних – хронічні обструктивні захворювання легенів, ураження сечостатевої системи. Найчастіше виявляли одне, рідко - два коморбідні та одне-два захворювання, що не мали доведених зв’язків з остеоартрозом. У віці від 50-60 років прогресивно зростали такі коморбідні процеси, як артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, ожиріння, цукровий діабет типу 2, хвороби системи травлення, а із поліморбідних процесів – хронічне обструктивне захворювання легень, ураження сечостатевої системи, шкіри, хвороб верхніх дихальних шляхів у період ремісії, депресивні стани. Висновки. Протягом дослідження виявлено значний клінічний ефект від застосування запропонованої нами 3 місячної терапії з включенням рецептурного кристалічного глюкозаміну сульфату, целекоксибу - 92 % у хворих основної групи на остеоартрит з коморбідною патологією. Відмічений позитивний ефект у відношенні зменшення болю, обмеженні рухливості в суглобах, затрудненні в виконанні повсякденної діяльності, виражена позитивна динаміка лабораторних показників, покращення якості життя (нормалізація артеріального тиску, зменшення болю в ділянці серця та суглобах, зменшення потреби у вживанні нестероїдних протизапальних препаратів та антигіпертензивних засобів).Документ Остеоартрит і метаболічний синдром: особливості ведення пацієнта(Полтавський державний медичний університет, 2024-11-11) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Кир'ян, Олена Анатоліївна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Kiryan, O. A.Вступ. Проблема остеоартрозу має велике значення, поряд з ішемічною хворобою серця і артеріальною гіпертензією становить тріаду найпоширеніших захворювань серед населення зрілого віку. Остеоартроз сприяє зниженню якості життя, інвалідизації населення та підвищення смертності. У світі на остеоартроз хворіє майже 240 мільйонів осіб ( приблизно 10% чоловіків, 18% жінок віком старше 60 років). Структура остеоартрозу: 1-ше місце при заворюваннях кістково-м’язової системи; 2-ге місце — по кількості звернень до сімейного лікаря; 3-тє місце — у випадках інвалідизації. Спостерігається висока поширеність серцево-судинних захворювань та ризик передчасної смерті у хворих на остеоартрит у поєднанні з коморбідною патологією і наявності метаболічного синдрому. Мета. Визначити патогенетичні зв’язки остеоартриту у поєднані з метаболічним синдромом з обґрунтуванням нових підходів до покращення лікування хворих з даною патологією. Матеріали та методи дослідження. Проведено пошук у виданнях, наукових пошукових базах з використанням методів аналізу, порівняння і узагальнення інформаційних даних про взаємозв’зок остеоартриту з метаболічним синдромом. Проведено дослідження на кафедрі сімейної медицини і терапії Полтавського державного медичного університету на базі обласного ревматологічного центру КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» у якому брали участь 40 амбулаторних та стаціонарних хворих жінок 26 (65%) та чоловіків 14 (35%) віком 54–69 років із первинним остеоатрозом І–ІІ рентгенологічної стадії по Kellgren і Lawrence в поєднанні з метаболічним синдромом. Контрольну групу склали 20 хворих. Результати. Проведений 12 місячний моніторинг за даною категорією хворих, як результат спостереження - легкі та помірні прояви метаболічного синдрому; при поліморбідних станах – хронічні обструктивні захворювання легенів, ураження сечостатевої системи. Виявлялось найчастіше одне, рідко два коморбідні захворювання та одне-два захворювання, які не мали зв’язків з остеоартрозом. У хворих прогресивно зростали захворювання: артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, ожиріння, цукровий діабет типу 2, хвороби системи травлення. Загальною метою ведення хворих на остеоартрит у поєднанні з метаболічним синдромом – максимальне зниження серцево-судинного ризику і летальності. Створення концепції метаболічного синдрому та остеоартриту -виділення популяції пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком і проведення профілактичних заходів ( з модифікацією способу життя, застосування адекватних лікарських засобів ). Висновки.При дослідженні виявлено значний клінічний ефект від застосування терапії з включенням коксибу -у 78 % хворих основної групи на остеоартрит у поєднанні з метаболічним синдромом. Позитивний ефект спостерігався у відношенні зменшення болю, скорочення термінів стаціонарного лікування на 2-3 дні, збільшення термінів ремісії. Первинною має бути профілактика у даної категорії хворих: зменшення маси тіла з підвищенням фізичної активності, нормалізація метаболічних порушень; Introduction: Osteoarthritis is a major health concern, and along with coronary heart disease and arterial hypertension, forms a triad of the most common diseases among the adult population. Osteoarthritis significantly reduces the quality of life, leads to disability, and increases mortality rates. Globally, nearly 240 million people suffer from osteoarthritis (about 10% of men and 18% of women over the age of 60). In terms of disease burden, osteoarthritis ranks: first in complications of the musculoskeletal system, second in the number of visits to family doctors, and third in cases of disability. Patients with osteoarthritis, particularly those with comorbid conditions and metabolic syndrome, face a high prevalence of cardiovascular diseases and an increased risk of premature death. Goal: to elucidate modern insights into the pathogenetic links between osteoarthritis and metabolic syndrome, and to justify new approaches to improving treatment for patients with this pathology. Materials and Methods: A literature search was conducted using scientific databases, employing methods of analysis, comparison, and generalization of information about the relationship between osteoarthritis and metabolic syndrome. The study was carried out at the Department of Family Medicine and Therapy at Poltava State Medical University, based in the Regional Rheumatology Center of M. V. Sklifosovskiy Poltava Regional. The study involved 40 patients, both outpatients and inpatients, including 26 women (65%) and 14 men (35%), aged 54-69 years, with primary osteoarthritis of X-ray stages I-II according to the Kellgren-Lawrence scale, in combination with metabolic syndrome. The control group consisted of 20 individuals. Results. A 12-month monitoring of this group of patient was conducted, revealing mild to moderate manifestations of metabolic syndrome along with polymorbid conditions such as chronic obstructive lung diseases and genitourinary system disorders. Most frequently, one, and rarely two, comorbid conditions were detected, along with one or two diseases unrelated to osteoarthritis. The most common progressive conditions observed were arterial hypertension, ischemic heart disease, heart failure, obesity, type 2 diabetes, and digestive system diseases. The primary goal in managing patients with osteoarthritis and metabolic syndrome is to significantly reduce cardiovascular risk and mortality. This involves developing a comprehensive concept of metabolic syndrome and osteoarthritis, identifying patients at high cardiovascular risk, and implementing preventive measures, including lifestyle modifications and the use of appropriate medications. Conclusions. The study revealed a significant clinical effect from the use of therapy that included coxibs in 78% of patients in the main group with osteoarthritis combined with metabolic syndrome. A positive outcome was observed in terms of pain reduction, a reduction in inpatient treatment duration by 2-3 days, and extended remission periods. For this category of patients, primary prevention should focus on weight loss, increased physical activity, and normalization of metabolic disorders.Документ Оцінка гепатотоксичного ефекту тривалого прийому статинів за результатами зсувнохвильової еластометрії(Полтавський державний медичний університет, 2022-04-20) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Боряк, Христина Радиславівна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Иваницкий, Игорь Валерьевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Боряк, Кристина Радиславовна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ivanytckyi, I. V.; Ischeykina, Yu. О.; Boriak, Kh. R.Статини в клінічній практиці використовуються понад чверть століття. За цей час їхні позиції в різних клінічних рекомендаціях істотно зміцнилися. Спочатку цю групу препаратів використовували виключно з метою лікування пацієнтів зі значним підвищенням рівнів атерогенних ліпопротеїнів, то з часом показання до їх призначення суттєво розширилися, а тактика використання змінилася. Метою нашої роботи стало визначення впливу статинотерапії на фіброз печінкової тканини у пацієнтів зі стеатогепатозом. Нами було обстежено 87 пацієнтів із неалкогольним стеатогепатозом та фіброзом печінки, 43 обстежених склали жінки, 44 - чоловіки. Середній вік пацієнтів становив 46,2±4,6 років. Дослідження проводились на базі науково – практичного центру кафедри сімейної медицини і терапії Полтавського державного медичного університету та ревматологічного центру ПОКЛ. Ступінь фіброзу печінки встановлювали на основі проведення 2D зсувнохвильової еластометрії транскутанним доступом методом зсувної хвилі в режимі SWE за допомогою конвексного датчика налаштованого на частоту 3,5 МГц на ультразвуковому сканері Ultima PA Expert (Radmir, Україна). Ступінь «жорсткості» паренхіми печінки по SWE вимірювали в кПа. У дослідження включали пацієнтів із фіброзом печінки F2 – F3 по METAVIR. Усі пацієнти протягом дослідження отримували статинотерапію, а саме: 22 пацієнти отримували розувастатин у добовій дозі 20 мг, 21 пацієнт отримував аторвастатин у добовій дозі 20 мг, 22 пацієнти отримували симвастатін у добовій дозі 20 мг, 22 пацієнти отримували ловастатин 20 мг на добу. Окрім зменшення рівня ліпопротеїдів низької щільності, загального холестерину, тригліцеридів, системне та тривале вживання статинів на фоні проведення адекватного лікування стеатогепатозу призводить до зниження ступеня фібротизації печінкової паренхіми, що підтверджується як даними зсувнохвильової еластометрії, так і даними шкали NAFLD Fibrosis Score. У той же час, різниця між показниками після проведеної терапії в групах пацієнтів, які отримували розувастатин, симвастатин, аторвастатин та ловастатин не мала ознак достовірності, що може свідчити про позитивний вплив саме інгібування гідроксиметілглютарил коензим А редуктази на прогресування фіброзних змін паренхіми печінки. Використання статинів у складі комплексної терапії пацієнтів із стеатогепатитом окрім нормалізації ліпідного профілю плазми крові дозволяє зменшити рівень фіброзних змін паренхіми печінки. Необхідно відмітити відсутність переваги будь – якого серед досліджених нами препаратів. У той же час, використання статинів у досліджених нами пацієнтів не мало ефекту гепатотоксичності.Документ Пацієнт з остеоартритом і артеріальною гіпертензією в загальнолікарській практиці(Полтавський державний медичний університет, 2024-11-24) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Кир'ян, Олена Анатоліївна ; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Kiryan, O. A.Вступ. Остеоартроз - одне із найпоширеніше захворювання, яке часто приводить до ранньої інвалідизації у осіб працездатного віку і становить соціальну та медичну проблему. Згідно даних Європейського товариства з клінічних та економічних аспектів остеопорозу, остеоартриту та захворювань опорно-рухового апарату (ESCEO) та Міжнародного товариства з вивчення остеоартриту (ОARSI) відомо, що у пацієнтів середнього віку з остеоартрозом припадає 4 поєднані патології,а у пацієнтів літнього віку, окрім остеоартрозу, діагностують ще до 8 інших хронічних захворювань. У пацієнтів середнього віку з остеоартрозом спостерігається коморбідна патологія. Знання патогенетичних ланок остеоартрозу з коморбідними патологіями сприяє впливу на своєчасну діагностику, лікування даних захворювань і сприяють збереженню високої якості життя хворих. Мета. Вивчення патогенезу остеоартрозу і артеріальної гіпертензії, запропонована терапія з лікування коморбідної патології у хворих на остеоартроз у поєднанні з артеріальною гіпертензією,сприятиме вдосконаленню лікування даної категорії хворих. Матеріали і методи. У даному дослідженні використано аналітичний та бібліосемантичний методи. Під час проведення наукового пошуку було проведено огляд та проаналізовано 38 джерел сучасної літератури щодо патогенетичного впливу на розвиток остеоартрозу та артеріальної гіпертензії, їх спільний механізм на розвиток та прогресування одне одного. Дослідження проведено на базі кафедри сімейної медицини і терапії в обласному ревматологічному центрі Комунального підприємства «Полтавська обласна кінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради». Обстежено 50 осіб, до основної групи увійшло 35 осіб, хворих на АГ II стадії, 2 ступеня, в поєднанні з остеоартрозом колінних суглобів ІІ ст. за Kellgren- Lawrence, з порушенням функції суглобів 1-2 ст, віком 40-65 років (середній вік – 51,8±2,14 року). Тривалість захворювання на артеріальну гіпертензію становила 10,07±1,24 року, тривалість маніфестного перебігу остеоартрозу – 8,56±1,03 року. Групу порівняння склали 20 осіб, хворих на артеріальну гіпертензію II стадії, 2 ступеня (середній вік –52,5±2,38 року). Тривалість захворювання на артеріальну гіпертензію становила 11,31±1,17 року. Формулювання клінічного діагнозу остеоатрозу здійснювали за рекомендаціями EULAR (2018). Формулювання клінічних діагнозів коморбідних станів встановлювалися згідно з відповідними наказами МОЗ України з підтвердженням профільними фахівцями. Пацієнтам з остеоатрозом призначалося стандартне лікування. При необхідності додатково призначалося лікування коморбідних патологій (гіпотензивну комбінацію інгібітора АПФ та антагоніста кальцію тривалої дії у дозах 4/5 мг, 4/10 мг, 8/5 мг, 8/10 мг 1 раз на добу після їжі, постійно). Результати. Наявність остеоартрозу здійснює додатковий негативний вплив на варіабельність ритму серця у хворих на артеріальну гіпертензію. Зниження індексу Low Frequency / High Frequency внаслідок застосування даної терапії (комбінації інгібітора АПФ та антагоніста кальцію тривалої дії у дозах 4/5 мг, 4/10 мг, 8/5 мг, 8/10 мг) при лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію в поєднанні з остеоартрозом сприяє активації симпатичної нервової системи, зниженню смертності хворих, врівноваженню нервової системи -пригнічення тонусу симпатичної нервової системи - зниження високих цифр артеріального тиску .Висновки. Запропонована комбінація у лікуванні хворих на остеоартроз в поєднанні з артеріальною гіпертензією сприяє подовженню ремісії основного захворювання та коморбідної патології, зменшенню частоти госпіталізацій, скорочення стаціонарного лікування на 3-4 дні; Osteoarthritis is one of the most common diseases in Ukraine and worldwide, often leading to early disability in people of working age, making it both a medical and social concern. According to the European Society for Clinical and Economic Aspects of Osteoporosis, Osteoarthritis, and Musculoskeletal Diseases, as well as the International Society for the Study of Osteoarthritis, it is known that a middle-aged patient with osteoarthritis typically has four accompanying pathologies. In elderly patients, in addition to osteoarthritis, up to eight other chronic conditions are often diagnosed. Comorbidity is frequently observed in middle-aged patients with osteoarthritis. Understanding the pathogenetic links between osteoarthritis and comorbid conditions plays an important role in the timely diagnosis and treatment of these diseases, helping to maintain a high quality of life for patients. Objevtive: the study of the pathogenesis of osteoarthritis and arterial hypertension, along with the proposed therapy for treating comorbidities in patients with both osteoarthritis and arterial hypertension, aims to enhance the treatment outcomes. Materials and methods. Analytical and bibliosemantic methods were used in this study. During the scientific search, 38 modern literature sources were reviewed and analyzed concerning the pathogenetic impact on the development of osteoarthritis and arterial hypertension, as well as their shared mechanisms in the development and progression of both conditions. The study was carried out at the Department of Family Medicine and Therapy of the Regional Rheumatology Center, M. V. Sklifosovsky Poltava Regional Hospital. A total of 50 people were examined; the main group consisted of 35 individuals with stage II hypertension, grade 2, combined with stage II knee osteoarthritis (according to the Kellgren-Lawrence scale), with joint dysfunction of stages 1-2. These patients were aged 40-65 years (mean age 51.8±2.14 years). The duration of hypertension was 10.07±1.24 years, and the duration of manifested osteoarthritis was 8.56±1.03 years. The comparison group consisted of 20 individuals with stage II, grade 2 hypertension (mean age 52.5±2.38 years), with a mean hypertension durationof 11.31±1.17 years. The clinical diagnosis of osteoarthritis was established according to the recommendations of the European Alliance of Associations for Rheumatology (2018). The diagnoses of comorbid conditions were confirmed in accordance with relevant orders from the Ministry of Health of Ukraine, with verification by specialized experts. Patients with osteoarthritis received standard treatment, and, when necessary, additional treatment for comorbid conditions was prescribed (a hypotensive combination of an ACE inhibitor and long-acting calcium. Results: The presence of osteoarthritis exerts an additional negative impact on heart rate variability in patients with hypertension. The reduction of the Low Frequency/High Frequency (LF/HF) index due to the use of this therapy (a combination of an ACE inhibitor and a long-acting calcium antagonist in doses of 4/5 mg, 4/10 mg, 8/5 mg, 8/10 mg) in the treatment of patients with comorbidity of hypertension and osteoarthritis contributes to the activation of the sympathetic nervous system, reduction of patient mortality, balancing of the nervous system by inhibiting sympathetic nervous tone, and lowering high blood pressure. Conclusions: The proposed combination therapy for patients with osteoarthritis and hypertension contributes to prolong remission of both the primary disease and comorbid conditions, reduces the frequency of hospitalizations, and shortens inpatient treatment by 3-4 days.Документ Подагра і артеріальна гіпертензія: особливості терапії(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Хайменова, Галина Сергіївна; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Zhdan, V. М.; Lebid, V. G.; Кhaimenova, H. S.; Isheikina, G. A.У статті обговорюються питання коморбідності подагри в поєднанні з артеріальною гіпертензією. Акцентується увага на необхідності зваженого підходу до призначеного лікування. Подагра становить велику соціальну та економічну проблему для суспільства, призводить до зниження та втрати працездатності, обмеження професійної діяльності, тим самим погіршуючи якість життя. Артеріальна гіпертензія зустрічається у хворих на подагру у 5–50%, а при поєднанні з компонентами метаболічного синдрому – до 80%. Формування артеріальної гіпертензії у хворих на подагру закономірно призводить до погіршення функціонального стану нирок, що зумовлюється поєднанням двох нозологій, для яких нирки є органом і мішенню. Корекція артеріальної гіпертензії у хворих на подагру потребує від лікаря загальної практики найбільш оптимального підходу з використан ням метаболічно нейтральних антигіпертензивних препаратів, щоб не спровокувати медикаментозно індуковане загострення артриту. Крім того, лікування артеріальної гіпертензії у хворих на подагру повинно забезпечувати оптимальний нефропротективний ефект та зумовлювати зниження концентрації сечової кислоти у сироватці крові, що буде сприяти додатковій профілактиці подагричних нападів. Метою дослідження стала оцінка нефропротективного, антигіпертензивного, гіполіпідемічного ефекту запропонованої комбінованої терапії у хворих на подагричний артрит в поєднанні з артеріальною гіпертензією. Дослідження проводилося на базі кафедри сімейної медицини і терапії Української медичної стоматологічної академії в обласному лікувально-іагностичному ревматологічному центрі при КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» ПОР, брали участь 60 амбулаторних та стаціонарних хворих (середній вік –54,2±8,6 років) із подагричним артритом в поєднанні з артеріальною гіпертензією, які склали основну групу. Контрольна група склала 60 хворих, які співпадають по віковим, демографічним, клінічним показникам. Протягом 12 місячного дослідження виявлено клінічний ефект від запропонованої комбінованої терапії у хворих на подагру з артеріальною гіпертензією. Після проведеного лікування спостерігалося зниження показників ліпідного спектру крові в досліджуваних групах: загальний холестерин на 16,0 % в основній групі, на 8,0 % в контрольній групі, ліпопротеїди високої щільності на 5,6 % в основній групі і на 6,4 % в експериментальній групі, ліпопротеїди низької щільності на 3,3 % в основній групі і на 3,4 % в контрольній групі, тригліцериди на 22,2 % в основній групі і на 12,3 % в контрольній групі. У хворих основної групи на фоні запропонованої комбінованої терапії виявлено покращення швидкості клубочкової фільтрації нирок на 6,4 % в порівнянні з контрольною групою –1,3%. Рівень креатиніну в обстежуваних групах на фоні лікування знижувався недостовірно. Рівень сечової кислоти на фоні лікування в основній групі знизився на 32,6% в порівнянні з контрольною групою на 24,6%. На фоні запропонованої терапії у пацієнтів основної групи потреба в нестероїдних протизапальних препаратах через 6 місяців знизилися на 58%, в контрольній групі - на 37%. Після проведеного 12 місячного лікування хворих основної і контрольної груп був отриманий позитивний результат від запропонованої комбінованої терапії у хворих основної групи 87,7% в порівнянні з контрольної групи 48,6 %. Оцінка лікарем ефективності запропонованої комбінованої терапії у хворих основної групи становить 87 %, пацієнтами – 88%.Документ Проблема болю в практиці лікаря-інтерніста(Українська медична стоматологічна академія, 2020-11) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Катеренчук, Олександр Іванович; Іваницький, Ігор Валерійович; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Катеренчук, Александр Иванович; Иваницкий, Игорь Валериевич; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ischeykina, Yu. О.; Katerenchuk, O. I.; Ivanytckyi, I. V.Введення. Біль є ключовою проблемою та фундаментальним питанням в сучасній медицині. Більше ніж в 75 % випадків у населення спостерігається постійний больовий синдром. При зверненні в поліклініку на амбулаторному прийомі у кожного 7 відвідувача присутні скарги на біль в суглобах та м’язах і в 30 % випадків діагностують симптоми ревматичних захворювань та болі в спині, що зна-чно погіршують якість життя пацієнтів. Мета. Оцінити ефективність схеми комбінованого лікування хворих на остеоартрит з коморбідною патологією з включенням хондропротекторів : глюкозаміну сульфат, розчин для ін’єкцій та порошок для орального розчину; запатентований хрящовий колаген неденатурований (натуральний) ІІ типу (UC-ІІтм); нестероїдний протизапальний препарат (мелоксикам), ангіотензина ІІ рецепторів блокатор (валсартан), статин (розувастатин). Матеріали та методи дослідження. У проведеному проспективному дослідженні на базі кафедри сімейної медицини і терапії Української медичної стоматологічної академії в обласному діагностично-лікувальному ревматологічному центрі комунального підприємства «Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» брали участь 30 амбулаторних та стаціонарних хворих віком 52–67 років із первинним гонартрозом ІІ–ІІІ рентгенологічної стадії по Kellgren і Lawrence в поєднанні з коморбідною патологією (артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця, болем в спині, нестероїдними гастропатіями), які знаходилися під динамічним спостереженням протягом 12 місяців. Результати. Аналізуючи якість комбінованої терапії у хворих на остеоартрит в поєднанні з коморбідною патологією протягом 12 місячного спостереження, ми виявили, що кращі результати лікування були у хворих, які отримували ампульовані та пероральні форми хондропротекторів. Протягом дослідження виявлено значний клінічний ефект при прийомі хондропротекторів у змішаній формі у хворих на остеоартрит з коморбідною патологією, що прявилося покращенням таких клінічних показників, як індекс Лекена та WOMAC. Через 6 місяців лікування було досягнуто достовірного зниження сумарного функціонального індексу Лекена (10,88± 2,07) з показником p<0,0001 у хворих основної групи, які приймали хондропротектори у змішаній формі (p<0,0001), порівняно з показником групи порівняння (12,68±2,08). Достовірне зниження індексу Лекена в основній групі також спостерігалося через 12 місяців від початку дослідження (p<0,0001), що свідчить про наявність тривалого ефекту післядії при прийомі хондропротекторів у змішаній формі на фоні комбінованої терапії в основній групі. Також спостерігалося зниження вираженості болю у спокої та при рухах, обмеження в щоденній діяльності за анкетою WOMAC через 6 міс від початку лікування в обох групах, але в основній групі достовірно більш значуще. Сумарний показник анкети WOMAC через 6 міс від початку дослідження в основній групі (676,08±215,63) був значно нижчим (p<0,0001), ніж у групі порівняння (858,46±167,64). Цей показник через 12 місяців в основній групі (564,82±187,34) був також достовірно нижчим (p<0,0001), ніж у групі порівняння (797,12±218,10).Документ Результативність лікування за даними еластометрії синовіальної оболонки у пацієнтів з ревматоїдним артритом(Українська медична стоматологічна академія, 2020-11-30) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іваницький, Ігор Валерійович; Ткаченко, Максим Васильович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Иваницкий, Игорь Валериевич; Ткаченко, Максим Васильевич; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ivanytckyi, I. V.; Tkachenko, M. V.; Ischeykina, Yu. О.; Ждан, Вячеслав МиколайовичРевматоїдний артрит має значну розповсюдженість серед населення, який за короткий час викликає стійку втрату працездатності та інвалідності. Виявлені зміни у структурі суглобів хворих на ревматоїдний артрит можуть мати залежність від отримуваного базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. Метою нашої роботи стало вивчення можливості використання еластометрії у оцінці вираженості активності синовіїту у колінних суглобах пацієнтів із ревматоїдним артритом в залежності від отримуваного ними базисного лікування та контролю ревматоїдного артриту. При проведенні кореляційного аналізу на момент включення у дослідження нами був виявлений тісний зв’язок в усіх групах пацієнтів між показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу та рівнем С-реактивного білку (r = 0,63, p=0,022) або рівнем швидкість осідання еритроцитів (r = 0,66, p=0,019). Цей зв'язок зберігався і після проведення 6-ти місячної терапії (r =0,61, p=0,043) та (r = 0,59, p=0,023) відповідно. Проведення кореляційного аналізу між рівнем ранкової скутості та показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу (r = 0,57,p=0,018), ступенем вираженості болю в колінному суглобі за даними візуальної аналогової шкали та показниками жорсткості синовіальної оболонки колінного суглобу (r = 0,56, p=0,024) на момент включення у дослідження свідчить про зв'язок між жорсткістю синовіальної оболонки та клінічними проявами ревматоїдного артриту. Цей зв'язок зберігався і після проведення 6-ти місячної терапії (r = 0,57, p=0,038) та (r = 0,63, p=0,024) відповідно. Отримані результати наочно свідчать про ефективність використання визначення жорсткості синовіальної оболонки колінних суглобів, зокрема еластометричних показників для оцінки ефективності базисного лікування пацієнтів із ревматоїдним артритом.Документ Сучасні хондропротектори у лікуванні остеоартриту(Полтавський державний медичний університет, 2023-11-29) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Zhdan, V. M.; Lebid, V. G.; Ishcheykina, Yu. O.Вступ. Остеоартрит – це хронічне прогресуюче дегенеративне захворювання цілого суглоба, яке вражає суглобовий хрящ, субхондральну кістку, зв’язки, капсулу та синовіальну оболонку. Остеоартрит раніше вважався механічним захворюванням зносу, що спричиняє дегенерацію хряща, а тепер зрозуміло, що взаємозв’язок між різними структурами суглобів і місцевим запаленням є центральним аспектом основної патофізіології. За останні 20 років було досягнуто значного прогресу в дослідженні остеоартриту; однак багато питань залишаються без відповіді через складність патофізіології остеоартриту. Остеоартрит належить до хвороб з дуже високим рівнем коморбідності, оскільки похилий вік – найбільш вагомий чинник серед усіх факторів ризику його розвитку. Причому встановлено, що у пацієнтів з остеоартритом значно вищий ризик розвитку коморбідних станів, ніж у пацієнтів, які ним нестраждають. Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі ревматологічного центру Комунального підприємства «Полтавська обласна кінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради». Обстежено і проліковано 150 хворих на остеоартрит в період загострення у віці 41-73 років, серед яких жінок було 97 (64,67%), чоловіків 53 (35,33%) в поєднанні з коморбідною патологією (артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, хвороби органів травлення, дихання, ендокринної, сечостатевої систем). Рентгенологічно у всіх пацієнтів виявлено ІІ-IІІ стадії уражень суглобів за класифікацією J.H. Kellgren, J.S. Lawrence. Давність захворювання на остеоартроз складала 5-19 років. Верифікацію клінічного діагнозу остеоартрит здійснювали за рекомендаціями EULAR(2018) на основі даних клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень. Клінічні діагнози коморбідних станів встановлювалися згідно з відповідними наказами МОЗ України та підтверджені профільними фахівцями. Пацієнтам призначалося стандартне лікування: нестероїдні протизапальні препарати, хондропротектори (хондроїтин сульфат або Алфлутоп), гастропротектори, місцеве лікування згідно з наказом МОЗ України № 676 від 12.10.2006 року з фаху “Ревматологія”. При необхідності додатково за рекомендаціями фахівців призначалися медикаменти з приводу лікування коморбідних патологій (гіпотензивні, антиішемічні, антидіабетичні, гіполіпідемічні). Перед початком лікування після обстеження хворих при встановленні клінічного діагнозу: остеоартрит при необхідності нами проводилося виключення у хворих тромбофлебіту – з призначення коагулограми, ультразвукового дослідження судин нижніх кінцівок з подальшою консультацією судинного хірурга. При встановленному клінічному діагнозі: тромбофлебіт нижніх кінцівок, хворим у якості хондропротектора призначався Алфлутоп 1,0 мл по 1 мл внутрішньо-м’язево 1раз на добу, 20 днів. Хворі без ознак тромбофлебіту нижніх кінцівок отримували хондроїтин сульфат 2,0 мл по 2 мл внутрішньом’язево 1 раз на добу, 20 днів. Схему призначення даних хондропротекторів хворі отримували 1 раз в 6 місяців. Результати. Висвітлені дані літератури щодо повного розуміння лікування хворих на остеоартрит з комор бідною; патологією, дозволять створити цільову ефективну терапію з врахуванням призначення відповідного хондропротектора в залежності від анамнезу хвороби, коморбідного стану хворого. Даний підхід у лікуванні хворих сприяв подовженню ремісії основного захворювання та коморбідної патології, зменшенню частоти госпіталізації та скорочення стаціонарного лікування на 2-3 дні. Висновки. Запропонований підхід у лікуванні хворих на остеоартрит з коморбідною патологією, особливості призначення хондропротекторів з високою прогностичною цінністю в подовженні ремісії остеоатриту та супутніх захворювань покращить їх практичне застосування.Документ Фактори ризику ішемічної хвороби серця у хворих на ревматоїдний артрит(Українська медична стоматологічна академія, 2020) Ждан, Вячеслав Миколайович; Лебідь, Володимир Григорович; Хайменова, Галина Сергіївна; Іщейкіна, Юлія Олексіївна; Ждан, Вячеслав Николаевич; Лебедь, Владимир Григорьевич; Хайменова, Галина Сергеевна; Ищейкина, Юлия Алексеевна; Zhdan, V. М.; Lebid, V. G.; Кhaimenova, H. S.; Isheikina, G. A.У лікарів, які займаються спостереженням та лікуванням пацієнтів із застосуванням цілісного та орієнтованого підходу, виникає проблема "коморбідності пацієнта". Найбільш поширеним станом,що ускладнює ревматичні захворювання є серцево-судинні захворювання, інтерстиціальна хвороба легень, остеопороз, хронічні захворювання нирок, злоякісні новоутворення та депресія. Незважаючи на успіхи лікування при ревматоїдному артриті (РА), смертність серед цієї категорії пацієнтів залишається високою. Це пов’язують із прискоренням атерогенезу та раннім розвитком ішемічної хвороби серця (ІХС), у зв’язку з чим ревматоїдний артрит розглядають як предиктор ІХС. Встановлено, що частота розвитку інфаркту міокарда, серцевої недостатності та раптової коронарної смерті у хворих на ревматоїдний артрит перевищують такі в загальній популяції у 3–5 разів. Метою дослідження стало оцінити та проаналізувати коморбідність у хворих на ревматоїдний артрит. Дослідження проводилося на базі кафедри сімейної медицини і терапії Української медичної стоматологічної академії в обласному лікувально-діагностичному ревматологічному центрі при комунальному підприємстві «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» Полтавської обласної ради. У дослідження було включено 135 хворих з РА віком від 32 до 65 років, що склали основну групу. Контрольна групу склали 30 пацієнтів. Всі пацієнти дали письмову згоду на участь у дослідженні. Під час проведення дослідження всі учасники були клінічно обстежені (клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімія крові, електрокардіографія, ехокардіоскопія, рентгенографія суглобів, ультразвукове дослідження (органів черевної порожнини, суглобів) з використанням ультразвукового апарату експертного класу Radmir ultima RA expert. У більшості хворих основної групи на РА у 68,2 % було виявлено різну коморбідність в порівнянні з контрольною групою. Основним супутнім захворюванням в основній групі були серцево-судинні захворювання (ІХС – 42,3%; дисліпідемія – 73,4 %). У 75% хворих основної групи діагностували коморбідну патологію, тобто 2 і більше супутніх захворювань. За результатами проведеного дослідження більшість хворих на РА мають коморбідність, яка серйозно впливає на перебіг ревматичних захворювань та їх лікування. Ведення хворих на РА з коморбідною патологією повинні здійснювати ревматологи, сімейні лікарі, терапевти, щоб оцінити всі захворювання у їх взаємодії та допомогти у прийнятті власних рішеньщодо їх здоров’я. Це потребує від даних фахівців ранньої діагностики та раннього лікування ревматоїдного артриту.