Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 24, вип. 2 (86)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, Том 24, вип. 2 (86) за Ключові слова "chemotherapy"
Зараз показуємо 1 - 2 з 2
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Випадок розвитку гострого інфаркту міокарда у пацієнта з прогресією множинної мієломи на фоні введення хіміотерапії згідно схеми VRD(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-20) Островський, Владислав Леонідович; Ostrovskyi, V. L.Гострий інфаркт міокарда беззаперечно вважається одним з критичних станів, що характеризується високими показниками смертності та захворюваності у всьому світі. Гостре пошкодження міокарда, на фоні інфаркту, визначається різким збільшенням концентрації серцевого тропоніну з подальшим його зниженням. Наявність супутнього онкогемоталогічного захворювання призводить до зростання ризику розвитку гострих коронарних подій. Відповідно до сучасних досліджень пацієнти з множинною мієломою мають високий ризик розвитку як венозних, так й артеріальних тромбозів, і відповідно – ускладнень з боку серцево-судинної системи, в першу чергу гострого інфаркту міокарда. Додатковим фактором, який потенціює ризик виникнення інфаркту міокарда у даних пацієнтів є розвиток метапластичної анемії, яка, в свою чергу, призводить дизбалансу між доставкою та потребою міокарда в кисні. Проведення хіміотерапії онкогематологічних захворювань супроводжується формування вторинних цитостатик-індуковиних ускладнень, в тому числі й з боку серцево-судинної системи. Серед специфічних хіміотерапевтичних препаратів, що застосовуються для лікування прогресії множинної мієломи, особливої уваги заслуговує група імуномодуляторнних засобів, а саме талідомід та леналідомід, останній має найвищий потенціал щодо розвитку гострого інфаркту міокарда. Слід зазначити, що введення інгібіторів протеасом, таких як бортезоміб та карфилзоміб, теж підвищує ризик розвитку інфаркту міокарда, хоча й меншою мірою, ніж імуномодуляторні засоби. Продемонстровано клінічний випадок розвитку гострого інфаркту міокарда у пацієнта з прогресією множинної мієломи на фоні низьких кумулятивних доз специфічної хіміотерапії, що включала леналідомід та бортезоміб. Зазначено, що проведення потенційно кардіотоксичної хіміотерапії у пацієнтів з множинною мієломою та високим кардіологічним ризиком потребує додаткового моніторування перед кожним циклом хіміотерапії, з метою оцінки появи можливих цитотоксичних ефектів та подальшої їх корекції. Acute myocardial infarction is a critical condition associated with significant morbidity and mortality rates. Myocardial infarction-related acute myocardial injury is characterized by a rapid elevation and subsequent decline in cardiac troponin concentration. According to the relevant data patients with multiple myeloma are in a high-risk category for venous and arterial thrombosis. Therefore, the incidence of cardiovascular complications, which include myocardial infarction, in these patients is higher than in the general population. The development of metaplastic anemia further compounds this risk by diminishing myocardial oxygen supply. Moreover, chemotherapy for oncohematological diseases carries the potential for cardiotoxic cardiovascular complications. Immunomodulator drugs like Thalidomide and Lenalidomide, frequently utilized in multiple myeloma treatment, have been associated with Lenalidomide-induced myocardial infarction-a prevalent adverse effect. The use of proteasome inhibitors such as Bortezomib and Carfilzomib poses an increased risk for myocardial infarction developmentДокумент Оцінка факторів ризику недосягнення ефективності схеми хіміотерапії бендамустин±ритуксимаб у хворих на в-клітинну хронічну лімфоцитарну лейкемію(Полтавський державний медичний університет, 2024-05-20) Драбовська,Інна Анатоліївна; Маслова, Ганна Сергіївна; Drabovska, I. A.; Maslova, G. S.Вступ. Первинна оцінка прогнозу має особливе значення у визначенні тактики ведення пацієнтів з В-клітинною хронічною лімфоцитарною лейкемією та вибору специфічної терапії. Мета – проаналізувати фактори ризику не досягнення повної відповіді на схему лікування бендамустин±ритуксімаб у хворих на В-клітинну хронічну лімфоцитарну лейкемію. Матеріали і методи. Обстежено 22 пацієнти, які отримували специфічне лікування з приводу прогресії В-клітинної хронічної лімфоцитарної лейкемії. На 56-й день лікування була проведена оцінка повної, часткової та відсутності відповіді. В залежності від досягнення цього хворі були розподілені на групи: І (n=6) – хворі на В-клітинну хронічну лімфоцитарну лейкемію, що отримували ВR та досягли повної відповіді; II (n=11) – хворі на В-клітинну хронічну лімфоцитарну лейкемію, що досягли часткової відповіді; ІІІ (n=5) – хворі на В-клітинну хронічну лімфоцитарну лейкемію із відсутністю відповіді. Оцінювали фактори ризику резистентності до хіміотерапії, показники загального та біохімічного аналізу крові. Проводили статистичну обробку даних. Результати: Стадію ІІІ(С) і ІV(С) за класифікацією Rai, Binet зафіксовано у 33,2% хворих із повною відповіддю на хіміотерапію, у 36,4% пацієнтів із частковою відповіддю на хіміотерапію і у 60% пацієнтів із відсутністю відповіді на специфічне лікування. Зниження рівня гемоглобіну нижче 100 г/л реєстровано тільки у пацієнтів, які мали часткову відповідь і відсутність відповіді, а саме у 4 (36%) хворих ІІ групи та у 1 (20%) хворого ІІІ групи. На 56-й день у хворих ІІ групи, які отримали часткову відповідь, зафіксовано наявність прямої кореляційної залежності між рівнем лейкоцитів у гемограмі і активністю аспартатамінотрансферази (r=0,71; р=0,01) та вмістом загального білірубіну (r=0,63; р=0,03) у біохімічному аналізі крові. Після 2-х курсів хіміотерапії у пацієнтів ІІІ групи виявлено прямий кореляційний зв’язок високої сили між рівнем лей коцитів у гемограмі і активністю аспартатамінотрансферази (r=0,93; р=0,02) та аланінамінотрансферази (r=0,93; р=0,02) у біохімічному аналізі крові. Схема хіміотерапії В±R володіє високим профілем безпеки. B-cell chronic lymphocytic leukemia, chemotherapy, bendamustine, rituximab, complete response, partial response, no response sponse Introduction. The initial assessment of prognosis is of particular importance in determining the management of patients with B-cell chronic lymphocytic leukemia and the choice of specific therapy. The aim is to analyze the risk factors for failure to achieve a complete response to the bendamustine±rituximab treatment regimen in patients with B-cell chronic lymphocytic leukemia. Materials and methods. Twenty-two patients undergoing treatment for B-cell chronic lymphocytic leukemia (B-CLL) progression were included in the study. Response to treatment was assessed on the 56th day, categorized as complete, partial, or no response. Patients were divided into three groups based on their response: group I (n=6) included patients who showed a complete response after receiving bendamustine±rituximab; group II (n=11) included patients who achieved a partial response; and group III (n=5) consisted of patients with no response. Risk factors for chemotherapy resistance, as well as general and biochemical blood counts, were evaluated and subjected to statistical analysis