Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2019, Том 19, вип. 1 (65)

Постійне посилання зібрання

https://repository.pdmu.edu.ua/handle/123456789/10879

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 25

Fostering clinical thinking in dental doctors through post-graduation professional training
(Українська медична стоматологічна академія, 2019-05) Падалка, Аліна Іванівна; Падалка, Алина Ивановна; Padalka, A. I.; Костенко, Вікторія Геннадіївна; Костенко, Виктория Геннадиевна; Kostenko, V. G.; Шешукова, Ольга Вікторівна; Шешукова, Ольга Викторовна; Sheshukova, O. V.
During the internship training, future dental doctors expand knowledge about understanding the pathogenetic mechanisms of various pathological conditions or illnesses. Most contemporary effective diagnosis and treatment approaches are based on clinical thinking skills, the link between sciences and practice. The purpose of this study is to investigate and analyze the peculiarities of building up clinical thinking skills in future paediatric dentists at the postgraduate stage of their training. Developing clinical thinking skills in dental students typically starts since their junior years at the medical university, when they begin studying basic sciences. The background obtained during undergraduate training should be enriched in order to improve recognizing a wide variety of diseases and conditions through the internship training course. Professional thinking skills are fostered at the chair-side practice, when dealing with patients under the guidance of experienced mentors and clinicians. Clinical thinking switches on since the first minutes of doctor-patient interaction and goes on through the treatment course. At the postgraduate stage, it is essential to continue developing the holistic vision of the patient that will help to combine the evidence-based standards of medical care and patient-centred approach (personalized medical care). Conclusion. Thus, the training activities for dental intern doctors should be designed in order to maximally contribute to fostering clinical thinking skills. The mentors and teaching assistants must have clear and deep understanding of what factors can promote this process, and what can not. Among the most significant methodological achievements of postgraduate education is the emphasis on the development of critical and creative thinking skills, which are most clearly manifested by the creativity of clinical thinking. Під час навчання в інтернатурі лікарі-інтерни розширюють той обсяг знань, що необхідний для розуміння патогенетичних механізмів виникнення будь-якого патологічного стану або хвороби. Для успішного розпізнавання хвороби і ефективного лікування необхідно володіти клінічним мисленням, як сполучною ланкою між теорією і практикою. Мета роботи. Розглянути та проаналізувати особливості формування клінічного мислення у лікарів-стоматологів дитячих на післядипломному етапі навчання. Формування клінічного мислення у лікарів-стоматологів починається вже на перших курсах навчання при опануванні базових дисциплін. Накопичені знання дозволяють використовувати цей багаж знань при розпізнаванні різних захворювань у процесі навчання в інтернатурі. Професійне мислення виховується у процесі спілкування інтерна, викладача і пацієнта біля крісла хворого. Клінічне мислення починається з перших хвилин спілкування з хворим і триває протягом усього лікувального процесу. На післядипломному етапі навчання у лікаря-інтерна необхідно формувати цілісне уявлення про хворого, що дозволить органічно поєднувати стандарти медичної допомоги з індивідуальним підходом. Висновок. Навчальний процес повинен будуватися таким чином, щоб максимально сприяти формуванню клінічного мислення у лікарів-інтернів. Викладач повинен знати і розуміти, які фактори сприяють цьому процесу, а які ні. Значущим методологічним досягненням післядипломної освіти є упор на розвиток творчих здібностей лікарів-інтернів, які найбільш яскраво проявляються креативністю клінічного мислення. Во время учебы в интернатуре врачи-интерны расширяют тот объем знаний, который необходим для понимания патогенетических механизмов возникновения любого патологического состояния или болезни. Для успешного распознавания болезни и эффективного лечения необходимо обладать клиническим мышлением, как связующим звеном между теорией и практикой. Цель работы. Рассмотреть и проанализировать особенности формирования клинического мышления у детских врачей-стоматологов на последипломном этапе обучения. Формирование клинического мышления у врачей-стоматологов начинается уже на первых курсах обучения при овладении базовыми дисциплинами. Накопленные знания позволяют использовать этот багаж знаний при распознавании различных заболеваний в процессе обучения в интернатуре. Профессиональное мышление воспитывается в процессе общения интерна, преподавателя и пациента у кресла больного. Клиническое мышление начинается с первых минут общения с больным и продолжается в течение всего лечебного процесса. На последипломном этапе обучения у врача-интерна необходимо сформировать целостное представление о больном, что позволит органично сочетать стандарты медицинской помощи с индивидуальным подходом. Вывод. Учебный процесс должен строиться таким образом, чтобы максимально способствовать формированию клинического мышления у врачей-интернов. Преподаватель должен знать и понимать, какие факторы способствуют этому процессу, а какие нет. Значимым методологическим достижением последипломного образования является упор на развитие творческих способностей врачей-интернов, которые наиболее ярко проявляются креативностью клинического мышления.
Аналіз динаміки інвалідності учасників антитерористичної операції
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Гавловський, Олександр Данилович; Голованова, Ірина Анатоліївна; Гавловский, Александр Данилович; Голованова, Ирина Анатольевна; Gavlovskyy, О. D.; Holovanova, I. A.
Антитерористична операція, що триває в Східній Україні, забирає тисячі людських життів, а ті, що залишаються живими, в багатьох випадках стають інвалідами. Встановлення групи інвалідності відповідає пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Завданням статті є проведення аналізу динаміки первинної інвалідності учасників антитерористичної операції. Аналіз первинної інвалідності в Полтавській області за 2015-2018 роки проводили за даними Центру медико-соціальної експертної комісії Полтавської області за формою 14 «Звіт про причини інвалідності, показання до медичної, професійної і соціальної реабілітації за 20__ рік», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України № 378 від 10.07.2007 р. Був проведений аналіз динамічних рядів та відношення шансів. В ході дослідження було виявлено достовірне збільшення числа оглянутих на медико-соціальній експертній комісії учасників антитерористичної операції. Кількість військовослужбовців Збройних сил України, яким була встановлена група інвалідності, зросла на 198,5%. Число військовослужбовців Національної гвардії України, яким була встановлена група інвалідності зросла на 600%. Оглянутих на медико-соціальній експертній комісії військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області достовірних змін цих показників не відбулося. Таким чином, зріст кількості інвалідності серед учасників антитерористичної операції вимагає розробки системи реабілітації, яка б проводилась на всіх рівнях надання медичної допомоги.
Аналіз змін фактора некрозу пухлини альфа, інтерлейкіна-6, інтерлейкіна-8 у пацієнтів з підвищеним індексом маси тіла при політравмі
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Кучерявченко, В. В.; Кучерявченко, В. В.; Kucheryavchenko, V. V.
Відомо, що жирова тканина є місцем утворення прозапальних цитокінів - фактора некрозу пухлини альфа і деяких інтерлейкінів. Метою нашої роботи був аналіз змін фактора некрозу пухлини альфа, інтерлейкінів 6, 8 у сироватці крові 224 пацієнтів з підвищеним індексом маси тіла при політравмі з різною стартовою цифрою індексу маси тіла в період 1 доба – 1 рік з моменту отримання ушкоджень. Виявлено, що для хворих з індексом маси тіла ≤ 29,9 характерним є перевищення з 1-ї по 7-у добу інтерлейкіна-6 цифр контролю; підвищення рівня інтерлейкіна-8 з 1-ї по 3-у добу; підвищення рівня фактора некрозу пухлини альфа з 1-ї по 3-у добу. Для хворих з ожирінням ІІ – ІІІ ступеня характерними є перевищення інтерлейкіна-6 з 1-ї по 30-у добу; підвищення рівня інтерлейкіна-8 з 1-ї по 3-у добу; підвищення рівня фактора некрозу пухлини альфа з 1-ї по 3-у добу. Для хворих з індексом маси тіла ≥ 40,0 характерним є вірогідне перевищення інтерлейкіна-6 цифр контролю протягом року з моменту отримання політравми, з подальшим зниженням до 360-ї доби; підвищення рівня інтерлейкіна-8 з 1-ї по 3-у добу; підвищення рівня фактора некрозу пухлини альфа з 1-ї по 3-у добу. Можна стверджувати, що досліджувані нами показники безпосередньо відтворюють стан адаптації хворих з підвищеним індексом маси тіла при політравмі, виразність яких залежить від індексу маси тіла, тобто від кількості жирової тканини. Очевидним є той факт, що саме прозапальні цитокіни - інтерлейкін-6, інтерлейкіна-8, фактор некрозу пухлини альфа - здатні моделювати очікуваний результат, так як вони визначають виживаність, стимуляцію або пригнічення росту, в тому числі імунних клітин, їх диференціювання, функціональну активацію.
Вплив водорозчинної форми кверцетину на дезінтеграцію органічного матриксу пародонта щурів за умов системного введення ліпополісахариду Salmonella Typhi
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Єлінська, Аліна Миколаївна; Костенко, Віталій Олександрович; Елинская, Алина Николаевна; Yelinska, A. М.; Kostenko, V. O.; Костенко, Виталий Александрович
В експерименті на 30 білих щурах досліджено вплив водорозчинної форми кверцетину на колагеноліз і деполімеризацію протеогліканів та глікопротеїнів м’яких і кісткової тканин пародонта щурів за умов системного введення ліпополісахариду S. typhi. Тварини було розподілено на 3 групи: 1-ша – інтактні тварини, 2-га – після системного введення ліпополісахариду S. typhi (пірогенал), 3-тя – тваринам внутрішньоочеревинно вводили водорозчинний комплекс кверцетину з полівінілпіролідоном (корвітин) у дозі 500 мг/кг (10 мг/кг у перерахунку на кверцетин) раз на 3 доби, починаючи з 30-ї доби експерименту. Останній вводили в дозі 0,4 мкг/кг маси протягом 1-го тижня 3 рази, протягом наступних 7-ми тижнів – 1 раз у тиждень. Колагеноліз оцінювали за концентрацією вільного оксипроліну, рівень деполімеризації протеогліканів і глікопротеїнів – за вмістом глікозаміногліканів (ГАГ) та N-ацетилнейрамінової кислоти (NANA) відповідно. Введення кверцетину за умов експерименту вірогідно зменшувало у м’яких і кістковій тканинах пародонта концентрацію вільного оксипроліну на 27,3 та 26,7%, ГАГ – на 36,3 та 39,9%, NANA – на 17,6 та 46,8% відповідно порівняно зі значеннями 2-ї групи. Коефіцієнт оголення коренів молярів на 26,9% поступався результату щурів, яким вводили ліпополісахарид S. typhi. Зроблено висновок, що застосування кверцетину на тлі системного введення ліпополісахариду суттєво зменшує деполімеризацію компонентів органічного матриксу м’яких і кісткової тканин пародонта (колагену, протеогліканів та сіалоглікопротеїнів), обмежує резорбцію альвеолярного відростка щелеп
Вплив захворювання на якість життя пацієнтів з екстрасфінктерними та транссфінктерними параректальними норицями
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Дудченко, Максим Олександрович; Мішура, З. І.; Дудченко, Максим Александрович; Мишура, З. И.; Dudchenko, M. O.; Mishura, Z. I.
Актуальність. Наявність високих транссфінктерних та екстрасфінктерних нориць прямої кишки може викликати виникнення тяжких місцевих змін, що обумовлюють значну деформацію анального каналу, промежини, рубцеві зміни м’язів-стискачів заднього проходу, в результаті чого виникає недостатність затульного апарату прямої кишки, що значно погіршує якість життя таких хворих. Мета роботи. Оцінка якості життя пацієнтів, що хворіють на хронічний парапроктит, за допомогою порівняльного аналізу досліджуваних груп. Об’єкти та методи. У дослідженні приймали участь 58 пацієнтів, які мали ту чи іншу форму хронічного парапроктиту, що лікувались в умовах проктологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського та на базі хірургічного відділення 3-ї міської клінічної лікарні м. Полтави. Результати. При вивченні анамнезу з'ясовано, що тривалість хвороби у пацієнтів варіювала від 2-3 місяців до 10 років і більше, в середньому 2,9±0,9 років. Хворі, що займаються фізичною працею, склали 82,7%, дещо менше було хворих, які займаються розумовою працею – 20,6%, ще менше хворих, що займаються змішаною трудовою діяльністю – 10,4%. У 32 (55,2%) пацієнтів виявлені й інші колопроктологічні захворювання, при чому, деякі з них мали 3 або більше хвороб одночасно. Найпоширеніша скарга (100%) - наявність зовнішнього норицевого отвору в перианальній ділянці. Біль відзначався у 48 (82,8%) осіб. В цьому випадку також було виявлено, що частота цієї скарги збільшується при більш тривалому анамнезі (76,2% у пацієнтів з анамнезом до 1 року у порівнянні з 92,9% у пацієнтів, що хворіють на хронічний парапроктит більше 5 років). У 22 (37,9%) хворих відзначалися скарги на періодичне підвищення температури тіла, яке пов'язане з загостренням хронічного процесу. Висновки. Таким чином, більшість пацієнтів звертаються до медичної допомоги у пізні строки захворювання, - у середньому через 3 роки після появи перших симптомів. Також, у хворих з тривалим анамнезом скарги стають вираженішими, що значно погіршує якість їхнього життя. Переважна кількість хворих на параректальні нориці займаються фізичною працею, що пов'язано з тим, що біль при хронічному парапроктиті посилюється саме під час фізичних навантажень, що змушує пацієнтів з цією патологією звертатись до медичних закладів.
Вплив синдрому надмірного бактеріального росту на ефективність антихелікобактерної терапії у хворих на хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Радіонова, Тетяна Олександрівна; Радионова, Татьяна Александровна; Radionova, T. O.
Діабетична нейропатія часто призводить до порушень моторики шлунково-кишкового тракту, що індукує зміни його мікробіотичного спектру. Це може впливати на перебіг супутніх захворювань, не пов’язаних з цукровим діабетом, та визначати ефективність їх лікування. Мета: вивчити ефективність антихелікобактерної терапії у хворих на хронічний гастрит у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу із урахуванням наявності синдрому надмірного бактеріального росту. Матеріали і методи: обстежено 64 хворих з діагнозом хронічного Helicobacter pylori-позитивного гастриту, з яких 34 хворих мали цукровий діабет 2 типу. Всім пацієнтам було призначено пантопразол 40 мг, кларитроміцин 500 мг, амоксицилін 1000 мг 2 р./д. протягом 10 днів. До лікування, на 14 та 28 дні проведено дихальний водневий тест з лактулозою для встановлення синдрому надмірного бактеріального росту, моніторинг гастроінтестинальних симптомів, а також повторне визначення фекального антигену Helicobacter pylori на 28 день. Результати: встановлено, що на 14-й день після початку лікування у хворих на хронічний гастрит без супутнього цукрового діабету спостерігається зменшення частоти больового синдрому (n=28, 93% vs n=10, 33%; p>0,05), переповнення шлунку (n=14, 47% vs n=4, 13%; p>0,05) та нудоти (n=13, 43% vs n=4, 13%; p>0,05). Статистичної достовірності у регресуванні абдомінального болю у хворих на цукровим діабетом 2 типу встановлено не було (n=16, 47% vs n=9, 26%), майже не змінились показники відчуття переповнення шлунку (n=27, 79% vs n=26, 76%), зросла частота нудоти (n=14, 41% vs n=18, 53%). Достовірно збільшилась частота синдрому надмірного бактеріального росту, порівняно з показником до лікування (n=16, 47% vs n=27, 79%; p>0,05) та хворими без цукрового діабету (n=15, 50% vs n=27, 79%; p>0,05). Ефективність антихелікобактерної терапії була вищою серед хворих без цукрового діабету (77% vs 65%). Висновки: у хворих на хронічний гастрит на фоні цукрового діабету 2 типу відмічається зниження ефективності антихелікобактерної терапії, що супроводжується зростанням випадків синдрому надмірного бактеріального росту і асоц
Вплив інгібіторів транскрипційного чинника каппа b на метаболічні та структурні порушення кісткової тканини за умов поєднаного надлишкового надходження фториду та нітрату натрію
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Ковальова, Ірина Олександрівна; Костенко, Віталій Олександрович; Ковалёва, Ирина Александровна; Костенко, Виталий Александрович; Kovaliova, I. O.; Kostenko, V. O.
В експерименті на 40 білих щурах лінії Вістар досліджено вплив інгібіторів активації транскрипційного ядерного чинника каппа B (NF-κB) на механізми метаболічних та структурних порушень у стегнових кістках і хребцях за умов поєднаного надлишкового надходження фториду та нітрату натрію. Виявлено, що сукупне введення фториду натрію (10 мг/кг маси тіла) та нітрату натрію (500 мг/кг маси тіла) протягом 30 діб порушує механізм авторегуляції рівня моноксиду нітрогену (NO) в стегнових кістках щурів, що виявляється у збільшенні активності загальної NO-синтази та її індуцибельної ізоформи на тлі зниження загальної аргіназної активності та активності конститутивних ізоферментів NO-синтази. За цих умов у стегнових кістках і хребцях збільшується концентрація вільного оксипроліну, N-ацетилнейрамінової та гексуронових кислот, що свідчить про деполімеризацію колагену, сіалоглікопротеїнів та протеогліканів, зменшується маса кісток, їхня щільность, мінеральна насиченість, міцність (збільшується індекс Simon). Інгібітори активації NFκB (амонію піролідиндітіокарбамат та водорозчинна форма кверцетину) відновлюють механізм авторегуляції рівня NO в стегнових кістках щурів, що супроводжується зменшенням загальної активності NO-синтази, активності її індуцибельної ізоформи, збільшенням загальної аргіназної активності та обмеженням утворення пероксинітриту. Показано, що амонію піролідиндітіокарбамат та водорозчинна форма кверцетину зменшують у кістках вміст вільного оксипроліну, Nацетилнейрамінової та гексуронових кислот, що підтверджує їхню ефективність як засобів корекції деполімеризації колагену, сіалоглікопротеїнів та протеогліканів. Виявлена їхня здатність підвищувати масу та щільність стегнових кісток і хребців.
Деонтологічний підхід до підготовки майбутніх лікарів-стоматологів
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Вербовська, Р. І.; Вербовская, Р. И.; Verbovska, R. I.
Стаття присвячена питанням медичної етики та деонтології, сутності деонтологічного підходу до підготовки майбутніх лікарів-стоматологів. Морально-етична складова є одним із важливих критеріїв готовності майбутніх лікарів до якісної професійної діяльності на рівні сучасних досягнень медицини, Необхідність деонтологічного підходу до підготовки майбутніх лікарівстоматологів обумовлена зростаючими вимогами до рівня спеціальної та загальнокультурної підготовки майбутніх медичних працівників. Різні аспекти формування деонтологічної культури майбутніх лікарів знайшли відображення в працях С. Вітенко, Н. Касевич, Ю. Колісник-Гуменюк, Н. Пасєчко. Це поняття було ключовим у дисертаційних роботах таких вчених, як: А. Агаркова, Т. Ігнатьєва, Ю. Євтушенко, І. Камінська, Л. Переймибіда, ін.
Динаміка показників в'язкості та pH ротової рідини в дітей, які часто хворіють на гострі респіраторно-вірусні інфекції в процесі проведення профілактичних заходів
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Павленкова, Оксана Сергіївна; Каськова, Людмила Федорівна; Pavlenkova, O. S.; Kaskova, L. F.; Павленкова, Оксана Сергеевна; Каськова, Людмила Фёдоровна
Результати дослідження показали, що най-кращими й найстабільнішими були досліджувані показники в групі дітей, яким призначали запро-понований нами комплекс лікувально-профілактичних заходів, що охоплював: каль-ційвмісний препарат «Лецитин Д3»; препарат, який підвищує захисні властивості організму «Біотрит С»; полівітамінний комплекс «Супер-віт»; зубний еліксир «Лізодент» і застосування кальційвмісної зубної пасти.Значне покращення показників в'язкості й рН ротової рідини в усіх досліджуваних групах ми пов'язуємо з регулярним доглядом за станом гі-гієни порожнини рота, вживанням лікувально-профілактичних препаратів і використанням до-даткових засобів гігієни.Для збереження позитивної динаміки результатів батькам рекомендували дотримуватися на-гляду за порожниною рота їхніх дітей та відвіду-вати лікаря-стоматолога не рідше 2 разів на рік.
Епштейна-барр вірусна інфекція у дітей
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Cмоляр, Н. I.; Чухрай, Н. Л.; Савчин, С. В.; Cмоляр, Н. И.; Чухрай, Н. Л.; Савчын, С. В.; Smoljar, N. I.; Chukhray, N. L.; Savchyn, S. V.
На сьогоднішній день спостерігається тенденція до збільшення розповсюдженості захворювань, викликаних герпевірусами. При цьому відмічається зростання захворюваності на інфекційний мононуклеоз, одним із збудників якого є вірус Епштейна-Барр. Рівень інфікованості вірусом ЕпштейнаБарр дорослого населення України майже 100%, а дитячого — більш ніж 50%. Вірус Епштейна-Барр передається повітряно-краплинним шляхом, через слину. За статистикою 85% дітей є носіями цього вірусу, але проявляється він тільки при ослабленні імунітету. У багатьох дітей інфекційний мононуклеоз протікає як гостра респіраторна вірусна інфекція або ангіна, і часто педіатри так його і не діагностують. Зазвичай схильні до захворювання діти віком від року до 10-14 років. Захворювання характеризується гарячковим станом, ангіною, екзантемою, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки та селезінки. У всіх дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз, спостерігаються прояви тонзилофарингіту, у розвитку якого провідну роль відіграє активізація опортуністичної бактеріальної мікрофлори, що завжди щільно заселяє слизову оболонку ротоглотки, на тлі імунодефіциту, викликаного герпевірусною інфекцією. У сучасних умовах інфекційний мононуклеоз відіграє значну роль у загальній інфекційній захворюваності дитячого населення і є однією з провідних причин госпіталізації дітей. Аналіз історій хворіб пацієнтів віком 1-3, 4-6, 7-10, 11-15 та більше 15 років за 2014-2018 рр. показав, що за обраний проміжок часу інфекційний мононуклеоз переважно було діагностовано у хворих чоловічої статі (222 випадки) у той час, як у осіб жіночої статі – рідше (150 випадків). Відмічалась вища захворюваність на інфекційний мононуклеоз серед мешканців м. Львова (287 випадків) у порівнянні з жителями Львівської області (85 випадків). Стосовно вікового аспекту виявлено, що переважну більшість пацієнтів, у яких діагностували інфекційний мононуклеоз, у всі роки складають діти віком до 3 років.
Закономірності постмортальних структурно-біохімічних змін м’язової тканини діафрагми: значення для судово-медичної діагностики давності настання смерті
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Коновал, Н. С.; Коновал, Н. С.; Konoval, N. S.
Питання про визначення давності настання смерті досі залишається складною і до кінця не вирішеною проблемою, а розробка нових науково-обґрунтованих методів, направлених на подолання вказаних труднощів, є першочерговою задачею у вирішенні проблеми діагностики давності настання смерті. Мета дослідження полягала у вивченні структурно-біохімічних змін м’язової тканини діафрагми в ранньому постмортальному періоді. За результатами дослідження м’язової тканини м`язів діафрагми у ранньому постмортальному періоді (3-13 годин, після настання смерті у 30 трупів людей) визначені абсолютні та відносні показники вмісту глікогену, кислої фосфатази, лактату, лактатдегідрогенази, ліпофусцину та вміст холінестерази у різних часових інтервалах раннього постмортального періода. З`ясовано, що у ранньому постмортальному періоді відбуваються відповідні структурно-біохімічні зміни тканини м`язів діафрагми, найбільш показовими з них є: постмортальна динаміка змін вмісту в гомогенатах м’язів діафрагми глікогену, кислої фосфатази та ліпофусцину; в терміни до 9 год з моменту настання смерті діагностично значимим є визначення співвідношення холінестераза/глікоген, або кисла фосфатаза/глікоген, а після 9 годин – лише холінестераза/глікоген. Саме ці біохімічні маркери найбільш маніфестно демонструють закономірності структурно біохімічних змін в гомогенатах м’язів діафрагми у ранньому постмортальному періоді, залежно від давності настання смерті. У системному взаємозв`язку досліджено парні кореляційні показники між біохімічними та біофізичними маркерами стану м’язової тканини діафрагми і визначені відповідні коефіцієнти системоутворення по шести часовим інтервалам раннього постмортального періода, що дозволило обґрунтовувати критеріально значимі з них для підвищення точності діагностики давності настання смерті.
Коморбідні стани у хворих на міастенію
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Кальбус, О. І.; Кальбус, А. И.; Kalbus, O. I.
Мета роботи - вивчити коморбідні стани у хворих на міастенію. Матеріали та методи дослідження. Було проведено аналіз коморбідної патології, частоту проведення візуалізації органів переднього середостіння задля виявлення або виключення тимоми та частоту проведення тимектомій у 182 дорослих, хворих на міастенію. Результати. Серед обстежених хворих жінок – 128 (70,3 %), чоловіків - 54 (29,7 %) особи, співвідношення жінок до чоловіків склало 2,37:1. Медіана віку 52,0 (34,0; 65,0) років. Встановлено, що візуалізація органів переднього середостіння була проведена лише у 27 (77,1%) хворих, тимому мали 35 (23,8%) хворих, а тимектомію проведено у 29 (19,7%) хворих. Частка виявлення тимом у загальній вибірці була більшою, ніж частка тимектомій (19,2% проти 15,9%). Це говорить про недостатній рівень надання хірургічної допомоги хворим на міастенію. На одного хворого припадає від 0 до 6 супутніх захворювань – в середньому 1,0 (0; 2,0) за медіанним значенням. Частота загальної супутньої патології серед усіх обстежених хворих складала 130,8 % (95,0 % ДІ 121,6-140,0 %) і була дещо вищою при генералізованій формі міастенії (134,7 % (95,0 %ДІ 123,6-145,7 %)) порівняно з очною - 114,3 % (95,0 %ДІ 100,9-127,7 %), проте без статистично значущих розбіжностей між формами захворювання (р>0,05). Серед супутніх захворювань домінували хвороби серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту та супутні автоімунні захворювання (автоімунний тиреоїдит). Розбіжностей за частотою супутньої патології, окрім аутоімунних захворювань, між формами, класами та підкласами міастенії не виявлено (р>0,05). Частка аутоімунних захворювань серед хворих з І класом міастенії (очна форма) суттєво перевищувала відповідний рівень у хворих з генералізованою міастенією – 45,7 % порівняно з 15,0 % (р<0,001). Висновки. При обстеженні хворих на міастенію доцільно проводити візуалізацію середостіння всім хворим незалежно від клінічної форми міастенії. При підборі лікування слід враховувати супутню патологію кожного окремого хворого.
Комплексне обстеження пацієнтів із патологічними рубцями обличчя
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Аветіков, Давид Соломонович; Буханченко, Ольга Петрівна; Іваницька, Олена Сергіївна; Гаврильєв, Віктор Миколайович; Скрипник, Володимир Михайлович; Аветиков, Давид Соломонович; Буханченко, Ольга Петровна; Иваницкая, Елена Сергеевна; Гаврильев, Виктор Николаевич; Скрипник, Владимир Михайлович; Avetikov, D. S.; Bukhanchenko, O. P.; Havryliev, V. M.; Ivanytska, O. S.; Skrypnyk, V. M.
Активізація проблеми діагностики патологічних рубців шкіри голови та шиї обумовлена значною частотою виникнення саме патологічних рубцевозмінених тканин. Досить часто пацієнти з патологічними рубцями потребують психологічної реабілітації. Метою нашого дослідження є підвищення ефективності лікування рубців шкіри обличчя шляхом визначенню певного типу рубців та урахування психологічного стану пацієнта. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходилось 60 осіб із рубцями голови та шиї віком 20-50 років (середній вік 31,2 ± 11,1 рік). Крім того, у дослідження були залучені 20 здорових осіб (середній вік 30,9 ± 10,7 років). Клінічне обстеження пацієнтів доповнювалось методом цифрової візуалізації графічних зображень у системі RGB в програмі Adobe Photoshop. Невід'ємною складовою клінічного обстеження пацієнтів з рубцями голови і шиї було детальне вивчення їхніх індивідуально-особистісних характеристик. У дослідженні були використані методика діагностики самопочуття активності та настрою «САН»; опитувальник нервово-психічного напруження та «Інтегративний тест тривожності». Результати обстеження. При застосуванні системи кольорів RGB виявлено статистично достовірні дані відмінності в цифрових показниках кольорової забарвленості. Встановлено, що всі показники інтенсивності спектрального випромінювання мають тенденцію до зниження: так показник червоного кольору має тенденцію до зниження у середньому на 4 одиниці, так як і у показника зеленого спектру. Середні значення зниження показника інтенсивності синього кольору дорівнює 10 одиниць. Психоемоційні стани при наявності патологічних рубців мають специфічні особливості, що відрізняють їх від психоемоційних станів здорових осіб. Значущі відмінності емоційних станів пацієнтів від емоційних станів здорових індивідів виявляються як кількісно (більш високі показники більшості досліджуваних параметрів), так і якісно (інше співвідношення компонентів у структурі емоційного стану). Отримані дані свідчать про те, що пацієнти з патологічними рубцями схильні реагувати на психотравмуючу ситуацію (у тому числі – на ситуацію хвороби) інтенсивними переживаннями фізіологічного та психологічного дискомфорту, пригніченим настроєм, нервово-психічним напруженням, виникненням тривожно-помисливих станів, гіперболізацією на негативному емоційному тлі суб’єктивної симптоматики та іпохондричній фіксації на ній. Висновки. Застосування системи RGB в діагностиці патологічних рубців шкіри обличчя дає можливість достовірно визначити тип рубця, а залежно від типу обрати оптимальний метод терапії. Включення до комплексного обстеження психодіагностичних методів є достатньо доцільним і дає змогу створення комплексного підходу у лікуванні патологічних рубців.
Культуральні властивості грибів родини Mucoraceae та роду Aspergillus – збудників опортуністичних інфекцій людини і тварин
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Кінаш, Оксана В'ячеславівна; Кинаш, Оксана Вячеславовна; Кinash, О. V.; Скотаренко, Тетяна Анатоліївна; Скотаренко, Татьяна Анатольевна; Skotarenko, T. A.
В Україні досить загрозливим є зростання кількості інфекцій грибкової етіології, в тому числі аспергільозу і мукормікозу, на фоні ВІЛ/СНІД, туберкульозу, бронхіальної астми та онкологічних захворювань [11]. В опрацьованих нами літературних джерелах відсутні відомості щодо того, які з найбільш вживаних поживних середовищ забезпечують найвищу біосинтетичну активність грибів родини Mucoraceae та роду Aspergillus. Метою дослідження було вивчення культуральних властивостей досліджуваних ізолятів грибів на різних поживних середовищах. Досліджували польові ізоляти грибів Mucor ramosissimus Samutsevitsch, Rhizopus spp., Aspergillus fumigatus Fresenius, Aspergillus niger van Tieghem, Aspergillus flavus Link. Використано поживні середовища: середовище Плаута, середовище Григоракі, агар Чапека, агар Сабуро, сусло-агар, середовище Ван-Ітерсона, бульйон Сабуро, середовище медове. Концентрацію спор грибів в 1см3 інокулюму визначали на основі стандартних методів за допомогою камери Горяєва. Визначення інтенсивності спороутворення на різних поживних середовищах проводили за загальноприйнятою методикою й оцінювали в КУО/см2 [30]. Найбільш інтенсивний ріст мікроміцетів роду Mucor та Aspergillus встановлено на середовищах з вмістом сахарози, декстрози, мальтози, глюкози, декстрину, гліцерину або рослинних компонентів (агар Сабуро, агар Чапека, сусло-агар, середовище Григоракі, середовище Плаута); В Украине достаточно угрожающим является рост количества инфекций грибковой этиологии, в том числе аспергиллезов и мукормикозов, на фоне ВИЧ / СПИД, туберкулеза, бронхиальной астмы и онкологических заболеваний [11]. В обработанных нами литературных источниках отсутствуют сведения о том, какие из наиболее употребляемых питательных сред обеспечивают наивысшую биосинтетическую активность грибов семьи Mucoraceae и рода Aspergillus. Целью исследования было изучение культуральных свойств исследуемых изолятов грибов на различных питательных средах. Исследовали полевые изоляты грибов Mucor ramosissimus Samutsevitsch, Rhizopus spp., Aspergillus fumigatus Fresenius, Aspergillus niger van Tieghem, Aspergillus flavus Link. Использованы питательные среды: среда Плаута, среда Григораки, агар Чапека, агар Сабуро, сусло-агар, среда Ван Итерсона, бульон Сабуро, среда медовая. Концентрацию спор грибов в 1см3 инокулюма определяли на основе стандартных методов с помощью камеры Горяева. Определение интенсивности спорообразования на различных питательных средах проводили по общепринятой методике и оценивали в КОЕ / см2. Наиболее интенсивный рост микромицетов рода Mucor и Aspergillus установлено на средах с содержанием сахарозы, мальтозы, глюкозы, декстрина, глицерина или растительных компонентов (агар Сабуро, агар Чапека, сусло-агар, среда Григораки, среда Плаута); At present, in Ukraine there is a growing prevalence of fungal infections, including aspergillosis and mucormycosis, against HIV / AIDS, tuberculosis, bronchial asthma and cancerous diseases [11]. The literature available presents scanty data on which of the most commonly used nutrient media provide the highest biosynthetic activity for the fungi of the family Mucoraceae, the genus Aspergillus. The aim of this study was to investigate the cultural properties of the studied isolates of fungi on different nutrient media. The following field fungi isolates were studied: Mucor ramosissimus Samutsevitsch, Rhizopus spp., Aspergillus fumigatus Fresenius, Aspergillus niger van Tieghem, Aspergillus flavus Link. The following nutrient media were used: the Plout medium, the Grigoraki medium, the Czapek agar, the Sabouraud agar, the wort-agar, the Van Eterson medium, the Sabouraud-dextrose broth, the honey medium. The concentration of fungi spores per 1 cm3 of inoculum was assessed on the basis of standard methods using a Goryaev's chamber. The evaluation of the intensity of spore formation on different nutrient media was carried out by standard techniques and assessed in CFU/ cm2 [30]. The most intense growth of micromycetes of the Mucor and Aspergillus genera is found on media containing sucrose, dextrose, maltose, glucose, dextrin, glycerol or plant components (the Sabouraud agar, the Czapek agar, the wort agar, the Grigoraki medium, and the Plout medium).
Метаболизм гомоцистеина и глутатиона в эритроцитах при гипотермическом хранении
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Рамазанов, В. В.; Воловельская, Е. Л.; Руденко, С. В.; Семенченко, А. Ю.; Бондаренко, В. А.; Рамазанов, В. В.; Воловельська, Е. Л.; Руденко, С. В.; Семенченко, А. Ю.; Бондаренко, В. А.; Ramazanov, V. V.; Volovelskaya, E. L.; Rudenko, S. V.; Semenchenko, A. Yu.; Bondarenko, V. A.
При гипотермическом хранении эритроцитов отмечается снижение уровня глутатиона и повышение концентрации гомоцистеина, вместе с тем, при включении в среду субстратных аминокислот синтеза глутатиона происходит активация утилизации данного цитотоксина. Кроме того, стимуляция синтеза глутатиона снижает потерю мембранных белков и уменьшает степень окисления гемоглобина, что обеспечивает сохранение осмотической устойчивости эритроцитов. Представленные данные в обзоре указывают на то, что стимуляция антиоксидантного потенциала эритроцитов при хранении может предупредить развитие окислительного стресса и воспаления при последующей трансфузии. Кроме того, сохранение показателей жизнеспособности различных клеток при криоконсервировании в среде с субстратными аминокислотами указывает на то, что стимуляция антиоксидантного потенциала способствует повышению устойчивости клеток к повреждающим факторам замораживания-оттаивания.
Нейрофізіологічні особливості ноцицептивного тригемінального шляху в різні фази епізодичної мігрені
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Нікіфорова, Олена Сергіївна; Дельва, Михайло Юрійович; Никифорова, Елена Сергеевна; Дельва, Михаил Юрьевич; Nikiforova, O. S.; Delva, M. Yu.
Мігрень – одна з найбільш поширених форм первинного головного болю, обумовлена функціональними аномаліями в обробці сенсорної інформації, які можуть бути досліджені нейрофізіологічно протягом різних фаз мігренозного циклу. Мета. Вивчити нейрофізіологічні зміни на рівні тригеміно-цервікального комплексу шляхом дослідження ноцицептивного мигального рефлексу і зіставити їх з клінічними проявами в різні фази епізодичної мігрені. Матеріал і методи. Один пацієнт з діагнозом «Епізодична мігрень без аури» пройшов щоденну ноцицептивну стимуляцію трійчастого нерва протягом 30 днів. Клінічні дані збиралися безпосередньо при контакті з пацієнтом з використанням структурованих опитувальників. Нейрофізіологічні зміни були оцінені за допомогою електроміографічного дослідження ноцицептивного мигального рефлексу, викликаного шляхом стимуляції надочного нерва спеціальним електродом з високою щільністю струму. Результати. Протягом одномісячного періоду у пацієнта виникло два напади мігрені, яким передувала продромальна фаза, а по завершенню обох мігренозних атак відмічалися постдромальні симптоми. Ми спостерігали циклічні зміни показників компоненту R2 ноцицептивного мигального рефлексу, які співпадали з клінічними проявами в різні періоди мігренозного циклу. Висновки. 1. Електрофізіологічна збудливість ноцицепторів тригеміно-цервікального комплексу суттєво відрізняється в різні фази мігренозного циклу. 2. Дефіцит габітуації компонента R2 спостерігається в період між нападами (міжіктальна фаза мігрені) і являє собою специфічний феномен, який, ймовірно, утворює фон для розвитку мігренозних нападів. 3. Найвища збудливість і полегшення проведення нейронами тригеміно-цервікального комплексу (підвищення амплітуди і зниження латентності компонента R2) спостерігалися під час цефалгії (іктальна фаза), що є додатковим доказом ключової ролі ядер стовбура мозку в патофізіології мігрені. Мигрень - одна из наиболее распространенных форм первичной головной боли, обусловленная функциональными аномалиями в обработке сенсорной информации, которые могут быть исследованы нейрофизиологически в течение различных фаз мигренозного цикла. Цель. Изучить нейрофизиологические изменения на уровне тригемино-цервикального комплекса путем исследования ноцицептивного мигательного рефлекса и сопоставить их с клиническими проявлениями в различные фазы эпизодической мигрени. Материал и методы. Один пациент с диагнозом «Эпизодическая мигрень без ауры» прошел ежедневную ноцицептивную стимуляцию тройничного нерва в течение 30 дней. Клинические данные собирались непосредственно при контакте с пациентом с использованием структурированных опросников. Нейрофизиологические изменения были оценены с помощью электромиографического исследования ноцицептивного мигательного рефлекса, вызванного путем стимуляции надглазничного нерва специальным электродом с высокой плотностью тока. Результаты. В течение одного месяца у пациента возникло два приступа мигрени, которым предшествовала продромальная фаза, а по завершению обеих мигренозных атак отмечались постдромальные симптомы. Мы наблюдали циклические изменения показателей компонента R2 ноцицептивного мигательного рефлекса, которые совпадали с клиническими проявлениями в разные фазы мигренозного цикла. Выводы. 1. Электрофизиологическая возбудимость ноцицепторов тригемино-цервикального комплекса существенно отличается в разные фазы мигренозного цикла. 2. Дефицит габитуации компонента R2 наблюдается в период между приступами (межиктальная фаза мигрени) и представляет собой специфический феномен, который, вероятно, образует фон для развития мигренозных приступов. 3. Самая высокая возбудимость и облегчение проведения нейронами тригемино-цервикального комплекса (повышение амплитуды и снижение латентности компонента R2) наблюдались во время цефалгии (иктальна фаза), что является дополнительным доказательством ключевой роли ядер ствола мозга в патофизиологии мигрени. Migraine is one of the most common primary headaches, caused by functional abnormalities of information processing, which can be investigated by neurophysiological means during the various phases of the migraine cycle. The aim of the work was to study neurophysiological changes by means of nociception-specific blink reflex characteristics of trigeminocervical complex and to compare neuro-physiological data with clinical manifestations during various phases of episodic migraine. Methods. A 24-year old female patient with episodic migraine without aura underwent daily nociceptive stimulation of the trigeminal nerve for 30 days. Clinical data were collected directly from the patient using structured questionnaires. Neurophysiological changes were assessed using electromyography study of trigeminocervical blink reflex that was caused by stimulation of the supraorbital nerve with high current density electrode. Results. Within one month, the patient had two migraine attacks, preceded by the prodromal phase, and at the end of both migraine attacks, postdrome symptoms were present. We observed cyclical changes in the characteristics of component R2 of the nociception-specific blink reflex that coincided with clinical manifestations in different phases of the migraine cycle. Conclusions. 1. Electrophysiological excitability of trigeminocervical complex nociceptors differs significantly during different phases of the migraine cycle. 2. The habituation of component R2 is observed in the period between attacks can be considered as a specific phenomenon that probably is the background for migraine attack occurrence. 3. The highest excitability and facilitation of the trigeminocervical complex (increased amplitude and decreased latency of component R2) were observed during ictal phase that is additional evidence of the key role of the brainstem in migraine pathophysiology.
Обезболивание пациентов пожилого и старческого возраста при кардиохирургических операциях в условиях исскуственного кровообращения
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Дружина, А. Н.; Лоскутов, О. А.; Маруняк, С. Р.; Дружина, О. М.; Лоскутов, О. А.; Маруняк, С. Р.; Druzhyna, О. М.; Loskutov, О. А.; Maruniak, S. R.
Сбалансированная периоперационная мультимодальная аналгезия с использованием нескольких синергетических агентов минимизирует побочные эффекты, которые могут быть вызваны высокими дозами только одного анестезирующего агента. Целью работы было определение эффективности периоперационной мультимодальной малоопиоидной аналгезии как методики анестезиологического обеспечения у возрастных пациентов при проведении кардиохирургических вмешательств в условиях искусственного кровообращения Материалы и методы. Объектом исследования стали 18 пациентов (11 (61,1%) мужчин и 7 (38,9%) женщин в возрасте от 63 до 76 лет (средний возраст – 69,5±6,2 года)), которым проведено аортокоронарное шунтирование в условиях искусственного кровообращения. Средняя масса тела – 89,6±13,9 кг (от 75 до 115 кг). Индукция в анестезию состояла из внутривенного (в/в) введения пропофола в дозе 1,52±0,05 мг/кг и фентанила в дозе 1 мкг/кг. Мышечная релаксация достигалась в/в введением пипекурония бромида в дозе 0,1 мг/кг. Для поддержания анестезии использовали ингаляцию севофлурана. Перед началом разреза в/в добавляли субнаркотическую дозу кетамина (0,5 мг/кг) и лидокаин 1 мг/кг болюсно с одновременным налаживанием непрерывной инфузии последнего в дозе 1,5-2 мг/кг в час. Для послеоперационного обезболивания применялся кеторолак трометамин. Интенсивность болевого синдрома оценивалась с помощью 10-балльной визуально-аналоговой шкалы боли. Уровень эндокриннометаболического ответа определялся путем измерения динамики лактата и кортизола. Результаты. Средняя доза фентанила, которая была использована для пациента на все время анестезии, составила 1,09±0,03 мкг/кг в час (в среднем 358,3±27,1 мкг на все время оперативного вмешательства). Во время проведения искусственного кровообращения и в раннем постперфузионном периоде показатели кровообращения у всех обследованных больных соответствовали гемодинамическому профилю оперируемой патологии. Положительный вербальный контакт с пациентами был зафиксирован через 18,6±3,4 минут после окончания анестезии. Уровень кортизола в раннем послеоперационном периоде составлял 479,3±26,4 нмоль/л. Средние показатели интраоперационного уровня лактата составили 1,61±0,2 ммоль/л. Cредняя оценка боли в первые послеоперационные сутки у обследованных больных составила 4,6±1,2 (3-6) баллов по визуально-аналоговой шкале боли, спустя сутки после операции – 2,6 ± 1,1 (1,5-4) балла по визуально-аналоговой шкале боли. Выводы. Мультимодальная малоопиоидная методика аналгезии обеспечивает адекватный аналгезирующий эффект у пациентов пожилого и старческого возраста, что подтверждается отсутствием гемодинамических и эндокринно-метаболических нарушений. Использование кеторолака как компонента мультимодальной малоопиоидной аналгезии является эффективным методом достижения адекватного послеоперационного обезболивания и способствует уменьшению побочных эффектов, связанных с применением наркотических анальгетиков
Особливості змін лімфоїдної субстанції при різних формах лімфаденітів щелепно-лицевої ділянки у дітей
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Ткаченко, Павло Іванович; Білоконь, Сергій Олександрович; Лохматова, Наталія Михайлівна; Коротич, Наталія Миколаївна; Лобач, Юрій Борисович; Ткаченко, Павел Иванович; Белоконь, Сергей Александрович; Лохматова, Наталия Михайловна; Коротич, Наталия Николаевна; Лобач, Юрий Борисович; Tkachenko, P. I.; Bilokon, S. O.; Lokhmatova, N. M.; Korotych, N. M.; Lobach, Yu. B.
В представленій статті наведено огляд даних наукової літератури, що присвячена висвітленню питань реактивних змін в лімфоїдних структурах при гострих та хронічних формах лімфаденітів щелепно-лицевої локалізації як неодонтогенного, так і одонтогенного походження. За останні десятиріччя поширеність лімфаденітів значно збільшилась внаслідок впливу несприятливих факторів екзогенного та ендогенного походження. Незважаючи на вагомі здобутки сучасної медицини у формуванні методологічних напрямків профілактичних заходів, кількість хворих з враженнями лімфатичних вузлів невпинно зростає, а частота їх в щелепно-лицевій ділянці сягає 23%. Лімфоїдна субстанція являється важливим органом імунної системи, якій належить активна роль у підтриманні гомеостазу організму дитини з ініціюванням стимуляції неспецифічних і специфічних механізмів захисту на місцевому та системному рівнях. Вона являється також першим імунним бар’єром на шляху відтоку лімфи від тканин порожнини рота і його порушення зумовлює поширення інфекційно-запального процесу на прилеглі анатомічні структури. Встановлення ступеня вираженості імунокомпетентності слизової оболонки порожнини рота і її лімфоїдної субстанції відкриває значні перспективи до застосування у цієї категорії хворих патогенетично обґрунтованої імунокорегуючої терапії. Представлен обзор литературы о роли иммунокомпетентности лимфоидной субстанции и слизистой оболочки полости рта при различных клинических формах лимфаденитов челюстно-лицевой области у детей. Целью работы стало проведение аналитического осмысления важности именно их защитных реакций в реализации возникновения воспалительного процесса в региональных лимфатических узлах. По современным представлениям о морфо-функциональном значении лимфатической системы, ее рассматривают, прежде всего, как одну из составляющих защитной системы организма, что в анатомическом плане тесно связано с сосудистой системой, которая включает капилляры, лимфатические сосуды, лимфатические узлы, стволы и протоки, по которым лимфа от органов и систем течет к месту слияния внутренней яремной и подключичной вен. В ответ на попадание в организм инородных тел, несущих на себе признаки чужеродности, в органах лимфатической системы образуются лимфоциты и соответствующие антитела, которые по лимфатическим путям переносятся к месту повреждения, где и происходит реализация иммунного ответа. Наличие значительного количества нозологических форм заболеваний, факториальных причин, участвующих в возникновении острого или хронического воспалительного процесса в лимфатических узлах лица и шеи обусловлено многогранностью функций, возложенных на них и несовершенным уровнем развития структурных элементов иммунной системы у детей на общем и местном уровне. Учитывая тот факт, что слизистая оболочка полости рта является пограничной анатомической субстанцией, через которую непосредственно осуществляется антигенная нагрузка, то именно ее иммунокомпетентность может в значительной степени влиять на высокую вероятность формирования воспалительных процессов одонтогенного и неодонтогенного происхождения. Отсутствие углубленных базисных знаний о многофакторности механизмов этиологии и патогенеза лимфаденитов челюстно-лицевой области различного генеза у детей обусловливает определенные трудности их понимания, особенно у детей с признаками нарушений развития в перинатальном и раннем постнатальном периодах, что отражается на онтогенезе, влияя тем самым на силу иммунного ответа организма на общем и местном уровнях. Поэтому изучение морфологической и иммуногистохимичной архитектоники отдельных участков слизистой оболочки полости рта и региональных лимфатических образований, с определением уровня их неспецифической и специфической защиты, является важным фактором для обоснования целесообразности привлечения в состав комплексной терапии иммунокоррегирующих препаратов различной фармакологической направленности. This literature review highlights the role of the immunocompetence of the lymph substance and the oral mucosa in various clinical forms of lymphadenitis of the maxillofacial area in children. The purpose of the work was to conduct a reflective analysis of the importance of their protective responses in the development of inflammation in regional lymph nodes. According to modern conceptions about the morpho-functional significance of the lymphatic system, it is considered first of all as one of the components of the body protective system, which is anatomically closely related to the vascular system and includes capillaries, lymphatic vessels, lymph nodes, trunks and ducts through which the lymph flows from organs and systems to the site of the merge of the internal jugular and subclavian veins. In response to entering foreign particles bearing signs of alienation into the body, lymphocytes and related antibodies are being produced in the organs of the lymphatic system and then are transferred to the site of injury through the lymphatic passageways, where the immune response takes place. The presence of a significant number of nosological forms of the disease, the factors contributing to the development of acute or chronic inflammation in the lymph nodes of the face and neck can be explained by the diversity of functions performed by them and the imperfect level of the development of structural elements of the immune system in children at the general and local levels. According to the fact that the oral mucous membrane is borderline anatomical substance through which the antigenic loading is directly carried out, it its immunocompetence that can greatly effect on the high probability of the development of inflammatory processes of odontogenic and non-odontogenic origin. The lack of in-depth information about the multifactorial mechanisms of the etiology and pathogenesis of lymphadenitis of the maxillofacial area of different genesis in children causes poses some difficulties in their understanding, especially in children with signs of the developmental disorders in the antenatal and early postnatal periods that influences ontogenesis, thus impacting the strength of the body systemic and local immune responses. Therefore, the study of the morphological and immunohistochemical architectonics of certain sections of the oral mucosa and regional lymphatic formations including investigation of the level of their nonspecific and specific protection is an important factor in substantiating the appropriateness to include immunocorrection medicines of different pharmacological actions into the integrated therapy.
Прогностичні маркери в імуногістохімічній діагностиці метастазів карцином колоректального фенотипу невідомої первинної локалізації
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Пославська, О. В.; Пославская, А. В.; Poslavska, O. V.
Більшість метастазів раків невідомої первинної локалізації (80%-85%) належать до неблагоприємних прогностичних варіантів, через великий об’єм ураження та низьку чутливість до терапії. Дослідження прогностичних імуногістохімічних маркерів дають можливість розуміння біологічних особливостей стрімкої дисемінації окремих колоректальних фенотипів. В останні десятиріччя р53 і Ki67, найбільш популярні антитіла досліджені як прогностичні фактори для колоректального раку. Білок p53 є регулюючим протеїном, який сидить на перехресті шляхів поділу і смерті клітини. Мета – дослідити особливості експресії прогностичних імуногістохімічних маркерів Кі-67, р53, βкатенін, AMACR (р503s), HER2-new в карциномах невідомої первинної локалізації колоректального фенотипу, порівняно із первинними пухлинами товстої кишки, для вдосконалення діагностичних алгоритмів. Матеріали і методи. В роботі проведено дослідження біопсійного матеріалу 37 пацієнтів (група 1) з метастазами без первинної локалізації, що після імуногістохімічного дослідження виявилися аденокарциномами колоректального фенотипу CK20+/CDX2+/СК7- віком від 28 до 81 років (середнє 58,46±12,28; медіана 58) й 41 спостереження післяопераційного матеріалу пацієнтів з первинною пухлиною товстої кишки (група 2), віком від 27 до 76 років (середнє 60,56±12,81; медіана 64). Результати дослідження. Позитивна фокальна експресія р53 була знайдена в колоректальному раку проксимальних відділів (розташованих праворуч), саме вони частіше мають мікросателітну нестабільність, порівняно із карциномами дистальних відділів. Ампліфікація гену Her-2-new (експресія на рівні 2+ і 3+ ) зустрічалась в 35% (13 з 37) метастазів колоректального раку, та майже в 15% (6 з 41) первинних аденокарциномах товстої кишки, що говорить про можливість використання таргетної терапії. Висновки. Ядерна транслокація β-катеніна, позитивна «фокальна» експресія р53 та ампліфікація гену Her-2-new статистично достовірно зустрічається частіше в метастазах колоректального фенотипу, порівняно із первинними аденокарциномами товстої кишки (всі р>0,05).
Роль локального запалення в імунопатогенезі псоріазу
(Українська медична стоматологічна академія, 2019) Ємченко, Яна Олександрівна; Емченко, Яна Александровна; Yemchenko, Ya. O.
Псоріаз - одне з найбільш розповсюджених хронічних рецидивуючих мультифакторних захворювань шкіри з домінуванням генетичної упередженості, для якої характерні гіперпроліферація епідермальних клітин, порушення процесу кератинізації на тлі запальної реакції в дермі, а також ураження нігтів, суглобів і волосистої частини голови, яке провокується екзогенними і ендогенними факторами та проявляється еритематозно - лускатими елементами, папулами і бляшками. За результатами клініко – епідеміологічних досліджень на псоріаз хворіє біля 3-4 % населення нашої планети, незалежно від статі, віку та етнічної групи, при цьому питома вага цієї патології в загальній структурі шкірних хвороб сягає, за даними різних авторів, від 1% до 40%. Останнім часом про псоріаз говорять, як про системне захворювання через залучення до патологічного процесу не тільки шкіри, суставів, але і внутрішні органів, називаючи його «псоріатичною хворобою». Причинами розвитку псоріазу є імунологічні порушення і генетичні дефекти. При цьому запалення в шкірі хворих на псоріаз розглядається як аутоімунний процес, в якому ключову роль відіграють сенсибілізовані до кератиноцитів Т-лімфоцити. Одним з найбільш вірогідних аутоантигенів, що ініціюють імунне запа- лення при псоріазі, можуть бути цитозольні ДНК. Описано функції окремих субпопуляцій імунних клітин та цитокінів в патогенезі псоріазу: дендритних клітин - клітин Лангерганса, плазмацітоїдних дендритних клітин, CD11c + дендритних клітин; Т-лімфоцитів - Т-хелперів 1-го і 17-го типів, цитотоксичних Т-лімфоцитів та Т-регуляторних лімфоцитів. Важлива роль у розвитку рецидивів псоріазу приділяється формуванню в шкірі хворих на псоріаз Т-клітинної пам'яті та інтрадермальній проліферації Т-лімфоцитів. Однак, незважаючи на значне поширення псоріазу та на велику кількість робіт з цієї проблеми, до сих пір немає єдиного погляду на патогенез цього дерматозу. Тому перспективою подальших досліджень є більш поглиблене вивчення імунопатогенезу псоріатичної хворо- би, що дозволить виявити нові мішені терапії даного дерматозу.

Переглянути

Перегляд Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 2019, Том 19, вип. 1 (65) за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування