Міждисциплінарний підхід в лікуванні пацієнтів із зубощелепними аномаліями

Abstract

Представлено дані лікування пацієнта з проблемою СНЩС і супутніх деформацій. Найважливішою сполучною ланкою між зубощелепною системою й опорно-руховим апаратом є скронево-нижньощелепний суглоб, який за наявності зубощелепних аномалій і в період тимчасового прикусу зазнає надмірних навантажень, що призводить до його дисфункції, а викривлення постави викликає порушення положення голівки скронево-нижньощелепного суглоба, що своєю чергою призводить до виникнення больового відчуття й дисфункцій суглоба. Будь-які порушення постави призводять до того, що відбуваються компенсаторні зміни в усьому організмі, не виключаючи й щелепно-лицеву ділянку. Особливо це стосується формування мезіального прикусу (ІІІ кл. за Енглем). Мезіальний прикус у структурі зубощелепних аномалій визначається в 12% випадків, але ступінь складності аномалії й естетичні порушення, які при цьому виникають, дуже часто змушують лікарів- ортодонтів застосовувати комбінований метод лікування із залученням скелетної хірургії. Тому подальше вдосконалення методів діагностики й лікування аномалій прикусу ІІІ класу за Енг лем дозволить більшості пацієнтів отримати позитивний результат лікування і можливість адаптуватися в соціумі. Прикладом координації спеціалістів у плануванні й реалізації лікування може бути наведений клінічний випадок пацієнта К. 16 років, який звернувся в клініку, де на підставі обстеження і спеціальних методів дослідження було встановлено діагноз: III клас за Енглем (скелетна форма), обтяжений двостороннім букальним перехресним прикусом, істинна прогенія, макроглосія. Пацієнту зафіксовано брекет-систему на верхню щелепу (техніка “прямої дуги”). Видалено 38 і 48 зуби. Проведе но двобічну площинну остеотомію нижньої щелепи й резекцію кінчика язика. Зафіксовано брекет-систему на нижню щелепу з використанням косої міжщелепної тяги, якою пацієнт користувався протягом 6 місяців. Проведено курс терапії з логопедом для відновлення функції мовлення. Загальна тривалість активного періоду лікування становила 4 роки. Після створення максимального оклюзійного контакту в пацієнта відновлено функцію жування. Таким чином, лікування мезіального прикусу і його прогноз багато в чому залежать від етіологічних факторів і можливості їх усунення, а також від ступеня вираженості морфологічних і функціональних порушень, труднощів їх усунення в період постійного прикусу. Тому святе правило медицини “краще запобігти, ніж лікувати” щодо скелетних форм мезіального прикусу можна вважати найактуальнішим.